Кевін Дж. Андерсон. Боги і дракони

Глибоко вдихнувши, емпра відчула, як всередині неї надимається сила, зростає енергія її божка, а разом з тим і віра народу, її народу. Підхоплена цим почуттям, вона полинула назустріч своїй долі. І коли вона заговорила до Кловуса, її голос звучав потужніше, ніж будь-коли раніше.

— Я — Ішара!

На храмовій площі поруч із емпрою мерехтів новий божок. Він став більш ясно видимим і сильнішим від усього того потрясіння, горя, віри та надії всіх її послідовників, які відмовилися визнавати, що їхня емпра справді покинула їх.

Попередники Кловуса, що були верховними жерцями до нього, теж бажали збудувати такий велетенський храм, але Ілуріс зупинила будівництво, тому що не хотіла ризикувати, зосереджуючи занадто багато сили в одному місці, в одному божестві. Нині Кловус своїми діями призвів саме до того, чого вона боялася. Він був дурнем, над яким тепер ще й не було жодної влади.

Ілуріс рушила до Маґніфіки. Її нова сукня з тонкого барвистого шовку була оздоблена вишуканими шаликами, а сяючі браслети та обручі мелодійно дзвеніли і яскраво виблискували. Уся постать емпри була огорнута статичною електрикою, і з неї, здавалося, кожної миті були готові вирватися іскри та вдарити струмом будь-кого, хто наблизиться до неї. Храмові охоронці зайняли свої позиції, лучники стояли напоготові, вже наклавши гострі стріли на тятиви своїх луків. Але всі вони застигли в нерішучості, просто спостерігаючи, як до храму наближається Ілуріс.

Крізь якийсь дивний туман вона усвідомлювала, що поруч із нею йде Семі, а каптані Вос гордовито крокує попереду, готовий захистити її від будь-якої загрози, ніби він вважає себе цілою армією, втіленою в одній людині.

Біля підніжжя храму Маґніфіка емпра широко розкинула руки, пропускаючи крізь себе силу божества. Ілуріс знала, що володіє справжньою силою, здатною подолати верховного жерця, хай він і пов'язаний зі своїм велетенським божком.

Кловус стояв угорі на одному з кам'яних ярусів.

— Я веду за собою народ, — прогримів його голос. Темно-синій каптан маяв навколо верховного жерця, наче підхоплений буремним вітром. — Я направляю його молитви. Я зробив божка сильним — серепольського божка, який захистить нас від наших ворогів.

Ілуріс відповіла звичайним голосом, але її слова були посилені так, що всі присутні на храмовій площі почули її.

— А що як ти, Кловусе, є ворогом Ішари?

Жерці з інших округів, що зібралися біля храму, намірялися підтримати верховного жерця, проте тепер у деяких з них на обличчях проступила невпевненість.

— Почуй нас, убережи нас, — голосно повторювали люди в натовпі. Все більше й більше містян стікалося на площу, стаючи плечем до плеча, долучаючи свої голоси до знайомої молитви. «Почуй нас, убережи нас». Деякі спрямовували свою молитву верховному жерцеві та вочевидь могутньому божку Сереполя, але інші вирішили молитися Ілуріс, роблячи її сильнішою. Її новий божок розростався, готовий зустрітися віч-на-віч зі своїм суперником, своєю подобою.

Кловус закричав, і високо в небі вдарив грім, а великий храм затремтів. Риштування й купи будівельного каменю на найвищому ярусі затряслися й розвалилися. А вже за мить каміння вибухом підкинуло в повітря, і його уламки закружляли навколо, мов сухе листя, а великі цеглини посипалися вниз по сходах.

Несамовитий вихор вітру, пилюки й чорного диму з гуркотом та ревом вирвався із самого серця Маґніфіки, і яскраві блискавки пронизували цей страшний вир. Величезний стовп, вкритий незліченними очима — очима хижаків, очима комах і блискучими людськими очима, — ринув угору. Серепольський божок нуртував і клекотів, виплескуючи силу незліченних жертвоприношень і молитов, гніву і жаги крові, спрямованих проти ворогів Ішари — ворогів, яких визначав верховний жрець ловус.

Раптом серепольський божок ніби вивернувся навиворіт, явивши безліч облич, що зайшлися в беззвучному крику, то були страшенно спотворені образи людей, яких він убив під час свого останнього нападу шаленства. Оскалені пащі вищирялися численними гострими іклами, а міріади очей спалахували гнівним вогнем. Кловус, сповнений впевненості у своїх силах, став спускатися сходами до Ілуріс, а позаду верховного жерця велетенською тінню нависав розбурханий божок.

