Кевін Дж. Андерсон. Боги і дракони

12

Зайнявши просторі покої своєї матері в крижаному палаці, Кору взялася знищувати всі сліди попередньої правительки. Зараз Кору була новою королевою крижаних Лютих, і її піддані мали це визнати.

Бірч увійшов за нею до холодної зали. Кору вже переробила стелю, яка тепер виблискувала над головою, вкрита гострими льодяними бурульками, схожими на незліченні хижі скляні ікла. Одежина Бірча, зшита з різних клаптів, дозволяла йому не мерзнути, а крім того, він ще й обгорнувся у вовняну ковдру. Ця ковдра була потрібна передусім для того, щоб приховати руки хлопчика і щоб ніхто не побачив у нього вирізьблену дерев'яну фігурку свинки чи саморобного металевого ножа, якого він змайстрував собі сам.

Ніж він залишив про всяк випадок, хоча королева Кору не зневажала й не ображала його, як це робила Онн. Хлопчик не боявся, що вона переріже йому горло, бо їй стане нудно. І все ж Бірч не розумів, як йому до неї ставитися. Що вона збиралася з ним робити? Чому вона вважає його таким важливим? Чи можна наважитися їй довіритися?

Він присів на крижану брилу, вкриту білим хутром, підтягнув коліна до грудей і став зосереджено спостерігати за всім навколо себе. Під ковдрою він тримав іграшкову тваринку, погладжуючи великим пальцем її гладеньку поверхню. Це була всього лише дрібничка з різьбленого дерева, проте вона нагадувала Бірчу не тільки про рохкаючих тварин, яких скотар тримав у загоні в їхньому містечку, але й про дідуся Колланана Молота, героя війни, відважного правителя.

Коли Кору дізналася, що король Нортерри — дідусь Бірча, спочатку це здалося їй забавним, а потім вона вирішила, що це не варте її уваги.

— Людські королі для нас ніхто, — сказала вона йому. — У крижаних Лютих є набагато важливіші справи.

Проте не всі Люті ігнорували людей. Він згадав, як його бабуся Тафіра колись робила жовті цукерки з імбиру та куркуми і привозила їх цілу торбу щоразу, коли навідувалася в Лейк Бакал. Крижаний Лютий Іррі вбив її — та ще й хизувався цим. А королева Онн, яка наказала вбивати людей, пишалася тим, як вдало Іррі виконав її наказ. Це стало останнім поштовхом, який був потрібен Бірчу, щоб його потаємна ненависть спалахнула нестримним полум'ям. Саме тоді він схопив спис Дар зі стіни біля трону і встромив його прямо між ребра Онн...

Бірч міцно стиснув маленькою ручкою дерев'яну свинку, продовжуючи ховати її під ковдрою. Хлопчик заходився рухати нею по нозі, так наче свинка була жива. Іграшка також нагадувала Бірчу про те, яким було його життя до того, як почалися всі ці жахіття, до того, як Рокк забрав його із собою як якусь цікавинку, знищивши сім'ю Бірча і ціле містечко. Спогади виринали з глибин пам'яті, і він задихав важче, швидше...

Кору була зайнята облаштуванням своїх нових королівських покоїв. Вона провела пальцями в повітрі, і на замерзлій підлозі розтанули й застигли крижані лінії, утворивши мапу, на якій виднілися володіння піщаних Лютих десь глибоко в пустелі. Кору, стиснувши бліді вуста, нахилилася ближче до викарбуваної на підлозі мапи. В руці вона тримала спис Дар і в задумі час від часу крутила старовинною зброєю, ніби бавлячись нею.

Бірч, спостерігаючи за Кору, звернув увагу на плями на наконечнику списа. Він згадав, як темна червона кров хлинула з рани Онн. Він згадав відчуття зброї у своїх руках, коли встромив у неї спис. Він волів би зробити це тисячу разів, але навіть це не стало би достатньою відплатою за той біль, якого завдали йому крижані Люті.

Кору звернула на нього погляд своїх крижаних очей. Бірч не промовив жодного слова, але йому стало моторошно, коли вона заговорила, немов би зрозумівши його думки.

— Хлопче, як ти думаєш, що б зробили з тобою мої крижані Люті, якби дізналися, що це ти вбив їхню королеву?

Бірч не знав, хотіла вона його налякати чи їй справді було цікаво.

— Вам було б соромно, якби вони дізналися, що це зробив я, а не ви.

— Точно, хлопче! — розсміялася Кору. — Ти дуже кмітливий.

Бірч розумів, що Кору може позбутися його будь-якої миті, а може й відпустити на волю. Королева була готова вести своїх крижаних Лютих у тривалий та важкий похід, в кінці якого на них чекають великі битви. Бірч нічим не міг їй у цьому допомогти. Можливо, Кору збагне, що він лише заважатиме їй, і відпустить його до того, як він стане надто обтяжливим для неї.

