Кевін Дж. Андерсон. Боги і дракони

90

— Добром це не скінчиться, — промовив король Адан, спостерігаючи, як армія Лютих розтікається по підніжжю гір, займаючи все передгір'я.

Колланан глянув на стурбоване обличчя свого небожа, а потім знову перевів погляд на незліченні ряди Лютих, що їхали верхи на вовкоконях та ауґах. Їхні маги розбрелися по гірських схилах, наче шукаючи слабкі точки в земній корі. Колл погладив свою бороду.

— Так, Адане, добром це точно не скінчиться.

Він не вважав королеву Кору другом або союзником, але вона віддала йому онука, і це все змінило. Відпустивши Бірча, королева, схоже, втратила всякий інтерес до Колланана. Тепер, коли її величезне військо прибуло до місця свого призначення, вона більше не збиралася мати жодних справ з людьми. Сама Кору не зводила пожадливого погляду з гір Хребет дракона.

Армії Судерри й Нортерри вишикувалися у передгір'ях, а Люті зібралися на схилах гори Вада. Западина на місці колишньої верхівки, яку знесло страшним вибухом, вражала своїм розмірами, а від неї до підніжжя гори пролягло кілька великих розщелин. Маги, здавалося, насолоджувалися гнівом самої природи, що клекотів під гірським хребтом.

Колланан спостерігав, як Люті лазять по кам'янистому узгір'ю, притуляючи долоні до поверхні землі, досліджуючи та шукаючи щось вглибині світу. За допомогою магії вони збиралися розворушити й роз'ятрити якусь таємничу силу, і в цих своїх намаганнях виглядали схожими на недоумка, що штурхає сплячого сторожового пса.

Бірч мовчки стояв біля дідуся, а потім обійняв його за пояс і запитав.

— Що буде з нами, якщо Кур створить світ наново?

Колланан лагідним жестом скуйовдив волосся онука, досі не вірячи, що хлопчик зараз тут і з ним після такої тривалої розлуки.

— Я б волів, щоб вони знову стали вбивати одне одного, як ті дві королеви.

— Королева By не мертва. Вона все ще може рухати головою і трохи смикатися, — зауважив Бірч. — Вона дуже зла через свою безпорадність.

Колл міцно-преміцно обійняв Бірча. Хлопчик був для нього єдиною яскравою зірочкою в темній ночі його самотності. Він розповів дідусеві про те, як виживав під час свого полону і як королева Онн знущалася з нього, але, згадуючи про Кору, наполягав, що вона не була такою лихою, як інші Люті. Коли він розказував дідусю, як Іррі вбив королеву Тафіру, вони плакали разом. Але потім, коли Бірч пояснював, як він і мамули вбили Іррі та його спільників-заколотників, на обличчі хлопчика з'явився суворий і на диво хижий вираз. Він озирнувся на вкриті лісом пагорби.

— Мамули слідували за нами весь цей час. Вони десь поблизу, спостерігають за нами. Вони теж можуть допомогти.

— Вони вже допомогли мені, коли ми напали на фортецю крижаних Лютих, — сказав Колл.

Він страшенно пишався хлопчиком, але водночас відчував злість і порожнечу в душі, думаючи про те, через що пройшов малий і що йому довелося пережити. Колл стиснув свій бойовий молот з такою силою, що в нього майнула думка, чи не зламає він руків'я, але за мить він відчув, як у нього всередині піднімається хвиля любові й полегшення. Король подивився на онука, і на його очах з'явилися сльози.

— Тепер ти тут, мій хлопчику. Ти в безпеці. Ти зі мною.

Коллу хотілося забути про всі грандіозні воєнні плани, про політичне протистояння трьох королівств. На якийсь час — хоча б на якийсь час — він хотів просто побути з цим хлопчиком, насолоджуватися життям і знову радіти простим речам, але він сумнівався, що матиме таку можливість. Принаймні не надовго.

Попри те, що Бірч був зовсім юним, тяжкі випробування загартували його, зробили значно дорослішим, ніж цього можна було очікувати від хлопчика його віку. Його втрачене дитинство стало ще однією жертвою крижаних Лютих.

Навіть якщо королева Кору не була схожою на свою матір, вона все одно належала до раси Лютих, а Люті не діють в інтересах людства...

Від гірського хребта з гострими зубчастими вершинами віяло небезпекою, але Кору знала, що найбільша небезпека причаїлася під цими горами. Тепер, коли її велике військо дісталося сюди, вона відчувала морок зла в повітрі, запах диму й сірки, який все ще висів над усією цією місцевістю. Поруч з нею стояли Аксус та Ілон, двоє її головних магів. Разом вони уособлювали об'єднану магію крижаних і піщаних Лютих.

Королева звернулася до них.

