Кевін Дж. Андерсон. Боги і дракони

17

Загони, в яких тримали вовкоконей, були вирубані в кризі льодовика, і тьмяне блакитне світло слабо мерехтіло, освітлюючи замерзлі стіни й подряпану крижану підлогу. Незважаючи на холод, повітря всередині було густим і смердючим через скупченість тварин. Іррі подобався цей первісний запах, від якого віяло насильством. Він нагадував йому сморід убитих ворогів.

Гарчання тварин звучало для нього, як музика, і було достатньо гучним, щоб заглушити слова його спільників. Навіть попри свою ненависть до Кору, Іррі розумів, що в неї можуть бути союзники де завгодно.

Йому вдалося легко знайти ще шістьох Лютих, яких безславний кінець королеви Онн обурив не менше, ніж його самого, і Іррі був упевнений, що в палаці та лабіринтах льодовика є ще сотні їхніх однодумців.

— Коли та сука здохне, інші Люті підкоряться, — заговорив Іррі.

— Ми всі це знаємо, — відказав маг Каррі. — Люті швидко забувають про скинутого правителя. Так було завжди.

— Я не забуду про Онн, нашу істинну королеву, — гримнув на нього Іррі. — І вона не забувала, що ми повинні вбивати піщаних Лютих, а не писати приязні листи й ставати друзями.

Інші воїни тихо загули й закивали, погоджуючись з його зневажливим ставленням. В загоні гризлися, зчепившись, двоє унуків, намагаючись роздерти одне одного на шматки. Один з вельмож, що стояв біля входу в загін, прикрикнув на тварин.

— Ану годі!

І хоча це була лише гра, вовкоконі, які неохоче розбіглися, вже встигли пустити кров один одному. Інші звірі виглядали голодними й злими — жорстока гризня розпалила їхній апетит.

Маг чмихнув.

— А хто буде нашим правителем, коли ми вб'ємо Кору?

— Я вб'ю її сам, — відрізав Іррі. — І чим жорстокішою й вражаючою буде її смерть, тим беззаперечнішим буде моє правління, коли я посяду її місце.

Ардо, один з вельмож, пирхнув.

— Я теж хочу смерті узурпаторки, і якомога швидше, але чому наступним королем крижаних Лютих маєш стати ти? Чому не я? Моя родова кров чистіша.

— Бо я вб'ю й тебе, — відказав Іррі. — Що, хочеш кинути мені виклик прямо зараз?

— Не обов'язково. — Ардо відвернувся з холодною посмішкою. Він вважав себе жіночим звабником, а не безжальним воїном. — Проте я хотів би стати свідком смерті Кору, як і інші. Ми долучилися до тебе в цій справі. Її смерть повинна відбутися у всіх на очах, а не таємно, як вона вбила свою матір. — Його товариші схвально загули.

Поки Іррі та його прихильники потай розмовляли між собою, поруч снували мамули — носили цебра з гноєм, тягнули невеликі візки з м'ясом північних оленів. Маленькі істоти метушливо бігали від загону до загону, кидаючи їжу вовкоконям, які зустрічали їх лютим гарчанням. Мамули про щось тихо щебетали поміж себе, й Іррі не звертав на них уваги.

Один з його воїнів запитав:

— Якщо ти відкрито кинеш виклик Кору і переможеш її в бою, то чому ми повинні планувати все таємно? Просто зроби це. Досить ховатися по кутках.

— Чотири століття тому, — вступив у розмову маг Каррі, — хтось кинув виклик королеві Онн — і програв. Вона розтяла йому горлянку так глибоко, що в нього ледь не відвалилася голова. — Змовники захихотіли, уявивши цю картину. — І відтоді ніхто більше не зазіхав на трон Онн.

Один воїн пригадав випадок, коли боягузливий вельможа спробував убити Онн у її покоях, поки вона була в заклинальному сні. Коли його спіймали, то здерли з нього шкіру живцем. Королева Онн навіть не взнала про це, поки не прокинулася.

— За останні тижні більше шістдесяти Лютих померли у заклинальному сні в своїх камерах, — нагадав Каррі. — Чи то магія дала збій або ж за століття зносилися механізми камер.

— Щось забагато смертей для випадковості, — зауважив один з вельмож.

— Навіщо комусь безладно вбивати Лютих? — гмикнув Іррі. — Що йому це дасть?

Мамули щось собі лопотіли й гомоніли, снуючи навколо них. Декілька з цих істот полірували крижану підлогу, відшкрібаючи плями крові перед загонами. Розлючені унуки намагалися дотягнутися до них, проте їх спиняли міцні ґрати.

— Коли я вб'ю Кору, то не робитиму з цього таємниці, — пообіцяв Іррі. — Про це знатимуть усі.

Ардо пирхнув від сміху.

— Витонченість і грація не є твоїми сильними сторонами, Іррі.

Інші змовники перемовлялися між собою. Іррі розумів, що йому варто бути обережним. Віднедавна він тихцем пускав серед Лютих підбурливі поголоси й уважно прислухався, щоб визначити тих, хто з ним погоджувався.

— Я планую вбити її, коли сам визначу час і місце. Її смерть буде вражаючою та показовою, проте я не збираюся слідувати чиїмось вимогам. Кору не кинула виклик своїй матері, а просто простромила її списом, вдаривши у спину. Подібна зрада заслуговує такої ж відплати. — Іррі облизав губи.

