Кевін Дж. Андерсон. Боги і дракони

89

Вирушивши в гори, Ґант і Ондер їхали всю ніч, намагаючись триматися торгового шляху, який лише де-не-де був розчищений після виверження гори Вада. Місця ледь вистачало для того, щоб могли проїхати двоє вершників. У місячному світлі коні пробиралися повз повалені дерева, а час від часу звертали на манівці, щоб оминути гірські обвали, і піднімалися все вище й вище, наближаючись до перевалу.

Ондер часто кидав погляд на бугрувате обличчя Ґанта, але вони обоє мовчали. Хоробрий жодним чином не виказував презирства чи зневаги до хлопця через його руну забуття або через його минуле боягузтво. Ґанту, схоже, взагалі не було діла до Ондера, і він майже не звертав уваги на присутність юнака поруч із собою.

Поки вони просувалися до перевалу, Ондер тихо пообіцяв собі, що він виправиться, що він зміниться. Невже всю долю людини визначає одна-єдина помилка? Він відмовлявся з цим змиритися.

Нарешті перед самим світанком, у темряві, настільки густій, що вони ледь бачили дорогу, Ґант здивував його, сказавши:

— Я був у Конвері тієї ночі, коли ти отримав татуювання. Ми зустрілися в святилищі пам'яті після того, як зовсім стемніло. Ти постав перед іншими Хоробрими, і ми вислухали розповідь про твоє боягузтво в Міррабаї. Ти сам у цьому зізнався.

Ондер відчув себе так, ніби всередині нього раптом звили гніздо щури.

— Ти був там? Я не пам'ятаю тебе.

— Звісно, ні, бо саме так діє руна забуття.

Молодий чоловік мовчав, ідучи вперед і просто слухаючи, як цокають кінські копита по кам'яній дорозі. Соснова гілка чиркнула йому по плечу, на мить злякавши його.

— То ти... ти хочеш, щоб я тепер тебе покинув?

— Я від самого початку не хотів, щоб ти їхав зі мною. — Трохи помовчавши, Ґант заговорив знову, але його тон змінився. У його голосі не чулося ні зневаги, ні злості, він звучав безпристрасно, просто викладаючи факти. — Я бився багато разів, стикався з багатьма небезпеками... а також робив багато помилок. Я помилився, ставши зобов'язаним Хоробрим такого порочного чоловіка, як лорд Кейд. Чи слід мене зневажати довіку через той помилковий вибір?

— Ні, — прошепотів самими губами Ондер, однак у темряві інший Хоробрий не бачив його. — Ні, — промовив він голосніше.

— То хто я такий, щоб звинувачувати тебе?

Піднявшись на перевал тоді, коли якраз почало світати, вони зупинилися, оглядаючи землі Остерри, що розкинулися перед ними. У сяйві вранішнього сонця виднілася велика армія Мандана, яка отаборилася на гірському схилі всього за кілька миль нижче від них. Над наметами на високих жердинах майоріли прапори Співдружності та Остерри.

Ґант направив коня до лісочка похилених вітром сосен, де вони могли сховатися від сторонніх очей.

— Тут ми відпочинемо та підготуємося, — кивнув він Ондеру. — Коли я зійдуся з Уто в бою, то хочу бути повністю до цього готовим.

Поки Ґант відпочивав, влаштувавшись на землі серед дерев, юнак приніс води з потічка неподалік, що утворився з талого снігу, та вполював плямистого лісового бабака, який, сидячи серед каміння, виявляв надто багато цікавості до них. Ондер зняв шкурку з пухнастого гризуна і хотів засмажити його, але Ґант не дозволив розкласти вогонь, бо був певен, що хтось із табору конаґа побачить дим багаття. Тож чоловіки з'їли м'ясо сирим, запиваючи холодною водою, та поїли трохи диких ягід, які Ґант знайшов неподалік.

Ондер нагадав собі, що вони Хоробрі. Вони можуть виживати і в таких умовах.

Ґант узяв миску з водою і гострим кинджалом зішкріб щетину зі свого грубого обличчя, а потім відтер пилюку й плями з чорних обладунків та плаща. Ондер теж поголився, дивлячись на своє відображення у воді. Він бачив татуювання на своїй щоці, але вперше просто прийняв це тавро, яке говорило кожному стрічному, що він скоїв ганебний вчинок і був справедливо покараний за це. Якщо вже так сталося, то тепер це татуювання мало слугувати йому нагадуванням про смиренність. Нагадуванням діяти гідно. Йому більше не було конче потрібно згадати все, що він зробив. Тепер він радше прагнув створити новий спадок, рухатися вперед, а не жити думками в минулому.

Ввечері Ґант підвівся на ноги, змахнув із себе хвою і випростався, готовий рушати.

