Кевін Дж. Андерсон. Боги і дракони

56

Історія була похована глибоко в пустелі неподалік від палацу королеви By.

Воїни піщаних Лютих вишикувалися перед палацом, на них була луската броня, в руках — списи з кристалізованої білої кістки. Сідла та наголовачі ауґів були прикрашені довгими шипами. By облачилася у військове вбрання, взула високі чоботи, надягнула блискучий нагрудник та наплічники з шипами. Озброєна вона була великим мечем і двома меншими ножами.

Коли By оглядала своє військо, її серце раптом пронизав гострий біль. Її брат мав би бути тут, з ними. Кво, його маги та воїни повинні були повернутися після знищення фортеці крижаних Лютих. До її збройних сил мала також приєднатися армія Судерри зі зброєю, вкритою димчастим склом, призначеною для вбивства крижаних Лютих. Але люди зрадили їх, напавши на невільничий табір. А ще вони вбили Кво! Адан зрадник!

Вона стояла посеред похмурої піщаної пустки, вдивляючись у хвилясту поверхню дюн, схожу на безводний океан. Видовжена тінь від вежі її палацу падала на поверхню пустелі, вказуючи саме на те місце, де був похований древній артефакт. Він потрібен їй зараз.

Пустивши в хід свою магію, королева зачерпнула, мов ковшем, блискучі піщинки. Вгору здійнявся пил, закручуючись у завитки густої куряви. Королева копала, проникаючи глибоко в пісок, щоб відкопати легендарний щит. Глибше, ще глибше...

— Аксусе, допоможи...

Маг додав свою магію. На очах у всього війська вони вдвох пробивалися крізь нагромаджені за століття шари піску. Піщані Люті не надто переймалися історією чи легендами, без особливої шани ставилися до раритетів і реліквій, проте цей щит колись належав стародавньому воїну Рао, герою Лютих, який поранив Оссуса і загнав його глибоко під гори.

Нарешті By та Аксус міцно обхопили трикутний щит і, рвонувши щосили, вирвали його з-під високих дюн — то була одна цільна луска дракона, що залишався похованим у серці світу. Щит цей був мідно-червоний, вкритий чорними плямами.

By тримала реліквію за краї і відчувала незнайомий їй раніше благоговійний трепет. Артефакт був прохолодним, адже його дістали з такої глибини, але тепер він швидко нагрівався під палючим сонцем. Королева повернула до себе його хвилясту поверхню і пильно вдивлялася в неї, проте щит поглинув її відображення.

Королеві не потрібно було бачити себе. Вона знала, наскільки прекрасною була в очах інших — в очах чоловіків-Лютих і навіть в очах людей. Раптом вона згадала, як Адан під час свого останнього візиту різко відмовив їй, коли вона зажадала від нього близькості, і у неї всередині знову спалахнув гнів. Треба було взяти його силою, а потім убити.

Так, було б набагато краще, якби вона його тоді вбила.

By високо підняла щит Рао, показуючи його великій армії піщаних Лютих. Воїни у відповідь зметнули вгору свої списи та мечі. Ауґи перебирали лапами й хропли. Тепер, після втрати своєї людської армії, вона шкодувала, що раніше не зайнялася створенням тисяч мамулів-бійців, а єдина її спроба закінчилася провалом. By задерла вгору підборіддя й вирішила, що її піщаних Лютих буде цілком достатньо, щоб винищити людей, які зрадили її та вбили Кво.

Вона просунула руку в ремінь на зворотному боці щита й притиснула артефакт до грудей. Якщо Рао давним-давно зміг поранити Оссуса, то він саме той воїн, якого By варто наслідувати. Вона — королева піщаних Лютих. Жоден ворог не зможе встояти перед нею, особливо король Адан. Вона повільно різатиме його на тисячу тоненьких смужок м'яса, залишаючи його живим якомога довше.

Це дуже потішило би Кво...

Вибравшись із вирви, яку вони викопали в піску, By застрибнула в сідло свого ауґи. Їздова рептилія, похитуючись з боку в бік, повільно рушила вперед.

