Страх мудреця

Розділ сто шістнадцятий. Зріст

Я вже майже почав освоюватись у Герті. Моя мова вдосконалювалась, і тепер, маючи змогу швидко обмінюватися люб’язностями з іншими, я почувався менш ізольованим. Вашет раз у раз розділяла зі мною трапези, допомагаючи почуватися не таким зневаженим.

Того ранку ми вже позаймалися з мечами, а це означало легкий початок дня. Вашет досі показувала мені, як включати меч у кетан, і билися ми вкрай рідко. За кілька годин у такому режимі ми попрацювали над моєю адемічною, а тоді знову позаймалися з мечами.

Після обіду ми перейшли до рукопашного бою. Я зловив себе на думці, що принаймні в цьому просуваюся добре. За пів години Вашет не лише почала дихати важче, а й трохи спітніла. Я, звісно, досі не був для неї викликом, але вона стільки днів провела у принизливій безжурності, а тепер нарешті почала докладати хоч трохи зусиль до того, щоб залишатися попереду.

Тож ми продовжували битись і я помітив таке… Як би його сказати делікатно? Вона чудово пахла. Не парфумами, не квітами, нічого такого. Вона пахла чистим потом, змащеним металом і травою, зім’ятою тоді, коли я перед цим повалив її на землю. Запах був гарний. Вона…

Делікатно цього, мабуть, не описати. Я хочу сказати, що від неї пахло звабливістю. Не в тому розумінні, ніби вона мене зваб­лювала, а ніби вона була створена зі звабливості. Коли вона наближалася до мене, щоб поборюкатися, поєднання її запа­ху з дотиком її тіла до мого… Якусь мить я почувався так, ніби хтось клацнув у мене в голові перемикачем. Я тільки про те й думав, щоб цілувати її вуста, кусати м’яку шкіру в неї на шиї, зривати з неї одяг і злизувати з неї піт…

Звісно, я нічого такого не робив. Але тоді мені хотілося цього понад усе. Про це ніяково згадувати, та я не буду виправдовува­тися — лише нагадаю, що тоді був у розквіті юності, в гарній фізичній формі та здоровий. А вона була доволі привабливою жінкою, хоч і на десять років старшою.

Додайте до цього й те, що я просто перейшов із люблячих обіймів Фелуріян до завзятих рук Лосін, а з них — до тривалих, безплідних тренувань із Темпі дорогою до Герта. Отже, я протягом трьох витків постійно перебував у стані виснаження, тривоги, спантеличення чи жаху.

Тепер же я не відчував нічого такого. Вашет була доброю вчителькою та дбала про те, щоб я якомога краще відпочивав і розслаблявся. Я набирався впевненості у своїх уміннях і спокою поряд із нею.

Зважаючи на все це, не так уже й дивно, що в мене була саме така реакція.

Однак на той час я був суто по-юнацьки приголомшений і знічений. Відійшов від Вашет, шаріючись і силкуючись вимовити вибачення. Спробував приховати своє очевидне збудження, та цим лише привернув до нього ще більше уваги.

Вашет опустила погляд на те, що мої руки марно намагалися приховати.

— Що ж, гадаю, я вважатиму це за комплімент, а не за цікавий новий спосіб атакувати.

Якби від сорому можна було померти, я так і вчинив би.

— Ти хочеш подбати про це сам? — невимушено запитала Вашет. — Чи волів би мати партнера?

— Прошу? — дурнувато перепитав я.

— Ходімо, — вона жестом показала на мої долоні. — Навіть якби ти зміг свідомо не пускати цього в голову, це точно позбавило б тебе рівноваги, — низько, гортанно реготнула. — Тобі доведеться подбати про це, перш ніж ми продовжимо заняття. Я можу залишити тебе наодинці, або ж можна знайти тихе місце й перевірити, хто може краще прип’яти іншого. Виграє той, кому вдадуться дві спроби з трьох.

Невимушений тон її голосу навів мене на думку про те, що я неправильно її розумів. А тоді вона багатозначно всміхнулася мені, і я усвідомив, що пречудово її зрозумів.

— Там, звідки я родом, учитель і учень нізащо… — я спіткнувся, намагаючись вигадати ґречний спосіб розрядити си­туацію.

Вашет поглянула на мене, закотивши очі. Її роздратоване обличчя здавалося дивним для адема.

— А ще ваші вчителі й учні ніколи не б’ються? Не розмовляють? Не їдять разом?

— Але це… — заговорив я. — Це…

Вона зітхнула.

— Квоуте, пам’ятай: ти походиш із варварського місця. Чимало думок, із якими ти виріс, просто помилкові й дурнуваті. Передусім це стосується дивних звичаїв, яких ви, варвари, понавигадували довкола статевих ігор.

