Кевін Дж. Андерсон. Боги і дракони

24

Бірч розповів своїм мовчазним товаришам-мамулам, що їм потрібно зробити, адже в них були всі можливості для того, щоб дізнатися більше подробиць, коли і як саме змовники нападуть на королеву Кору. Істоти тінями носилися по коридорах, підслуховували під дверима і вміли ховатися, як миші. Їм вдалося підкласти кубики-самописи там, де їх ніхто не помітить, а згодом забрати їх звідти.

Іррі та інші зрадники здебільшого не звертали уваги на мамулів, але троє з них ненароком опинилися на шляху в Лютих і постраждали через це. Одному мамулі Ардо голими руками звернув шию і жбурнув тіло на підлогу; інший був зварений зсередини, коли роздратований маг Каррі вдарив його заклинанням, яке саме тоді практикував; третю жертву схопили двоє воїнів-змовників, яким захотілося випотрошити цього мамулу, просто щоб потренуватися.

Бірч болісно переживав втрати, знаючи, що мамули виконували його вказівки, однак вони безвідмовно робили те, що було потрібно, щоб допомогти йому. Він знав, що вони мають невисловлене, таємне бажання помститися своїм творцям, особливо за те, як з ними обходилися в часи правління королеви Онн. Хлопчику вже доводилося бачити, як вони вчиняли диверсії в крижаних кімнатах для заклинального сну, тихо вбиваючи десятки Лютих, — і жодного з них так і не спіймали. Тепер він бачив у їхніх очах рішучу й безжальну відданість. У мамулів нарешті з'явилося те, що вони хотіли робити.

Бірч знав, що ризикує.

За останні кілька місяців він показав мамулам, як їм самим виготовляти зброю. Вони завжди мали під рукою придатні для вбивства знаряддя — роги північних оленів, загострені кістки, шматки металу, — але не зробили з них нічого, що можна було б назвати зброєю. А тепер, завдяки його порадам, мамули мали вже понад сотню ножів, кожен з небезпечно гострим лезом.

— Обіцяю, що спробую поліпшити ваше життя, — сказав він. — Але ми мусимо перемогти.

Бірч переглянув записані зображення з усіх кубиків-самописів, виявив кожного зі змовників і дізнався їхні плани. У нього також були докази, які він міг показати королеві Кору, — коли настане час. Він повинен першим зробити свій хід.

Коли настали глибокі сутінки, а на холодному небі заграло сполохами яскраве полярне сяйво, хлопчик зустрівся з мамулами біля їхніх убогих халуп. Багато істот були голими, деякі носили якесь дрантя, в основному шматки тканини, що прикривали їхні тіла радше як прикраси, а не з якоюсь практичною метою. Проте це ганчір'я давало їм можливість ховати серед нього ножі. Сам Бірч сховав свою різьблену свинку в безпечному місці, а свій короткий ніж поклав до кишені.

Іррі та його поплічники без поспіху складали детальний план вбивства королеви, впевнені, що ніхто не запідозрить їхньої зради. Сам Бірч був переконаний, що Кору й не здогадується про своє неминуче вбивство. Вперше за довгий час він дозволив собі посміхнутися.

Ситуація була повністю в його руках, і він зможе показати свою цінність для королеви крижаних Лютих. Кору не була такою злостивою, як її матір, і якщо Бірч доведе свою корисність, то, можливо, йому вдасться переконати її подбати про мамулів.

У одній із задушливих халуп, в якій вони зібралися, він розказав мамулам, що вони мають робити далі.

— Іррі вбив мою бабусю. Він та інші вбили багатьох з вас. Це наш шанс, і, якщо ми врятуємо королеву Кору, я попрошу її зробити так, щоб Люті більше вас не кривдили.

Його мамули-бійці дружно здійняли вгору заточені шматки заліза і загострені оленячі роги. Вони тренувалися, встромляючи їх у сніг або занурюючи зброю у рештки туші вівцебика, якого добули мисливці.

— Ви знаєте, як убивати, — продовжував Бірч. — Сьогодні ви спробуєте це на практиці. Ми всі повинні діяти одночасно, інакше вони можуть попередити один одного.

Мамули загомоніли, перешіптуючись. Вони будуть рухатися, як єдиний організм, усі однаково; такими вони й були створені.

— Щоб убити одного Лютого, може знадобитися двадцятеро вас, — вів далі Бірч.

Мамули замурмотіли, запевняючи, що їх цілком достатньо.