Четверо унуків у клітці зчепилися за вкритий кров'ю шмат стегна, який кинув їм мамула. Маленька бліда істота, заціпенівши, витріщилася на оскаженілих звірів.

— Дай нам знати, коли вирішиш діяти, — сказав Ардо, чмихнувши. — Я хочу бути присутнім. Хочу дивитися. І хочу допомогти тобі все спланувати.

— Мені не потрібна твоя допомога.

— Якщо тобі не потрібна допомога, — втрутився інший вельможа, — навіщо ти втягнув нас у цю змову?

Обличчя Іррі прорізала зловісна посмішка, нагадуючи темну тріщину на скреслій кризі.

— Я хочу, щоб ви були там, бо якщо я вб'ю її... — Він піджав губи. — Коли я вб'ю її, а ви всі встромите свої клинки в її бездиханне тіло, поки воно ще не захололо, це зміцнить мою владу. Ви зможете взяти участь у вбивстві, і так само ви всі братимете участь у моєму правлінні. Армії крижаних Лютих готові до походу, але під моїм командуванням ми підемо війною проти жалюгідних нащадків Раан. Ми ніколи не станемо намагатися зробити їх своїми товаришами.

Ці слова Іррі викликали вдоволений регіт змовників, і, почувши його, унуки всі разом завили.

Якийсь незграбний мамула впустив на крижану підлогу з гучним дзенькотом порожнє цебро з-під м'яса. Роздратований тим, що йому заважають, Іррі схопив мамулу за тонку шию й жбурнув жалюгідне створіння через ґрати в найближчу загорожу з унуками. Вовкоконі заревли й накинулися на нього, проте мамула не видав жодного звуку, поки звірі роздирали його на шматки. Інші мамули, що працювали навколо загонів, зупинилися й спостерігали, і деякі з них кидали погляди на Іррі та його змовників. Вираз їхніх облич завжди залишався порожнім і бездумним. Іррі крикнув, щоб вони забиралися звідси, і перелякані мамули розбіглися по коридорах крижаного палацу.

Іррі розсміявся, а унуки тим часом продовжували свій кривавий пир. Він повернувся до своїх товаришів, але вони вже про все домовилися. Тепер вони знали, що робитимуть далі.

У відкритому дворі перед брамою крижаного палацу Бірч слухав стривожених мамулів, які розповідали йому про все, що побачили й почули. Вітер вщух, але хлопчик за звичкою щільно загорнувся в ковдру, яку накинув на плечі. Розказане мамулами змусило його здригнутися.

Маленькі істоти мешкали в численних халупах навколо височенного палацу. Бірч любив інколи посидіти разом з ними. Він притерпівся до їхнього запаху, і йому подобалося їхнє товариство. Кору була настільки заклопотана підготовкою до майбутніх битв, що не дуже уважно стежила за хлопчиком. Але він стежив. Мамули стежили.

На своїй мові мамули розповіли йому про задум Іррі, описали, як він і його спільники збираються вбити нову королеву. Мамули назвали змовників, тож Бірч тепер знав, хто вони. Коли мамули розповіли йому, як їхнього бідолашного друга кинули на поталу унукам, хлопчик скинув із себе ковдру, відчуваючи, як у ньому закипає гнів. Він завжди ненавидів Іррі.

Бірч мав розповісти про зрадників королеві Кору, щоб вона сама зайнялися ними. Вона, безперечно, стратить їх усіх, у тому числі й Іррі. Можливо, Кору навіть буде вдячна Бірчу.

Але потім він придумав кращий план: як зробити так, щоб вона точно помітила, що він — і мамули — зробили для неї. Декілька мамулів метушилися біля своїх задушливих, забитих мотлохом халуп, тоді як інші уважно дивилися на Бірча, чекаючи, коли він вирішить, що робити. Мамули були на його боці, і, коли деталі плану стали все більш ясно вимальовуватися у нього в голові, його охоплював все більший запал.

— Ми зробимо те, що здивує всіх, — прошепотів він, і мамули зрозуміли його. Він візьме справи в свої руки.

Через день Бірч зібрав мамулів, і кожен з них був заповзятим, старанним, відданим. Він знав, що жоден не поставить під сумнів його вказівки, оскільки все їхнє існування було побудоване на потребі служити й підкорятися. Він також сподівався, що вони розуміють, що поставлено на карту.

Бірч простягнув руки, показуючи десяток напівпрозорих кубиків-самописів, які він викрав з покоїв Кору. Це були крихітні шматочки криги, що містили в собі магію Лютих.

— Таємно пронесіть ці кубики до кімнат тих, хто збирається вбити королеву Кору. Сховайте їх, поки будете виконувати свої звичні обов'язки. — Він продемонстрував, що та як слід робити. — Ось, просто доторкніться до грані великим пальцем і можете йти далі у своїх справах. Якщо Іррі та інші будуть обговорювати свої плани, то залиште біля них один з цих кубиків. Це дуже важливо.

Мамули дивилися на нього безвиразно. Нічого не змінювалося на їхніх лицях. А потім, після довгого мовчання, вони дружно кивнули.