Кевін Дж. Андерсон. Боги і дракони

14

У тронній залі замку Конвери розсунули столи й стільці, щоб звільнити в центрі достатньо місця, і тепер Уто стояв посеред відкритого простору, витираючи піт з чола тильним боком долоні. Зазвичай вони з Манданом проводили повноцінні бойові тренування на свіжому повітрі у дворі, де можна було вільно розмахувати мечами або практикуватися на чучелах, вбраних в ішаранський одяг. Але оскільки цілий день з неба сіяла дрібна холодна мжичка, Мандан захотів тренуватися в приміщенні.

Тронна зала не була призначена для тренувальних боїв, проте молодий конаґ наполіг на тому, що він може робити все, що забажає.

— До того ж, Уто, ніколи не знаєш, де і коли мені доведеться битися з ворогом. Що, як асасин спробує вбити мене на моєму троні?

— Тоді я його вб'ю, — відповів Уто, але все ж погодився на тренування в тронній залі.

На Мандані була нова кольчуга з тонко виробленими ланками, відполірованими до сріблястого блиску. На синьому плащі був вишитий символ Співдружності — відкрита рука, а на пурпурному камзолі було зображене сонце, що сходить, — символ Остерри. Мандан відстрибував у різні боки, намагаючись уникнути ударів, але пишний одяг робив його незграбним, а плащ плутався навколо ліктя. Впродовж п'ятнадцятихвилинного тренування Уто десять разів міг би вбити Мандана, і це ще більше сповнювало його рішучості ніколи не допускати, щоб Мандан сам вступав у смертельний двобій. Та все ж юнак був досить вправним бійцем, хоча його рухи були цілком передбачуваними.

Мандан голосно засміявся, явно задоволений собою.

— В мене вже краще виходить. Скажи, Уто?

— У вас вже краще виходить, мій конаґу, — збрехав Уто. Йому слід посилити натиск на свого підопічного. Юнак мусить бути готовим до серйозного бою.

Зупинившись, Мандан кинув меч на стіл, відсунутий до бічної стіни, розстебнув важкий плащ і скинув його на підлогу. Він налив собі в кубок прохолодної води з глечика, що стояв на столі, і залпом усе випив.

До тронної зали без попереднього оголошення впевнено й рішуче увійшли двоє Хоробрих у запилюженому одязі. Побачивши, що це Титан і Дженна, Уто жестом запросив їх пройти далі, і вони представилися конаґу, шанобливо вклонившись. Кремезний Титан не був схильний до глибоких роздумів, але він відзначався сміливістю і створив значний спадок своїми відважними справами. Дженна була загартованою в битвах жінкою, яка виглядала би привабливішою, якби хоч інколи посміхалася. Проте вона була хорошим бійцем — Уто бачив її в бою. Він не хотів би стати її ворогом.

— Ми розірвали свої зобов'язання перед лордами, щоб відповісти на твій заклик до війни помсти, — сказав Титан до Уто.

Дженна насупилася, її голос прозвучав по-змовницькому.

— А ще ми чули тривожні історії та плітки про тебе, Уто. — Вона поглянула на нього, і він витримав її погляд. Жоден з них не відвів очей. Хоробра стенула плечима й відвернулася, змінивши тон. — Кажуть, ішаранська кров дуже добре змиває плітки.

Мандан ніби не зрозумів її слів, і Уто пояснив:

— Дженна й Титан є прикладом того, як ми всі повинні зосередитися на справжній війні.

Відтоді, як надійшла звістка про нищівну поразку під Янтоном, Уто багато днів ретельно працював над тим, щоб направити гнів і нетерплячість Мандана в інше русло. Молодий конаґ все ще хотів відправити війська на північ і придушити опір Колланана, але Уто не дозволив йому це зробити. Дуже скоро він повантажить основні сили армії Співдружності на військові кораблі. Він хотів, щоб солдати приберегли свої сили для битви з ішаранськими тваринами.

Спітнілий Мандан, все ще важко дихаючи після тренування, стояв перед Титаном і Дженною.

— Я ваш конаґ. Ви — Хоробрі. Присягніть мені на вірність.

