Кевін Дж. Андерсон. Боги і дракони

101

Стоячи посеред химерної рівнини Чорного скла, всіяної древніми уламками, Пенда й Ґлік закричали в одну й ту ж мить. Вони обидві несподівано відчули невимовний жах, який, прокотившись по землі, луною відбився в мерехтливих маслянисто-чорних застиглих озерцях.

Немов підхоплені невідчутними для людей вітрами, Арі й Ксар в паніці кружляли навколо і видавали звуки, яких Пенда ніколи раніше не чула. Крихітка Оук голосно плакала, відчуваючи той самий жах.

В іншій частині сплюндрованої рівнини магиня Горава, не втримавшись на ногах, впала долілиць у один з обсидіанових басейнів, порізавшись об гостре скло. Двоє воїнів піщаних Лютих ненадовго застигли в нерішучості, але, коли земля почала тремтіти, дременули геть.

Від гучного гулу й дзижчання в голові Пенда не могла зосередитися. Вона не могла ні описати, ні зрозуміти відчуття, що, немов молотом, гупали всередині. Тривожне передчуття, мов якесь страхітливе чудовисько, наринуло на них, викликаючи тремтіння в усьому тілі.

Відчуваючи небезпеку, Чет, скрикнувши, миттю запалила реймер і тепер стояла, готова зустріти будь-якого ворога, проте, коли Хоробра, зберігаючи насторожену захисну стійку, повільно повернулася кругом, вона не побачила нічого. Сінан та інші солдати оточили королеву, приготувавшись захищати її.

— Кра, це те, що я бачила у своїх видіннях! — вигукнула Ґлік, охоплена водночас жахом і благоговійним трепетом. Вона подалася назад, схопивши Пенду за руку. — Нам треба тікати подалі від димчастого скла.

Пенда не сперечалася. Тихий незрозумілий гуркіт ставав дедалі гучнішим, а від землі доносився якийсь похмурий і зловісний звук. Її зуби цокотіли, а довге темне волосся потріскувало так, ніби насувалася гроза.

Земля захиталася, наче її розхитувала якась глибинна буря, що зародилася десь у надрах світу. Наближалося щось жахливе.

Чет підняла реймер, мов маяк, і повела за собою їхній загін. Ксар і Арі пронеслися над ними, ніби ще більше їх підганяючи. Вартові Стяга витягли мечі і, озираючись, намагалися угледіти ворога.

Рятуючись від споконвічного жахіття, вони вибігли на підвищення, що здіймалося на краю рівнини, і Пенда, важко дихаючи, нарешті обернулася. Вона притискала до себе крихітку Оук. Чет стояла так близько, що Пенда відчувала жар її реймера і чула його сердите гудіння. По обличчю Ґлік струменіли сльози.

До них підбіг Сінан, ведучи на поводу двох коней.

— Для вас, моя королево! — Його обличчя розчервонілося. За ним дріботів юний Гом, тягнучи за вуздечку наполоханих довколишнім гуркотом коней.

Ґлік підштовхнула Пенду до коней і сама спробувала видертися на одного з них.

— Треба забиратися звідси, сестро!

В цю ж мить Пенда побачила, як серед скам'янілих ставків зловісної речовини щось ворухнулося і замерехтіло. Сяючі тріщини побігли по гладкому димчастому склу, і обсидіанові озерця знову стали рідкими, як ртуть.

Вдалині підхопилася на ноги маленька фігурка магині Горави, яка щось вигукувала, але через чималу відстань її слова неможливо було зрозуміти. А потім вона уставилася в димчасте скло і закричала.

Дзеркала з чорного скла затремтіли, їхні краї розпливлися, і маленькі ставки почали зливатися воєдино, наче краплі крові, утворюючи велике озеро. Здавалося, що димчасте скло оживає, розтікаючись маслянистою чорнильно-чорною плівкою по валунах і уламках, заливаючи все більший простір, аж поки не поглинуло залишки табору Лютих, повністю його знищивши.

Кінь Пенди голосно заіржав від жаху.

— Відступаємо! Ще далі!

