Кевін Дж. Андерсон. Боги і дракони

34

Світ застиг на краю прірви, і король Адан розмірковував, як довго триватиме ця мить спокою, яку він мав змогу провести з дружиною та крихітною донечкою... але нікому не відомо, як довго щось триватиме. Він цінував кожну секунду, проведену зі своєю сім'єю.

Вони з Пендою усамітнилися у своїх покоях, де вона поклала Оук у колиску. З перекладини біля відчиненого вікна зашипів Ксар, дражнячи зброєносця Гома, який приніс королю й королеві вечерю. Зелений ска різко змахнув крилами, і Гом ледь не впустив тарілки.

Пенда шикнула на свого улюбленця.

— Облиш його, Ксаре. Ми знаємо, що ти грізний і страшний, але не шуми, бо розбудиш дитину. — Королева прибрала пасма ніжного волоссячка з гладенького чола Оук. Немовля кумедно скривило личко, але не прокинулося.

— В-ви-вибачте, що потурбував, моя королево, — сказав, заїкаючись, Гом. — В-в-він мене не лякає.

Ксар знову зашипів, і зброєносець здригнувся.

Адан відкинувся на спинку стільця.

— Всюди мене оточують битви, великі і малі.

Ска скуйовдив пір'я і тепер виглядав ще більш неспокійним. Сидячи на своїй жердині, він витягнув шию до відчиненого вікна, і його гранчасті очі вдивлялися у прохолодну суху ніч.

Пенда раптом торкнулася своїх грудей.

— Ох... я щось відчуваю...

За вікном майнув помах синіх крил. Гом хутко поставив тацю з їжею на стіл і вибіг з покоїв.

Пенда кинулася до вікна саме в той момент, коли на кам'яне підвіконня сів іще один ска.

— Арі повернулася! — Вона нахилилася до синьої пташки-рептилїї. Ти знайшла Ґлік? Розвідала, де табір? — пошепки розпитувала Пенда.

Ска видала якийсь дивний звук, схожий воркотання, у якому чулися [ радість, і тривога. Пенда, почухавши м'яку сапфірову луску на шиї Арі, доторкнулася до комірця з діамантом «сльоза матері», щоб активувати його. Виринули перші зображення, на яких було видно змарніле обличчя Ґлік, її запалі щоки, а от її темні очі несподівано заблищали. Після того як дівчина-сирота вислухала повідомлення Пенди, вона, явно зрадівши, заговорила тихо й схвильовано. Ґлік обіцяла, що вона та інші в'язні будуть готові, коли прибуде рятівний загін.

— Кра, у нас справді все виходить, мій Старфолле, — глибоко зітхнула Пенда. — Ми можемо їх врятувати.

Адан посміхнувся синій ска.

— Ти дуже хоробра шпигунка, Арі. — Ксар видав обурену трель, бо не отримав жодної похвали для себе. — Якщо її спостереження покажуть, де розташований табір і скільки там охоронців-Лютих, то ми точно знатимемо, чого очікувати. Наш ударний загін матиме все необхідне.

Пенда відчула тверду рішучість у серці.

— А мені необхідно було знати, що Ґлік досі жива.

У королівській залі для нарад були виставлені на огляд зловісний зуб і темна трикутна луска, що служили похмурим нагадуванням про влаштоване королевою By химерне полювання на дракона в пустелі. Король Колланан та кілька лордів-васалів взяли участь у обговоренні, щоб остаточно визначитися з планами нападу на табір невільників. У повітрі відчувалося радісне хвилювання.

Ретельно відібрані нортерранські та судерранські воїни розібрали зброю, посилену димчастим склом, надягнули свої обладунки і тепер чекали наказу виступати в похід.

Синя ска, сидячи на жердині, поправляла своє пір'ячко. Ксар розташувався поруч. Адан підняв драконову луску й поклав її на округлий твердий бік. Вона була завбільшки з обідню тарілку, але то був усього лише символ, що залишився від трупа велетенської рептилії, вбитої піщаними Лютими.

