Кевін Дж. Андерсон. Боги і дракони

23

Новий божок огортав Ілуріс і давав їй сили. У неї все ще паморочилося в голові, і вона відпочивала весь день, хоч відпочивати їй уже набридло. Емпра випила води і трохи поїла, намагаючись берегти від зайвого навантаження всохлий від нерухомості шлунок.

Каптані Вос дбав про неї з усією відданістю й любов'ю, і його голос діяв на Ілуріс заспокійливо. Вона заплющувала очі й просто слухала його, дослухалася до свого серцебиття і відчувала, як думки кружляють у пустотах її свідомості. Їй було важко пов'язувати їх між собою чи оцінювати. Прості поняття більше не складалися в єдину картину так, як мали б.

Як емпра, Ілуріс мала гострий розум і швидко приймала рішення. Вона могла передбачати наслідки й розуміла різні тонкощі, а ще пишалася тим, що може вести дискусію з будь-яким опонентом. Але відтоді, як вона прокинулася, виринувши з порожнечі, її думки стали схожі на поодинокі маленькі пушинки, які, немов пух з тополі, розліталися від найменшого вітерцю. Вони, то торкаючись між собою, то оминаючи одна одну, безладно носилися вусібіч. Ідеї та усвідомлення приходили до неї не одразу, а з якимись перервами, і відмовлялися збиратися в одну велику мозаїку. Емпра бачила тільки маленькі клаптики розірваного плину часу.

Намагаючись якомога краще виконувати свої обов'язки, Вос ретельно відполірував свою золоту броню та виправ червоний плащ у тазу з водою. Коли він, підійшовши до емпри, став перед нею навколішки, Ілуріс поклала руку йому на плече, намагаючись сісти. Вона відчула, як він тремтить.

— Я так непокоївся за вас, матір. — Вос опустив очі. — Дивитися, як ви лежите і не рухаєтеся, — це було наче... наче я присутній на вашому похороні. Проте я ніколи не втрачав надії. Ми молилися за вас. — Вона побачила сльози в його очах. — Ви врятували мене, коли я був малим, і взяли мене до себе, коли вся моя родина померла від лихоманки. Ви дали мені місце в житті, і моє місце — завжди бути поруч з вами.

— Твоє місце — завжди бути з емпрою, — виправила його Ілуріс, — буду це я чи ні. — Її голос й досі залишався хрипким після тривалого мовчання. Вос подав емпрі горнятко з ледь теплою водою.

— Ми всі молилися за вас, — повторив інший охоронець.

Колись Ілуріс знала імена кожного з цих бійців, знала історії кожного з них. Вони були її всиновленими дітьми. Але тепер, коли вона дивилася на цього охоронця, то нічого не могла пригадати. Замість імен, подробиць та спогадів голову наповнював порожній дзвін. Вона роззирнулася довкола.

— Де Семі? Нам потрібна Семі. Усій Ішарі потрібна Семі.

— Вона пішла зустрітися з вашими прихильниками, — відповів Вос. На його обличчі відбилася тривога. — Ми вам про це казали.

— Звісно. Я просто подумала... подумала, що вона мала б уже повернутися. З нею все гаразд?

Вос ще більше занепокоївся.

— Я хотів послати з нею двох бійців Яструбиної варти, але ми не можемо показуватися в місті. Не можна, щоб нас хтось побачив.

Ілуріс нарешті вдалося вихопити якийсь спогад із закутків пам'яті, і вона посміхнулася.

— О, так! Ця дівчина вміє добре ховатися на вулицях і може прошмигнути непоміченою, якщо це знадобиться. Не хвилюйся за неї.

— Вас давно ніхто не бачив, матір, — мовив Вос, — але ваш народ все ще вірить у вас. Ми тихцем пускаємо поголос про вас, і на нього відгукаються сотні й сотні людей, які чекають на ваше повернення. Вони дуже радіють, коли дізнаються, що ви досі живі. Семі, Аналера та інші говорять їм, щоб вони потай приносили більше пожертв для... для нашого нового божка.

Слабке тремтіння в повітрі навколо стало більш яскравим і щільним, нагадуючи розпливчастий туман, — до них наблизилася сутність. Ілуріс простягнула руку і розвела пальці, відчуваючи безформну силу.

Голос Воса знову затремтів від хвилювання.

— Служити вам — для мене це найвища честь у житті. Я радий, що зміг вам допомогти. Ми повернемо вам трон. Почуй нас, убережи нас. Ви потрібні Ішарі — щойно будете до цього готові.

Ілуріс відчула, як нове божество пульсує в такт з биттям її серця, і по хребту в неї пробіг дрож, наче ця невидима сила вдихнула вогонь у її нерви. Сила давала їй енергію, підтримувала тіло, розганяла кров у жилах. Емпра задихала швидше, її подих став свіжим.

