Кевін Дж. Андерсон. Боги і дракони

57

Жрець Ерікал, заплющивши очі, стояв на носі корабля, намагаючись сповнитися відваги від хвиль і повітря довкола. Він підняв обличчя до ясного неба і широко розкинув руки, глибоко вдихнув морське повітря і відчув, як сонячне проміння зігріває його. Потім жрець розплющив очі і побачив, що на небі немає жодної хмаринки.

Ерікал ніколи в житті не бував так далеко від суші, і тепер він відчув велич океану, могутність хвиль. Безкрайній обшир синьо-зеленої води нагадав йому степи в його рідному окрузі, лани достиглого збіжжя, що колосилося в очікуванні збору врожаю. Він думав про зарості солодкої лаванди за селами, про працьовитих бджіл, що дзижчать навесні навколо квітів у садах. Він разом з його божкинею перетворили округ Прірарі на прекрасну місцину з великою кількістю дичини, родючими сільськогосподарськими угіддями, дзюркотливими струмками. Його народ жив у мирі, був щасливий і задоволений і глибоко шанував свою божкиню. Живлячись молитвами своїх вірян, райдужна сутність втихомирювала сильні бурі, відводила смерчі, приборкувала потужні повені. Одного разу, під час сильної посухи, Ерікалу вдалося умовити божество принести в округ достатньо дощів для зрошення посівів.

Але зовсім інша справа — викликати сильні вітри на морі. Ерікал думав, що знає, як це зробити, і його улюблене божество було готове спробувати.

Повертаючись думками в Прірарі і відчуваючи тугу за рідним домом, він думав про своїх вірян, уявляв, як вони співають молитви, збираючись у храмі.

— Почуй нас, убережи нас!

Тепер, стоячи на палубі, він відчував, як божество прокидається, піднімаючись у трюмі. Сутність черпала в ньому почуття спокою, а він давав їй сили. Його спогади про дім заспокоювали й підтримували її. Хоча він і залишив маленьку частинку божкині для її прихильників удома, вона була з ним тут. Коли він розплющив очі, з-під дощок палуби линуло різнобарвне сяйво.

Вітерець знову торкнувся обличчя Ерікала, і він скривився, раптом відчувши гидкий запах, — до нього підійшла Маґда, грюкаючи по палубі своїм кийком. Навіть після багатьох днів, проведених у відкритому морі, її хутро все ще тхнуло так, ніби його щойно здерли з гнилого трупа якоїсь тварини.

— Приклич вітри, жерче. Дай нам бурю, яка понесе мої кораблі до берегів Співдружності.

Смугасті вітрила вже напнулися, вловивши подих божкині. Стривожені ішаранські моряки збилися докупи, і лише один офіцер знайшов у собі мужність заперечувати отаманші варварів.

— У цьому немає потреби. Ми й так ідемо на хорошій швидкості, і потрібно буде вправно працювати з такелажем, керувати вітрилами й кермом, щоб досягти місця призначення. А ти вбила нашого капітана.

— Я ваш капітан, — відказала Маґда. — Тобі не вистачає вправності, щоб знайти цілий, континент? Я бачила ваші мапи. Якщо ми попливемо на захід, то дістанемося до нашого місця призначення.

— Але викликати шторм небезпечно. А що, як...

Вона щосили вдарила офіцера в обличчя, збивши його з ніг.

— Може, я хочу шторм, який спустошить ворожі береги! Він пожене наші кораблі аж до старого світу, і мої гетррени обрушаться на нього з такою ж несамовитістю, як справжній ураган. Чи не так, маленький жерче? — Маґда злобно уставилася на Ерікала.

Але той був зосереджений на божкині, він знав, що сутність знову набралася сил і прагне проявити себе. Він допоміг їй відновитися, і тепер вона хотіла догодити йому.

— Ми вже маємо цілком задовільний вітер. Хіба тобі цього не досить? Я не маю досвіду у використанні цієї форми магії. Раніше я завжди прагнув заспокоїти погоду, а не здіймати вітер.

— Тоді навчися робити це — бо інакше втратиш для мене всяку користь. — Вона виразно глянула на свою палицю. Ерікал не думав, що Маґда знахабніє аж настільки, що стане погрожувати йому. Якщо гетррени скривдять його, божкиня просто знавісніє і може перебити всіх, хто є на борту корабля. Але Маґда не мала звички думати про наслідки своїх дій.

