Кевін Дж. Андерсон. Боги і дракони

98

Після того, як два божки-суперники злилися над храмом Маґніфіка, над площею заклубочилися гігантські грозові хмари, які, розширюючись угорі, нагадували своїм виглядом велетенське ковадло. Густо пронизані молитвами і люттю, надіями і страхами, вони закрутилися в нестримному вихорі, перетворившись на незбагненну для людського розуму громову бурю, від якої перехоплювало подих.

Однак ця буря, мов величезні могутні долоні, ніжно обіймала Семі в піднебессі, а потім обережно поставила її на землю перед сходами храму. І коли ця неосяжна сила відступила, шкіра й волосся дівчини потріскували, а розум повнився неймовірно чудесними думками. Світ, здавалося, кружляв та пульсував навколо неї, і Семі відчувала незвичне запаморочення, яке заважало їй ясно мислити. Під час дивовижного польоту їй не було завдано жодної шкоди, але, вражена пережитим, вона похитнулася, зробила два кроки вперед і впала поруч із каптані Восом.

Він лежав на землі, стікаючи кров'ю. Кров пузирилася в нього на губах, а з грудей при кожній спробі вдихнути виривався надривний хрип. Вос врятував її, але тепер з глибокої рани в грудях, куди поцілила стріла, разом з тонкою цівкою крові витікало його життя. Попри всі зусилля побратимів, бійців Яструбиної варти, які намагалися його врятувати, він помирав.

Велелюдний натовп на храмовому майдані ошелешено мовчав. Багато городян втекли, намагаючись сховатися десь у місті, бо добре знали, що велетенське божество може розтрощити всі будівлі в Сереполі, перетворивши їх на купи дрізок та уламків. Але натомість божок просто вирував на місці, нікуди не рухаючись, немов чекаючи чогось.

Десятиліттями емпра Ілуріс не дозволяла честолюбним жерцям будувати Маґніфіку, остерігаючись того, що всього одному божеству буде віддано так багато сили та віри. Однак, після того як Кловус, знехтувавши побажаннями Ілуріс, виплекав це велетенське божество, навіть він сам не зміг його контролювати, і божок, якого він випустив на волю, вщент зруйнував значну частину міста.

А тепер нове божество, утворене завдяки об'єднанню двох божків, було набагато могутнішим.

Семі не могла собі й уявити, як хтось зможе здобути владу над цією величезною, вдвічі сильнішою божественною сутністю. Але раніше вона мала можливість відчути обох божків. Вона знала, чим вони по своїй суті. І вона, Семі, була емпрою, як це привселюдно проголосила Ілуріс. Подвійне божество відображало вірування народу, віру всієї Ішари.

Тепер Семі була Ішарою, і в глибині душі вона знала, що народ в її країні добрий, хоробрий, відданий і чесний. Звичайно, деякі люди були порочними, байдужими та непорядними, проте це не було їхньою справжньою суттю.

— Я — Ішара, — прошепотіла Семі, думаючи про Ілуріс, думаючи про весь свій народ. Вона відчувала поколювання на шкірі, а волосся, потріскуючи, розлетілося навколо голови, немов поруч вирувала маленька грозова буря.

Семі стиснула руку Воса і відчула, як вона ворухнулася. Його потиск був зовсім слабким, а шкіра — сіруватою й холодною від втрати крові. Семі повинна його врятувати. І навіть попри те, що в цю саму мить несамовитий ураган здіймався над Сереполем, вся її увага, всі її тривоги й страхи зосередилися на її коханому.

Вос, ледь ворухнувши повіками, глянув на неї, і Семі побачила, що він згасає. Вона простягнула руку до нього і затримала її над ним. Енергія продовжувала потріскувати й пузиритися в її венах, і то була енергія божків.

Її любов до відданого очільника Яструбиної варти долинула до величезної божественної сутності, зміцнюючи й посилюючи саме її єство.

І коли Семі, опустивши руку, торкнулася глибокої рани на грудях Воса, сила божків влилася в дівчину, а з неї вже її власна сила перетікала до Воса.

Божества могли формувати й творити магію, змінюючи за допомогою неї як цілу країну, так і тіла людей, і тепер Семі зрозуміла, що зупинити потік крові, вилікувати рану — це зовсім просто. Густа червона рідина, що пролилася з тіла Воса, сама по собі була жертвоприношенням, яке дало сили божку, і тепер у відповідь він віддавав свою силу. Семі зцілила Воса.

