Кевін Дж. Андерсон. Боги і дракони

104

Коли велетенський дракон розпався і врешті-решт зник, Колланан відчув якесь дивне коливання в повітрі. Земля все ще гуркотіла, але тепер ніби зітхаючи з полегшенням. Здавалося, що вона тремтить від утоми, а не в очікуванні кінця світу. У повітрі пахло, як після сильної грози.

Безстрашний Бірч смикнув дідуся за руку і потягнув його з укриття в скелях. Він світився жвавою цікавістю, бажаючи чимшвидше роздивитися все, що сталося на полі бою. Якимось дивовижним чином, незважаючи на всі пережиті жахи, хлопчик зберіг оптимізм, в той час як сам Колл вже дуже давно не дозволяв собі його відчувати.

— Я думаю, що зараз усе в порядку, — сказав Бірч. — Подивися, що відбувається.

До них підійшла Шадрі, вся розкуйовджена, в подертих спідницях. Покл збирався й далі ховатися в тінях скелистої розколини, але вчена дівчина витягла його звідти.

— Ти маєш це побачити. — Вона міцно стиснула щелепи, потім додала: — Ти мусиш це побачити! Я не дозволю тобі пропустити такий історичний момент. Одного дня ти будеш розповідати про це своїм дітям.

— Яким дітям?

Оссус вже був знищений, а примарні залишки ішаранського божка й досі пульсували в повітрі. Спалахи блакитно-білих блискавок пронизували його димчасті щупальця, а в його серцевині вирувала, поступово сповільнюючись, втомлена буря. Від величезного божества залишилася тільки тінь його колишньої сили, і тепер воно було схожим на рвучкий вихор, а не могутній ураган. Оскільки божество було не зовсім живим, Колланан не міг зрозуміти, що з ним відбувається, але здавалося, що знесилене божество вмирає, пошматоване й виснажене в останній битві з Оссусом.

Божок зблід, ставши спочатку сірим, потім — туманно-білим, крізь нього швидко проносилися мерехтливі різнокольорові іскри, нагадуючи веселки, які слабко спалахували і за мить згасали. Рештки божка розсіялися, линучи по всій землі, мов щирі слова молитви.

Передгір'я Хребта дракона було сплюндроване, як і самі гори, розбиті й зруйновані виверженнями вулкана Вада, а велике поле битви — ще й витоптане й понівечене тисячами солдатів усіх армій. Божок, всіяний крихітними блискітками, розтягувався все сильніше, вкриваючи земну твердь, немов ледь помітна, проте цілюща ковдра. Він вливався в старий світ, даруючи життєдайну енергію, і лагідна хвиля свіжої рясної зелені, несучи таке потрібне оновлення, розтеклася по випаленій вулканом землі.

Колланан заворожено спостерігав за надприродними змінами на похмурій пустці, за тим, як швидко міняються її кольори із суворих чорних і коричневих на ніжно-зелені відтінки молодих паростків. Останні залишки божка просочилися у старий світ.

Разом з тим Колл відчув, що зцілюється його власне серце, його змучені виснажені м'язи і зникає важкий тягар, який каменем лежав на душі. Його горе, що нагадувало відкриту рану, перетворилося тепер на затвердлий блідий шрам.

Бірч, що стояв поруч із ним, був сповнений енергії. Він обійняв дідуся, дивлячись на нього знизу вгору. Очі хлопчика стали яскравішими, а коли сонячне проміння пробилося крізь хмари, тіні на його обличчі зникли, ніби яскраве світло остаточно стерло їх.

Колланан Молот знову відчув себе сильним, нарешті згадавши, що таке бути королем. Він навіть відчув проблиск надії.

Шторм вдарив копитами об землю, і Колл, простягнувши руку, узяв за повід свого бойового коня. Він підняв Бірча і посадив його у сідло.

— Поїхали, знайдемо Адана.

Королі Нортерри та Судерри повільно рухалися крізь свої приголомшені армії, намагаючись усім своїм виглядом випромінювати впевненість і силу. Військово-польові хірурги надавали допомогу пораненим, а більшість солдатів робили нотатки й записували історії, щоб зберегти спадок полеглих.

Коли Адан побачив, що його дядько і Бірч живі й неушкоджені, він дуже зрадів. Адже загинуло так багато їхніх солдатів, і чимало з них були вбиті своїми ж товаришами, які пішли за мстивим віроломним Манданом. Адан відчув, як на серце наповзла хмара.

