Страх мудреця

Розділ сто сорок перший. Зворотна подорож

Дорогою назад до Університету доля мені сприяла. Вітер був добрий, і все минуло напрочуд спокійно. Моряки чули про мою зустріч із Фелуріян, тож я протягом усієї мандрівки насолоджувався сякою-такою славою. Я зіграв їм пісню, яку написав про це, а саму історію розповідав десь у половині випадків, коли мене про це просили.

Також я розповів їм про свою подорож до адемів. Попервах вони геть їй не вірили, та відтак я показав їм меч і тричі переки­нув їхнього найкращого борця. Опісля моряки почали плекати до мене інакшу повагу й суворіші, чесніші дружні почуття.

Дорогою додому я дізнався від них чимало. Вони розповідали мені морські історії й підказували назви зірок. Говорили про вітер, воду й бабів, перепрошую, жінок. Намагалися навчити мене морських вузлів, але я не мав хисту до цього, хоч, як виявилося, можу гарно їх розв’язувати.

Загалом було дуже приємно. Дружні почуття моряків, спів вітру серед такелажу, запах поту, солі й дьогтю. За ті довгі дні все це поволі притлумило досаду, яку я відчував через те, як кепсько обійшлися зі мною мейр Алверон і його любляча дружина.