Кевін Дж. Андерсон. Боги і дракони

28

Замок Феллстафф здавався Шадрі порожнім, і на душі в неї було неспокійно. Її друзі, Елліель і Тон, поїхали з королем Коллананом звільняти невільників з табору піщаних Лютих. Ласіс і декілька лордів-васалів повели основну частину війська Нортерри в довгий похід у напрямку гір, щоб, коли настане час, бути готовими виступити проти конаґа Мандана в Конвері. Ґант, мовчазний, проте надійний охоронець, залишився в замку; він розсилав по окрузі патрулі розвідників і тренував решту армії для захисту міста.

Працюючи в бібліотеці замку, Шадрі списувала сторінку за сторінкою у своєму пошарпаному щоденнику. Більшу частину свого життя вона провела, блукаючи різними місцинами на самоті, заглядаючи під каміння і досліджуючи те, що було цікаво їй самій. Вона хотіла бути хранителькою, ставити питання, вести записи. Після трагічної смерті королеви Тафіри вона записала її спадок, увічнила історію її життя, щоб її ніколи не забули.

Довге життя і великий спадок.

Однак тепер у вченої дівчини була інша важлива робота. Тон роздобув стоси кришталевих пластинок з вигравіруваними літерами Лютих, і записи на них можна було активувати лише кров'ю Лютих. Перед від'їздом Тон своєю кров'ю проявив написи на багатьох листах, які тепер потрібно було перекласти. Слова та символи й досі виднілися на тих листах. Тона зараз не було, і він не міг допомогти Шадрі в її дослідженнях. Та все ж вона взялася за це величезне завдання.

Від спогадів про цього таємничого чоловіка у неї досі пробігали мурашки по шкірі, особливо після того, що вона побачила на руїнах біля містечка Янтон: величезна тінь, яка з неймовірною силою роздерла на шматки нападників, що прорвалися крізь захисні мури. Невже він — сам бог Кур? Прояв Оссуса? Чи щось зовсім інше? На це питання сама вона відповісти не могла.

Зайнявшись роботою в бібліотеці, Шадрі уважно роздивлялася нерозшифровані листи із записами Лютих. Дівчина не могла прочитати більшу частину написаного, але знала деякі ключові слова та фрази. Вона робила нотатки, позначаючи деякі імена, які змогла розпізнати, — Кур, Оссус, дві жінки, Раан і Сут. Їй вдалося розібрати слова «дракон» і «зло». Тон залишив для неї копію особливої руни, що була його власним ім'ям, хоча Шадрі й не очікувала, що знайде його в цих неймовірно древніх документах.

Натомість вона знайшла один важливий запис на пошкодженому листі, де було написано, як Кур звернувся з промовою, сповненою скорботи й розпачу, до ворогуючих угруповань Лютих саме перед тим, як зникнув із цього світу: «Єдиний спосіб знищити зло — це знищити його зсередини». Решта кришталевої пластини була розбита, запис на цьому обривався. Більше ніде Шадрі не вдалося знайти жодних відомостей про останні слова бога.

— Не дуже корисно, — пробурмотіла вона. Перебираючи стоси й намагаючись упорядкувати їх, Шадрі відчувала все більшу досаду. Люті, зберігаючи стародавні записи, зовсім про них не дбали і не підтримували їх в порядку. Вона не могла зрозуміти, з чого їй почати. Чому вони так недбало ставилися до власної історії?

Вона стільки всього не розуміла про Лютих! Їй хотілося, щоб поруч був хтось, з ким можна було б поговорити.

Мамули теж не виходили в неї з голови. Вони врятували Ласіса після того, як королева Онн, перерізавши йому горло, залишила його вмирати на морозі. Вони допомогли на озері Бакал, надавши королю Колланану дуже важливі відомості про фортецю крижаних Лютих. Вона бачила, як ці маленькі істоти ховалися в лісі під час церемонії вшанування пам'яті королеви Тафіри. Мамули дуже багато всього знали про Лютих. Якби ж то вона могла поговорити з ними!

До бібліотеки з тацею в руках увійшов Покл. Він спіткнувся, брязнувши посудом, але йому вдалося втриматися на ногах. Його щоки горіли від збентеження.

— Я подумав, що ти, мабуть, зголодніла. Ось свіже молоко з ферми і булочки з родзинками, а ще... ще дві мої улюблені оленячі ковбаски, правда після смерті королеви ніхто тепер не знає, як їх приправляти.

Коли Шадрі побачила тацю, у шлунку в неї забурчало, і вона зрозуміла, що на сніданок з'їла зовсім мало, а відтоді минуло вже багато годин.

— Дякую, Покле. Я просто хотіла поговорити з кимось.

Хоча юнак був неговірким і не мав достатньо знань, якими міг поділитися, він був хорошим слухачем і нічого не мав проти її просторікувань.

