Кевін Дж. Андерсон. Боги і дракони

60

Армія крижаних Лютих розділилася навпіл і оминула Феллстафф, так наче міста не існувало, наче воно не мало жодного значення. Шадрі розуміла, що Люті могли б легко знести стіни й зруйнувати будівлі, якби вирішили напасти. Натомість вони просто рушили далі у своїх справах.

Мешканці Феллстаффа уникнули пазурів смерті, самі не розуміючи, як це могло статися. Тисячі воїнів-Лютих у блискучих обладунках, озброєних до зубів, в бойових санях та на страхітливих унуках, виринули з північних пусток, а потім просто обійшли їх стороною. Люди, вочевидь, не були їхньою метою.

— Ми їх відлякнули, — заявив Покл. — Вони побачили мури нашого міста і зрозуміли, що не зможуть нас дістати!

— Навряд чи справа в мурах, — відказала Шадрі.

Люті були відомі своєю непередбачуваністю. Шадрі провела чимало часу в їхніх зруйнованих містах, ретельно вивчала документи, добуті Тоном, але так і не змогла зрозуміти, як саме мислить ця стародавня раса.

Деякі мешканці Феллстаффа радісно вітали Ґанта, ніби Хоробрий заслуговував на похвалу за порятунок міста, але він був так само спантеличений, як всі інші. Він прийшов до бібліотеки в замку, щоб поговорити з Шадрі, і став перед нею, схрестивши руки на грудях.

— Феллстафф — багате місто. Вони могли забрати в нас усе. Так, ми б дали їм відсіч, але проти такої сили ми б не встояли. — Він заговорив тихіше. — Як ти поясниш це, вчена дівчино? Ти вивчала Лютих більше, ніж будь-хто інший.

Шадрі похитала головою:

— Можливо, їх не цікавило нічого з того, що ми могли запропонувати.

Ґант невдоволено зітхнув, змушений задовольнитися таким поясненням.

— Я хіба що можу зробити висновок, — відказав він, — що, принаймні на теперішній момент, Нортеррі не загрожує ця конкретна небезпека. — Його грубе, вкрите віспинами обличчя почервоніло від гніву, що вирував глибоко в його душі. — Тепер нам залишається тільки непокоїтися про те, що конаґ Мандан може влаштувати проти нас. — Він різко повернувся, змахнувши чорним плащем, і вийшов з бібліотеки.

Шадрі й Покл дивилися йому вслід, і вченій дівчині ще дужче захотілося розібратися в усьому цьому. Тон поїхав з королем Коллананом, але залишив багато кришталевих пластин, напівперекладених документів з архівів як піщаних, так і крижаних Лютих. Вона достатньо добре опанувала їхню мову та письмо, щоб продовжити роботу. Вона щось таки дізнається.

— Час обідати, — зауважив Покл. — Хіба ти не зголодніла?

— Я зголодніла за знаннями, — відказала Шадрі, проте помітила, що хлопець не зрозумів її. — Я мушу продовжити дослідження тих записів. У мене повно роботи.

Покл серйозно кивнув їй.

— Знаю, що повно. Я подивлюся, що готують на кухні. Це буде щось особливе — просто зачекай і побачиш.

Юнак зник за дверима, і Шадрі була рада, що в бібліотеці настала тиша й спокій, хоча його товариство було їй до вподоби. Вона влаштувалася за столом там, де сонячне світло проникало до читального залу. Шадрі розклала папір, чорнило й нотатки.

За допомогою Тона вона склала посібник з перекладу рун Лютих і тепер знала, які саме символи слід шукати. Їй подумалося, що було б добре, якби Тон був поруч і допомагав їй, але раптом дрож пробіг у неї по хребту — вона згадала величезну хижу тінь, що була якимось чином пов'язана з ним, згадала, що та страшна істота повбивала мародерів у зруйнованому місті Лютих. Незважаючи на свою допитливість і, як здавалося, простодушність, Тон мав і небезпечну складову у своєму єстві. Чи то він не знав про це, чи справді цього не розумів.

Шадрі взяла на себе місію розгадати цю загадку, зрозуміти Лютих.

Вона занурилася в дослідження, узявши пошкоджену пластину й перечитавши те, що вже переписала з неї. У ній стверджувалося, що Кур сказав: «Єдиний спосіб знищити зло — це знищити його зсередини». Чи він полишив цей світ, усамітнившись, щоб протистояти власному злу, подалі від своїх творінь? Але якщо він очистив себе від усього зла, то яке зло залишилося «всередині» нього?

Можливо, не було особливого сенсу вивчати туманні стародавні легенди надто уважно.

Тон відсортував кришталеві пластини і використав свою кров, щоб активувати значну частину цих текстів, але чимало з цього ще залишалося неперекладеним, а в набагато більшому числі пластин увесь їхній текст ще не було проявлено.

