Страх мудреця

Розділ вісімдесят перший. Заздрісний місяць

Того вечора Мартен підстрелив трійко жирних кроликів. Я накопав коріння й нарвав кілька трав, і наша п’ятірка ще до заходу сонця сіла за трапезу, яка стала ідеальною завдяки додаткам — двом великим буханцям свіжого хліба, маслу та крихкому сиру, недостатньо поширеному, щоб мати певну назву.

Настрій після погожого дня був добрий, тож із вечерею надійшли нові історії.

Геспе розповіла несподівано романтичну історію про королеву, яка кохала хлопця-служника. Вона вела свою оповідь із лагідною пристрастю. І якщо її оповідь не вказувала на ніжне серце, то на нього вказували погляди, які Геспе кидала на Дедана, говорячи про кохання королеви.

Зате Дедан не бачив ознак її кохання. А тоді (я рідко бачив таке божевілля!) заходився розповідати історію, яку почув у шинку «Один гріш». Історію про Фелуріян.

— Хлопака, який розповів мені це, був заледве однолітком нашого Квоута, — сказав Дедан. — І якби ви чули, як він говорить, то зрозуміли б, що він не здатен таке вигадати, — найманець багатозначно постукав себе по скроні. — Але послухайте й подумайте самі, чи варто в це вірити.

Як я вже казав, Дедан мав гарно підвішений язик і гостріший розум, ніж можна було подумати, якщо вирішував ним скористатися. На жаль, то був один із тих випадків, коли перший у нього працював, а другий — ні.

— Люди з незапам’ятних часів остерігалися цієї ділянки лісу. Не тому, що боялися зіткнутися з розбійниками чи загубитися, — він похитав головою. — Ні. Кажуть, тут оселяється прекрасний народ.

Паки з роздвоєними копитами, що танцюють під час повні. Темні істоти з довгими пальцями, що крадуть немовлят із коли­сок. Багато на світі жінок, старих і молодиць, які виставляють на ніч хліб і молоко. І багато на світі чоловіків, які, зводячи будинок, стараються виставити там усі двері рядком.

Хтось міг би назвати цих людей забобонними, але вони знають правду. Фейрі найбезпечніше уникати, та якщо не виходить, до них варто піддобрюватися.

Це — історія про Фелуріян. Володарку Сутінків. Володарку Першої Тиші. Фелуріян, погибель для чоловіків. Але погибель радісну, таку, на яку вони йдуть добровільно.

Темпі вдихнув. Це було ледь помітно, але впадало в око, бо він не кидав звички слухати вечірні оповіді, сидячи геть нерухомо. Тепер це було мені зрозуміліше. Він старався не шуміти.

— Фелуріян, — запитав Темпі, — погибель для чоловіків. Вона… — він трохи помовчав. — Вона сентін?

Він підняв руки перед собою та вдав, ніби за щось береться. Вичікувально оглянув нас. А тоді, побачивши, що ми не розуміємо, торкнувся меча, що лежав поряд із ним.

Я зрозумів і сказав:

— Ні. Вона не з адемів.

Темпі похитав головою й показав на Мартенів лук.

Я хитнув головою.

— Ні. Вона взагалі не бійчиня. Вона… — я поступово замовк, не уявляючи, як пояснити, яким чином Фелуріян убиває чоловіків, особливо якщо доведеться жестикулювати. У відчаї поглянув на Дедана — мовляв, помагай.

Той не став вагатися.

— Злягання, — відверто сказав він. — Знаєш, що таке злягання?

Темпі кліпнув, а тоді закинув голову назад і розсміявся. Дедан набув такого вигляду, ніби намагався вирішити, ображатись йому чи ні. За мить Темпі перевів подих і просто сказав:

— Так. Так. Я знаю, що таке злягання.

Дедан усміхнувся.

— Так вона й убиває чоловіків.

На якусь мить Темпі став іще невиразнішим, аніж зазвичай, а далі на його обличчі поволі відбився жах. Ні, не жах — відверта огида й відраза, які ще більше впадали в око через те, що зазвичай його лице не виражало геть нічого. Долоня, яку він тримав ізбоку, стиснулася, зробивши кілька незнайомих жестів.

— Як? — видушив він із себе.

Дедан зібрався щось сказати, а тоді зупинився. Відтак зібрався показати щось рукою та знову спинився, присоромлено глипаючи на Геспе.

Геспе гортанно реготнула й повернулася до Темпі. Замислилася на мить, а тоді вдала, ніби тримає когось у обіймах і цілує. Відтак заходилася ритмічно стукати по своїх грудях, імітуючи серцебиття. Била дедалі швидше, а тоді зупинилася, стиснувши долоню в кулак і вирячивши очі. Напружилася всім тілом, а затим обм’якла, повісивши голову набік.

Дедан засміявся й поаплодував їй.

— Ось воно. Але іноді… — він потицяв себе у скроню, а тоді клацнув пальцями, скосив очі до перенісся й висолопив язика. — Божевілля.