— Я... я приніс достатньо їжі для двох, то ми можемо поїсти разом.

Шадрі звільнила місце на столі, і юнак, поклавши тацю, розділив хліб і м'ясо, а молоко їм довелося пити з одного кухля.

— Власне, — мовила Шадрі, не встигнувши подумати, яку реакцію викличуть її слова, — я хочу, щоб ти поїхав зі мною на північ.

— На північ? Туди, де крижані Люті? — спитав з острахом Покл. — Я... я вже опинявся надто близько до крижаних Лютих.

— З нами все буде гаразд. Я хочу повернутися на озеро Бакал, щоб поговорити з мамулами, а ти знаєш ці місця краще за всіх. — Шадрі взяла новий чистий записник. — Я думаю, що вони знають багато чого цікавого для нас.

— Мамули? — перепитав Покл. — Але ж вони тікають і ховаються. І нам варто так вчинити.

— Це важливо. Ґант може використати ці відомості для захисту Феллстаффа. Хіба ти не хочеш стати героєм війни? — Юнак кліпнув очима, не знаючи, що відповісти, і Шадрі наполегливо продовжила. — Ти коли-небудь уявляв себе героєм?

— Жодного разу. Коли крижані Люті знищили всіх мешканців Лейк Бакал, я довго ховався в лісі. Навіть не думав, що виживу.

— Цього разу ми будемо краще підготовлені, еге ж?

— Мені це не подобається.

Шадрі заспокоїла його.

— Ти будеш зі мною.

Покл зібрав усю свою мужність в кулак.

— Тоді я захищу тебе. Але нам краще повернутися до Феллстаффа, як тільки там стане небезпечно.

— Звичайно, — відказала Шадрі. — Як тільки я побачу, що там стало небезпечно.

Після того як Шадрі пояснила Ґанту, що саме вони збираються зробити, Хоробрий дав їм двох старих тяглових коней. У Феллстаффі залишилася частина кавалерії для оборони міста, а всі інші бойові скакуни відправилися на схід з нортерранською армією. Шадрі була цілком задоволена тим, що їм дісталися такі повільні коняки.

— Ці нам підходять. Я б усе одно не знала, як управлятися з жеребцем.

— У мене нема можливості виділити вам для супроводу розвідувальний патруль або охоронний загін, — сказав Хоробрий.

Шадрі швидко знизала плечима.

— Я роками подорожувала сама і можу подбати про себе, а Покл зміг вижити у дикій місцині, поки крижані Люті полювали на нього. Нам немає про що непокоїтися.

Покл, зніяковівши, зауважив:

— Я всього лише переховувався кілька днів, а потім мене врятували.

Шадрі, нахмурившись, глянула на нього.

— Ти геть не вмієш оповідати історії.

Ґант кивнув.

— Я буду радий будь-яким відомостям, які ви зможете роздобути. Ви можете вважатися моїми шпигунами.

— Шпигунами, — повторила за ним Шадрі, розуміючи, що їй подобається звучання цього слова. — Я збиралася просто зайнятися навчанням, але...

— Шпигунами, — і собі промовив Покл, наче не міг у це повірити.

На своїх сумирних конях вони вирушили з Феллстаффа дорогою до озера Бакал. Коні неквапливо й спокійно перебирали ногами, а Шадрі теревенила про все, що їй спадало на думку, поки вони долали милю за милею. Покл їхав поруч із нею блідий і напружений. Шадрі не розуміла, чи справді він її слухає.

— Мамули були створені крижаними Лютими, проте вже після того, як дуже багато магії у світі було витрачено під час воєн. А от людей Люті створили задовго до цього, і тому ми створені краще. — Простягнувши руку, вона ущипнула вкриту веснянками щоку хлопця, злякавши його. — Мамули — лише наша бліда тінь. Але король Колланан сказав, що вони наші союзники. О, їм точно є що розповісти!

— Я вмію розпалювати багаття, — раптом сказав Покл, ніби це було темою їхньої розмови, — але я не знаю, як розмовляти з мамулами.

— Можеш покластися на мене, — відповіла Шадрі. — Спершу ми маємо їх знайти.

На ніч вони розбили табір на невеликій галявині подалі від дороги. Покл здригався при кожному потріскуванні багаття чи шурхотінні в лісі. Шадрі розповідала йому різні історії, пояснювала анатомію людини і математику музики, а потім занурилася в історію королів Остерри. Вона говорила доти, доки Покл не задрімав, і тоді подумки зробила собі нотатку, щоб продовжити розповідь наступного вечора.