By гучним голосом звернулася до свого війська:

— Ми довго готували вас до війни! Ми навіть влаштували полювання на дракона. Тепер ми знищимо людську заразу в Судеррі — просто щоб потренуватися. — Вона хижо посміхнулася. — А після того, як ми зітремо з лиця землі Баннрію, наше військо вирушить на північ, щоб розбити армію крижаних Лютих.

Її слова викликали шквал радісних вигуків серед її воїнів, вельмож та магів. Передній ряд Лютих на їздових рептиліях зрушив з місця і, перейшовши на рись, помчав уперед по рівнинній пустелі. За ними рухалися незліченні ряди воїнів, хто теж верхи, а хто просто нісся бігом по випаленій землі. Усі вони здійняли стіну куряви й дрібного піску, яку приречені на смерть люди в Судеррі побачать ще здалеку. By хотіла, щоб вони знали, що піщані Люті насуваються на них. Вона хотіла, щоб вони до смерті боялися своєї долі.

Аксус мовчки їхав поруч з королевою. By глянула на нього, а потім подивилася вперед, на суворі скелясті гори.

— Я хочу зрівняти їхнє місто з землею, залишити від нього тільки тліючі руїни. Треба було давно це зробити. — На неї нахлинули спогади про те, як Кво супроводжував її під час першого візиту до того людського міста, і вона нахмурилася. — Коли ми прийшли з пустелі, я була здивована тим, що люди зуміли видертися з грязі й непогано влаштуватися. Треба було підкорити їх собі ще тоді.

— Це було б марнуванням робітників і ресурсів, — обережно застеріг Аксус. — Так само, як і винищення всіх мешканців міста зараз. Чому би просто не вбити Адана задля покарання, а після цього використати людей як наших робітників і піхотинців?

— Хіба я можу їм довіряти? — запитала By. — Як я можу спустити їм таку непокору?

— Так, вони мають вмерти, але чому б не дати їм послужити потрібній нам меті? Нехай вони загинуть, воюючи з крижаними Лютими — на нашому боці. Наші стосунки з людьми можна було б влаштувати з більшою вигодою для нас. Якби вони залишалися вдоволеними, нам не довелося б зараз гаяти час. Ми би прямували на північ — до нашого справжнього ворога.

By роздратовано ляснула долонею по трикутному щиту, який видав лише глухий звук, наче луска поглинала звук так само, як і світло.

— Ти ж наче наполягав, що наш справжній ворог — це Оссус.

Маг зневажливо махнув рукою.

— У нас достатньо ворогів. Але якби ви не налаштовували Адана проти себе, він би ніколи не наважився вбити вашого брата. Він нізащо не напав би на наш трудовий табір.

By відмахнулася від його звинувачень і твердо заявила, немов припечатала:

— Вони всі помруть, а потім помруть і крижані Люті! — Королева пирхнула. — А після цього ми зможемо нарешті розбудити дракона.

By пригадала, як вони з Кво, Аксусом та іншими магами спрямували свою магію в глибини південних гір, змусивши Оссуса заворушитися. Вона вдихнула пекуче повітря, відчуваючи, як воно обпалює ніздрі, горло й легені. Так, вона прагнула знищити і Оссуса теж. Так багато роботи попереду, подумала вона. Так багато тих, кого належить убити.

— Аксусе, чому ти так вподобав цих людей? Весь час намагаєшся їх урятувати.

— Це ж цілком зрозуміло. Я волію витрачати їх з користю, а не марнувати.

Вона згадала видіння, видобуте з мозку вбитого ауґи, особливо вираз обличчя Адана, коли він встромив вкритий димчастим склом меч у серце її брата. Вихор чорної злоби поглинув її, розвіявши на попіл будь-які доводи логіки.

— Мені, можливо, варто було раніше послухати тебе, Аксусе, але зараз іншого рішення немає. Король Адан і його піддані повинні бути покарані за те, що не скорилися мені.

Вона пришпорила свого ауґа, і той рвонув уперед. Позаду неї по пустелі мчали піщані Люті, невпинно наближаючись до обнесеного мурами міста.