Кевін Дж. Андерсон. Боги і дракони

76

Щвидко рухаючись уздовж передгір'я, армія короля Адана незабаром досягла великого табору війська Нортерри поблизу західного схилу гори Вада.

— Ще один крок нашого шляху позаду, — пробурмотів Адан, знаючи, що саме так сказала би Пенда. Він сумував за нею, сумував за своєю маленькою донечкою, за нормальним життям у мирні часи. Адан нахилився вперед, міцніше стиснувши віжки. Він не зможе все це повернути, поки вони з Коллананом не скинуть його брата з трону і не об'єднають усі три королівства проти одного ворога... страшного ворога.

Побачивши, що наближається довгоочікуване підкріплення, воїни армії Нортерри, підхопившись на ноги, вибухнули радісними криками, розмахуючи прапорами з зображенням гори — символом їхнього королівства. Адана здивувало й порадувало те, що частина солдатів розмахувала прапорами Співдружності із символом відкритої долоні, і він кивнув сам собі. Так, попри те, що об'єднаним арміям належало виступити проти Конвери, ці збройні сили являли собою справжній зразок того, як мають діяти три королівства, пов'язані спільною справою.

Після прибуття втомленого судерранського війська з усім його спорядженням, наметами й возами з припасами великий табір збільшився вдвічі. Нортерранські солдати, які вже добре облаштувалися на цьому місці, допомагали розміститися новоприбулим: копали відхожі місця, збирали деревину для багать, відрядили декілька мисливських загонів, щоб добути більше дичини. В таборі зібралися тисячі солдатів, проте в них мало бути достатньо їжі, до того ж надовго затримуватися тут не планувалося.

Колланан спрямував свого чорного коня до центральних наметів, Елліель і Тон супроводжували його. Після нападу на невільничий табір у каньйоні й подальшого тривалого походу Колл пройнявся якоюсь похмурою рішучістю і не мав бажання розмовляти. Але тепер, у цьому величезному об'єднаному таборі, його обличчя прояснішало, наче від того, що він просто побачив своїх вірних підданих знову, йому стало легше на серці і його душевний біль трохи відступив.

Дивлячись перед собою, він сказав:

— Я згадую великий військовий табір, подібний до цього, неподалік від берега після нашої першої висадки в Ішарі багато років тому. Ми з Конндуром мали почуття справедливості в наших серцях. Ми думали, що знаємо, в чому полягає правота нашої битви. — Він почухав бороду. — Зараз я навіть не пам'ятаю, з чого почалася та свара. Чи то якесь непорозуміння між нашим батьком і емпріром Дакою, чи то хтось когось образив.

— Цього разу все не так, — відказав Адан. — Ми знаємо, що вчинили Мандан і Уто, і знаємо, що ми повинні захистити Співдружність.

— А потім зупинимо Лютих. — Тон із серйозним виглядом подався вперед у сідлі. — І я допоможу всім, чим зможу. Ми з Елліель хороша команда. Ми з цим розберемося.

— Нам не обов'язково вбивати всіх Лютих, як у невільничому таборі, — зауважила Елліель. — Достатньо буде не дозволити їм убити ще більше людей.

— І не дати їм розбудити дракона та знищити світ, — додав Адан. — Не забуваймо про це.

— Ми вб'ємо багатьох з них, якщо вони заважатимуть, — відрізав Колланан, очі його горіли. — За мою Тафіру має вмерти тисяча Лютих, а за Джакі та її чоловіка — ще тисяча. І ще більше за Томко. І за те, що сталося з Бірчем... — Його голос урвався. — Це буде тільки початок.

З дальнього краю табору нортерранської армії до них під'їхав Хоробрий, світловолосий Ласіс, який і керував цим табором.

— Володарю, ваша армія відпочила і готова до бою. Ми раді нашим союзникам із Судерри і готові до того, що ви поведете нас через гори.

Колланан оглянув незліченні намети, великі вогнища, з яких піднімався дим.

— Ти добре попрацював, Ласісе, але попереду нас чекає багато битв. Кров предків... — Він поклав свій молот на сідло.

Далі вони поїхали разом, а навколо вирувала метушня табірних приготувань, і вся ця діяльність нагадувала Адану неперервний рух мурашок-деревоточців у поваленій колоді. Вечеряти вони влаштувалися біля вогнища, і Ласіс коротко доповів про підготовчі роботи, виконані його військом. Розповіді очільників судерранського загону про перемогу, здобуту в невільничому таборі над Лютими, розбудили в серці Адана тривогу й занепокоєння. А що, як їм не вдалося обдурити королеву By?

Адан рано відправився до свого королівського намету, але не тому, що хотів спати, — йому просто хотілося уникнути подальших розмов. Він присів біля намету й деякий час читав книгу спадків при світлі ліхтаря, але ніяк не міг зосередитися на розповідях про давніх людських героїв. Думки короля блукали десь далеко.

Його затягнуло в нестримний коловорот подій, і він розмірковував, чи зможе їхня об'єднана армія дістатися Конвери достатньо швидко, щоб не дати Мандану розв'язати ще одну кровопролитну війну, яка призведе до загибелі тисяч і тисяч людей. Король Адан здригнувся. Влаштовувати війну з Ішарою було нерозумно за будь-яких обставин, навіть щоб помститися за вбивство батька, але зараз ця війна стала неминучою. Адан знав, що привід для неї сфабрикував саме Уто. Його потрібно було зупинити і покарати за тисячу злочинів.

Справжня війна людства повинна вестися проти Лютих, а натомість йому доведеться витрачати час і проливати кров, аби зупинити власного брата!