На інших кораблях пошарпаного ішаранського флоту варвари вже повбивали моряків, які неохоче виконували їхні накази або поводилися зверхньо. Гетррени були готові вчинити набіг на три королівства, проте Ерікал не був певен, що їм вдасться вижити у цьому плаванні й досягти далекого берега.

— Що, боїшся? — глузливо кинула Маґда.

І хоч насправді він боявся, Ерікал подивився їй прямо у вічі.

— Це тобі варто боятися.

Він заплющив очі і потягнувся до божкині, кличучи її. З трюму внизу крізь дошки палуби просочилося ще більше веселкового світла. Центральний люк розчахнувся, і божество виринуло нагору, нагадуючи собою іскристий ранковий туман.

— Використай все, що можеш, — ледь чутно прошепотів Ерікал.

Божкиня розуміла природу й силу свого краю — луки, сади, оброблені селянами поля, але тут, у безкрайому океані, у могутніх хвилях і течіях, у невпинному коловороті припливів і відпливів, у буйних вітрах, для неї було незвично багато енергії.

Маґда озирнулася навколо і скривилася.

— Тобі потрібно ще крові?

Жрець відчув присмак жовчі в горлі від самої думки про нещодавні жертвоприношення, про кровожерливість і насильство, що стали джерелом сил для його божкині.

— Ні, мені досить.

Разом з божкинею вони сягнули у відкритий простір, потягнулися до моря. Вони викликали шторм.

Небо потемніло, коли сила божкині почала формувати хмари з морської води й туману, що висів у повітрі. Божественна сутність здійняла й посилила вітер, від якого все більше наростали хвилі, перетворюючись з невеличких брижів на кипучі буруни. Короткі блакитні спалахи статичних розрядів іскрили в серцевині божкині, викликаючи величезні блискавки, що розколювали небо між грозовими хмарами. Шторм зі страшною силою обрушився на всі десять кораблів, а дужий вітер погнав їх уперед з шаленою швидкістю.

Маґда вхопилася за поручні на носі судна, намагаючись вгледіти попереду невидимий берег старого світу. Вона завила від захвату, й інші варвари приєдналися до неї. На якусь мить бойові вигуки з двох сусідніх кораблів стали навіть голоснішими за шторм, поки їх не заглушив гуркіт грому.

На борту флагмана ішаранські моряки під крижаним дощем чіплялися за канати або тулилися коло ящиків. Божкиня продовжувала вивільняти енергію, яка посилювала шторм, робила його все могутнішим.

Вітер куйовдив волосся Ерікала, шарпав його сорочку. Сутність, яка з такою насолодою нищила кораблі Співдружності і вбивала всіх тих людей, тепер викликала подібне буйство сили. Її необачність породила шторм, що посилювався з кожною хвилиною, і, як відчував Ерікал, вони все менше могли його контролювати.

З неба вдарила блискавка — і звивиста вогняна стріла влучила в сусідній ішаранський корабель, миттю перетворивши фок-щоглу на тисячу дрізок. Навіть під сильною зливою на кораблі спалахнула пожежа.

Навколо здійнялися величезні хвилі. Ерікал послизнувся на палубі і, падаючи, намагався знайти бодай щось, за що міг би вхопитися. Він потягнувся до ящика, але той ковзнув по мокрих дошках. Дощ продовжував періщити, заливаючи палубу водою.

Ерікал благав божкиню вгамувати бурю, проте вона не могла цього зробити. Розбурхана стихія вийшла з-під її влади. Небо стало таким чорним, а дощ — таким густим, що жрець не міг розгледіти поблизу жодного корабля. Сліпучі блискавки били в поверхню моря, немов списи, запущені з небес. Оглушливі удари грому вибухали навколо них.

Маґда схопила жерця за плече і смикнула його, піднімаючи на ноги. Вона заволала йому в обличчя:

— Зупини це!

Зуби Ерікала цокотіли, бо дощ ставав дедалі холоднішим.

— Я не можу! Божкиня не може.

Вітер стогнав навколо них, шматуючи вітрила і з тріском рвучи такелаж. Шторм став ще сильнішим, і отаманша гетрренів загарчала від досади. Вона з усією люттю струснула його.

— Тоді від тебе нема жодної користі.

Ерікал спробував вхопитися за поручень — але не встиг. Маґда сильним ривком жбурнула його за борт. Він закричав, але всі звуки одразу розмітав могутній вітер. Ерікал занурився у хвилі, що швидко відносили від нього побиті штормом судна, і в ту саму мить божкиня, це мерехтливе втілення дикої й незбагненної сили, покинула флагманський корабель і ринула вниз, до свого обожнюваного жерця.