Кевін Дж. Андерсон. Боги і дракони

11

Справжній жрець може відчувати свої землі за допомогою власних органів чуття, а також свого серця та віри народу. А крім того, жива душа Ішари знаходила свій прояв у божках, які набували різної форми залежно від характеру тих, хто приносив їм пожертви і віддавав їм частку себе.

Жрець Ерікал служив в окрузі Прірарі, де положисті пагорби, пишні зелені луки, доглянуті поля і плодоносні сади утворювали мирні й спокійні пейзажі, але зараз Ерікала викликали до столиці. Верховний жрець Кловус збирав головних жерців з усіх округів до Сереполя, щоб відсвяткувати майже завершене будівництво Маґніфіки.

Ерікал завжди охоче проводив час у своєму храмі зі своєю божкинею, проте, отримавши виклик, одразу ж вирушив у дорогу. Він мандрував пішки, по-новому відкриваючи для себе Ішару. Солдати округу Прірарі були б раді супроводжувати його, але він вирішив подорожувати без охорони. Ерікал не потребував їхнього захисту, коли поруч з ним була його божкиня. Вона оберігатиме його. В дорозі жерця неперервно огортала божественна сутність, випромінюючи щиру любов. Вона давала йому силу, і він міг долати милю за милею без потреби у відпочинку. Хоча інші жерці, цілком імовірно, залишили своїх божків вдома, не взявши їх із собою в подорож до Маґніфіки, він і подумати не міг, що зможе розлучитися зі своєю божкинею так надовго.

Божкиня із сповненого спокоєм округу Прірарі проявляла себе як різнобарвна круговерть хвиль енергії, немовби зіткана з веселок. Божки інших округів, наприклад, дика божественна сутність з Тамбурдина, здавалися створеними з бурі та блискавок, пазурів та іклів.

Вибоїстий головний шлях пролягав по відкритій місцевості. Ерікал подолав один пагорб, потім інший, не знаючи точно, де саме починається округ Хосун, але продовжував рухатися далі. Кожен крок дарував йому радість життя, відчуття свіжого повітря, аромат трав і квітів. Згодом, коли він досяг округу Мормоза, рідколісся дубових гаїв змінилося більш посушливими рівнинами.

Його божкиня іноді зникала, стаючи майже непомітною, а потім поверталася, мерехтячи ще яскравіше. Де б вона не витала, Ерікал відчував її присутність. Здавалося, що між ними існує зв'язок, подібний на шовкову нитку, яка то розмотувалася, то знову скручувалася. Дорога пролягала крізь численні села, і люди виходили вітати його. Вони дивилися на божкиню з благоговінням, відчуваючи її присутність у своєму селищі. Деякі місцеві жерці виводили своїх невеликих божків, аби показати їх Ерікалу.

Щоразу, коли він вкладався спати в зручному ліжку на постоялому дворі або в якійсь хаті, де йому запропонували переночувати, божкиня поверталася до свого потойбічного світу. Коли ж він влаштовувався на ночівлю в лісі, вдивляючись у мерехтливі зорі на небі, божкиня залишалася поруч з ним як вірна супутниця, сяючи в темряві, що їх оточувала.

Під час цієї подорожі завдяки спілкуванню з божеством у Ерікала розширилося сприйняття усього світу навколо. Він стривожився, відчувши десь далеко похмуро-загрозливу тінь, щось схоже на гуркотіння далекого грому в темних хмарах аж за видноколом. На нього вже кілька разів находило це зловісне передчуття в Прірарі — відчуття загрози, що нависала над світом як щось невідворотне й небезпечне, потужна вібрація, що пульсувала в самому серці світу.

Упродовж їхньої мандрівки божкиня посилила це відчуття, і тепер Ерікалу потрібно було зрозуміти, що це таке. Інколи вночі він вдивлявся крізь різнобарвний серпанок світла, що випромінювала божкиня, та намагався зосередитися на цій похмурій, далекій і таємничій силі, але вона завжди вислизала, немов тінь, помічена лише краєчком ока. Ерікал сподівався, що, коли він дістанеться Сереполя, верховний жрець зможе дати відповіді на його запитання. Можливо, коли жерці зберуться всі разом, вони зможуть зрозуміти природу цієї все більш відчутної загрози.

Вони ж уже знали про неї?

Ерікал був глибоко стурбований долею емпри Ілуріс, духовної матері всієї Ішари. Її було тяжко поранено на острові Фулкор, а тепер вона зникла зі свого палацу в Сереполі. Ходили чутки, що її вбили й сховали тіло або що вона вознеслася у царство божків. Чи могло її зникнення бути пов'язане з тим далеким злом? Ерікал мусив це взнати.

Кожної ночі він спав усього по кілька годин, але завдяки божкині почувався відпочилим і бадьорим. Він втратив лік дням, проте помітив, що вже наближається до столиці. Хоч божкиня і стала більш розпливчастою, щоб бути менш помітною, її вібрації в повітрі привертали увагу допитливих людей. Ерікал привітно махав їм і благословляв їх, спостерігаючи подив на їхніх обличчях. У столичному окрузі було кілька слабших божків на додачу до неймовірно могутнього божка храму Маґніфіка, але Ерікал був радий принести з собою ще й силу Прірарі.

Йдучи дорогою, по якій тепер разом з ним рухалося значно більше людей і возів, Ерікал прибув до столиці. Зупинившись, він поглянув угору, на витончені шпилі палацу емпри і монументальний храм Маґніфіка. Величезна східчаста піраміда здіймалася на центральній площі, ставши вдвічі вищою відтоді, коли він бачив її востаннє, і він навіть уявити не міг, скільки знадобилося сили, щоб перемістити так багато кам'яних блоків за такий короткий час.

Його божкиня засяяла яскравіше, перетворившись на нестримну веселкову силу, яка закружляла навколо нього, вдихаючи в нього радість і піднімаючи настрій. Ерікал зірвався з місця і помчав уперед, навіть не усвідомлюючи цього, — він майже біг широкими вулицями галасливого міста.

Проминаючи ремісничі квартали, склади, крамниці, чинбарні та скотарні, він помітив зруйновані фасади будівель, забиті дошками вікна, почорнілі вигорілі сліди там, де не так давно вирували пожежі.

Ерікал дізнався, що гетррени ще досі тут, хоч їм і не раді. Раніше Кловусу так і не вдалося переконати Ерікала в розумності свого плану, який полягав у тому, щоб заманити варварів до Сереполя, а звідти відправити їх до старого світу. Коли гетррени, вирушивши з Тамбурдина, дісталися Прірарі, Ерікалу і його божкині ледве вдалося втихомирити цих ласих до чужого бійців. Було зрозуміло, що і в столиці варвари не будуть поводитися спокійно і порядно. Ерікал сподівався, що, коли він дістанеться Сереполя, гетрренів тут вже не буде.

Побачивши зруйновані будівлі, він спочатку подумав, що це справа рук варварів, однак руйнування виглядали значно масштабнішими, ніж якби були спричинені вандалізмом і свавільним мародерством.

Діставшись вулиці, що вела до мальовничої гавані, яка зазвичай була заповнена торговими суднами й рибальськими човнами, жрець побачив великий військовий флот зі смугастими вітрилами, готовий до відплиття.

— Не надто й рано ми прибули, — тихо промовив Ерікал до своєї божкині.