Коли Адан вже готувався лягати спати, він раптом почув тріпотіння крил і, піднявши голову, побачив, що над його наметом кружляє ска. З пронизливим вереском Ксар приземлився на кущ неподалік і, схиливши голову набік, подивився на короля гранчастими очима. Потім птах-рептилія зіскочив на землю і став гордовито походжати перед Аданом.

— Тебе прислала Пенда? — Він побачив комірець на шиї зеленого ска і зрозумів, що там, в діаманті «сльоза матері», зберігаються зображення, можливо, послання від дружини. Але оскільки Адан не був утауком, він не міг активувати діамант.

Однак Пенда знайшла інший спосіб, який вона вже використовувала раніше. Ксар проходжався перед ним туди-сюди, ніби хизуючись смужкою паперу, прив'язаною до його лівої лапки. Адан простягнув руку, щоб узяти папірець, але ска відскочив убік, дражнячи його.

— Так, ти дуже розумний, Ксаре. Ти хороший ска. Мені потрібно прочитати послання. Саме для цього Пенда прислала тебе.

Птах-рептилія ще двічі вислизав від Адана, перш ніж королю нарешті вдалося його схопити. Адан смикнув за нитки, що оповивали згорнуту смужку паперу. Ксар дозволив йому якийсь час пововтузитися з нитками, намацуючи вузлики, але, як тільки Адану вдалося дістати послання, обурений ска, вирвавшись із рук короля, відскочив від нього і почав чистити своє скуйовджене смарагдове пір'я.

Адан, нахилившись ближче до світла ліхтаря, прочитав лист, написаний крихітними літерами, в якому Пенда описувала, як армія піщаних Лютих взяла в облогу Баннрію, як королева By вбила батька Пенди і як крижані Люті виступили проти піщаних Лютих. Буквально в кожному реченні містилася приголомшлива новина, і йому довелося прочитати останній рядок двічі, після чого він миттю зірвався на ноги.

Бірч у крижаних Лютих. Його утримує при собі їхня королева.

Він побіг шукати Колланана.

Колл змахнув наосліп руками, намагаючись знайти, за що б ухопитися, адже весь його світ похитнувся. Він схопився за тканину свого намету, проте все одно мало не впав. Йому насилу вдалося відновити рівновагу, і він почав знову читати записку Пенди, а Елліель і Тон стали до нього впритул з обох боків. Ласіс, підскочивши, повернувся до нього спиною, обличчям до табору, ніби захищаючи короля своїм тілом.

— Мій онук досі в королеви крижаних Лютих, — нарешті зміг заговорити Колланан. — Вона взяла його з собою у військовий похід.

— У нас, принаймні, залишається надія, — сказав Адан. — Крижані Люті не знищили Баннрію. І Пенда каже, що твій онук виглядає здоровим.

— Вони прямують до нас, — додав Ласіс.

— Бірч живий. — Колл відчував, що йому доведеться повторити ці слова кілька разів, перш ніж він зможе в них повірити. — Королева тримає хлопчика в заручниках.

— Але вона зберегла йому життя, — зауважила Елліель. — Це вже щось, Володарю.

Ласіс похитав головою, і в його голосі прозвучали смутні нотки.

— Це не схоже на королеву Онн.

— Бірч живий, — утретє повторив Колл. Він озирнувся довкола, і його серце закалатало. Він жодного разу не почував себе таким схвильованим, таким рішучим... таким цільним відтоді, як його життя розбилося на друзки. Колл схопив бойовий молот, що лежав біля його намету. — Осідлайте Шторма. Я поскачу їм назустріч! Я перехоплю армію Лютих на марші і кину виклик цій королеві.

Адан застиг, хапаючи ротом повітря.

— Вони розірвуть тебе на шматки!

— Це мій онук, і він єдиний нащадок, який у мене залишився. Я врятую Бірча.

Ласіс зробив крок уперед.

— Я їду з вами, мій королю, як ваш зобов'язаний Хоробрий. Я... я вже стикався з королевою крижаних Лютих віч-на-віч. Вона має розплатитися за те, що мені завинила.

— Я теж ваша зобов'язана Хоробра, — заявила Елліель. — Ми поїдемо разом.

Колл обвів поглядом табір, потім подивився на Адана і похитав головою.

— Ми не можемо втратити всіх Хоробрих. Елліель, залишайся тут із Тоном, щоб захистити наше військо. — Він пирхнув. — У Тона, певно, достатньо сили, щоб самому здолати цілу армію, якщо він розбереться, як йому діяти. Ми з Ласісом вирушимо вдвох. Це не та справа, яку можна вирішити чисельністю.

Стривожений Адан нахмурився.

— Дядьку, ти поводишся нерозважливо. Люті вже йдуть сюди. Ми зможемо виставити проти них наші об'єднані сили.

Але Колланан не дав себе відмовити. Усі його думки й прагнення зосередилися на одній меті, на єдиній чіткій місії.

— Іноді необхідно бути нерозважливим. — Він поглянув на небо і вирішив, що місячного світла цілком достатньо. — Я не хочу чекати світанку.

До них швидко підійшов знеславлений Хоробрий Ондер, ведучи за собою осідланого бойового коня Колланана. Молодий чоловік виглядав знервованим, але рішучим.

— Я... я міг би бути корисним...

— Ми з Ласісом ідемо вдвох, — відрізав Колл, — і годі про це. — Він скочив у сідло, не в змозі дочекатися, коли вони вже вирушать назустріч Лютим, а для його Хороброго тим часом теж привели коня.

Двоє вершників риссю проїхали через розлогий табір, оминаючи вогнища й намети, а на відкритій місцевості помчали навскач. Колл не збирався бодай трохи дослухатися до голосу розуму.