Кевін Дж. Андерсон. Боги і дракони

39

Семі та Аналера вбігли до потайної кімнати, і їхні обличчя випромінювали тривогу й розпач. Ілуріс миттю зрозуміла: сталося щось страшне. Вона змусила своє тремтяче тіло піднятися з ліжка і випростатися, хоча воно здавалося їй порожнім всередині.

— Що сталося, дитино? Гетррени вже покинули Сереполь, як ти казала? — Ілуріс зібрала всі свої сили, підтримувана безтілесним божеством, яке, кружляючи навколо, огортало її, немов рятівна ковдра.

Семі, збентежена запитаннями емпри, не одразу спромоглася дати відповідь.

— Так, Ваша Величносте. Гетррени відплили кілька днів тому. Верховний жрець відправив їх атакувати Співдружність. Ви не пам'ятаєте?

— Не думаю, що це хороша ідея, — промовила Ілуріс слабким голосом.

Раптом вона похитнулася, наче її життєва сила спіткнулася об вибоїну, в яку несподівано потрапила на вулиці, і новонароджений божок теж сіпнувся. Так, тепер вона й сама відчула це. Відбулася якась серйозна зміна в самому осерді міста, в серцях людей. Вона знову прошепотіла питання, боячись почути відповідь.

— Що сталося?

— Кловус щойно влаштував ваш похорон і спалив на великому вогнищі чиєсь тіло, оголосивши, що воно належить вам! — задихаючись, випалила Семі. — Зі сходів храму Маґніфіка він заявив усьому Сереполю, що їхня емпра мертва.

На обличчі Ілуріс з'явилася гірка усмішка.

— Це вже не перша брехня, яку каже цей чоловік. Він побачить, що я зовсім не така мертва, як йому би хотілося.

— Ваша Величносте, — простогнала Аналера, — це жахливо! Люди й так вже були у відчаї, а тепер ще й втратили надію. Почуй нас, убережи нас!

— Це все змінює, — сказала Семі.

Каптані Вос спалахнув гнівом.

— Я відрубаю йому голову.

Аналера й Семі розповіли про величезні натовпи на храмовій площі та біля поховального вогнища.

— Усі люди повірили.

— Звісно, повірили, — зітхнувши, відповіла Ілуріс. — Вони вже так давно не бачили моє справжнє обличчя, що чи багато з них досі пам'ятають, як я виглядаю? — Ілуріс торкнулася своїх запалих щік. Тепер вона стала лише блідою тінню тої славної правительки, якою колись була. Так, вона нарешті прийшла до тями і її тілесні рани загоїлися, проте вона не була собою. Ілуріс ясно розуміла, що всередині неї щось не так.

Новий божок допомагав їй, живив енергією, і вона відчувала, що сутність заповнює собою підземну кімнату. Божок простягнув свої щупальця в усі місця, де були віддані послідовники, які вірили в неї, і завдяки цьому Ілуріс відчула правду: вистава з похоронами перетворила їхню віру на попіл.

Але хай там що, Ілуріс все одно продовжувала мислити як емпра була рада тому, що принаймні на це вона все ще здатна. Думки і наслідки можливих дій, взаємозв'язки, що ведуть до важливих рішень, крутилися в її голові.

— Люди стільки часу не втрачали надії, і ви всі заохочували їх продовжувати вірити. Мої справжні послідовники молилися за мене й вірили в мене, і своєю вірою вони створили нового божка.

Вона простягнула руки перед собою, і дивна туманна сутність засяяла яскравіше.

— Вашого божка, — мовила Семі.

— Божка Ішари, — виправила її Ілуріс. — Це відображення істинного духу народу, але через це фальшиве поховальне вогнище вони тепер мають сумніви. — Емпра клацнула язиком, вдихнула густе повітря потайної кімнати, де занадто багато людей були вимушені залишатися занадто довго. — А їхні сумніви призведуть до того, що божок буде слабшати.

— Ми повинні діяти швидко, Матір, — сказав Вос. — Повертайтеся до свого народу.

— Ми допоможемо вам стати достатньо сильною, — запевнила Семі.

Ілуріс нахмурилася, намагаючись знайти потрібні слова.