Ілуріс зрозуміла, що ця енергія має іншу природу, вона надходить ззовні, адже в самої Ілуріс і досі були пробіли в пам'яті. В її спогадах залишалася довга порожнеча після сутички з асасином Чорним вугром на острові Фулкор. Дивно, але вона могла згадати з цілковитою ясністю, як зачепилася за складку тканини, намагаючись відступити, а потім вдарилася головою об кам'яну лаву. Після цього її свідомість поринула в нестримний коловорот темряви, немов зітканої з безкінечного мотка чорного, як сажа, прядива.

Ілуріс усвідомлювала, що з нею щось не зовсім гаразд, але нічого не говорила, щоб не затьмарювати надії і сподівання бійців Яструбиної варти. Вона дозволить їм дбати про себе, поки поступово відновлюватиме свої сили і матиме час для складання планів.

Раптом в голові у неї майнула думка, і вона підняла очі.

— А де Семі? Вона скоро повернеться?

Звістка про пробудження Ілуріс була схожа на іскру, що впала на готовий спалахнути хмиз.

Коли Семі нишком пробиралася вулицями міста, інколи в супроводі Аналери, інколи сама, вона вступала в розмови з десятками людей, незадоволених тим, що відбувається в Ішарі. Вірні послідовники емпри були розлючені, проте вони потребували настанов і чітких вказівок, а не лише туманних сподівань. Ставши свідками кривавої бійні, влаштованої серепольським божком, вони боялися верховного жерця Кловуса. Однак минуло вже так багато часу відтоді, як емпра зникла, що, незважаючи на запевнення Семі, багато хто почав сумніватися, що Ілуріс досі жива. Тепер дівчина дарувала їм світлу надію, переконуючи, що повернення емпри неодмінно відбудеться.

Прагнучи підтримати віру й молитви людей, Семі розмовляла з невеличкими групками: перешіптувалася в закутках велелюдного ринку, зустрічалася в тіні зернового складу, проходжалася по всипаному галькою березі гавані, де старі рибалки закидали в море свої вудки. Усі співрозмовники ставали посланцями Семі, які, виглядаючи цілком безневинно і зовсім не загрозливо, могли все ж поширювати поголос і говорити з сотнями людей.

В одному з районів міста, де було повно домів розпусти, Семі познайомилася з найгаласливішою і найвідданішою з господинь подібних закладів, огрядною жінкою на ім'я Саруна з нафарбованими очима та вкритими лаком нігтями. Вона обожнювала емпру Ілуріс і з презирством ставилася до верховного жерця Кловуса.

— Я знаю, що цей мерзотник вимагає в жертву, що він робить з тими бідолашними дівчатами. Деякі з моїх панянок потрапили сюди після того, як їхні батьки відправили їх до нього для позбавлення цноти! — Вона скривилася від огиди. — Так не повинно бути. Я не вірю, що Ілуріс дозволила би це, якби знала!

Жінки, що працювали в Саруни, вважали так само й обговорювали це поміж собою, як і інші повії в сусідніх будинках розпусти. А оскільки ці жінки вміли ділитися секретами в інтимні моменти, їм теж вдалося поширити серед своїх клієнтів звістку про те, що емпра Ілуріс насправді все ще жива і чекає слушного часу, щоб повернутися на трон.

Деякі послідовники Ілуріс серед містян не стримувалися у висловлюваннях своєї зневіри. Чутки ходили вже так довго, що їхня віра почала слабшати й зникати. Декілька прихильників висміяли Семі, не бажаючи більше слухати її і змирившись з новими порядками в Ішарі.

Але більше дівчину лякали ті, хто вірив, що Ілуріс прийшла до тями, але вже не мав віри, що емпра виявиться достатньо сильною, щоб відібрати Ішару у верховного жерця. Ці охоплені сумнівами люди були найнебезпечнішими для справи худенької дівчини-підлітка з вулиці, яка говорила від імені емпри.

Семі зрозуміла, що якщо Ілуріс не з'явиться перед людьми найближчим часом і не згуртує їх, то вона втратить їх назавжди, і Кловуса вже ніколи не вдасться позбавити влади над містом.

На щастя, гетррени незабаром мали відплисти з ішаранським флотом, тож мало сенс дочекатися, поки ці навіжені союзники Кловуса заберуться геть. Семі сподівалася, що до того часу вона та її народ зможуть протриматися, зберегти силу своєї віри і продовжувати таємні молитви, які посилюють нового божка.

Гуляючи берегом моря, Семі опинилася біля напівзруйнованого храму гавані, де рибалки та портові вантажники приносили жертви божеству, що захищало їх, коли вони були у відкритому морі. Будівля обгоріла та зазнала значних руйнувань під час нещодавнього погрому, влаштованого божком Маґніфіки, якого жрець Ксіон намагався зупинити за допомогою божка свого храму. Обоє тоді загинули.