— Тепер, коли ми нарешті опинилися тут, ми повинні зустріти свою долю. — Вона на мить замовкла, а потім підвищила голос. — Але ми не можемо діяти по-дурному! Ми не можемо викликати Оссуса і просто розмахувати зброєю та кричати на нього. Нам потрібне знаряддя, здатне знищити дракона. Чи достатньо для цього нашої армії?

— Моя королево, — вклонився Аксус, — у давнину, коли наш народ готувався до великої битви з Оссусом, стародавні маги розробили складну й могутню зброю. Ці магічні пристрої могли накопичувати і потім вивільнювати неймовірну силу, таку потужну, що вона могла розколоти світ і знищити дракона.

Ілон насупив світлі брови.

— Я читав про такі речі в древніх записах на кришталевих пластинах. І я бачив там креслення. — Повернувшись, він глянув на Аксуса, ніби радячись з ним. — Думаю, я знаю, як їх побудувати.

Маг піщаних Лютих виглядав занепокоєним.

— Ця зброя була використана багато століть тому — лише один раз. Діти Сут створили її і повернули проти армій моїх предків... — Він ненадовго замовк, щоб придушити гнів у своєму голосі та приховати одвічне презирство до пращурів крижаних Лютих. — Вони спрямували цю жахливу силу на інших Лютих, а не на дракона. — Він відвів погляд. — Усе, що залишилося на тому місці, — це величезна розплавлена рівнина, залита кров'ю незліченних жертв — з обох боків. Саме там наші робітники тепер збирають димчасте скло.

Кору звернула увагу лише на ту частину, яка була важливою для неї.

— Сила цієї зброї очевидна, тому ми повинні створити її тут. — Вона підвищила голос на магів. — Але не для того, щоб направляти її проти нашого власного народу, — вона має бути використана, щоб вбити Оссуса!

Аксус і Ілон довгу напружену мить дивилися один на одного, а потім кивнули.

— Так, ми будемо працювати разом.

— Ми можемо виготовити цю зброю.

Сімдесят наймогутніших магів крижаних і піщаних Лютих почали діяти всі разом, утворивши довгий ланцюг, що простягнувся уздовж підніжжя гори Вада, вглибині якої невпинно вирував підземний вогонь. Аксус закликав свою магію. Потім він звернувся до решти магів, і його голос прогримів у повітрі.

— Створіть пристрої!

Спостерігаючи за приготуваннями магів, королева Кору отримувала задоволення від того, що стояла поруч з жалюгідною, паралізованою By, яка лежала на твердій нерівній землі. Кору посміхалася сама до себе і демонстративно не звертала уваги на свою колишню суперницю.

Маги піщаних Лютих стали черпати з поверхні гори землю, каміння й пісок і формувати з них монолітні вигнуті арки. Ці конструкції виглядали міцними й водночас витонченими. Поряд з ними маги крижаних Лютих збирали вологу з повітря та землі і створювали великі диски з льоду, які потім полірували й надавали їм потрібної форми, перетворюючи на величезні лінзи, котрі скріплювали між собою і вмонтовували в піщано-кам'яні каркаси, завершуючи створення цих дивовижних пристроїв.

На тих скелях і вершинах навколо димного гирла вулкана Вада, де маги визначили найбільш вразливі місця земної кори, вони зводили стовпи та опори й встановлювали крижані лінзи, збираючи хитромудрі магічні механізми, яких не розуміла навіть Кору.

Ця зброя була розроблена в найдавніші часи, проте ще ніколи не використовувалася за призначенням. Працюючи разом, маги закінчили свою роботу за короткий час. Тепер, на додачу до власної магії, вони мали у своєму розпорядженні ще більшу силу, здатну потрясти світ та розбудити дракона. І знищити його.

Людські армії, що отаборилися в передгір'ях неподалік, зараз спостерігали за ними і водночас готувалися до битви зі своїм власним ворогом — ворогом, не вартим жодної уваги. Королеву Кору не хвилювали ні вони, ні їхня дріб'язкова гризня, але, поглядаючи на шеренги воїнів, на їхні намети й багаття, вона думала про людського хлопчика, і їй хотілося, щоб він був тут та спостерігав за цією великою перемогою.

Їй не вистачало Бірча, без нього королева почувалася незатишно, відчувала якусь дивну порожнечу в душі. Вона навіть не усвідомлювала, як сильно тішила її присутність хлопчика. Але чому? Він був малим і слабким, нічого особливо не вмів, але якби не Бірч, вона не стала б королевою всіх Лютих. Ніхто з них не наважувався кинути виклик Онн і вбити її, а хлопчик — маленький людський хлопчик! — прикінчив королеву Онн списом Дар. Хто б міг очікувати такого? А крім того, тихий і непомітний, але спостережливий Бірч викрив змову проти Кору. Він урятував їй життя.