— Ми дістанемося туди в сутінках. Я вибрав цей час.

Вони знову сіли верхи на своїх коней і поїхали гірською стежкою, що вела до військового табору. Сонце відкидало довгі тіні позаду них, і двоє вершників не намагалися ховатися. Ондер у глибині душі й досі вважав себе Хоробрим, і саме так належало діяти Хоробрим.

На краю табору конаґа Ґант сердито глянув на сині прапори із символом відкритої руки, наче він почувався ображеним тим, що Мандан продовжує використовувати цей знак. Він звернувся до Ондера.

— Що б тут не сталося, ти будеш свідком цього. Саме ти маєш запам'ятати все, що тут відбудеться. — Він кивнув на зібрані в таборі військові сили, відзначивши, що вони явно готові вирушати вже наступного дня. — Я розраховую на тебе: ти маєш повернутися і розказати про все побачене королям Колланану та Адану.

Молодий чоловік глибоко вдихнув, намагаючись підготувати свій розум і своє тіло до того, що йому належало зробити, і подивився на вороже військо, яке було вже зовсім поруч. Йому аж до нестями хотілося довести, що він людина честі. Він служитиме чесно й віддано, навіть якщо це коштуватиме йому життя.

— Я битимуся разом з тобою. Ти не зможеш здолати їх усіх сам.

— Я не маю наміру здолати всіх. Я збираюся здолати тільки Уто. — Ґант, звузивши очі, кинув на нього пронизливий погляд. — Ондере, я наказую тобі не бути дурнем. Ця місія важливіша за нас обох. Ти заприсягнувся робити все, що я від тебе вимагатиму.

Ґант чекав відповіді довгу, напружену мить.

Нарешті Ондер заговорив:

— Якщо це те, чого ти вимагаєш, я це зроблю. Я присягнув тобі.

Ґант під острожив коня, і вони разом поїхали поміж солдатів, які зібралися біля вогнищ чи влаштувалися на землі перед низькими наметами, нагострюючи мечі або пораючись з обладунками, знуджені й невдоволень Вояки піднімали голови, помічаючи, що до них наближаються двоє вершників, проте ніхто не наважився стати на шляху в Хороброго та його супутника. Ондер замислився, чи відкинули ці солдати останні сумніви щодо будь-яких вчинків їхнього конаґа і тепер слухаються його в усьому.

Ґант направився до центру табору, де був встановлений командирський намет. Наблизившись до нього, він вигукнув:

— Де конаґ Мандан — і Уто?!

Хоробрий зіскочив з коня і кинув невдоволений погляд на намет, вхід до якого був прикритий запоною, хоча сонце ще навіть не сховалося за обрій. Будь-який інший воєначальник мав би зараз бути серед своїх воїнів. Ондер тим часом теж спішився.

Полог намету відсунувся, і з нього, наче ведмідь з печери, вибрався Уто. Він був у своєму чорному вбранні, а в руці тримав оголений меч. Глянувши на нього, Ондер відчув, як його серце на мить завмерло. Десь у глибині душі він все ж очікував, що впізнає цього Хороброго і хвиля спогадів нахлине на нього, як це сталося з Елліель. Він бився пліч-о-пліч з Уто в Міррабаї і, піддавшись паніці, втік від страхітливого божка. Але його минуле залишилося все тією ж нічим не заповненою порожнечею всередині нього.

Позаду Уто став Мандан з блідим змарнілим обличчям та запаленими почервонілими очима. І хоча молодий чоловік начебто вважався правителем трьох королівств, він зіщулився позаду свого Хороброго, ніби шукаючи в нього захисту.

Уто вп'явся поглядом в Ґанта, не звертаючи жодної уваги на Ондера, наче того взагалі не існувало.

— Чого вони хочуть? — спитав Мандан.

Уто, обернувшись, прикрикнув на молодого конаґа:

— Я попереджав, щоб ви не втручалися в розмову. Це надто важливо, і тут я приймаю рішення. — Конаґ злякано втягнув голову в плечі.

Ондер був вражений побаченим. Його рука потягнулася до руків'я меча, але то був звичайний клинок, якому було дуже далеко до реймера. Ґант заговорив різким голосом.

— Якщо ти Хоробрий, то повинен бути абсолютно відданим своєму конаґові. А ти отак з ним поводишся?

— Я поводжуся з ним так, як він того потребує, — відповів Уто. — Я його наставник, і доля Співдружності зараз у моїх руках.

— Так не повинно бути, — заперечив Ондер, хоча він навіть не міг вирішити, хто з них розчарував його більше — Мандан чи Уто.

