Кевін Дж. Андерсон. Боги і дракони

44

Холодний вітер супроводжував армію королеви Кору в її поході на південь. З неба сипав дрібний сніжок, вкриваючи все навколо, і перед військом простягнувся вдалечінь незайманий білий шлях. Крижані Люті день за днем невтомно сунули вперед. Унуки тягли бойові сани або везли на собі озброєних вершників, і здавалося, що вони ніколи не втомлюються.

Після перших кількох днів мамули, що супроводжували бойові сили Лютих, дещо відстали від основної армії. Вони навчилися триматися осторонь і залишатися непомітними, щоб не стати здобиччю для вовкоконей. Кору дала вказівки своїм воїнам, щоб вони не кривдили мамулів. Бірч знав, що всі мамули могли втекти, розчинившись у цих диких пустельних краях, але натомість вони вирішили слідувати за армією крижаних Лютих. Вони залишилися заради нього.

Армія блідошкірих воїнів долала милю за милею, і незабаром огорнений густим теплим хутром хлопчик більше вже не відчував холоду. Час від часу він виймав різьблену свинку і великим пальцем потирав її гладеньку поверхню. А ще Бірч мав при собі маленький гострий ніж. Кору дозволила хлопчику залишити його.

Армія підійшла до озера Бакал, і серце Бірча забилося швидше, коли він побачив знайомі краєвиди навколо містечка і озера, де він виріс... саме тут крижані Люті пустили в хід свою зимову магію, яка, немов морозна пожежа, знищила все, що він знав.

Маг Ілон, який сидів поруч із ним у санях, насупився, дивлячись на залишки зруйнованої крижаної фортеці. Він простягнув руку і розвів пальці, щоб потягнути за маленькі ниточки магії, які могли залишитися в повітрі, але невдовзі розчаровано похитав головою.

Однак армія не стала тут зупинятися, а обійшла замерзле озеро і рушила далі. Вся увага Кору була зосереджена на тому, щоб якнайшвидше дістатися пустельних земель королеви By. Та все ж, коли вона помітила, що Бірч не зводить очей з руїн свого рідного містечка, вона простягнула руку і торкнулася його щоки, явно спантеличена. Тільки тоді хлопчина зрозумів, що по його обличчю котяться сльози.

Королева заговорила, і в її голосі вперше чулося щось подібне до співчуття.

— Чому ти так переймаєшся, хлопче? Це ж безглуздо. Невже ти не вражений нашим славним військом?

Бірч витер сльози, нагадуючи собі, що королева крижаних Лютих не є жорстокою. Вона просто його не розуміє.

— Це був мій дім. Тут жили мої батьки, а ще Томко і мої друзі. Тут була моя шкільна вчителька і старий добрий рибалка, який дозволяв мені покататися на своєму човні. І тут були мисливці, які приносили шкури на продаж. Був чоловік, який давав мені яблука, і... — Його голос увірвався, коли спогади стали яскравішими, більш живими. Він бачив речі навколо такими, якими він їх пам'ятав, а не такими, якими вони були зараз. — А ще у нас був кіт, який полюбляв лежати на сонці. Але це все... це все...

Кору озирнулася навколо, нахмурившись.

— Так, я бачу, що тут було людське поселення, але його більше немає.

— Тому що крижані Люті вбили всіх! — вигукнув Бірч. — Міста більше не існує!

— Це зробив Рокк, — зауважила Кору. — Моя мати наказала так вчинити, бо хотіла побудувати тут свою фортецю. І це їй теж не вдалося.

— Вони все одно мертві, — пробурмотів Бірч.

— Я не віддавала цього наказу, — повторила Кору. Вона дала коротку вказівку Ілону, щоб той пустив швидшим ходом запряжених в сани унуків і вони скоріше проминули Лейк Бакал. — Тепер ти зі мною, і в тебе є такі можливості, про які жодна людина не може навіть мріяти. Подумай про те, що ми збираємося здійснити. Хіба твоє становище не краще, ніж ти міг собі уявити?

Бірч замкнувся в собі, і на якийсь час запала тиша. Але Кору чекала, і він знав, що вона очікує на відповідь. Зрештою він набрався сміливості і похитав головою.

— Ні.

— Дурне хлопчисько.

Вона явно була роздратована. А військо тим часом продовжувало свій похід.

Рухаючись на південь, вони проминали порожні села. Було видно, що люди похапали свої пожитки і втекли. Королева крижаних Лютих не помічала в цьому нічого незвичного, вона розмірковувала про свою вилазку до гори Вада, де вона спостерігала ріки лави і бачила, як світ народжував страхітливих драконів, що виявилися частинами самого Оссуса.