Шадрі записувала символи, які могла розпізнати, і старанно перемальовувала ті, яких не знала, поступово сплітаючи в єдиний візерунок окремі нитки записаної історії. Вона обмірковувала легенду про Кура, який створив Лютих, а потім Люті створили людей, а також бідолашних мамулів, яких вона зустріла на озері Бакал.

Люди відрізняються від мамулів — вони не такі пасивні, не такі безпорадні. За тисячі років, що минули з часів воєн Лютих, люди побудували власну цивілізацію. Вони не були такими жорстокими, як Люті, і разом з тим не були такими покірними й пасивними, як мамули. Люди були хижаками і збирачами, мисливцями і селянами, воїнами і будівельниками.

В одному з документів, який нещодавно вдалося наполовину перекласти, повторювалася історія про те, як Кур видобув із себе своє вроджене зло, щоб створити Оссуса, а потім просто залишив дракона, щоб того переміг хтось інший. Чи було це задумано як випробування для його творінь? Чи то просто була відмова від відповідальності? Чи він створив ворога, котрого, як він зрозумів, сам він ніколи не зможе перемогти?

Єдиний спосіб знищити зло — це знищити його зсередини.

Шадрі мала й інші запитання. Якщо після виокремлення дракон отримав матеріальну форму і якщо Люті мали знищити його, то чому в самих Лютих стільки зла? Вона постукала пальцями по одній із вкритих плямами крові кришталевих пластин.

— І це стосується не тільки Лютих, — пробурмотіла дівчина, згадавши, що лорд Кейд вчинив з Елліель, згадавши про зраду Уто. Ці вчинки, безумовно, були злом, але вони не мали ніякого стосунку ані до дракона, ані до Лютих.

Вона відкинулася на спинку крісла і замислилася. Чи було зло притаманне кожному творінню або ж воно було створене їхніми особистостями? Люди не були ані суто пасивними, ані лише жорстокими, вони не були тільки збирачами або тільки вбивцями. Чи повинні вони бути або тими, або іншими?

Після того, як Кур виокремив із себе дракона, що було нібито перемогою, він став виглядати слабким і нездатним протистояти власним порокам. Він більше не мав ані сили, ані бажання бути богом. Він залишив Лютих наодинці з проблемою, щоб вони перемогли або програли і самі творили власну долю. Він просто зник, давши іншим завдання вести його велику битву.

А що, як навіть бог потребує одночасно і м'якого співчуття, і твердої сили? А що, як Кур непоправно ослабив себе, стерши свою темну сторону, що зробило його слабким і нерішучим?

Як же їй хотілося, щоб тут був хтось із хранителів або люба королева Тафіра і щоб з ними можна було обговорити ці міркування. Зараз Шадрі зробила багато далекосяжних висновків, спираючись лише на жменьку слів, які їй вдалося перекласти.

Крім того, люди ж бачили драконів — і навіть не одного. Коли стільки зла росте, розділяється і, вибухаючи, вивільнюється... а що, як Оссус розпався на шматки, щоб його залишки з'являлися у світі? Тому що велетенський дракон не міг урівноважити себе всередині, щоб залишитися єдиним цілим?

У неї вже стукотіло в голові від того, що їй доводилося без кінця читати дивні символи, заповнюючи прогалини. Вона знайшла докладний опис наказу, який у давні часи Кур віддав Лютим. Існувало багато різних версій, але ця була цілком ясною. У ній стверджувалося, що як тільки Оссус буде знищений (причому вона звернула увагу на пасивний стан: там не було сказано «як тільки Люті знищать дракона», а лише «як тільки Оссус буде знищений», і не вказувалося, хто саме це зробить), тоді настане «кращий світ». Заінтригована знахідкою, Шадрі перевірила те, що вона переклала, звірила слова. Там не було сказано конкретно, що бог повернеться, знищить існуючий світ і створить новий, а тільки те, що настане «кращий світ».

— Це ж велика різниця, — пробурчала вона роздратовано. Шадрі брала по одній інші невпорядковані пластини, намагаючись зібрати разом ті, що стосувалися тієї ж теми, але це здавалося безнадійною справою. Проте одна річ була цілком очевидною, і дівчина похитала головою.

— Люті навіть не читали цього вже багато років. Їм начхати на власну історію.

Коли до кімнати увійшов Покл, несучи тацю із супом та кількома вареними яйцями, Шадрі вже була не в змозі тримати при собі свої ідеї — так їй хотілося хоч з кимось поділитися ними. І хоча від юнака навряд чи можна було почути чогось путнього у відповідь, вона вивалила на нього всі свої міркування, розпалюючись дедалі більше, поки їх переповідала.

Покл слухав, вбираючи в себе її слова, а може, вони просто влітали йому в одне вухо і вилітали з іншого. Коли словесний потік Шадрі нарешті вичерпався, вона поглянула на хлопця, сподіваючись почути від нього бодай якусь думку чи пораду.

Юнак широко посміхнувся і сказав:

— Я люблю історії про драконів.