Уто глянув на Ондера, і цей погляд обпік його, так наче Хоробрий ткнув йому в обличчя смолоскипом.

— Я впізнав би тебе навіть без татуювання на обличчі, боягузе. Ти кинув мене, коли був потрібен мені найбільше. Ти злякався. — Він виплюнув останнє слово, так ніби то був згусток отрути.

— Я знаю, — відказав Ондер. — Я приймаю те, ким я був, і те, що я зробив. Тепер я є тим, ким прагну бути.

Коротко реготнувши, Уто повернувся до Ґанта і хитнув підборіддям у бік Ондера.

— Ти теж його пам'ятаєш. Ти був там, коли ми наклали на нього руну забуття.

— Я чув, як ти розповідав цю історію, — сказав Ґант, а потім стишив голос. — І я чув набагато гірші історії про тебе, Уто.

З дальнього кінця табору підійшли двоє нових Хоробрих конаґа, Титан і Дженна. Вийшовши вперед, Хоробра сердито зиркнула на Ондера, і юнак відчув, як усе його тіло пробрав глибокий холод. Невже вона теж була там, коли йому робили татуювання?

— Що він робить у нашому таборі?

Ондер повернувся до Хороброї, намагаючись згадати її.

— Я прийшов з Ґантом.

Не відводячи погляду від Ґанта, Уто звернувся до Дженни.

— Цей чоловік не є Хоробрим. Він боягуз, який покрив себе ганьбою. Забери його з моїх очей.

Ондер приготувався чинити опір, але Дженна вліпила йому такого ляпаса, що в нього задзвеніло у вухах. А потім вона схопила його ззаду за шию й потягнула геть від намету, повз інші вогнища.

Ґант ні на мить не зводив погляду з Уто.

— Він вільний робити, що забажає, — промовив він. — Я не просив його приходити сюди.

— Тоді чому ти тут, Ґанте? Я чув, що ти теж зрадник Співдружності, й був з військами конаґа під Янтоном. Чому ти не захистив лорда Кейда?

Потворний Хоробрий випростався з гордо піднятою головою.

— Тому що він на це не заслуговував. Коли я дізнався, що він вчинив з Елліель, моя честь не дозволила мені це стерпіти. — Він зробив кілька кроків уперед, все більше розпалюючись. — І це було до того, як я дізнався правду про тебе, Уто. — Не відриваючи від нього погляду, Ґант стиснув реймер навколо зап'ястя й запалив вогняний клинок.

Титан підійшов ближче, готуючись при потребі захищати конаґа, але Уто залишився стояти перед наметом, грізний і безжальний.

Мандан, відступивши до піднятого полога, зіщулився від страху, полохливо поглядаючи на Ґанта широко розплющеними очима.

— Убий його, Уто!

— Саме це я й збираюся зробити. — Він приготував свій реймер.

Дженна, відтягнувши Ондера досить далеко від намету конаґа, сильно штовхнула його в спину. Не втримавшись на ногах, він розпластався на брудній землі. Хоробра кинула на нього гнівний погляд.

— Забирайся звідси зараз же на своїх двох, боягузе, або я відрубаю тобі ноги і змушу повзти назад через гори.

Ондер, підвівшись, відступив на кілька кроків. Його кінь залишився біля намету конаґа. Дженна з байдужим виглядом відвернулася від нього і тепер дивилася, як Ґант зійшовся в поєдинку з Уто, наче Ондер більше не був вартий і крихти її уваги.

Біля головного намету супротивники запалили свої реймери, з яких виринули вогняні клинки, викликані магією їхньої крові напівкровок. Уто тримав сталевий меч в іншій руці.

Ондер не мав реймера, але в ньому текла та сама кров. Він мав ту ж магію, незалежно від того, була вона заблокована чи ні. Він торкнувся свого меча, роздумуючи, чи варто напасти на Дженну, кинути виклик Хоробрій. Ні, вирішив він. Вона вб'є його, як комаху.

Він обіцяв Ґанту не робити жодних дурниць. У нього було завдання: спостерігати за тим, що відбувається, і доповісти про це королям — і він його виконає, хай би як сильно йому не хотілося вступити в бій.

— Я б'юся за честь Хоробрих, — урочисто промовив Ґант, коли їхні вогняні мечі з тріском зіткнулися. — Кейд мертвий, але пам'ять про нього залишилася. Твій спадок покаже, на кого ти перетворився.

Уто не зубоскалив, не вихвалявся, а просто бився, наносячи потужні удари полум'яним клинком.

— Саме ті, хто записує спадок, зберігають людську історію. А я вирішуватиму, що саме буде записано.

— Ні, — прошепотів Ондер, спостерігаючи за двобоєм. — Я розповім усім, що тут відбулося.

