Страх мудреця

Розділ шістдесят п’ятий. Прекрасна гра

Наступного дня мої мізерні пожитки було перенесено до кімнат, які мейр уважав більш підхожими для людини, що однозначно була у нього у фаворі. Загалом їх було п’ять, і в трьох вікна виходили на сад.

Це був гарний жест, але я не зміг не подумати, що ці кімнати розташовані ще далі від кухонь. Їжа доходитиме до мене холодною, мов камінь.

Коли я пробув там щонайбільше годину, прибув гонець зі срібним перснем Бредона й візитівкою з написом: «Твої розкішні нові кімнати. Коли?»

Я перевернув візитівку, написав: «Коли захочете», — і випровадив хлопчину.

Срібний перстень Бредона я поклав на тацю у своїй вітальні. У мисці поряд із нею тепер виблискували серед заліза два срібні персні.

Відчинивши двері, я побачив, як на мене з ореолу, утвореного білим волоссям і бородою, по-совиному визирають темні очі Бредона. Він усміхнувся й уклонився, затиснувши під пахвою ціпок. Я запропонував йому сісти, а тоді чемно відпросився й залишив його на хвильку самого у вітальні, як того вимагала люб’язність.

Не встиг я ввійти у двері, як почув з іншої кімнати його насичений сміх.

— Хо-хо! — сказав він. — Оце так!

Коли я повернувся, Бредон сидів біля дошки для гри в так і тримав два персні, які я нещодавно дістав від Стейпса.

— Безумовно, навмисне не придумаєш, — мовив він. — Вочевидь, я вчора неправильно все зрозумів, коли мого кур’єра спровадив від твоїх дверей відверто набурмосений вартовий.

Я всміхнувся йому і сказав:

— Останні кілька днів минули захопливо.

Бредон узявся за підборіддя й реготнув, ставши ще подібнішим до сови, ніж зазвичай.

— Насмілюся сказати, — промовив він, демонструючи срібний перстень, — це свідчить про неабияку історію. Але це… — він показав ціпком на білий перстень. — Це вже щось абсолютно інше…

Я підтягнув стілець навпроти нього й заговорив:

— Буду з вами відвертим. Можу лише здогадуватися, з чого він виготовлений, а тим паче — що він означає.

Бредон здійняв брову.

— Надзвичайно чесно сказано.

Я знизав плечима й зізнався:

— Я почуваюся трохи впевненішим у своєму становищі тут. Досить впевненим, щоб бути дещо менш настороженим із людьми, які виявили до мене доброту.

Він знову реготнув, поклавши срібний перстень на дошку, і сказав:

— Упевненим. Насмілюся сказати, що недарма, — узяв білий перстень. — І все ж не дивно, що ти про це не в курсі.

— Я гадав, що існують усього три види перснів, — зауважив я.

— Здебільшого це правильно, — сказав Бредон. — Але дарування перснів — звичай вельми давній. Простолюд дотримувався його задовго до того, як це стало грою для панів. І хоча Стейпс дихає розрідженим повітрям разом із нами всіма, родина в нього, безумовно, проста.

Бредон поклав білий перстень назад на дошку й накрив його обома руками.

— Ті персні виготовлялися з матеріалів, які легко можуть відшукати прості люди. Юний закоханий міг подарувати тій, до кого залицявся, перстень із молодої зеленої трави. Перстень із вичиненої шкіри обіцяє службу. І таке інше.

— А роговий перстень?

— Роговий перстень — ознака ворожості, — сказав Бредон. — Сильної та тривалої ворожості.

— А… — вимовив я, трохи шокований. — Зрозуміло.

Бредон усміхнувся й підніс білий перстень на світло.

— Але це, — зауважив він, — не ріг. Структура не та, та й Стейпс нізащо не подарував би рогового персня разом зі срібним, — похитав головою. — Ні. Якщо мій здогад правильний, цей перстень кістяний.

Він передав перстень мені.

— Чудово, — похмуро вимовив я, крутячи його в руках. — І що це означає? Що він штрикне мене в печінку й зіштовхне в сухий колодязь?

Бредон усміхнувся мені широкою теплою усмішкою.

— Перстень із кістки вказує на великий і тривалий борг.

— Зрозуміло, — я потер його пальцями. — Мушу сказати, що мені більше до вподоби, коли мені винні послугу.

— Не просто послугу, — сказав Бредон. — Традиційно такі персні вирізьблюють із кісток померлих членів родини, — він здійняв брову. — І хоча я сумніваюся, що так воно є в цьому випадку, це справді передає думку.