Бірч відчув біль у серці від усвідомлення того, що багато цих істот, його друзів, неминуче загинуть під час задуманих ним несподіваних нападів. Люті вважали мамулів витратним матеріалом, але Бірч — ні. Навіть з рахуванням того, що атака стане несподіванкою, Іррі та його змовники будуть відбиватися і повбивають невинних мамулів.

І хоч ці думки ятрили душу Бірча, він не передумав — просто не міг. Якщо злочинна змова матиме успіх і Іррі стане правителем Лютих, то хлопчик і мамули постраждають набагато більше. Він знову відчув страшний холод, коли уявив, яким тоді стане їхнє життя...

З настанням ясної арктичної ночі мамули поспішили до палацу і, як завжди, взялися виконувати свої обов'язки. Блідо-зелене світло полярного сяйва проникало крізь товсті крижані стіни, створюючи моторошне світіння всередині. Коли призначений час настав, мамули розбіглися наперед узгодженими маршрутами, немов маленька армія. Під час звичної для них бурхливої діяльності вони видавали тихі звуки, але цього разу істоти мовчали. Цього разу вони не були безпорадними жертвами. Цього разу вони рухалися, як зграї хижаків.

Коли істоти розбіглися, Бірч узяв маленький мішечок, який сам змайстрував з клаптя тканини, наповнений крижаними кубиками-самописами, і попрямував до тронної зали Кору.

Маг Каррі сидів нерухомо у своїх покоях, схиливши голову. На ньому була синя шкіряна мантія, прикрашена рунами, кожна з яких була пов'язана з давно не вживаними заклинаннями. Він медитував, відпочиваючи без сну. Каррі ввійшов у глибокий транс і розмірковував про неминучу смерть королеви-узурпаторки. Іррі та його спільники вб'ють її дуже скоро, і Каррі займе місце по праву руку від нового правителя.

Маг згадував різні заклинання, відчуваючи слабкі ниточки магії, яка ще залишалася у світі. Раптом він почув скрадливе шарудіння позаду себе, відчув якийсь рух. Трохи відплющивши очі, він глянув крізь щілинки між повіками і побачив сірошкірих мамулів. Ці істоти завжди були зайняті виконанням незрозумілих завдань, які їм давала чи то королева, чи то вони самі собі їх вигадували. Мамули прибирали, прислужували і загалом не заважали, хоча іноді все ж плуталися під ногами.

Маг був роздратований тим, що вони порушили його медитацію. Він не кликав слуг, не просив принести щось поїсти. Каррі заплющив очі і спробував повернутися до своїх думок, спрямувавши увагу на центр зосередженості і з усіх сил намагаючись не помічати набридливих створінь.

Він знову розплющив очі, зрозумівши, що мамули не принесли ніякої їжі. Вони поводилися дивно.

Насупившись, він повернув голову.

Вони метнулися до нього з дивовижною швидкістю, рухаючись, мов хуртовина, зіткана з тіл, їх було близько двадцяти. Це було немислимо! А ще він помітив блискучі металеві предмети в їхніх руках.

Мамули накинулися на мага, не зронивши жодного звуку. Каррі підняв руку, щоб відігнати їх, але гострий ніж розрізав його долоню. Ще до того, як він встиг усвідомити перший спалах болю, на нього обрушився шквал ударів, десятки ножів і загострених рогів пронизували його шкіру, били в шию, груди, плечі. Оленячий ріг розсік йому обличчя. Інший — глибоко занурився в око.

А мамули, не спиняючись ні на мить, все кололи й кололи.

Ардо спав зі своєю теперішньою родовитою коханкою, намагаючись розслабитися перед ризикованим вбивством, в якому йому вже скоро потрібно буде взяти участь. Догідлива жінка виснажила його, виявивши неабияке завзяття і намагаючись вивідати в нього таємні новини. Не втримавшись, Ардо похвалився, що незабаром стане набагато важливішою фігурою серед крижаних Лютих. Сказано це було задля флірту і спокушання, проте Ардо відмовився розповісти їй більше. Він не міг їй довіряти, принаймні до того моменту, поки Іррі не зробить свій хід.

Усього через день Ардо допоможе вбити Кору. Після цього він зможе мати будь-яку коханку, яку забажає. Можливо, він навіть залишить цю, адже вона показала себе такою грайливою. Але зараз йому потрібно спати. Вона пригорнулася до нього, муркочучи від задоволення, і водила довгими нігтями по його щоці.