— Я вбив власного брата. Уто змусив нас битися між собою.

— Уто вбив і мого брата, — відказав Колланан. — Було б занадто легко звинуватити в усіх цих смертях і стражданнях одного Хороброго. Можливо, мені слід попросити Шадрі саме так записати ці історії. Уто цього заслуговує.

Адан міцно стиснув губи і похитав головою.

— Люди повинні знати, що насправді сталося. Уто вміло маніпулював ним, але Мандан теж винний. Хранителі повинні пам'ятати правду і переповідати її, яке б майбутнє на нас не чекало.

Нахмурившись, Колланан кивнув.

— Яким би це майбутнє не було.

Адан, Колл і Бірч знайшли королеву Лютих серед залишків її армії. Вона мала тріумфуючий, проте дещо розгублений вид. Кору була поранена, але, незважаючи на те, що її обличчя було вкрито саднами, на ньому сяяла переможна, хоч і кривувата посмішка. Якимось дивом їй вдалося повернути собі древній спис Дар. Тепер його держак був ще більше розщеплений, а листоподібний наконечник надщербився і був заплямований кров'ю. Її військо зазнало важких втрат, більше половини її воїнів загинули, майже всі маги полягли в битві з драконами. І все ж, попри всі ці жертви, вона святкувала перемогу.

— Оссуса знищено! Нам вдалося виконати те, що наказав нам наш бог!

Колланан обвів жестом рештки армії Лютих.

— І чого саме ви досягли всім цим? — Сама земля довкола, відновлюючись, вже вкрилася свіжою зеленню, але на закривавленому полі битви лежали тисячі тіл.

У радісно-збудженому погляді Кору стала більш помітною одержимість.

— Ми будемо винагороджені. Світ буде створено наново! — Вона озирнулася, ніби очікуючи, що все навколо раптом засяє новоявленим блиском і красою. Її погляд прикипів до Бірча, що сидів у сідлі перед Коллананом. Хлопчик усміхнувся до неї.

— Божок вже зробив дещо із цього, — зауважив Адан. — Це може стати новим світом, якщо ми самі його зробимо таким.

— Цього не було в легенді! — рішучо заперечила королева. Кілька вцілілих Лютих, зібравшись з силами, спромоглися видати натужні радісні вигуки.

З пагорбів до них рушила постать, настільки незвична, що Колланан не міг зрозуміти, кого він бачить перед собою. Це був старий чоловік, кволий і згорблений, який, здавалося б, не мав би привертати до себе уваги, але всі погляди, мов магнітом, притягувалися до нього.

Колланан не бачив, звідки взявся цей чоловік і як він з'явився. Він ступав босими ногами по щойно зазеленілій землі, обходячи валуни, вивержені вулканом, оминаючи трупи коней і загиблих солдатів. Його хода була повільною й обережною, і він не звертав уваги ні на піщаних та крижаних Лютих, ні на людей, які не зводили з нього очей. Просто йшов собі, наче прогулювався лугом.

Колл відчув щось дивне в цьому чоловікові, і мороз пробіг у нього по спині.

— Хто це? — запитав Бірч. — Він виглядає дуже старим.

Тримаючи в руках легендарний спис, королева Кору зробила крок вперед, пильно вдивляючись у незнайомця. Риси обличчя старця нагадували риси Лютих або когось подібного. Він був дуже старий, однак на його шкірі не було зморшок. Його волосся було чисто білим, але білим від старості, а не білосніжним, як у крижаних Лютих. Він здавався водночас досконалим і слабким.

Рухаючись незмінно повільним, але рішучим кроком, старий підійшов до королеви Лютих і двох королів. Він подивився на них, змірявши кожного поглядом, а тоді кивнув зі спокійною посмішкою.

— Я-Кур.

Колланан кліпнув очима.

Адан тільки й зумів видихнути:

— Але... як?

Світлі очі королеви Кору широко розкрилися, і вона впала на коліна, не в змозі в першу мить вимовити й слова.

— Ви тут, щоб знищити світ і створити його наново.

Дивний старець, нахмурившись, глянув на неї і сказав:

— Я бачу, що ви зробили всі разом. — Він зітхнув. — Сам я зробити цього не зміг би, а ви всі... — Він подивився на Колла й Адана, потім перевів погляд на армії Лютих. — Я пишаюся своїми творіннями, а також пишаюся їхніми творіннями — людьми. Я багато чого навчився, спостерігаючи за вами! Ви зробили те, про що я навіть не мріяв... те, що я вважав для себе неможливим.