Тоді мамули допоможуть йому вижити. Маленькі істоти приноситимуть йому їжу та дадуть якийсь одяг, щоб зігрітися, і допоможуть йому повернутися до Нортерри, до Феллстаффа — міста, де править його дідусь.

З іншого боку, якщо Бірч вирішить утекти, то чи вимагатиме Кору відшукати його? У неї зараз багато інших турбот. Він може вислизнути непомітно. Армії крижаних Лютих зайняті підготовкою до тривалого походу. У робочих печерах Люті виготовляють бойові сани, в які вони впряжуть унуків. Частина вельмож і воїнів поїдуть на санях, а інші вирушать верхи на вовкоконях.

Чи помітять вони, якщо Бірч утече?

Так, Кору точно помітить.

Королева походжала по залі, з явним невдоволенням розглядаючи речі Онн. Вона розтопила крижані двері вітринних шаф та масивних комодів для зберігання речей і стала порпатися в одежинах своєї матері. Деякі прозорі, мов павутинка, тканини Кору накинула собі на плечі, а чимало суконь подерла на клапті гострими нігтями. Вона переглядала все, що її матір вважала цінним.

Із дзенькотом розбитого льоду Кору розчахнула одну з прозорих крижаних шафок королеви Онн. Всередині вона знайшла десятки каламутних кубиків розміром з гральну кістку. Кору усміхнулася.

— Ще одна іграшка моєї матері. — Вона змахнула кілька кубиків на крижану підлогу. З них, наче клуби диму, здійнялися зображення, схожі на міражі, зіткані з холодного туману.

Вельми зацікавившись, Бірч нахилився ближче. На одному з кубиків він побачив запис, як унуки роздирають одне одного, а крижані Люті навколо підбадьорюють їх схвальними вигуками. З іншого кубика сміялася холодна й пихата Онн, пестячи воїна Рокка, який хтиво їй усміхався. На інших кубиках були різноманітні зображення, які захотіла зберегти королева Онн.

Кору зібрала кілька кубиків і тримала їх, погойдуючи в долонях.

— Збережені спогади моєї матері нічого не варті. — Вона взяла один з каламутних кубиків великим і вказівним пальцями, розглядаючи одну його грань, потім іншу. — Треба все це просто знищити.

— Як вони влаштовані? — запитав Бірч.

Королева повернулася до нього.

— Цілком просто. Тут діє внутрішня магія. — Вона простягнула долоню, і Бірч вибрав два кубики. — Торкнися великим пальцем однієї з поверхонь. Куб почне запис усього, що відбувається навколо, поки ти не скажеш йому зупинитися.

Бірч притиснув великий палець до гладенької поверхні й став повертати кубик навколо себе.

— Він нічого не робить.

— Робить, звісно. Дивися, хлопче. — Кору взяла в нього кубик, торкнулася вказівним пальцем верхньої грані, і з кубика виринуло туманне зображення блідого хлопчика, який, нахмурившись, подивився на кубик і сказав: «Він нічого не робить».

Кору розсміялася, побачивши здивований вираз його обличчя, і кинула кубики-самописи назад у зламану шафу. Потім, нахилившись ближче, вона простягнула руку й витягла ще один предмет — золоту манжету, вкриту стародавніми рунами.

— Де вона це взяла? — Кору схилилася ще нижче, помітивши кров, що засохла на двох золотих зубцях всередині манжети.

Бірч пригадав реймер, який носив Ласіс, Хоробрий його дідуся... а ще згадав, що заподіяла королева Онн цьому Хороброму просто в нього на очах.

Здавалося, Кору знову зрозуміла його думки.

— Ти впізнав цю річ. Я прочитала це на твоєму обличчі.

Бірчу потрібно було залишатися корисним для неї.

— Це називається реймер. Його носять Хоробрі.

— А, я чула про Хоробрих! Наші нащадки-напівкровки. Деякі Люті брали людей собі в коханці.

— Королева Онн схопила одного Хороброго і привела його сюди, у свої покої. Його звали Ласіс.

Кору витягнула перед собою золоту манжету.

— І що воно робить?

Бірч спробував пригадати.

— Хоробрі можуть застосовувати магію, бо мають кров Лютих. Вони закріплюють реймер навколо зап'ястя, притискають так, що виступає кров, а потім викликають вогонь, який утворюється навколо руки, немов палаючий меч.