— Розкажи, що ти приховуєш, — наполягала Люта, — інакше я подумаю, що ти звичайний хвалько, який просто намагався затягнути мене в ліжко.

— Мені байдуже, що ти подумаєш, — відрізав Ардо. — Я вже й так отримав, що хотів.

Вона грайливо плеснула його по щоці, а потім перевернула на спину і вилізла на нього зверху. Довге біляве волосся спадало їй на плечі і лоскотало його обличчя.

— Скажи мені! — повторювала Люта, широко розвівши ноги. Ардо піддався плотським відчуттям, хоча насправді просто хотів спати.

Вона смикнулася від несподіванки.

— Що вони тут роблять? — Її голос прозвучав роздратовано.

Ардо, розплющивши очі, повернувся до дверей, де побачив цілий рій мамулів, нешкідливих створінь, які завжди рухалися прудко й полохливо, але ці бігли — бігли до нього. Вони тримали ножі.

Ардо спробував підвестися, але коханка сиділа зверху, притискаючи його до ліжка. За мить вони обоє були поховані під тілами мамулів. Грубі саморобні ножі штрикали й кололи, і Ардо відчував спалахи болю від незліченних ударів кинджалами, що впивалися в усі частини його тіла.

Коханка закричала, і з якоїсь безглуздої причини він не міг згадати її імені. А зовсім скоро він не пам'ятав вже нічого, бо хвилі болю від безлічі смертельних ран захлеснули його.

Бірч не давав мамулам якихось вказівок про те, чи вбивати свідків, але мамули вирішили зарізати заодно й жінку-Люту.

Діставшись тронної зали королеви, Бірч увійшов всередину з такою гордістю і впевненістю, яких не відчував уже давно.

Кору сиділа на троні. Знуджена та охоплена нетерпінням, вона бавилася із золотим реймером, що лежав на крижаному столику поруч. На гладкій холодній підлозі були розкидані ігрові фігурки, які Кору використовувала, щоб пересувати їх по мапі, плануючи військовий похід на південь.

Коли Бірч увійшов, вона підняла очі.

— Ось ти де, хлопче. Я не бачила тебе вже кілька годин. Де ти був?

— З мамулами. — Він продовжував швидко наближатися до неї. — З друзями.

Кору невдоволено нахмурилася.

— Ти проводиш занадто багато часу з цими істотами. Це недостойно тебе. Ти повинен бути поруч зі мною. Хіба я не зробила достатньо, щоб підтримати тебе?

Бірч зберіг спокійний вираз обличчя.

— Так, ви підтримували мене.

Він дійшов до її трону і, відкривши свій саморобний мішечок, висипав крижані кубики-самописи на сходинки тронного помосту.

— Ви зможете переглянути їх пізніше, але кожен з цих кубиків є доказом того, що я збираюся вам сказати — Іррі та інші Люті хочуть вас убити. — Хлопчик побачив, як її сріблясто-блакитні очі розширилися від невіри. Він пройшов повз неї до стіни, де Кору повісила зламаний спис, і потягнувся до нього.

Вона підхопилася на ноги, раптом приготувавшись захищатися.

— Що ти робиш, хлопче?

— Ходімо зі мною, і ви побачите все на власні очі. — Бірч зняв зі стіни спис і простягнув їй. — Вам треба поспішати. Я сказав їм зберегти Іррі життя. Якщо вдасться. — Хлопець знав, що робили мамули в цей момент. Він пишався ними і знав, що вони впораються. — Тоді ви будете більше цінувати їх. І мене.

Королева взяла в нього зброю, вкрай заінтригована. Вона переступила через розкидані на помості кубики-самописи і рушила за Бірчем, який швидким кроком направився до виходу з тронної зали.

— Іррі не посміє! Я його королева.

— Ви зможете спитати його, якщо він ще живий, — відказав Бірч. — Інші вже мають бути мертві.

Королева всміхнулася.

— Якщо Іррі живий? І що ж мамули робитимуть?

Бірч уже поставив на карту все. Він витягнув з-за пояса металевий ніж.

— Я б допоміг їм із вбивством, але подумав, що важливіше захистити вас.

Попри те, що напад мамулів став для Іррі цілковитою несподіванкою, відбивався він відчайдушно. Темна кров крапала з численних ножових поранень і широких рваних ран на його тілі. Права рука безсило звисала — мамули перерізали на ній сухожилля. Живіт Іррі був розпоротий, і в ньому зяяла довга глибока рана.