На третій день подорожі вони дісталися озера Бакал. Небо було сірим і хмарним, а вогкість у повітрі ще більше посилювала холод, але це не була неприродна холоднеча. Коли Тон розніс крижану фортецю, то, схоже, арктична хвиля, створена Лютими, була зруйнована і погода повернулася до свого звичайного стану. Шадрі зробила запис у своєму щоденнику. «Я думаю, що невдовзі озеро може навіть розтанути».

— Зима ще не прийшла по-справжньому, — зауважив Покл. — І до весни ще буде набагато холодніше. — Він шморгнув носом, поринувши у власні спогади. — Моя мисливська хатина була тут, а родина мешкала там. — Він жестом показав на безладно розкидані уламки — все, що залишилося від мирного містечка. Дивлячись на руїни, Покл здригнувся.

— Усе буде добре. — Шадрі взяла хлопця за руку, щоб його заспокоїти.

Зашарівшись, він кивнув.

— Я не хотів приїжджати сюди, але радий бути з тобою.

Шадрі побачила, як серед сріблястих сосен промайнули тіні, то були маленькі фігурки, що снували між стовбурами. Вона усміхнулася.

— А ось і вони. Мамули, агов! Привіт, мамули. Ми друзі. Ми хочемо з вами поговорити.

Покл подивився туди, куди вона вказувала, але маленькі фігурки зникли, перетворившись на тіні в гущавині лісу. Шадрі розчаровано зітхнула.

— Ну, я очікувала, що вони будуть боязливими. Ходімо на берег, влаштуємося там і щось поїмо. Може, вони до нас підійдуть.

— Скільки ти плануєш тут залишатися? — запитав він.

— Стільки, скільки буде потрібно.

Вони прив'язали коней до дерев, розстелили ковдри на березі озера. На Шадрі був вовняний светр і кілька шарів спідниць. Покл закутався в теплий плащ і накинув на себе ще одну ковдру. Він постійно мерз відтоді, як ледь не загинув у зимовому лісі. Вони сиділи в тиші, чудово розуміючи одне одного без слів, діставали їжу з наплічників і їли. Шадрі роздивлялася замерзле озеро, а потім попросила Покла розповісти їй про містечко і про людей, яких він знав. Хлопця було важкувато розговорити, проте незабаром він поринув у спогади про рибалок і торговців хутром, лісорубів і швачок. Здавалося, з нього спадає важкий тягар, поки він розповідав про минуле, згадуючи ті добрі часи.

Коли Покл вже закінчував розказувати про одного з мешканців міста, який умів плести сітки і чиї вузли нікому не вдавалося розв'язати, Шадрі помітила кількох мамулів, які мовчки стояли неподалік серед дерев. Розповідь Покла обірвалася на півслові.

Шадрі покликала тихим, заспокійливим голосом.

— Привіт. Я хочу почути і ваші історії теж. Ми прийшли сюди, щоб ви розповіли нам про Лютих.

Мамули забурмотіли щось на незрозумілій мові, а потім почали вимовляти якісь слова. У потоці нерозбірливих звуків вона почула, як вони говорять «Люті», «Колланан» і «король».

— Підійдіть ближче. — Шадрі сягнула рукою до свого наплічника й витягла хліб. — У мене є їжа.

Покл, хоч і виглядав знервованим, мовчав. Їхні коні пирхали, проте не здавалися наляканими. Мамули, широко розплющивши очі, наблизились до них.

— Я хочу знати ваші історії, — мовила Шадрі. — Я хочу розуміти вашу мову. Розкажіть мені про Лютих.

Істоти заворушилися, явно стривожившись.

— Ми не дружимо з крижаними Лютими, — сказав Покл, намагаючись переконати мамулів. — Ми їх ненавидимо.

Зрозумівши його, мамули підійшли ще ближче.

Шадрі почала говорити, сподіваючись, що неспішний шелест її слів подіє на них так само заспокійливо, як її розповіді подіяли на Покла, коли він заснув біля багаття. Вона розказувала про стародавні руїни, які колись досліджувала. Вона розказувала про Тона та історичні документи Лютих, які намагалася перекласти.

— Я можу розповісти вам усе, що знаю про Лютих, однак я маю багато запитань. Власне, ви жили серед них, тому, можливо, зможете мені допомогти.

Шадрі намагалася отримати від них якомога більше відомостей, і її здивувало, що ці істоти знали чималу кількість людських слів, хоча більша частина їхньої мови була зовсім незрозумілою. Дівчина залишалася терплячою, і вони скупчилися навколо неї. Шадрі витягла щоденник.

— Мені треба все це записати.

— Ми шпигуни, — сказав Покл. — Це дуже важлива розвідка воєнного часу.

Шадрі продовжувала розпитувати про різноманітні деталі. Вона була наполегливою і звикла до того, що люди дивилися на неї порожніми очима, коли вона засипала їх запитаннями. Вони з Поклом сиділи разом і слухали весь день, а мамули плутано й незв'язно розповідали їм свої історії.