Дженна повернулася й сердито глянула на нього.

Ґант змахнув реймером, перехоплюючи зброю Уто в повітрі, і їхні клинки зіткнулися, тиснучи один на одного. Полетіли іскри, полум'я, закручуючись завитками, спалахнуло яскравіше. Ґант, скривившись від натуги, продовжував давити. Уто рубонув довгим мечем, який тримав у іншій руці, але груболиций Хоробрий, вивернувшись, зумів підставити під сталевий клинок свій полірований пояс, і гостре вістря лише ковзнуло по руків'ю кинджала, що висів у нього при боці.

Брязнув метал, і Ґант, різко відсахнувшись, вихопив свого ножа і жбурнув його. Уто крутнувся, змахнувши навколо себе плащем, наче щитом, і вістря ножа простромило кольчужну підкладку наскрізь. Уто рвонувся вперед з мечем у одній руці та реймером у іншій.

Ґант встиг стати в захисну стійку і підняв, обороняючись, вогненний клинок. Уто налетів на нього, завдаючи потужні удари, наче тесляр, що з розмаху б'є важким молотком. Він рубав реймером, потім бив навідліг сталевим мечем, а тоді знову реймером. Ґанту вдавалося відбивати кожен удар.

Ондер дивився на це, і його серце розривалося — так йому хотілося допомогти Ґанту. Але він обіцяв. Я наказую тобі не бути дурнем.

Ґант перейшов у наступ і сильним ударом реймера відкинув Уто назад. Його вогненний меч рубонув по сталевому клинку Уто, і металеве лезо засвітилося, нагрівшись від яскравого полум'я.

Титан стояв нерухомо і мовчки дивився на бій, а Дженна тим часом тихо підкрадалася до намету, ніби збиралася вдарити Ґанта ззаду.

— Убий його, Уто! Убий його! — верескливим голосом репетував Мандан. Лементування конаґа, схоже, лише додало сил Ґанту, який став наносити ще сильніші удари, б'ючись так заповзято, що Уто довелося відступити на два кроки назад.

Ондер затамував подих, відчуваючи, як схвильовано б'ється його серце, але вже незабаром у його голові одне за одним стали зринати питання. Якщо Ґант здолає Уто, то чи не кинуться на нього Дженна з Титаном і чи не вб'ють вони його в будь-якому випадку? Учитель Онзу — його батько — попереджав, що деяким Хоробрим більше не можна довіряти. Чи не скличе конаґ Мандан вірних йому вояків, щоб оточити і вбити прийшлого Хороброго, який кинув йому виклик? Якщо це станеться, чи повинен Ондер намагатися захистити Ґанта?

Я наказую тобі не бути дурнем.

Уто похитнувся під натиском Ґанта, зробив крок назад. Він намагався протистояти невпинним могутнім ударам супротивника, але його коліно почало підгинатися. Ґант, користуючись вдалим моментом, здійняв реймер для смертельного удару.

Але це виявилося всього лише обманним маневром з боку Уто. В ту крихітну мить, коли Ґант подумав, що вже переміг, і, передчасно відчувши впевненість у цьому, трохи відкрився, Уто встромив свій реймер у груди супротивника, пропікаючи його серце наскрізь. Полум'яне вістря вогняного клинка вистромилося зі спини Ґанта.

Уто рвонув реймер убік і розсік Ґанта навпіл. Хоробрий був мертвий ще до того, як його тіло впало на землю.

Ондер, хапаючи ротом повітря, сіпнувся назад, мало не впавши, а по табору тим часом пронеслися радісні вигуки.

Уто застиг над своєю жертвою, високо здійнявши реймер. До нього підійшли Дженна з Титаном. Від свого намету підбіг і Мандан, радісно сміючись. Він скинув обидві руки догори.

— Ми перемогли!

Численні солдати, що зібралися навколо намету, дивилися на конаґа, Хоробрих та тіло Ґанта і тихо перемовлялися між собою, ніби не знаючи, що й думати.

Ондер стиснув руків'я свого меча, дихаючи швидко й уривчасто. Не було часу залишатися тут і оплакувати Ґанта.

Королі Колланан та Адан мають дізнатися про те, що тут сталося. Він обіцяв. Він не був боягузом. Уто сказав йому забиратися геть, Дженна вигнала його звідси.

Перш ніж хтось встиг згадати про нього, Ондер вислизнув з табору, сподіваючись, що його ніхто не помітить. Йому потрібно було тікати — але не як боягузу. У нього була місія, яку він мусив виконати.

Він мав подолати зворотній шлях через гори, якнайшвидше дістатися об'єднаного табору зі страшною звісткою і попередити всіх, що армія Мандана готова до походу.

Цього від нього вимагав Ґант.