Він убив її матір, зупинив змову, результатом якої мало стати вбивство Кору, і наказав мамулам — мамулам! — знищити кількох наймогутніших і найпідступніших крижаних Лютих.

І оскільки Кору була йому багато чим зобов'язана, вона дозволила йому повернутися до дідуся. Кору сама не розуміла, чому так легко віддала його, але вона сплатила свій борг... не те, щоб Люта мала би почувати себе зобов'язаною віддавати борги простій людині.

Бірч здивував її, допоміг, навіть розважив. Чому він хотів повернутися до дідуся, до свого народу? Цього неможливо було зрозуміти, але після того, як Оссус буде знищений і Кур створить світ наново, люди все одно всі зникнуть. Задумлива посмішка промайнула на її обличчі, і вона була рада, що відпустила хлопчика туди, куди він хотів, принаймні поки що...

Кору відвернулася в інший бік, більше не звертаючи уваги на людських солдатів та їхній табір, не переймаючись тим, що вони роблять. Вона презирливо глянула на By, яка лежала все така ж жалюгідна й безпорадна, хитаючи головою з боку в бік, чи то намагаючись щось побачити, чи то заперечуючи те, що відбувається.

— Я збережу тобі життя, By, щоб ти побачила все на власні очі, — мовила Кору. — І тільки коли ти знатимеш, що ми досягли своєї мети, я тебе вб'ю. — Пирхнувши, вона відвернулася і закричала до своїх магів. — Викликайте свою магію і активуйте машини. Ми повинні потрясти світ. — Вона глибоко вдихнула. — І розбудити дракона.

— Думаєш, вони хочуть нам нашкодити? — запитав Адан, зацікавлено спостерігаючи за приготуваннями королеви крижаних Лютих.

— Наразі ні, — відповів Колл, — але нашкодити нам вони все одно можуть.

Елліель і Тон стояли поруч із королями, готові до бою, якщо в цьому виникне потреба, але воїни Лютих не зробили жодного кроку в бік людського війська.

Поглинуті своєю складною роботою, маги спорудили у визначених ними самими місцях великі пристрої з пісковика і льоду, спрямовуючи їх на гору Вада. Тепер вони почали посилати різкі й сильні магічні удари глибоко в землю. Навіть з такої далекої відстані Адан відчував, як у нього під ногами тремтить земля.

З боку перевалу показався одинокий вершник, який нісся галопом, несамовито розмахуючи руками. Він був ще далеко і тому не було чути, що він кричить, але незабаром він наблизився до табору і військо розступилося, звільняючи йому дорогу. Вершник побачив двох королів і направив коня до того місця, звідки вони спостерігали за діями Лютих.

Колл впізнав характерний знак на обличчі юнака.

Розчервонілий, захеканий Ондер, весь вкритий потом, зупинив коня і прохрипів:

— Ґант мертвий! — Його груди здіймалися так, ніби він біг так само швидко, як і його кінь. — Уто вбив його. Вони билися на дуелі і... і Ґант програв. Мені довелося вкрасти коня, щоб дістатися сюди. Я мав розповісти вам про все! Ґант змусив мене пообіцяти, що я розповім про його спадок і попереджу вас.

Елліель схопили коня за вуздечку.

— Уто вбив його? Чому Ґант поїхав сам? Чого він хотів?

— Він хотів відновити справедливість — закінчити війну і врятувати життя багатьох людей. Адже саме Уто є причиною цього розколу в Співдружності.

Обличчя Елліель потемніло.

— Ми знаємо це! Всі Хоробрі повинні були об'єднатися, щоб протистояти Уто. — Вона виглядала вкрай розлюченою. — Я повинна була бути там, після всього, що він зробив!

Ондер серйозно кивнув. Тепер він знав, що Ґант відчував певну відповідальність за те, що дозволив статися деяким злочинам Уто, коли сам Ґант служив лорду Кейду.

— Я хотів битися разом з Ґантом, але він наказав мені не бути дурнем. — Хлопець повісив голову. — Я не хотів тікати, але я заприсягнувся, що не буду вступати в бій. Я повинен був принести вам ці відомості. — Він випрямився в сідлі, перевів подих. — Армія конаґа готова виступити в похід. Після того, як Ґанта було вбито, війська конаґа почали висуватися з табору, і вони не сильно відстають від мене. Вони рухаються через перевал. Ви маєте підготуватися!

Колланан знову відчув холодок у серці, але кров його палала гарячим жаром.

— Ми чекали цього. Нехай він прийде до нас, і ми позбавимо його корони. Наша армія переможе їхню.

