Я прокинувся. Теплим і сухим. Було темно.
Я почув запитання, сказане знайомим голосом.
Тоді голос Мартена.
— Це все він. Це він зробив.
Запитання.
— Дене, я в жодному разі не скажу. Богом клянуся, не скажу. Думати про це не хочу. Якщо хочеш, витягни це з нього сам.
Запитання.
— Ти знав би, якби бачив. Тоді ти нічо не хотів би більше знати. Не переч йому. Я бачив його сердитим. І більше нічого не скажу. Не переч йому.
Запитання.
— Та ну тебе, Дене. Він убивав їх одного за одним. А тоді трохи з’їхав з глузду. Він… Ні. Я просто скажу таке. Здається, він прикликав блискавку. Наче сам Бог.
«Наче Таборлін Великий», — подумав я. І всміхнувся. І заснув.