Після того, як божок гавані, зазнавши поразки, безслідно щез, до храму приходило зовсім мало вірян, але тепер Семі побачила на порозі храму кошики зі свіжими квітами, запалені свічки, дари хліба та риби, зокрема й пахучу скумбрію, залишену на порозі.

Двері були відчинені, і Семі, почувши голоси, увійшла. Всередині вона побачила молодого, спокійного на вигляд жерця, який звертався до невеликої групи вірян. Семі було знайоме обличчя цього чоловіка, але вона не одразу зрозуміла, хто це.

Ерікал привітно посміхнувся їй.

— Заходь, це місце для спокою та роздумів. Можна порозмислити тут, разом з усіма чи наодинці. Молитися божкам і знаходити втіху в їхньому товаристві.

Семі знала, що він її не впізнає, адже вона була простою дівчинкою з вулиці, коли кілька років тому принесла пожертву в його храмі. Навіть якби він згадав її, жрець нізащо б не здогадався, що тепер вона наступниця емпри Ілуріс.

Рибалки, портові робітники й корабельні теслі привітали її.

— Ми так зраділи, що хтось повернувся до храму гавані, — промовив рибалка з поріділим волоссям і густою бородою.

Семі зробила крок уперед, не зводячи погляду з жерця.

— Ви з Прірарі, не місцевий.

— Верховний жрець викликав мене сюди. — Його обличчя мало стурбований вираз. — За кілька днів мені, схоже, доведеться відплисти разом з гетрренами. Ми з моєю божкинею повинні їм допомогти.

Семі поглянула повз нього на лист чорного димчастого скла неправильної форми, подібний на бездонний отвір, що утворився на стіні. З його глибин виринув веселковий вихор кольорів, і дівчина відчула іскру у своєму серці, якийсь давній зв'язок.

— Твоя божкиня тут.

Вона згадала, як проникла в храм у Прірарі й запропонувала те єдине, що могла.

— Моя божкиня завжди зі мною, — відказав Ерікал. — І зараз вона дуже близько.

Двері заклинання замерехтіли, і димчасте скло стало більш прозорим, випускаючи сутність, яка вилетіла назовні, яскраво сяючи в повітрі. Віряни в храмі гавані вражено ахнули, а потім запосміхалися.

— Я виросла в Прірарі, — мовила Семі. — Батьків у мене не було, тож мені доводилося якось виживати. Одного разу я принесла жертву божкині — цій божкині. — Поки вона говорила, божественна істота ставала яскравішою, а її кольори — більш насиченими. — Це був просто пацюк, але то було все, що я мала.

Ерікал посміхнувся.

— Божкиня прихильно приймає кожне підношення, і вона пам'ятає тебе. Вона пов'язана з тобою.

Семі відчула сильне тепло, але воно було зовсім інакшим, не схожим на те, що линуло від божества, яке захищало Ілуріс під палацом.

— Усі божки однакові і різні водночас, пов'язані нерозривними узами, однак вони вільні у своїх рухах, керуючись при цьому потребами свого народу. — Жрець Ерікал зітхнув. — А мої потреби полягають у тому, щоб керуватися наказами верховного жерця. Я не хочу вирушати до старого світу, але Прірарі нічого не загрожує, поки мене не буде. Народ Прірарі має свою віру, і божкиня й надалі залишатиметься в їхніх серцях. — Він говорив так, наче намагався сам себе переконати.

Семі, не зовсім розуміючи власних дій, підійшла ближче до Ерікала. Позаду нього кружляла божкиня, нагадуючи хвилясту серпантинну стрічку. Семі простягнула руку, і, коли вона торкнулася цих яскравих кольорів, божкиня засяяла, ніби черпаючи в дівчині життєві сили, водночас віддаючи їй власну енергію у відповідь. Дівчина затамувала подих від цього незвичайного відчуття.

Помітивши, що відбувається, інші люди в храмі підійшли ближче, виказуючи своє благоговіння побаченим.

— Це так не схоже на божка гавані, — мовила одна стара жінка.

З вулиці заходило все більше людей, відчуваючи щось дивовижне у наново відкритому храмі.

Зосередившись на божкині, Семі відчула, як зміцнюється її власна віра, і вона раптом зрозуміла, що вони знайдуть спосіб врятувати Ішару, повернути емпрі її трон і віддати Кловуса до рук правосуддя.

Глибоко під землею Ілуріс знову прокинулася й простягнула руку, щоб відчути свого відданого нового божка, який кружляв навколо неї. Сутність раптом заіскрилася, наче отримуючи енергію звідкись ззовні. Бійці Яструбиної варти з полегшенням зітхнули і тихенько засміялися.

— Погляньте, матір, — сказав Вос, — якою сильною ви можете бути! Завдяки вірі народу і силі нашого божка ми відновимо нашу країну і зробимо її такою, якою вона й має бути.

Ілуріс усміхнулася.