Кевін Дж. Андерсон. Боги і дракони

7

Огорнута хвилями спеки, оточена примарними міражами, королева піщаних Лютих пильно вдивлялася у безводну пустельну порожнечу. Роздратована та знуджена в очікуванні кінця світу й винагороди для свого народу, By обмірковувала свій наступний крок. Їй не терпілося розпочати напад на своїх ворогів — крижаних Лютих.

Її воїни та маги, володіючи зброєю та магією, були смертельно небезпечними, проте By мала ще й таємну перевагу — армію короля Адана, яку вона забезпечувала могутньою зброєю з димчастого скла. By розраховувала, що в її розпорядженні буде достатньо людських військ, щоб завдати серйозної шкоди ворогам. А після перемоги над крижаними Лютими By та її армія зможуть розбудити дракона, як і заповідав їм Кур. Після тисячоліть очікування кінець світу неминуче настане.

Але наразі By доводилося чекати у своєму пісковиковому палаці — і їй вже уривався терпець. Кво, її брат, вирушив на північ із загоном магів та воїнів, щоб допомогти королю Колланану в боротьбі з крижаними Лютими, хоча справжнім завданням Кво було знайти вагітну дружину Адана, яка знехтувала запрошенням By. Сама By ще не знала, що робитиме з людським немовлям, проте, можливо, вона могла б використати його, щоб домогтися покори від короля Адана. Гарний молодий король часто виявляв упертість.

Королева стиснула вуста, її обличчя спохмурніло. Брата не було вже досить давно, і вона досі не отримала від нього жодної звістки. Він завжди був сам по собі і, крім того, дуже легко відволікався на що завгодно, а він потрібен їй тут, щоб допомагати в справжній війні.

Силою думки By змінила форму башти й розширила балкон за допомогою струменів шиплячого піску, пройшовшись по масивних опорних колонах і створивши з них більш витончені арки. Завдяки цьому їй відкрився вид на похмурі вулканічні гори з чорними вершинами, схожими на обламані зуби. Пилові смерчі й вихори піску танцювали над пустелею.

Її маги практикувалися викликати залишки магії з виснаженої землі. Вони ставали все більш вправними і вже виглядали готовими розбити армію крижаних Лютих і позбавити від них світ. Під прапором By Люті пронесуться по всій землі, мов руйнівний піщаний смерч. Це будуть славні дні!

Хай би тільки її брат вже більше не барився і нарешті повернувся.

By відчувала заспокійливий запах піску та спеки. Її довге золотаве волосся було ніби зіткане з ниток яскравого сонячного світла. А її очі кольору міді виблискували, коли вона спостерігала за маневрами своїх воїнів посеред пустелі. Озброєні списами й мечами бійці верхи на ауґах сформували кавалерійські загони, і королева планувала значно збільшити власні сили за допомогою армії Судерри. Таким військом був би вражений навіть сам Кур.

Її думки перервав грубуватий голос.

— Я повинен поговорити з вами, моя королево. — By впізнала хрипкий голос свого головного мага Аксуса. — Мене непокоїть людський табір рабів, і ви повинні зважити на це.

Королева підняла брови.

— О, я повинна? — Зараз By піддражнювала мага, але будь-якої миті вона могла розгніватися не на жарт.

Аксус залишився стояти у дверях башти, анітрохи не злякавшись і не знітившись. То був високий худорлявий чоловік з лисою, мов гладкий валун, головою. На ньому була мантія з іржаво-червоної шкіри, вкрита пігментами, виділеними з крові тих, хто помер у муках.

— Я ніколи не боявся висловлювати вам свою думку. Саме цього ви від мене вимагали.

— Часом мене це дратує.

— І все ж ви повинні мене вислухати, — продовжував наполягати маг.

— Про що саме? Ти весь час торочиш про цих людей і про їхній добробут.

— Вони є ресурсом, який не варто безглуздо марнувати. — Аксус сховав руки у вишитих рунами рукавах мантії. — Люди швидко розмножуються. Саме тому вони змогли успішно відбудувати світ навіть після наших воєн. Вони вижили, зайняли своє місце у світі і поновили свою чисельність, поки ми відновлювалися, поринувши на тисячоліття в заклинальний сон.

— То тепер ти історик? — насмішкувато спитала By. — Шкода, що ми віддали всі ті документи цьому дивнуватому Тону. Щось не пригадую, щоб ти їх читав.

— Це загальновідомий факт, — зневажливо відказав Аксус. — Але в майбутній війні ми явно витратимо тисячі й тисячі людських життів. Вони нам потрібні.

— Для цього вони й існують, — кинула By.