Кору звела брови й уважніше придивилася до металевого обруча з гострими зубцями. Раптом вона наділа манжету на зап'ястя й стиснула її так, що в шкіру глибоко врізалися золоті зубці. Кору підняла руку, по якій стікали цівки крові, подивилася на манжету реймера і, зосередившись, заплющила очі.

— Тут є магія. Я це відчуваю. Я тягну її...

Складки прорізали її обличчя, вона ще більше нахмурилася. Королева стиснула кулак і притисла його до чола. Кров продовжувала текти, але реймер не активувався.

— Він не працює, — сказала вона роздратовано. — Реймер поламаний.

— Його власник мертвий, — зауважив Бірч. — Королева Онн перерізала йому горло, залишивши реймер у себе як сувенір. Я... я був тоді тут.

Слова хлопчика не справили на Кору жодного враження. Вона зняла манжету й підняла її.

— Очевидно, їй не подобається чиста кров Лютих. Можливо, для цієї магії потрібна саме мішана кров. — Вона відкинула реймер убік, і той дзенькнув, вдарившись об крижану стіну.

До кімнати вбігли мамули з тарелями їжі, і в Бірча аж забурчало в животі. Йому вже давно слід було поїсти, тож він, підхопившись на ноги, взяв собі їжі, не питаючи дозволу. Королева й не зауважила цього.

За якусь мить до кімнати без запрошення увірвався мускулистий воїн-Лютий. Сміливості йому додавав гнів. Це був Іррі. На ньому була блакитна нагрудна броня та сріблясті лускаті рейтузи. Два ножі з криги і страхітливий на вигляд крюк звисали з його пояса, ніби він підбирав зброю саме для цієї зустрічі.

Бірч відчув водночас злість і страх. Тепер у подертій ковдрі йому раптом стало жарко.

Обурена Кору наказала Іррі зупинитися.

— Ці покої більше не належать моїй матері, і тебе сюди не кликали. Якщо я вирішу взяти собі супутника, то надам перевагу комусь... не вживаному.

Іррі не відреагував на образу. Широко розставивши ноги на крижаній підлозі, він насмішкувато глянув на мапу, яку Кору викарбувала на кризі. Крапля крові впала з її зап'ястя на лід поблизу зображення Феллстаффа.

Від вигляду крові поруч з домом його діда в Бірча по спині пробігли сироти. Його бабуся мертва. Невже попереду ще більше кровопролиття?

— Крижані Люті скоро вирушають на війну, Кору, — почав Іррі. — Але я попереджаю тебе...

— Королева Кору, — відрізала вона, немов рубонула клинком.

Іррі буркнув щось, що нібито мало бути словом «королева», і продовжив:

— Королева Онн пробудила наші армії від заклинального сну, щоб ми могли повбивати піщаних Лютих. Наше призначення — знищити їх, а не укласти з ними мир.

— Я візьму наших двоюрідних братів і сестер, які пішли хибним шляхом, — відказала Кору, — до мого війська, щоб ними керувала я. Після того, як я вб'ю їхню королеву, побачимо, скількох ще знадобиться знищити, але я воліла би зберегти їх для майбутньої битви з Оссусом. Не забувай про наше істинне призначення.

— Якщо ти не даси нам убити значну їх частину, то, можливо, твої крижані Люті не підуть за тобою як за королевою. Багато хто вже ставить під сумнів твоє правління.

— Багато? Скажи мені, хто це, і я сама їх уб'ю, — гримнула Кору, а тоді додала уїдливо. — Ти, Іррі, звісно ж, не один з них? Ти, звісно, мій найвірніший крижаний Лютий.

Іррі відвів погляд.

— Я не можу заперечувати, що Онн мертва. І я знаю, що ти вбила її.

Кору чекала його подальших слів, а коли він замовк, додала:

— Я вважатиму це твоєю присягою на вірність. А тепер більше не говори мені про марне вбивство могутніх воїнів, хай вони крижані чи піщані Люті. Я сама билася з драконом, а тому знаю, з якими випробуваннями ми зіткнемося в битві з Оссусом. Воїн повинен зосередитися на істинній меті.

У нашій битві проти великого дракона буде пролито стільки крові піщаних Лютих, що це задовольнить навіть тебе.

— Ти не уявляєш, що мене задовольнить, — пробурчав Іррі і залишив покої королеви, не чекаючи на це її дозволу.

Коли він пішов, Бірч зітхнув з полегшенням. Люті не вважали вартими їхньої уваги ані його, ані мамулів, які стояли, тримаючи тарелі з їжею.

Кору, повернувшись до мапи на крижаній підлозі, продовжила планувати свою війну. Мамули поставили їжу біля неї, але вона не звернула на неї уваги. Бірч схопив ще одну таріль і сховався в кутку, намагаючись стати невидимим, як він навчився робити поруч з королевою Онн.