А Бірч думав, як він разом з матір'ю, батьком і Томком подорожували до замка Феллстафф. Він пригадував містечка Нортерри, через які вони проїжджали. Особливо яскраво йому згадалася одна стара жінка, яка робила варення з вишень, вирощених у власному саду, згадався козопас, який дозволяв хлопчикам гратися зі своїми тваринами, потім він пригадав вічно невдоволеного корчмаря, який не любив дітей. Під час однієї з тих поїздок до бабусі й дідуся Бірч і Томко, сидячи на колоді, закидали вудки в струмок і змагалися, хто з них зловить найбільшу форель.

Тепер він дивився на порожні комори, повалені огорожі загонів для скота, висохлі коричневі кукурудзяні поля та сільські городи, з яких уже мали б зібрати врожай. Дійна корова заревіла, ніби зрадівши, що побачила людей поблизу. Поруч блукали без усякого нагляду декілька овець. Унуки накинулися на тварин і зжерли їх.

Сани королеви плавно рухалися вперед, здіймаючи серпанок морозного повітря. Наступні села були розташовані ближче одне до одного і виглядали більш заселеними. Деякі налякані люди поховалися в лісах або втекли полями, а кілька відчайдушних, але нерозсудливих чоловіків стояли біля своїх домівок, готові їх захищати.

Кору подивилася на цих захисників, перевела погляд на хлопчика, а потім глянула назад, на своє військо. Вона віддала наказ не нападати на людей і не чіпати їх, наче вони були не варті уваги крижаних Лютих, і Бірч зрадів цьому.

Незабаром могутня армія підійшла до великого міста, оточеного високими мурами. Довкола виднілися поля, на яких вже було зібрано врожай, а також просторі пасовища та доглянуті сади. Бірч побачив, що багато людей поспішають до міста, під захист його мурів. На сторожових вежах і дозорних пунктах він помітив відблиски сонячного світла на обладунках — там стояли воїни, готові боронити фортецю.

— Досить велике скупчення людських халуп, — промовила Кору. Побачене явно справило на неї деяке враження. — Мені видається дивовижним, що люди змогли досягти такого.

Бірч із гордістю поділився тим, що знав, пам'ятаючи, чого його навчила мати.

— Це місто називається Феллстафф, столиця Нортерри.

Саме тут сидів на троні його дідусь. Бірч задумався, чи зможе король Колланан врятувати його.

З високого муру Шадрі роздивлялася армію крижаних Лютих, що без упину рухалася вперед у серпанку білого інею. Сніг вкрив поля, і деякі дерева в садах загинули від холоду, коли армія проходила повз них.

Поруч із нею стояв Покл, його волосся стирчало на всі боки, хоч він і намагався приборкати його пальцями. Юнак подивився на похмуре й потворне обличчя Ґанта.

— Бачиш, ми ж казали тобі, що армія величезна! Їх сотні.

Шадрі знала, що Покл просто не розуміється на цифрах.

— Я вважаю, що їх кілька тисяч. Що скажеш?

Хоробрий пильно вдивлявся у зловісні ворожі полчища.

— Чимало тисяч.

— Це ж дуже багато, — наполягав Покл.

Вони спостерігали і чекали, дивлячись на нестримну й невблаганну силу, що стіною насувалася на місто.

— Моє завдання полягає в тому, щоб захистити жителів Феллстаффа, — мовив Ґант, — але я розраховував, що в мене буде більше часу.

Солдати, що залишилися в місті, були розміщені по периметру замка, окремий загін воїнів з мечами напоготові мав захищати забарикадовану браму. На високих стінах вишикувалися лучники.

— Нам кінець, — простогнав Покл. — Нас усіх знищать.

Роздратований погляд Шадрі налякав його більше, ніж крижані Люті, хоча самі по собі його висновки були цілком слушними. Вона просто намагалася осягнути чисельність воїнів, магів, вовкоконей і бойових саней Лютих. Шадрі записувала все, що бачила, у своєму щоденнику, проте питала себе, чи бодай хтось коли-небудь прочитає її записи.

Однак, коли величезне військо наблизилося до північної стіни Феллстаффа, сталося щось дивовижне. Армія крижаних Лютих розділилася навпіл і продовжила рух, огинаючи велике місто. Замість того, щоб взяти столицю в облогу, крижані Люті просто рухалися вперед, обходячи місто з обох боків, наче річковий потік, що оминає скелю.

Навіть Ґант розкрив рота від подиву. Його рука лежала на манжеті реймера, він був готовий запалити вогняний меч і битися стільки, скільки стане сил, — але йому навіть не довелося діставати свою зброю.

— Вони просто... не звертають на нас уваги! — не могла повірити свої очам Шадрі.

— Це справжнє диво! — вигукнув Покл.

Армія крижаних Лютих навіть не сповільнила ходу, оминаючи місто.