Каптані, моргнувши, здивовано дивився на неї, а Семі на якусь мить завмерла, не в змозі відірвати погляду від своєї руки, вкритої червоними плямами крові. Потім дівчина взяла його за руки й допомогла підвестися. Вос виглядав цілковито, дивовижно здоровим. Семі відчула, що тепер між ними утворився новий зв'язок, — зв'язок, що поєднав їхні серця і їхні думки, зв'язок, який виник після всіх тих важких випробувань, через які їм довелося пройти разом.

І хоча Семі використала частину енергії, що була розлита в повітрі та зосереджена всередині божества, саме те, що вона зробила це задля порятунку іншої людини, здавалося, ще більше зміцнило нового божка. Семі більше не боялася його. Він теж був Ішарою.

Вос, знову сильний та енергійний, стояв поруч із нею. Разом вони вдивлялися в неосяжну об'єднану божественну сутність, від самого споглядання якої захоплювало подих. Семі почула, як з усієї храмової площі, заповненої вірянами, доноситься проникнутий благоговінням молитовний наспів.

— Почуй нас, убережи нас. Почуй нас, убережи нас.

Окружні жерці, що раніше зібралися біля підніжжя храму, після того, як почалося протистояння, злякавшись, розбіглися і змішалися з натовпом. Вони на власні очі побачили повернення емпри Ілуріс, нехай навіть вона постала перед народом рівно настільки, щоб передати владу та вірування обраній нею наступниці. Побачивши Семі, вони відчули, ким вона є, і приєднали свої голоси до загального співу, зміцнюючи її верховну владу, а єдиний тепер божок вселяв у них навіть ще більший побожний страх.

Семі зрозуміла, що це її божок — божок Ішари.

Вона не знала, скільки тривала ця напружена мить: чи то години, чи то частку секунди. Божок нависав над нею, чекав на неї.

— Тепер ми сильні, — пошепки промовила Семі до Воса, але її голос пролунав, немов грім, і всі почули сказане нею. Вона підозрювала, що її слова рознеслися по всій країні.

— Тепер ми можемо протистояти Співдружності! — вигукнув хтось із натовпу. — Тепер ми можемо здолати їх, що б вони не виставили проти нас. Ми можемо врятувати Ішару.

Деякі з вірян підхопили його слова й стали вигукувати схожі заклики. Кілька окружних жерців розправили плечі, виглядаючи готовими до бою.

— Ми теж можемо привести своїх божків!

Від цих розмов про війну Семі відчула, як її охоплює втома й смуток.

— У світі справді існує велике зло. Так, я знаю це. — Завдяки своєму загостреному чуттю вона відчувала, як темрява виринає назовні й шириться світом, — то була далека, проте все одно страшна загроза. — Але справжня небезпека для нас — це не народ Співдружності, а щось інше. Щось жахливе.

Вона побачила це у своїй уяві як чорний вогонь, що несеться по землі, випалюючи все, поглинаючи світло, розносячи отруту. Це суще зосередження зла та небезпеки загрожувало існуванню не лише Ішари, а й усього світу. Серце Семі стиснулося від тривоги.

Об'єднане божество не було страхітливим чудовиськом, яке могло вийти з-під контролю і завдати шкоди її народу. Це була її найбільша зброя, її найбільший захист... можливо, навіть сила, достатньо могутня, щоб врятувати їх усіх.

Вона підняла руки і побачила, як божок стає ще більшим, ще сильнішим, хоча навіть його первозданна могутність вже була за межами її розуміння. Він височів над велетенською пірамідою Маґніфіки, яку люди збудували своїм потом та кров'ю і яку наділили неймовірною силою завдяки своїм жертвоприношенням. Десь в глибині храму був портал з дверима заклинання і панелями з димчастого скла, крізь які божок міг виринати зі свого химерного царства в наш всесвіт.

Об'єднане божество почало крутитися, змінюючи форму, і, витягнувшись, сягнуло до самого неба, ставши схожим на скручену в спіраль грозову бурю, а потім, згорнувшись, пірнуло крізь верхівку Маґніфіки і ринуло вглиб величезного храму з усіма його дверима заклинання й димчастим склом.

Масивні кам'яні плити навколо храму затряслися під ногами. Вос схопив Семі і потягнув її через храмову площу туди, де було безпечніше. Всі окружні жерці розбіглися, повтікавши якнайдалі від храму.

Зі страшним гуркотом божок, занурюючись все глибше, зник у центрі світу... і потягнув за собою всю піраміду. Кам'яні блоки, цегла й пил здійнялися в повітря, закрутившись у страхітливих руйнівних вихорах, і їх засмоктало в бездонне провалля.

Вос і Семі, притиснувшись до стіни будівлі на краю площі, дивилися, як зникає Маґніфіка. Повітря навкруги тремтіло й пульсувало від залишків енергії об'єднаного божка. Сам він був вже десь дуже далеко.