Розділ дев’яносто другий. Таборлін Великий


Я прокинувся. Теплим і сухим. Було темно.

Я почув запитання, сказане знайомим голосом.

Тоді голос Мартена.

— Це все він. Це він зробив.

Запитання.

— Дене, я в жодному разі не скажу. Богом клянуся, не скажу. Думати про це не хочу. Якщо хочеш, витягни це з нього сам.

Запитання.

— Ти знав би, якби бачив. Тоді ти нічо не хотів би більше знати. Не переч йому. Я бачив його сердитим. І більше нічого не скажу. Не переч йому.

Запитання.

— Та ну тебе, Дене. Він убивав їх одного за одним. А тоді трохи з’їхав з глузду. Він… Ні. Я просто скажу таке. Здається, він прикликав блискавку. Наче сам Бог.

«Наче Таборлін Великий», — подумав я. І всміхнувся. І заснув.

Загрузка...