Проте емпра відчувала власну силу, власного божка, і вона анітрохи не сумнівалася, що може бути такою ж сильною.

— Почуй нас, убережи нас, — прошепотіла вона сама до себе і зробила крок уперед. Щось було не зовсім гаразд всередині неї. Але, хай там як, настав час діяти.

Її свідомість огорнув якийсь туман, заважаючи ясно мислити та орієнтуватися в просторі. Це був не біль, як тоді, коли на неї було скоєно напад і її череп тріснув, а кров хлинула в мозок. Вона так довго пробула в безпам'ятстві, позбавлена можливості мислити й усвідомлювати, а тепер їй потрібно було знайти сили, щоб перемогти в цій останній битві. Вона витратила стільки зусиль, просто щоб дістатися сюди, тільки щоб почати цей двобій. Їй вистачить наснаги.

Її новий божок отримував енергію від молитов містян, що зібралися біля храму. Люди, можливо, й були вражені появою божка Маґніфіки, але вони також пам'ятали, як цей божок зруйнував їхнє місто, знищив стільки будівель, забрав стільки невинних життів. Побачивши Ілуріс, якій вдалося повернутися до життя, побачивши яскраве мерехтіння та сяйливий ореол навколо емпри, що тепер протистояла Кловусу, містяни зміцнилися у своїй вірі, і їхні щирі молитви сповнювали її нового божка все більшою й більшою силою та натхненням.

Ілуріс піднімалася кам'яними сходами назустріч верховному жерцеві, а Семі та Вос рухалися по обидва боки від неї. Емпра звернула увагу на молоду жінку, свою наступницю. Від самих перших днів спілкування з вуличною дівчиною з округу Прірарі Ілуріс була переконана, що Семі достатньо розважлива, врівноважена та винахідлива, щоб бути хорошою правителькою.

Навіть тепер, коли на площі перед храмом Маґніфіка от-от могла вибухнути жорстока битва, Ілуріс звернулася до Семі з великою материнською теплотою.

— З тобою наша земля в надійних руках, — промовила вона. — Ти знатимеш, що робити. Не сумнівайся в собі. Я торкаюся полум'ям однієї свічки до ґнота іншої.

— Про що ви? — стривожено спитала Семі.

Нове божество вже набувало іншої форми, поступово закручуючись у нестримний смерч. Ілуріс відчувала його навколо себе — не лише як захисника, але й як частину себе самої, сильнішу частину... і вона не могла більше встояти. Червоний сплеск болю пронизав порожнечу за її очима. У голові щось вибухнуло, і її думки розлетілися вусібіч.

— Я — Ішара! — видихнула вона з останнім подихом, падаючи в божественний вихор, що одразу ж підхопив її.

В Ілуріс не було відчуття, що вона здається. У тому, що вона робила зараз, не було визнання власного безсилля й відмови від боротьби. Просто зливаючись з божком, вона ставала сильнішою, ставала чимось більшим.

Новий божок прийняв її в себе, поглинув її і завдяки цьому став ще могутнішим. Її згасаюча свідомість вливалася в зростаючу божественну сутність, живила її, спрямовувала її — і саме так Ілуріс здійснила своє призначення.

Вона була Ішарою. І Ішара була сильною.

Семі, опинившись у центрі подій, які мали змінити весь світ, почувалася так, ніби її серце та її думки їй не належали.

Тепер, коли Ілуріс зійшлася у протистоянні зі своїм головним супротивником, новий божок, їхній захисник, божественна істота, яка врятувала їх від підступних злодіянь верховного жерця, ставав все сильнішим. Юне божество ніби досягло зрілості, стало ясніше видимим та більш страхітливим, немов зазнало якихось внутрішніх перетворень. Стара емпра линула до нього, випромінюючи дивну впевненість, проте вона, вже майже безтілесна, розсіювалася на очах. Ілуріс, відтоді як прийшла до тями в підземеллі, виглядала блідою й змарнілою і здавалася майже невагомою, ніби зітканою з клаптиків туману, проте Семі бачила, що її наставниця стає дедалі сильнішою, — достатньо сильною, щоб вирвати владу у жерців.

Семі молилася про настання цього дня, адже вона хотіла врятувати Ішару. Однак тепер, коли Ілуріс занурилася в божественну сутність, яка набувала все більшої могутності, і почала танути в ній, у серці дівчини спалахнула тривога.