Я підвів погляд, досі трохи ошелешений усім почутим.

— Яку саме?..

— Що такі дарунки не підносять просто так. Це не частина тих ігор, у які грають пани, і такі персні не слід демонструвати, — він позирнув на мене. — Бувши тобою, я сховав би його в без­печне місце.

Я обережно поклав перстень у кишеню і сказав:

— Ви мені дуже допомогли. Якби ж то я міг відплатити…

Бредон підняв руку, урвавши мене на середині речення. А тоді з серйозною обережністю показав одним пальцем униз, стиснув кулак і постукав кісточкою пальця по поверхні дошки для гри в так.

Я всміхнувся й дістав камінці.

***

— Здається, я нарешті починаю опановувати цю гру, — сказав я за годину після поразки з мінімальним відривом.

Бредон із відразою на обличчі відштовхнув свій стілець від столу і сказав:

— Ні. Навпаки. Ти знаєш основи, та геть не розумієш суті.

Я заходився сортувати камінці.

— Суть у тому, що я нарешті близький до того, щоб уперше вас перемогти.

— Ні, — заперечив Бредон. — Аж ніяк. Так — це хитромудра гра. Саме тому мені так важко знайти людей, які вміють у неї грати. Просто зараз ти незграбний, як харцизяка. Власне, граєш гірше, ніж два дні тому.

— Визнайте, — сказав я. — Крайнього разу я майже вас здолав.

Він лиш набурмосився і владно показав на стіл.

Я енергійно взявся за гру, всміхаючись і мугикаючи собі під носа, впевнений, що сьогодні таки здолаю Бредона.

Але я був максимально далекий від істини. Бредон ставив свої камінці безжально, жодної миті не вагаючись між хо­дами. Він розправився зі мною легко, наче розірвав навпіл аркуш паперу.

Партія скінчилася так швидко, що мені аж подих перехопило.

— Ще раз, — сказав Бредон із наказовою ноткою в голосі, якої я досі не чув.

Я спробував опанувати себе, та наступна партія минула ­гірше. Я почувався цуценям, що б’ється з вовком. Ні. Я був мишею в лапах сови. Навіть якоїсь подоби бою не було. Я міг хіба що тікати.

Але біг я недостатньо швидко. Ця партія закінчилася швидше за попередню.

— Ще раз, — виміг він.

І ми зіграли знову. Цього разу я взагалі був неживий. Бредон був спокійним і безстороннім, наче різник із ножем для обвалування. Партія тривала стільки, що за цей час можна було б випатрати та обвалувати курча.

Наприкінці Бредон насупився й енергійно потрусив руками обабіч дошки, неначе щойно помив їх і намагався струсити з них вологу.

— Гаразд, — мовив я, відкинувшись на спинку стільця. — Я зрозумів, що ви маєте на увазі. Ви були зі мною поблажливі.

— Ні, — сказав із похмурим виглядом Бредон. — Це далеко від тієї думки, яку я намагаюсь озвучити.

— А що тоді?

— Я намагаюся змусити тебе зрозуміти гру, — промовив він. — Усю гру, а не лише вовтузню з камінцями. Суть не в тому, щоб грати якомога спритніше. Суть у тому, щоб бути сміливим. Бути небезпечним. Бути елегантним.

Він постукав по дошці двома пальцями.

— Усякий, хто не спить, може помітити поставлену на нього пастку. Але сміливо ввійти з планом, що дозволяє перевернути все догори дриґом, — це дивовижно, — він усміхнувся, хоча його обличчя залишалося таким самим похмурим. — А поставити пастку та знати, що хтось прийде насторожений, приготувавши якийсь трюк і собі, а тоді перемогти цю людину… Це вдвічі дивовижніше.

Бредонове лице пом’якшало, а його голос зазвучав майже як моління:

— Так відображає малопомітні механізми світу. Він — це дзеркало, яке ми підносимо життю. Хлопче, в танцях ніхто не перемагає. Суть танцю в рухах тіла. Гарно зіграна партія в так показує роботу розуму. Ці речі відзначаються своєрідною красою для тих, хто має очі, щоб її розгледіти.

Він показав на камінці, швидко й безжально розкладені між нами.

— Поглянь на це. Нащо мені хотіти виграти в таку гру?

Я опустив погляд на дошку й запитав:

— Суть не у виграші?

— Суть, — пафосно мовив Бредон, — у тому, щоб зіграти у прекрасну гру, — він підняв руки та знизав плечима, і його лице розтягнулося в блаженній усмішці. — Нащо мені хотіти перемогти в чомусь, окрім прекрасної гри?