Кевін Дж. Андерсон. Боги і дракони

2

Холодний білий обшир аж ніяк не можна було назвати тихим. На сріблясто-кришталевих обладунках та довгих гострих списах відблискувало сонце, що сяяло на неймовірно чистому небі. Крижані Люті, шкіра яких була блідою, а волосся мало колір слонової кістки, збиралися на вершині льодовика.

Кору, тепер уже королева Кору, застигла біля своїх бойових саней — велична і грізна. Вона була вмілою войовницею, натренованою у безжальних поєдинках, і водночас випромінювала гордовитість, яка свідчила про її чисту королівську кров.

Сидячи в санях і спостерігаючи за нею, Бірч подумав, що нова королева крижаних Лютих виглядає сильною й загрозливою, проте не такою страхітливою, як її матір Онн. Щоки хлопця замерзли настільки, що шкіра зовсім оніміла, а від кожного подиху здіймалися кучерики морозного повітря. Хлопчик натягнув на себе свою подерту ковдру, але Кору вкрила його ще й важкими білими шкурами вовкоконей.

Кору стояла просто неба, попереду магів, вельмож та обраних воїнів, спостерігаючи за тим, як тисячі крижаних Лютих шикуються на заледенілому обширі. Кинувши швидкий погляд на хлопчика, вона загадково посміхнулася йому, а потім повернулася до свого війська. В руках вона тримала спис Дар, стародавню зброю з плямами крові на зазубреному вістрі. Голос королеви був пронизливим, мов зимовий вітер.

— Крижані Люті! Прославляйте те, чого ми досягли, проте знайте — це лише початок. Я ваша нова королева, і я ваше майбутнє — не тільки для Лютих, а й для цілого світу. — Вона здійняла спис, пронизуючи ним небо.

Сповнене бойового азарту ревіння прокотилося над засніженим простором. Кудлаті вовкоконі в упряжках загарчали так, наче вже відчули запах крові в повітрі.

— Моя матір завела вас на хибний шлях, але я поведу вас уперед. Ви достатньо довго чекали можливості показати свою силу. Наша армія готова. — Кору змахнула списом угору, викликавши ще одну хвилю радісних вигуків і войовничих криків. Вона скоса глянула на Бірча й тихо промовила твердим голосом. — Стань біля мене, хлопче! Я хочу, щоб вони бачили, що ти на моєму боці.

Бірч не розумів її. Спочатку він думав, що Кору вб'є його, щойно дізнається, що він убив списом королеву Онн, однак натомість Кору була задоволена. Те, що скоїв Бірч, зробило Кору новою королевою крижаних Лютих, і це був їхній секрет.

Відсунувши шкури, але й далі притискаючи до себе вовняну ковдру, Бірч виліз із саней. Холод здавався йому вже не таким пронизливим. Бірч рушив за блідою королевою по білому полю до глибокої блакитної розколини, що сягала замерзлих глибин.

На краю розколини до них підійшов Ілон, маг Лютих. Бліда шкіра в нього на голові, обпалена під час нападу дракона, була вкрита плямами й рубцями. Він був близьким соратником і радником нової королеви, яка зміцнювала свою владу. Спостерігаючи за химерним лисим чоловіком у синій шкіряній мантії, Бірч відчув, як у ньому резонує магія. Відколи Кору прийняла людського хлопчика як свого компаньйона, свою домашню тваринку, маг не звертав на нього уваги.

— Ми позбудемося останків вашої матері, моя королево, щоб крижані Люті змогли зосередитися на своїй новій меті. — Він здійняв руку, даючи знак численним шеренгам за ними. Шестеро низеньких мамулів метушливо поспішали по протоптаній стежці від крижаного палацу, тягнучи ноші з тілом, загорнутим у бруднувату жовто-коричневу тканину. Це була королева Онн — жінка, що так довго мучила Бірча.

Мамули, які теж зазнали чимало знущань, робили те, що їм було наказано, демонструючи непритаманне їм завзяття, поки несли тіло до краю розколини.

Крижані Люті, застигнувши в шеренгах позаду них, залишалися абсолютно нерухомими. Нахмурившись, Кору глянула на загорнуте в саван тіло своєї матері так, наче навіть ця мінімальна церемонія була марною тратою часу. Довгими гострими нігтями вона роздерла тканину, що закривала обличчя Онн, явивши змарнілі, запалі риси мертвої королеви.

Бірч пильно вдивлявся в лице колись могутньої та жорстокої жінки, що завдала йому стільки болю. Він пригадав потрясіння на обличчі Онн, коли він убив її. Тепер обличчя мертвої королеви не виказувало нічого, зовсім нічого, проте дрож пройняв усе його тіло.

Кору змовницьки усміхнулася хлопцю, натякаючи на їхню спільну таємницю, а тоді прикрикнула на мамулів:

— Чого чекаєте? Скидайте її — чи відправити вас туди разом з нею?

Мамули перекинули ноші, і огорнене тканиною тіло покотилося у холодну блакитну порожнечу. Бірч відчув злостиве задоволення, побачивши, як Люта зникає в холодних глибинах льодовика. Мамули погомоніли між собою, а тоді скинули з обриву й ноші.

Хлопчик не подав виду, хоча зрозумів, про що говорили ці маленькі істоти. Вони по-своєму раділи смерті жахливої королеви, що винищила так багато їхніх одноплемінників. Бірч сподівався, що нова королева буде добрішою, і вирішив, наскільки зможе, допомагати мамулам.

Кору взяла його за руку, і вони обоє зазирнули вглиб провалля. Рука королеви була холодною, проте тримала вона його міцно. У Бірча запаморочилося в голові, коли він побачив, з якої висоти скинули Онн.