Двоє Хоробрих перезирнулися, потім глянули на Уто, який кивнув їм, не зумівши приховати свого роздратування. Вони вклонилися.

— Вірність Хороброго, — мовив Титан, — завжди належить конаґу.

— Зазвичай немає потреби цього казати, — додала Дженна з ноткою докору. — Конаґу належить моя вірність, мій реймер і моя кров. Назавжди.

— Добре. Багато Хоробрих відповіли на заклик Уто, проте є ще чимало тих, які не поспішають з відповіддю. Їхні реймери повинні об'єднатися проти ішаранських тварин, які вбили мого батька.

— Це правда, мій конагу, — погодився Уто, — але іноді зв'язок повільний і ненадійний, до того ж, не всі Хоробрі мають таке ж ясне уявлення про нашу мету, як ми.

— Наприклад, Елліель, — зауважив Мандан з прихованою насмішкою.

Уто змовчав, бо не хотів продовжувати цю розмову. Натомість він коротко пояснив новоприбулим Хоробрим:

— Скоро наші кораблі вийдуть у море і атакують узбережжя нового світу. Ми захопимо Сереполь і спалимо вщент палац емпри. По дорозі повернемо собі острів Фулкор. Ми пограбуємо їхні землі й зробимо їх своїми.

— І ми нарешті збудуємо нову Валаеру, — пробурмотів Титан.

— Війна буде славною, — додала Дженна.

Мандан зійшов на підвищення і важко опустився на свій трон. Він на мить завмер, милуючись жорстокою картиною битви при Янтоні.

— Уто, ти мій Хоробрий, командувач моїх військ. Ти найкращий воїн з усіх нас. — Він ще більше подався назад на троні. — Я конаґ, але саме ти найкраще готовий для того, щоб очолити напад. Як ми вже обговорювали, я хочу, щоб ти був моїм генералом.

Це були саме ті слова, які Уто вкладав у вуха конаґу багато днів поспіль. Тепер він намагався говорити рівним голосом, щоб не звучати надто улесливо.

— Вам вже доводилося воювати, мій конаґу, і ніхто не сумнівається у вашій хоробрості, але в трьох королівствах зараз дуже неспокійно. Вам немає потреби командувати нашими морськими силами або очолювати сухопутні загони, коли ми вбиватимемо ворогів-ішаранців.

Мандан випрямився і кивнув.

— Саме так, я потрібен тут, удома.

Уто пригадав, яким нажаханим був молодий конаґ, коли навколо їхніх кораблів дощем сипалися вогняні стріли, випущені з фортеці острова Фулкор, і як він запанікував, коли ішаранці застосували катапульту з невідомою запалювальною сумішшю. Від Мандана не було жодної користі в тій битві, але Уто не міг сказати цього вголос. Він Хоробрий, а отже його обов'язком є захист молодого конаґа за будь-яку ціну.

— Дозвольте мені керувати цією війною помсти, Володарю. Я приведу нас до перемоги.

Мандан підняв руку.

— Ти знаєш, як вчинити найкраще. Я даю тобі свій дозвіл. Використовуй моїх Хоробрих, флот Співдружності та всіх наших солдатів.

Титан і Дженна не зводили очей з Мандана, і тепер на їхніх обличчях проступило полегшення.

— Я віддам наказ, — продовжив Уто, — відкрити зброярні і роздати старі мечі та щити, списи, ножі, булави та бойові молоти з катакомб під палацом, щоб ми могли озброїти кожного бійця в Остеррі.

Мандан усміхнувся. Раніше вони разом побували в підвальних арсеналах, вирубаних у замковій скелі над злиттям річок, і оглянули запаси зброї, яка залишилася з часів давньої війни проти Ішари.

— Я радий, що ці мечі тепер нам пригодяться. Потрібно, щоб усі були готові дати відсіч будь-якому ішаранцю, який дістанеться наших берегів. — Конаґ замовк. — Або ж їх можна використати для боротьби зі злочинцями чи зрадниками тут, у трьох королівствах.

Уто знав, що на думці в молодого конаґа, і дуже сподівався, що Мандан не накоїть дурниць, поки основна частина його війська буде завойовувати Ішару.