— Вашет, — заговорив я. — Я…

Вона урвала мене різким жестом.

— Хай що ти там зібрався сказати, я вже, поза сумнівом, чула це раніше від свого короля-поета. Але день не нескінченний. Тож питаю тебе: ти жадаєш статевої близькості?

Я безпорадно знизав плечима, знаючи, що заперечувати це безглуздо.

— Ти хотів би близькості зі мною?

Я досі відчував її запах. Тієї миті мені хотілося цього понад усе.

— Так.

— Ти вільний від хвороб? — серйозно запитала Вашет.

Я кивнув, надто вибитий із колії, щоб мене приголомшила відвертість цього запитання.

— Тоді чудово. Якщо я правильно пам’ятаю, не надто далеко звідси є гарна ділянка з мохом, укрита від вітру, — вона пішла вгору, долаючи пагорб неподалік; її пальці вже крутили пряжкою, завдяки якій піхви її меча трималися на плечі. — Ходімо зі мною.

Пам’ять таки послужила їй добре. Над товстим шаром м’якого моху, що причаївся під невеличкою кам’яною кручею й був прикритий від вітру доречно вирослими кущами, вигинали своє віття двоє дерев.

Невдовзі стало очевидно, що Вашет не налаштована стирчати без діла в затінку до вечора. Сказати, що вона була діловита, означало б дуже її зневажити, оскільки Вашет постійно була готова розсміятись. Але вона не була ні кокетливою, ні лукавою.

Вона без дрібки пафосу чи кокетства скинула із себе червоний одяг найманця. Під ним знайшлося кілька шрамів і тверде, худорляве, жилаво-м’язисте тіло. Хоча не можна сказати, що при цьому вона не була округлою та м’якою. А тоді Вашет подражнила мене за те, що я витріщився так, ніби досі не бачив голої жінки, хоча насправді я просто ніколи не бачив, щоб жінка стояла гола-голісінька на сонячному світлі.

Я роздягнувся недостатньо швидко для Вашет, тож вона посміялася й поглузувала з моєї соромливості. Підійшла поближче, роздягла догола, зробивши схожим на общипане курча, а тоді поцілувала мене в уста, притиснувшись теплою шкірою до всього мого тіла.

— Я ще ніколи не цілував жінку свого зросту, — задумливо сказав я, коли ми зупинилися, щоб відсапатися. — Це сприймається інакше.

— Бачиш, як я й досі правлю тобі за вчительку в усьому? — промовила вона. — Ось твій наступний урок: у положенні лежачи всі жінки однакові на зріст. Про вашого брата, звісно, так не скажеш. Надто вже багато залежить від настрою чоловіка та його природних обдарувань.

Вашет узяла мене за руку й лягла на м’який мох, потягнувши мене за собою.

— Отак, — сказала. — Я так і підозрювала. Тепер ти вищий за мене. Тобі від цього стало легше?

Таки стало.

***

Я був готовий до того, що нам із Вашет стане ніяково після повернення з кущів, і здивувався, коли нам геть не стало ніяково. Вона не почала раптом кокетувати (а я не знав би, як тоді бути). І не думала, ніби зобов’язана почати ставитися до мене з якоюсь ніжністю. Це стало очевидно десь тоді, як їй уже вп’яте вдалося приспати мою увагу, зловити мене «громом угору» та грубо повалити на землю.

Загалом вона поводилася так, ніби не сталося геть нічого дивного. А це означало одне з двох: або таки не сталося нічого дивного, або сталося дещо дуже дивне, а вона демонстративно це ігнорувала.

Тобто або все було чудово, або все було дуже погано.

Згодом, вечеряючи самотою, я перебрав у голові те, що знав про адемів. Жодного табу на голизну. Фізичний контакт уважається не надто інтимною річчю. І перед нашою зустріччю, і під час неї, й після неї Вашет поводилася дуже невимушено.

Я згадав оту оголену парочку, на яку напоровся кілька днів тому. Ті двоє були ошелешені, проте не знічені.

Ясна річ, статеву близькість тут сприймали інакше. Проте я не знав жодної конкретної відмінності. І, відповідно, не мав ані найменшого уявлення про те, як поводитися пристойно. А це, своєю чергою, означало, що мої дії такі ж небезпечні, як ходіння наосліп. Та що там, радше біг наосліп.

За звичайних обставин, маючи якесь запитання стосовно адемської культури, я ставив його Вашет. Вона була моєю провідною зорею. Проте мені здавалося, що в цій розмові завеликі шанси напартачити, а добра воля Вашет була єдиним, що берегло мене від утрати пальців на руках.

Ще навіть не доївши, я вирішив, що найкраще буде просто робити як Вашет. Вона ж, як-не-як, моя вчителька.