— Ви повернулися, як і було обіцяно, — промовила королева Кору, глибоко вклонившись. Гулкий гомін прокотився серед вцілілих Лютих. — Заберіть нас із собою. Сотворіть світ наново і зробіть його досконалим для нас.

— На жаль, я не можу зробити цього, — зітхнув Кур. — Саме цього. Колись давно я зробив себе слабким, відмовившись від половини того, що робило мене достатньо сильним, щоб творити. Спокій і умиротворення перетворюються на сум'яття й тривогу, якщо ми не можемо розв'язати суперечність. Вирвати всю мою твердість, притупити всі мої гострі кути було помилкою. Якби ви видалили всі свої кістки, чи стали б ви сильнішими? Ні. Я повинен був виправити помилки своїх дітей-Лютих, але я виявився боягузом. Тому я випустив у світ власне зло, і воно заразило їх. Я хотів допомогти їм здолати зло, проте сам вже не міг його перемогти.

Древній чоловік сумно опустив голову.

Елліель, не стримуючи сліз, рішучо підійшла до нього.

— Ви володієте більшою силою, ніж стверджуєте. Ви створили Тона. Як ви могли дозволити дракону поглинути його?

На обличчі старого з'явилася усмішка.

— О, Тон був досконалим! Він був рівновагою, якої в мене більше не було. Ця рівновага допомогла йому точно виявити слабке місце всередині дракона. Він знищив зло зсередини.

Вбиту горем Елліель анітрохи не втішили його слова.

— Ви змусили його, безневинного й простодушного, блукати по життю, залишивши в повній невідомості. Ви не сказали йому про його призначення. Ви не дозволили йому бути... живим! Я кохала його.

Кур кивнув їй із серйозним виглядом.

— Так, і твоє кохання дало йому більше сили, ніж я міг собі уявити. Саме тоді, коли Оссус був сильнішим, ніж будь-коли, Тон зміг протистояти йому — завдяки тобі. І його непорочність була частиною його сили. — Він помовчав, збираючись з думками. — У ті часи це здавалося... найкращим рішенням. Після того, як я очистив себе від усіх лихих рис, що ще я міг зробити? Я повинен був дозволити вам виграти цю битву і здобути остаточну перемогу.

Його посмішка була страшенно втомленою, проте щирою.

— І ви це зробили. Ви і ці надзвичайні люди. Адже, окрім Тона, саме віра людства, власні сили людей створили божка, який теж був необхідний для знищення Оссуса. Ви досягли перемоги, всі разом. — Він обвів поглядом їх усіх. — Не я. І тепер ви маєте кращий світ. Як я і обіцяв.

Кору виглядала невдоволеною його словами.

— Але це наш старий світ. Ви — Кур, наш бог. Ви можете побудувати для нас досконалий світ.

— Світ був тяжко поранений. Зло розгулювало на волі, а я не міг відновити себе. — Кур зробив крок до неї, але його коліно підігнулося. Він похитнувся, мало не впав, але втримався на ногах.

Колланан помітив, що древній чоловік, схоже, втрачає сили.

— Я ніяк не зміг би створити світ наново, як обіцяв, тому ви зробили це за мене. Тепер, коли Оссуса знищено, ви вже маєте новий світ. Що ви будете з ним робити?

Темний гнів піднявся в душі Колланана.

— Ви випустили зло у світ, а Люті мало не знищили його. Саме люди врятували все, відновили землю, повернули її до життя. Ми самі зробили все це.

Древній бог простягнув уперед руки. Його пальці тремтіли, руки тряслися, а голос став безбарвним і слабким, ніби його слова поступово розчинялися в повітрі.

— Ви добре впоралися. І це ваш створений наново світ, ваш новий світ. Я віддаю його вам, Лютим і всьому людству. Але насправді він уже ваш. Робіть з нього те, що зможете.

Його надтріснутий сміх обірвався зітханням, за яким пролунали його останні слова.

— Дякую вам. Ви дали мені надію. На жаль, мені більше нічого дати вам, окрім себе.

Після цих слів Кур похитнувся і впав, розсипавшись по землі, наче складався з легеньких тонких паличок, які дивом трималися разом, а тепер розлетілися від лагідного подиху вітерцю. Він випарувався, перетворившись на іскристий туман, який вкрив собою земну поверхню і поступово зникав, всотуючись назад у землю.