Адан занепокоєно промовив:

— Я не хочу холоднокровно вбивати підданих Співдружності. Вони все ще вірні трьом королівствам, як вони це розуміють. Якщо я стану конаґом після того, як все це скінчиться, вони повинні будуть підтримувати моє правління.

— Спершу ти маєш утвердити своє правління, — відказав Колл. — Чутки розійшлися повсюди, і всі знають про наш указ. Всі знають, що вчинив Мандан і що вчинив Уто! Солдати, які й досі залишилися на боці Мандана, зробили свій вибір.

Заговорила Елліель, яка стояла, опустивши голову.

— Ґант повинен був почекати. Ми могли б поїхати разом. — Її голос став твердим. — Мені буде дуже прикро, якщо я не отримаю можливості помститися Уто.

— Ми всі прагнемо отримати таку можливість, — сказав Колланан. — Він убив мого брата.

— І мого батька, — додав Адан.

— Неймовірно, як одна людина зуміла скоїти стільки злочинів і набути стількох ворогів, — зауважив Тон, перш ніж знову звернув увагу на магів Лютих та їхню загадкову діяльність. — Однак те, що роблять ці маги, викликає набагато більше занепокоєння. Може, нам краще спочатку зупинити руйнування світу? А вже потім думати про покарання Уто і Мандана?

Його обличчя раптом скривилося, і він здригнувся, наче щось схопило його серце і почало трясти. Хапаючи ротом повітря, він обхопив голову руками.

Елліель миттю обійняла його, так наче її фізична присутність могла додати йому сил.

— Що з тобою? Ти відчуваєш, як ворушиться дракон?

На гірських схилах заметушилися маги, нагадуючи мурах у потривоженому мурашнику.

Бірч показав на небо. Із заходу наближалася якась вируюча маса, схожа на величезний рій сарани, що виблискував і мерехтів найрізноманітнішими кольорами. Колл насупив брови.

— Це ска, — сказав Адан. Кілька днів тому він відіслав Ксара назад до Пенди. А тепер сотні птахів-рептилій наближалися до них, наче могутній грозовий фронт.

Незабаром повітря наповнилося клацанням, гулом і щебетанням, а потім жива хмара розпалася і летючі істоти хлинули вниз, немов великі краплі проливного дощу. Вони носилися повсюди, лякаючи коней і людських воїнів, але основна частина зграї роїлася над табором Лютих.

Колланан почув рев роз'ятрених вовкоконей, рохкання ауґів. Цей наліт ска заважав магам готувати їхні дивні пристрої. Воїни Лютих розмахували зброєю, намагаючись відігнати надокучливий рій. Вони випустили безліч стріл, вбивши багатьох ска, проте летючі істоти без упину налітали на них знову й знову.

Адан був вражений побаченим, але страху не відчував.

— Ска не є загрозою. Принаймні для нас.

— Може, вони ще й допоможуть, — мовив Бірч.

Тон, задихаючись, притискав руки до грудей. Елліель підтримувала його, намагаючись якось допомогти, і, коли напад болю й запаморочення минув, він нарешті знову зміг випрямитися й твердо стати на ноги.

— Щось кличе мене. — Він подивився на Елліель і здивовано закліпав. Потім спробував пояснити. — Усередині гори є велика сила, пробуджена магією. Ці маги намагаються вивільнити її.

— Люті атакують тебе? — запитала Елліель.

— Мені так не здається. — Тон прийшов до себе, хоча все ще важко дихав. — Можливо, вони пробуджують щось всередині мене. Я намагаюся зрозуміти. — Його дивні очі стривожено блиснули. — Якщо інша людська армія рухається сюди, чи не повинні ми об'єднатися з ними і спільними зусиллями зупинити Лютих? Можливо, разом ми зуміємо завадити магам розбудити дракона. Інакше наслідки будуть такими жахливими, і... — Він знову притиснув долоню до грудей. — Чи можу я бути ключем до того, щоб зупинити їх? Або ключем для боротьби з Оссусом? Як мені дізнатися про це, поки не стало занадто пізно?

Елліель пильно подивилася йому в очі.

— Я знаю тебе. Ти зробиш усе правильно, коли буде потрібно.

— А тим часом, — заговорив Адан, — ми зробимо все можливе, щоб зберегти світ у безпеці.

Колланан відчув тягар на серці.

— Ані Уто, ані Мандан не прислухаються до голосу розуму. Вони засліплені власною війною помсти. — Він стишив голос. — Так само, як колись жага помсти мало не засліпила мене. Ось що я можу зробити. Королева Лютих більш вірогідно прислухається до застереження, якщо почує його від мене. Від нас. — Він поклав руку на плече Бірча. — Ми з онуком підемо й поговоримо з Кору. Принаймні варто спробувати.