Іррі, заревівши, вхопив одного мамулу за шию і жбурнув його об стіну, а наступної миті, коли ніж іншого увійшов йому в стегно, схопив того за руку. Тримаючи істоту за кінцівку, він змахнув маленьким тільцем, як батогом, завдавши удару ще двом маленьким нападникам, але згори на нього навалилися ще з десяток мамулів, невпинно колючи й ріжучи його. І ще більше їх бігло до місця бою.

Коли перші мамули увірвалися в кімнату Іррі, вони не проронили жодного звуку. Як тільки вони почали атакувати, Лютий перестрибнув через ліжко і розвернувся, щоб відкинути їх, однак їх виявилося страшенно багато.

Загострена кістка встромилася в його груди з правого боку і, застрягши, стирчала там, мов колючка. Іррі з такою силою вдарив ногою одного з нападників, що розтрощив тому грудну клітку. Його маленьке тіло впало на підлогу, але мамулів набігало все більше й більше.

Вони різали йому ноги, розітнули підколінне сухожилля, знову били ножами в живіт. Тепер істоти пищали і щебетали, видаючи дивні звуки, що звучали як смертний вирок. Як перемога.

Іррі завив від люті, і гостра, мов бритва, смужка металу увійшла йому в рот і розрізала щоку так, що шкіра обвисла кривавими клаптями, оголивши зуби.

Один мамула застрибнув йому на спину і вдарив ножем у хребет. Раптом у Іррі похололи ноги, і він перестав їх відчувати. Кінцівки відмовили, і він гримнувся на підлогу горілиць, упершись поглядом у довгі декоративні бурульки на стелі.

Лютий ще намагався відбиватися, пускаючи в хід єдину неушкоджену руку, проте мамули били й били ножами, поки він не знерухомів, хоча якимось чином їм все ж вдалося не вбити його. Він лежав у калюжі власної крові й не міг вимовити жодного слова, лише хрип виривався з його грудей. Боліло скрізь.

Коли він застиг у повній безпорадності, мамули припинили атакувати, а тільки дивилися на нього своїми безвиразними очима, що доводило його до сказу. Істоти затихли й відступили, залишивши його, покаліченого, стікати кров'ю на підлозі.

Коли крізь крижаний туман болю його зір трохи прояснився, Іррі не міг повірити в те, що побачив. Хлопчика. Домашнього улюбленця Кору. І той усміхався.

Королева пильно поглянула на Іррі, тримаючи свій легендарний спис, як скіпетр.

— Інші вже мертві, — сказав Бірч, — а Іррі був їхнім ватажком.

— Як ти можеш бути в цьому впевненим?

— Мамули чули їх. Я чув їх. Вони не звертають на нас уваги, але ми слухаємо. Усе записано на кубиках-самописах. Ми врятували вам життя.

— Я могла б сама їх здолати, — насмішкувато зауважила Кору.

— Якби не ми, звідки б ви дізналися про їхню змову?

Королева кинула розгніваний погляд на Іррі, який лежав, мов стікаючий кров'ю олень, розтерзаний вовкоконями. В горлі у нього булькало, він відкривав і закривав закривавлений рот. Бірч назвав імена інших змовників — вельмож, воїнів, навіть мага, — і всі вони були мертві.

Кору, не рухаючись, стояла над Іррі. Він упізнав її, і вираз його обличчя став ще більш жорстким, крізь біль і кров проступила непокора.

— Піщані Люті не єдиний наш ворог. — Вона нахилилася ближче. — Тепер ти вмреш, знаючи, що твоя змова провалилася. Ми згодуємо твоє тіло унукам. Так від тебе буде хоч якась користь.

Вона здійняла спис, заплямований кров'ю Оссуса, а потім і її матері. Дивлячись на жалюгідного зрадника, Кору завагалася й нахмурилася.

— Він не заслуговує честі померти від такої зброї. — Вона з усмішкою глянула на Бірча. — Відійди, хлопче.

Бірч відступив на кілька кроків, мамули теж розбіглися, але зупинилися на безпечній відстані, звідки могли спостерігати за тим, що буде далі. Іррі відкрив рота, але замість слів з нього потекла кров.

Кору змахнула рукою, і десятки довгих бурульок, відколовшись від стелі, посипалися вниз, пронизавши наскрізь тіло Іррі.

Кору поклала руку на плече Бірча.

— Я не помилилася, коли вирішила залишити тебе живим і наблизила до себе.

Тепер вона була зобов'язана йому більше, ніж будь-коли.