Зайнявши своє місце поруч із Аданом, Пенда викликала туманні зображення з комірця Арі, які Колл та бойові командири стали вивчати з усією ретельністю. Маршрут, яким мав рухатися загін, вдалося прокласти завдяки тому, що ска, пролітаючи над заплутаним мереживом проходів у каньйонах, прямувала точно до прихованого табору невільників. Сонячне сяйво заливало червоні скелі, які відкидали тіні в глибоких ущелинах. Адану здавалося, що це він сам летить, то знижуючись, щоб ближче роздивитися землю, то підносячись вгору на раптових висхідних потоках гарячого повітря.

— Це лабіринт, — пробурчав Фен Галк, лорд-васал, який колись ніс службу у війську Співдружності, але вже давно вийшов у відставку і оселився в Судеррі.

— Це означає, що вони цілком можуть не помітити, що ми наближаємося, — додав Ґленаро, лорд з блідою шкірою, який легко червонів, що одразу ж видавало його емоції.

Колланан повернувся до Адана, вираз його обличчя був суворим.

— Занотуйте кожну деталь, і нехай писарі зроблять копії, щоб весь наш ударний загін отримав мапи.

Тон сяйливими очима вдивлявся в місцевість, що пропливала перед ними.

— Я знаюся на каньйонах, розколинах, таємних стежках. — Він багатозначно всміхнувся до Елліель. — Я не дам нам збитися зі шляху.

На наступних зображеннях, які вони бачили очима ска, з'явилися сотні виснажених і брудних бранців. Вони тіснилися в убогих халупах, горбилися під пошарпаними навісами. В'язні були зайняті тяжкою роботою, яку їх змушували виконувати бездушні викрадачі, — готували зброю та обладунки, які, схоже, призначалися для бійців Адана. Королева By, здавалося, взагалі ні про що не замислювалася, ані про Адана, ані про решту людства; її цікавило лише те, як вона може їх використати.

Цю її сліпу зарозумілість він сподівався використати на свою користь.

Колланан нахилився до мерехтливих картинок, наче він був Куром, що дивиться згори на свій світ. Зображення, яке передавала Арі, змістилося до скелі, де ска знайшла схованку в ущелині і звідки спостерігала за групами робітників.

Заколисуючи на руках крихітну Оук, Пенда зітхнула, побачивши Ґлік, яка сиділа за брудним столом.

— Ми скоро прийдемо за тобою, — прошепотіла королева.

Елліель стояла поруч із королем Нортерри, теж оцінюючи побачене.

— Добре, що ми можемо розгледіти воїнів піщаних Лютих та захисні споруди, а також в'язнів — потенційних бійців — у цьому таборі.

— Вони не дуже схожі на бійців, — буркнув Ґленаро.

— Люті очікують, що люди будуть слабкими й покірними, — відказав Колланан.

— Але вони не скорилися, — зауважила Пенда. — Ґлік не скорилася, й інші утауки теж не схилять голови, хай зараз і настали темні часи. — Жінка намалювала коло довкруж свого серця.

Колланан тицьнув пальцем у мінливі зображення.

— Я бачу лише близько п'ятдесяти Лютих на триста в'язнів. Більшість Лютих — воїни, проте є один або два маги. Впоратися з ними буде важче.

— Але цілком можливо, — відказав Тон. — Ми билися з п'ятьма магами і на озері Бакал. І я знаю, що робити.

— До того ж тепер у нас є зброя з димчастого скла, — зауважив Адан. — Вони не знають про цю нашу перевагу.

Елліель ледь помітно всміхнулася.

— Я бачу серед бранців Хоробрих. Ми можемо на них розраховувати.

Колл узяв зі столу свій бойовий молот.

— Це добра новина, Адане. Цей табір — не фортеця, а понуре й брудне поселення для в'язнів. П'ятдесят воїнів Лютих і один-два маги проти сотень наших бійців, озброєних димчастим склом, і проти всіх в'язнів, які боротимуться за свою свободу. Непогано? Кров предків, ми можемо перемогти! — Його рука пронизала мерехтливі зображення. — Ми увірвемося і туди, оточимо їх, звільнимо в'язнів — і вб'ємо Лютих. Вони нізащо не зрозуміють, що там сталося.