— Я — емпра, і я буду такою сильною, якою мені належить бути. — Вона говорила впевненим голосом, але раптом з тривогою зрозуміла, що в очах у неї почало темніти. Емпра відчула, що зараз знепритомніє, але вона не могла цього допустити!

— Деякі з ваших найвідданіших прихильників були заарештовані охоронцями жерця, — додав Вос, — і більше їх ніхто не бачив. Але багато хто продовжує вірити у вас.

— Я хотіла сама кинути виклик верховному жерцеві Кловусу, — заявила Семі, — але тепер ви повернулися! Божок допоможе. Віра людей допоможе. — Дівчина зробила паузу. — Але ви повинні дати їм щось.

Ілуріс розуміла: якщо Сереполь побачить її такою, якою вона є зараз, ледве здатною ходити чи навіть стояти, то розчарування, яке відчують люди, знищить її шанси. Кловус скористається її слабкістю, і вона сумнівалася, що їй коли-небудь вдасться повернути собі владу. Вона похитнулася, і Вос кинувся до неї, підхопив її попід руку, підтримуючи.

— Наразі це найкраще, що я можу зробити. — Докладаючи всі свої сили, щоб зберігати самовладання, Ілуріс розпустила своє скуйовджене волосся, яке занадто довго пробуло під бинтами. Похитавши головою, вона дозволила довгим пасмам вільно опуститися їй на плечі. — Каптані Вос, ваш кинджал, будь ласка.

Боєць Яструбиної варти, не вагаючись, простягнув свого позолоченого ножа. Ілуріс виокремила жмут волосся і відрізала його, потім відрізала ще одне густе пасмо, і ще одне, поки в неї в руці не опинилося чотири. Вона простягнула їх на долоні, і Аналера взяла одне пасмо, тримаючи його як реліквію.

— Передайте пасма мого волосся моїм найвідданішим послідовникам, — мовила Ілуріс. — Покажіть їм це на знак того, що я все ще тут, і пообіцяйте, що вони незабаром побачать мене.

Семі взяла інше пасмо, скептично уточнивши:

— Але як це може бути доказом? Такі пасма волосся можуть належати кому завгодно. Які доводи я маю, щоб стверджувати, що поховальне вогнище було лише хитрістю і оманою, що спалене тіло насправді не було вашим?

— Тому що це волосся належить мені, — відказала Ілуріс. — Мої прихильники відчують правду, якщо в них є віра. Пам'ятай, божок черпає свою силу в глибоко моральній природі людей Ішари, в їхніх щирих серцях, в їхньому співчутті, в їхній шанобливості. Вони зрозуміють.

Семі взяла інші пасма волосся, стиснула їх у долоні і кивнула. Аналера притисла отримане нею пасмо до грудей.

— Я піду з ними, — заявив Вос голосом, який не допускав жодних заперечень. — Люди зможуть подивитися мені в очі, і вони зрозуміють, що я кажу правду. — Виявляючи повагу, він перевів погляд на емпру. — Ви згодні з цим, Матір?

— Інші бійці Яструбиної варти зможуть захистити мене тут, — мовила Ілуріс. — Розрадь мій народ, Восе. У їхніх серцях відчай через те, що, як їм здається, вони бачили.

До Семі теж повернулася рішучість.

— Ми змусимо їх прозріти. Багато хто все одно вірить у вас, і їхня віра сильна. Вони протрималися так довго, і їхню віру похитнути не так просто. — Вона стишила голос і, нахилившись ближче до Ілуріс, стривожено продовжила. — Але ми повинні підтвердити те, що говоримо, і це дійсно має відбутися чимшвидше. З кожним днем обіцяне повернення все більше сприймається як марне сподівання і все менше — як реальна загроза для верховного жерця.

Ілуріс зосередилася, змушуючи сконцентруватися свій затуманений розум. Вона прикликала нового божка, і він засяяв, його обриси стали більш і чітко видимими. Всі присутні відчули раптове посилення божества і були вражені цим.

Ілуріс промовила:

— Це буде скоро, обіцяю. У мене вже є план, і він точно стане приголомшливою несподіванкою для нашого любого Кловуса.