— Ні, ще ні! Ви маєте залишатися сильною.

Семі в розпачі спостерігала, як божество охопило Ілуріс, повністю огорнуло її. Літня жінка простягнула до нього руки, заплющила очі і просто віддалася плину невидимої сили, що підхопила та увібрала її в себе. Ілуріс розчинилася в обіймах божка, а її постать стала ледь помітною тінню всередині пульсуючої нестримної сили.

Семі відчула це серцем. Зв'язок усе ще був сильним — ні, навіть сильнішим. Ілуріс і досі була тут, як і божок. Семі відчувала їх обох усередині себе, поєднаних з нею... силу Ішари, долю емпри та віру всього народу.

Дівчина почула навколо себе оглушливий гамір: звідусіль лунали крики, зойки, радісні вигуки. То були не лише звуки юрби на площі перед Маґніфікою, а й усі думки та емоції, що вирували, вириваючись назовні, всередині самих божків.

Однак Семі не поділяла загальну радість та піднесення, сама вона відчувала смуток. Єдине, про що вона могла зараз думати, — це про те, що Ілуріс більше немає. Вона не померла, проте змінилася назавжди, ставши частиною божества. Раптом божок, поринувши вгору, хлинув на дівчину незримою хвилею, і Семі відчула тепло, заспокійливий аромат, невидиму присутність Ілуріс. Злившись із божеством, їй вдалося зробити його сильнішим, чого поранена емпра у своєму старому тілі зробити не змогла б.

Семі розуміла: хоча Ілуріс і вийшла з коми, вона не зцілилася повністю. Вона чіплялася за життя лише з почуття обов'язку. А тепер вона зробила свою останню пожертву — віддала всю себе, щоб зміцнити нового божка, щоб дати йому більше шансів перемогти в боротьбі з величезною серепольською сутністю, яка підкорялася порочному жерцю Кловусу.

— Ні, — простогнала Семі, і з грудей у неї вирвалося тужливе зітхання. — Ні!

Тим часом верховний жрець швидко спускався сходами Маґніфіки, а серепольський божок линув одразу ж за ним. Раптом Кловус одним стрибком опинився перед Семі та Восом, загрозливо височіючи над ними, і ще могутнішим його робила неймовірна божественна сила, яка, грізно ревучи, здіймалася за його спиною.

Семі, безстрашно кидаючи жерцю виклик, вигукнула йому прямо в обличчя:

— Я — емпра! Я — Ішара, і ми повернемо собі цю землю.

Вос вихопив меч і став поруч із Семі як її вірний захисник, а його червоний плащ розвівався в нього за спиною.

Інші жерці, що зібралися на сходах храму, щось викрикували, але Семі не чула їхніх слів. Кричали й міські охоронці, деякі з них все ще залишалися на боці верховного жерця Кловуса.

Раптом цілий дощ стріл засвистів навколо Семі та Воса. По них стріляли лучники! Майже всі стріли, підхоплені вихором, створеним її божком, просто закружляли в повітрі, мов легенькі соломинки, не заподіюючи жодної шкоди. Проте одна стріла влучила Восу в груди, глибоко увійшовши в плоть. Скрикнувши від болю, він поточився, з рани пішла кров.

Семі миттю повернулася до нього, відволікаючись від своєї головної і єдиної мети.

— Восе!

Каптані впав, вчепившись у стрілу, а Кловус кинувся вперед і схопив молоду жінку. Семі викручувалася й боролася, як колись навчилася цього на небезпечних вулицях Прірарі, але верховний жрець виявився напрочуд сильним. У руці він тримав гострий, мов бритва, кинджал, яким зазвичай проливали жертовну кров. Жрець притиснув лезо до її горла, і холодне вістря впилося в шкіру Семі. Один швидкий змах клинком — і він уб'є її, проливши її кров на каміння перед храмом. І тоді його божок поживиться її силою, а її власний — стане меншим і слабшим.

— Тепер з цим нарешті покінчено! — Сиплий голос Кловуса був схожий на шипіння змії. — Якщо ти контролюєш цього божка, накажи йому здатися, змусь його зникнути. Божок храму Маґніфіка зробить Ішару сильною. — Він ще сильніше притиснув кинджал до її горла. Дівчина звивалася, намагаючись звільнитися, але не могла вирватися з його рук. — Або я просто вб'ю тебе зараз і так покінчу з усім цим.

Тим часом два божества, живлячись розбурханими емоціями власних вірян, надималися одне напроти одного, і на храмовій площі закипав шалений вир вже готової спалахнути битви.