Страх мудреця

Розділ тридцять перший. Тигель

Коли в моїх руках ізнову з’явилася лютня, решта мого життя з легкістю повернулася до рівноваги. Робота у Промислі стала простішою. Заняття пролітали непомітно. Навіть Елодін неначе говорив зрозуміліше.

Я з легким серцем навідався в алхімічний комплекс до Сіммона. Він відчинив двері, почувши мій стукіт, і жестом запросив усередину.

— Вийшло, — із захватом повідомив Сім.

Я зачинив двері, і він повів мене до столу, на якому була розставлена низка пляшок, пробірок і вугільно-газових пальників. Сім гордо всміхнувся й підняв низеньку неглибоку баночку з тих, що в них зберігають фарбу для обличчя або рум’яна.

— Можеш показати? — запитав я.

Сім запалив маленький вугільно-газовий пальник, і пломінь охопив дно мілкої залізної миски. Якусь мить ми постояли тихо, слухаючи, як він шипить.

— Я роздобув нові чоботи, — невимушено заявив Сім і підняв одну стопу, щоб я побачив.

— Гарні, — машинально відповів я, а тоді трохи помовчав і придивився. — Це що, чоботарські цвяхи? — запитав я, не вірячи власним очам.

Сім по-хуліганськи всміхнувся. Я засміявся.

Залізна миска нагрілась, і Сім відкрутив кришку банки та втиснув подушечку вказівного пальця у прозору речовину всередині. А тоді, зробивши маленький театральний жест, підняв руку та притиснув кінчик пальця до поверхні розпеченої миски.

Я скривився. Сім самовдоволено всміхнувся, постояв нерухомо один довгий вдих і видих, а тоді прибрав палець.

— Неймовірно, — сказав я. — Ви тут робите дещо дивовижне. Тепловий щит.

— Ні, — серйозно заперечив Сім. — Це однозначно неправильний хід думок. Це не щит. І навіть не ізолятор. Це схоже на додатковий шар шкіри, який згоряє, перш ніж твоїй справжній шкірі стає гаряче.

— Усе одно що змочити руки водою, — сказав я.

Сім знову похитав головою.

— Ні, вода проводить тепло. Це — ні.

— Отже, це дійсно ізолятор.

— Гаразд, — роздратовано промовив Сім. — Стулися й послухай. Це — алхімія. Ти нічого не тямиш в алхімії.

Я заспокійливо махнув рукою.

— Знаю, знаю…

— То скажи це. Скажи: «Я нічого не тямлю в алхімії».

Я гнівно зиркнув на нього.

— Алхімія — це не просто хімія з певними доповненнями, — мовив він. — Це означає, що якщо ти не слухатимешся мене, то дійдеш поспішних висновків і припустишся якоїсь смертельної помилки. Буквально смертельної.

Я глибоко вдихнув і випустив повітря.

— Добре. Розказуй.

— Це треба буде нанести швидко, — заговорив Сіммон. — У тебе буде всього секунд із десять, щоб рівномірно нанес­ти речовину на долоні й нижню частину передпліч, — він показав на середину свого передпліччя.

— Воно не стирається, але трохи ти таки зітреш, якщо ­занадто тертимеш руки. У жодному разі не мацай обличчя. Не три очей. Не колупайся в носі. Не гризи нігтів. Це ніби як отрута.

— Ніби як? — перепитав я.

Він зігнорував мене, продемонструвавши палець, який притискав до розпеченої залізної миски.

— Це не схоже на латні рукавиці. Під дією тепла воно відразу починає згоряти.

— А запах буде? — запитав я. — І взагалі якісь ознаки?

— Ні. Насправді воно формально й не горить. А просто розпадається.

— На що це розпадається?

— На різне, — сердито відповів Сіммон. — На складні сполуки, яких ти не можеш зрозуміти, бо нічого не тямиш в алхімії.

— Це можна вдихати? — виправився я.

— Так. Інакше я тобі цього й не давав би. Це стара формула. Випробувана й надійна. Але позаяк воно не проводить тепла, твої руки, яким спершу буде прохолодно, раптом почне пекти так, ніби ти щосили притиснув їх до чогось розпеченого, — Сім багатозначно поглянув на мене. — Тому раджу припинити мацати гарячі предмети, перш ніж це буде використано повністю.

— А як мені здогадатися, коли це буде використано майже повністю?

— Ніяк, — просто сказав Сім. — Тому й раджу не користуватися голими руками.

— Чудово.

— У разі змішування зі спиртом воно стане кислотним. Але лише слабко. Ти цілком устигнув би це змити. Змішування з невеликою кількістю води — скажімо, твоїм потом — це нічого. Та в разі змішування з великою кількістю води, скажімо, у пропорції сто до одного, воно стане легкозаймистим.

— А якщо змішати це із сечею, воно перетвориться на смачні солодощі, так? — засміявся я. — Ти побився об заклад із Вілемом на те, скільки цього я проковтну? Ніщо не стає легкозаймистим від змішування з водою.

Сім примружився і взяв порожній тигель.

— Гаразд, — сказав він. — Тоді наповни оце.

Не припиняючи всміхатись, я підійшов до каністри з водою в кутку приміщення. У Промислі стояли такі самі. Чиста вода також важлива для рукотворства, особливо під час змішування глин і загартовування металів, які не варто забруднювати.

Я хлюпнув води в тигель і повернув його Сімові. Він занурив туди кінчик пальця, покрутив ним і вилив рідину в розпечену залізну миску.

Потужне жовтогаряче полум’я з ревом здійнялося на три фути, а тоді замерехтіло і зникло. Сім поставив порожній тигель, легенько цокнувши, і серйозно поглянув на мене.

— Скажи це.

Я опустив погляд на ноги.

— Я нічого не тямлю в алхімії.

Сім кивнув із задоволеним виглядом.

— Так, — сказав він і знову повернувся до робочого столу. — Повторімо це.