Темпі розслабився.

— А… — вимовив він. Йому явно полегшало на серці. — Добре. Так.

Дедан кивнув і повернувся до своєї оповіді.

— Так. Фелуріян. Найбільше бажання всіх чоловіків. Незрівнянна краса, — заради Темпі він удав, ніби розчісує довге волосся.

— Двадцять років тому батько й дядько цього хлопаки полювали на цій-таки ділянці лісу, коли сонце почало сідати. Вони затрималися на довше, ніж варто було, а тоді вирішили податися додому навпростець через ліс, а не скористатися дорогою, як нормальні люди.

Зайшовши не надто далеко, вони почули на віддалі спів. Пішли на нього, бо подумали, що опинилися близько до дороги, та замість неї опинилися на краю маленької галявинки. А там стояла Фелуріян і тихенько співала сама до себе:

Кей-Ланіон Лугіаль

ді марі Фелануа

Креата Ту к’яр

ту аларан ді

Дірелла. Амауен.

Лоесі ан деліан

ту ніа вор руглан

Фелуріян тей.

Хоча Дедан відтворював мелодію грубо, я здригнувся від її звучання. Мелодія була моторошна, зворушлива й геть незнайома. Мови я також не впізнавав. Анітрішечки.

Побачивши мою реакцію, Дедан кивнув.

— Оповідь хлопаки здається правдивою передусім завдяки цій пісні. Я геть не розумію цих слів, але вони застрягли у мене в голові, хоча він проспівав її лише раз.

Отож двоє братів стали поряд на краю галявини. І завдяки місяцю бачили так, ніби діло було опівдні, а не вночі. На Фелуріян не було ні клаптика одежі, і хоча волосся в неї було майже до пояса, було добре видно, що вона гола, як той місяць.

Я завжди полюбляв історії про Фелуріян, але від швидкого погляду на Геспе моє приємне передчуття охололо. Вона стежила за Деданом і, поки він говорив, примружила очі.

Дедан цього не бачив.

— Вона була висока, з довгими граційними ногами. Стан у неї був тонкий, стегна — округлі, наче жадали дотику чиєїсь руки. Живіт — ідеальний і гладенький, наче бездоганний шматок березової кори, а вм’ятинка її пупа здавалася створеною для цілунків.

Очі Геспе вже перетворилися на загрозливі щілини. Але ще більш промовистими були її вуста, що стиснулися в тонку пряму риску. Ось вам невеличка порада. Якщо колись побачите таке обличчя в жінки, негайно замовкніть і сидіть тихесенько. Ситуа­ції це, може, й не виправить, але так ви принаймні її не погіршите.

На жаль, Дедан продовжив, розмахуючи товстими руками при світлі вогню.

— Груди в неї були повні й округлі, наче персики, які ждуть, коли їх зірвуть із дерева. Навіть заздрісний місяць, який у всього краде барви, не міг приховати рожевого…

Геспе пирхнула з огидою й зіп’ялася на ноги.

— Тоді я просто піду, — сказала вона. В її голосі відчувався такий холод, що його помітив навіть Дедан.

— Що таке? — він підвів погляд на неї, досі тримаючи руки перед собою: застиг, тримаючись за уявні груди.

Геспе кинулася геть, бурмочучи собі під носа.

Дедан важко опустив долоні на коліна. Його обличчя за мить стало зі спантеличеного ображеним, а з ображеного — сердитим. Ще за мить він звівся на ноги, грубо струшуючи зі штанів уламки листя й гілля та бурмочучи собі під носа. Підібравши ковдри, подався на той бік галявинки.

— У кінці обидва брати погналися за нею, а батько хлопця відстав? — запитав я.

Дедан озирнувся на мене.

— Отже, ти вже чув це. Міг би зупинити мене, якщо не…

— Це просто здогад, — хутко запевнив я. — Ненавиджу, коли не маю змоги почути кінець оповідки.

— Батько втрапив ногою в кролячу нору, — коротко сказав Дедан. — Розтягнув щиколотку. Дядька більше ніхто не бачив.

Він із похмурим обличчям вибрів із кола світла від багаття.

Я благально позирнув на Мартена. Той хитнув головою й тихо промовив:

— Ні. Я в цьому участі не братиму. Ні за які гроші. Намагатися зараз допомогти було б усе одно що намагатися загасити багаття руками. Боляче, а реальних результатів катма.

Темпі заходився стелити ліжко. Мартен описав коло одним пальцем і запитливо глянув на мене, питаючи, чи хочу я чатувати першим. Я кивнув, і він зібрав свою постіль зі сло­вами:

— Хай як сильно щось приваблює, треба зважувати ризики. Як сильно ти цього хочеш, як сильно готовий обпектися?

Я загасив багаття, і невдовзі на галявині запанувала безпросвітна нічна темрява. Я лежав на спині, дивився на зорі й думав про Денну.