Випроставшись, королева подивилася на мага Ілона.

— Подбай, щоб вона там і залишилася... і щоб ніхто не утнув ніякої дурниці. — Кору озирнулася на воїнів-Лютих, зупинивши погляд на дужому Іррі — коханцеві Онн. Після її вбивства його, вочевидь, переповнювали гнів і жага помсти, які не знаходили виходу. Тепер же він холодно глянув на нову королеву.

Маг став навколішки і притиснув долоні до криги, спрямовуючи свою магію в розщелину. З глибин почулося дзвінке відлуння, і лід почав відколюватися від масиву льодовика, утворюючи цілу гору великих крижаних уламків над скинутим на дно провалля тілом.

Коли крижана лавина зупинилася, Кору заговорила підсиленим магією голосом, який хвилями розходився над її військом.

— Моя матір забула слова, промовлені до нас Куром. Вона зреклася нашої місії, місії всіх Лютих. Наше призначення — вбити Оссуса. Дракон — наш ворог. Тільки об'єднавши наші сили, ми — Люті — можемо сподіватися на досягнення нашої мети.

Іррі стояв, схрестивши голі руки, його довге волосся розвівалося на холодному вітрі.

— Чому ми маємо слідувати за тобою? Тільки тому, що ти вбила нашу королеву?

Кору кинула на нього спопеляючий погляд.

— Саме так Люті завжди обирали своїх вождів. Я довела, що я сильніша за Онн.

Вона вп'ялася в нього розлюченими очима, і обурений воїн застиг на довгу мить, намагаючись не дати своєму гніву вирватися назовні, а тоді відвернувся. Погляд Іррі полинув кудись вдалечінь, наче Лютий страждав на снігову сліпоту.

Бірч відчув, як серце калатає в грудях, все ще очікуючи, що хтось викриє його причетність до смерті Онн. Попри те, що Кору взяла на себе всю провину, а також славу і корону, саме Бірч простромив тіло королеви списом. Онн знущалася над ним, нехтувала ним, зневажала його. Вона командувала крижаними Лютими, коли вони вбили його батьків, молодшого братика, всіх, кого він знав. Бірч пам'ятав, як тримав держак списа, що відчував, коли смертоносне вістря пронизало її білу шкіру й занурилося в її нутрощі. Хлопець досі не сповна вірив, що це зробив, але завдяки цьому він відчував у собі силу. Відчував тепло.

А цей Іррі, цей бундючний воїн, — саме він убив Тафіру, бабусю Бірча. Іррі весело показував зображення цих вбивств Онн прямо на очах у хлопчика. Бірч ненавидів їх усіх. Він щільніше загорнувся в ковдру, намагаючись радше сховатися, аніж затулитися від холодного вітру.

Голос Кору гримів так голосно, що вдалині зі схилів відривалися вкриті снігом брили льоду і лавинами котилися вниз.

— Для того, щоб перемогти Оссуса, нам знадобиться сила Лютих — і піщаних, і крижаних.

Гул невдоволення прокотився над шеренгами воїнів.

— Піщаних Лютих? — заревів Іррі. — Ти сподіваєшся, що ми помиримося з дітьми Раан? Ти хочеш, щоб ми билися з ними пліч-о-пліч? Як друзі?

Кору відповіла йому з крижаною усмішкою.

— Піщані Люті ніколи не будуть нашими друзями. — Вона широко розвела руки. — Саме тому я поведу нашу армію на південь і власноруч уб'ю королеву By. Тоді я правитиму всіма Лютими — заради нашої спільної мети.

Ця думка виявилася цілковитою несподіванкою для її підданих. Бірч затремтів, а кволі мамули стояли, кліпаючи очима, збентежені й схвильовані. Багато хто з них працював усередині крижаного палацу та льодових лабіринтах, тож Бірч сумнівався, що цим маленьким створінням вдасться пережити війну.

Коли слова Кору почали доходити до свідомості присутніх, наростаючий гомін розуміння прокотився армією крижаних Лютих. Королева, втішена почутим, з посмішкою повела за собою Бірча до саней.

— Найкращий спосіб домогтися вірності — це дати твоїм людям те, чого хочеш ти, — промовила вона тихо, — і змусити їх думати, що це їхнє власне бажання. — Вона кивнула Бірчу. Зрозумівши, що нова королева намагається навчати його, хлопець кивнув у відповідь.

Кору вмостилася на сидіння поруч із Бірчем і скомандувала рушати. Мамули похапали мотузки упряжі, розвернули бойові сани й важко посунули назад до палацу.

У склепінчастій тронній залі Кору підвела Бірча до невеликої крижаної брили, вкритої хутром, поруч зі своїм троном і наказала мамулам принести їм їжу. Королева запропонувала хлопчику товсте хутро унука, але Бірчу було тепло і в ковдрі. Він сидів мовчки. Відтоді, як його захопили в полон, Бірч навчився не привертати до себе увагу. Тільки так можна було вижити.

Однак Кору помічала його. Бірч тримав власні думки при собі, не впевнений, що королева насправді бажає розмови. Якийсь час вона походжала перед троном, що раніше належав її матері. Потім Кору піднесла стародавній спис до кріплень на стіні, але передумала. Натомість вона сіла на трон і залишила зброю при собі, поклавши довге руків'я на коліна. Довгу мить її думки блукали десь далеко, а потім вона повернула до Бірча свої жваві блискучі очі. Мимовільний холодок пробіг по його тілу.

— Ти можеш виявитися дуже важливим, хлопче, — мовила вона. — Набагато важливішим, ніж я могла собі уявити.