— Ми не можемо дозволити жодному Лютому втекти — жодному, — інакше вони принесуть королеві By звістку, що на них напали люди, — застерегла Елліель.

— Нам доведеться також позбутися від них. Так само, як я позбувся тіла її брата. — Адан похмуро кивнув. — By не повинна взнати, що я пішов проти неї. Якщо ми приберемо всіх свідків, By точно звинуватить крижаних Лютих. Вона, анітрохи не сумніваючись, одразу подумає на них.

— Кра, вона і уявити собі не здатна, що люди можуть дати відсіч — Гейл Орр відкинувся на спинку крісла. Від звуків його гучного голосу обоє ска затріпотіли крилами.

— Ми не можемо дозволити жодному з них втекти, — повторила і Елліель. — Всі повинні знати це, перш ніж ми вирушимо. Деяким Лютим вдалося втекти, коли впала фортеця на озері Бакал. Королева Онн дізналася, що сталося, і вона...

Обличчя Колланана потемніло.

— І вона вбила мою Тафіру. Ми не дозволимо цьому статися знову. — Його лице закам'яніло від горя, а очі наповнилися сльозами.

— Кра, — буркнув Гейл Орр, — ти до біса правий у тому, що це більше не повториться.

— Рано чи пізно Люті дізнаються, — зауважив Адан, змирившись з неминучим, — але що довше ми зберігатимемо таємницю, то краще для всього нашого народу.

Він розумів, як важливо звільнити поневолених людей, яких вони побачили на принесених ска зображеннях. У цей самий час посланець-утаук уже мчав до Конвери, щоб доставити указ про усунення з престолу конаґа Мандана, що неодмінно призведе до початку міжусобної війни. Щойно вони звільнять рабів, він і частина армії Судерри — яку королева By вважала своєю — вирушать на схід до гір, щоб з'єднатися з армією Нортерри і виступити проти Мандана.

Адан почувався так, ніби грав у складну стратегічну гру із зав'язаними очима. Пенда поклала свою долоню зверху на його. Величезний драконів зуб, гострий і зловісний, лежав на столі перед ними, нагадуючи про те, що є й інші вороги та загрози для світу.

— Ти зробиш це, мій Старфолле, — впевнено сказала Пенда. — Так має бути.

— Так має бути, — відповів Адан.

Колланан і всі, хто був за столом, повторили ці слова, і їхні голоси громом прокотилися по замісу.

На заході сонця бійці осідлали своїх коней, і ударний загін зібрався у дворі замку. Планувалося, що вони швидко помчать в напрямку пустелі і перетнуть рівнинну місцевість при місячному світлі. Адан розраховував, що на світанку вони досягнуть тих місць, де починаються скелясті каньйони, десь там затаяться і перепочинуть при світлі дня, а потім продовжать рух у темряві.

Коли воїни вже були готові вирушати, Колланан заскочив на свого бойового коня і поклав молот на плече, ніби той міг знадобитися йому будь-якої миті. Його обличчя було сповнене туги.

— Я поведу їх, Адане, у тебе буде кілька хвилин, щоб попрощатися.

Його глухий голос нагадав усім, що сам Колл не мав можливості попрощатися з Тафірою.

Пенда виглядала по-королівськи прекрасною, тримаючи на руках дитину. Адан ковтнув клубок, що підступив до горла, і підійшов до дружини, щоб її обійняти. Вона обвила його шию рукою і притягнула до себе для поцілунку.

Для Адана ніщо інше не могло служити важливішим нагадуванням про те, за що він бореться і навіщо все це робить.

— Хоч ви й будете скакати вночі, Старфолле, але не сподівайся, що вам вдасться залишитися непоміченими. Ваш загін із понад двохсот вершників не буде невидимим. Піщані Люті можуть помітити, що ви наближаєтеся.

Адан знову поцілував її, потім нахилився і поцілував Оук у чоло. Він не хотів залишати їх, але мусив.

— Ми знаємо піщаних Лютих — чи вважатимуть вони нас вартими бодай крихти своєї уваги?