Шкіра на виголеній голові мага зморщилася, коли він насупив брови.

— Так, саме для цього, однак нерозумно марно витрачати їх зараз. Краще зберегти людей для знищення крижаних Лютих і не дати їм померти через недбалість і тяжкі умови праці.

Чмихнувши, By перевела погляд на пилові вихори, що кружляли по пустелі.

— Я наполягаю на тому, щоб деяких крижаних Лютих я вбила сама, їхня королева — моя.

— Сумніваюся, що звичайна людина здатна вбити королеву крижаних Лютих, — зауважив Аксус.

— До чого ти ведеш? У мене немає часу на порожні балачки. — Насправді часу вона мала вдосталь, адже до повернення Кво в неї фактично були зв'язані руки.

— Ми відправили багато димчастого скла, щоб озброїти воїнів армії Судерри, проте рабів, які добувають чорне скло, вмирає надто багато. Умови праці важкі, і ми не зможемо отримати від них кращих результатів, якщо вони й далі будуть так мерти.

— То що — нам подарувати їм парфуми чи набрати гарячу ванну? — насмішкувато спитала By.

— Ні, але розпоряджатися ними варто краще. Якщо ви навчили бригаду робітників, а потім через недогляд допустили, щоб усі померли, то вони більше ніколи не зможуть працювати на вас. Тоді доведеться ловити інших людей та вчити їх наново. Але якщо слідкувати за їхнім здоров'ям і дозволяти працювати позмінно, даючи їм відпочивати й відновлювати сили, достатньо годувати, тоді ви матимете вмілих робітників, які добуватимуть для нас більше й більше димчастого скла. — Його обличчя набуло суворого вигляду. — Віддайте наказ магу Івуну, щоб він зняв виснажену бригаду з розкопок, повернув їх у людський табір в каньйоні і відправив працювати нову бригаду. Можна використовувати бригади позмінно, тоді одна з них завжди буде свіжою та продуктивною. А ви матимете більше димчастого скла при меншій кількості робітників.

By нахмурила брови. Їй не подобалося втручатися в ті жорсткі методи, якими Івун забезпечував видобуток скла своїми нещасними полоненими, проте вона мусила визнати, що Аксус таки мав рацію.

— Ти мене переконав. Гаразд, я так і зроблю. Маг Івун виконає мій наказ.

— Звичайно ж, виконає.

By відвернулася від пустельного краєвиду. Навколо вежі з пісковика здійнявся вітер, висвистуючи, коли проносився крізь її щойно створені арки й шпилі.

— Тепер мені дещо потрібно від тебе, Аксусе. Де мій брат? Використай свою магію. Знайди Кво.

— Я можу розпочати пошуки, спрямувати пасма магії за вітрами, але мені знадобиться щось, що належить йому, щоб встановити зв'язок.

By потягнулася до свого волосся і стала перебирати вплетені в нього дзвіночки, кільця й коштовності. Вона знайшла маленький золотий диск, який багато років тому подарував їй брат. By різко смикнула, вирвавши прикрасу з волосся, і передала її Аксусу.

Маг опустився навколішки і поклав диск на підлогу балкону з пісковика, а потім торкнувся кінчиком пальця до твердого каменю. Він провів коло довкруж диска, і в місці дотику пісковик розпадався, перетворюючись на піщинки. Ребром долоні маг згріб пісок на диск і сформував з нього щось на зразок конуса. Піщинки виблискували на яскравому сонці.

— Цей піщаний компас вкаже на вашого брата. — Він провів рукою в повітрі, викликаючи яскраві потоки магії. Конус із піску закрутився, став більш пласким, а потім з нього утворився тонкий циліндр, який, смикнувшись, витягнувся, нагадуючи вказівний палець. Стрілка піщаного компаса зарухалася, вказуючи спершу на південь, потім на північ, хаотично переміщуючись між усіма чотирма сторонами світу.

— Де він? — запитала By.

Аксус нахмурився, напружуючись сильніше. Стрілка компаса, здавалось, коливалася в нерішучості, а потім раптом розпалася на кілька менших частин, що розлетілися в різні боки. Піщана конструкція розсипалася на окремі піщинки, які розвіяв вітер, що ставав дедалі сильнішим.

— Нічого не розумію, — пробурмотів Аксус. — Магія не може визначити, де перебуває Кво... так, наче його ніде немає.

— Якщо мій брат ховається від мене, вигадавши якусь дитячу витівку... — буркнула By. — Почекаємо, поки він нарешті візьметься за розум. А я поки що відправлю листа магу Івуну. Ми завжди зможемо використовувати людей для тих чи інших потреб. Немає сенсу заганяти цих нещасних в могилу.