Вершники помчали до смуги пагорбів, що оперізували кам'янисту рівнину, не в змозі зрозуміти, на яку відстань їм слід віддалитися, щоб почуватися у відносній безпеці. Гом відкривав і закривав рота, немов риба, викинута на сухий берег.

— Нам не вдасться втекти від цього, — сказала Ґлік.

Пенда обернулася, щоб подивитися, що відбувається позаду.

Магиня вдалині раптом поточилася, мало не впавши, а потім її тіло закрутилося в повітрі, як підхоплена вітром пір'їнка. Це тривало недовго, а тоді вона впала, безпорадно розмахуючи руками, і зникла всередині рухливого рідкого обсидіану, наче її поглинула бездонна чорна ніч.

Позаду них рівнина Чорного скла знову змінилася. Порожня чорнота породила темнішу за чорний морок тінь, яка жадібно висмоктувала з повітря будь-яке світло.

Це стародавнє поле битви було місцем незліченних тисяч смертей — і людей, і Лютих. Магія неймовірної сили пронизувала цю сплюндровану рівнину, на якій залишилися тільки чорні дзеркала і кришталеві уламки незабутого болю. Тепер димчасте скло, змінившись, пробудилося і утворило обширну пусту порожнечу.

— Димчасте скло кричить, — вигукнула Ґлік, немов у трансі. — Воно вирізає діру в світі... прохід! — У неї перейняло подих. — Це те, що я бачила у своїх видіннях. Воно наближається. Щось жахливе наближається.

— Це Оссус? Ми якимось чином розбудили Оссуса? — спитала Пенда.

— Ні. Це щось інше. І... не менш небезпечне.

Димчасте скло, злившись в одне велике озеро, пузирилося й вирувало, а потім уся ця чорна рідина хлинула вниз, утворивши широченну глибоку яму, яка перетворилася на величезний портал.

Пенда прикрила долонею очі і, пригнувшись, сховалася за великим каменем, який міг служити хоч якимось захистом. З порталу, утвореного димчастим склом, вирвався зі швидкістю вибуху виючий ураганний вітер. А за ним виринула сутність, подібної до якої Пенда ніколи не бачила й не могла собі навіть уявити: величезна голова у вигляді грозової хмари, пронизаної гнівом і блискавками, шматованої буревієм, з численними виряченими очима та викривленими криком обличчями. Вибираючись назовні, істота ревіла й спалахувала.

Пенда затулила очі й вуха. Дитина поруч заходилася від плачу. Ґлік просто застигла на місці, не в змозі відвести погляду.

Пенда раніше чула про подібні надприродні сили — божків, створених магією Ішари за допомогою кривавих жертвоприношень і невпинних молитов. Однак у трьох королівствах такої магії не було, і ніхто тут ніколи не створював божків. Пенда знала про них лише з розповідей свого батька про його подорожі на торгових суднах до нового світу.

Але це було щось набагато могутніше: цю істоту неможливо було осягнути ані поглядом, ані розумом. Божок продовжував неперервним потоком випливати з порталу чорного скла, нагадуючи нескінченний стовп їдкого диму. Його велетенські безтілесні щупальця простягалися довкола, всипані тисячами золотих очей, які миготіли, вдивляючись у всі боки, і ніби бачили все, але чомусь не помічали — або не вважали вартими уваги — жменьку людей.

Чет, кидаючи божку виклик, здійняла реймер.

— Я захищатиму королеву Судерри!

— Ні, Чет, — зупинила її Пенда. — Ти зараз не більше, ніж комаха проти розлюченого бика. — Вируюче велетенське чудовисько змушувало їх усіх почувати себе зовсім крихітними й нікчемними.

— Це наймогутніша сила у всесвіті, — промовила Ґлік. — Я не знаю, чому я боюся. Я... я не розумію її.

Дивовижна громадина зависла над порталом димчастого скла, покружляла над стародавнім полем битви, немовби шукаючи чогось. А потім божество різко втягнуло в себе всі свої щупальця і, роздавшись вшир, закрутилося всією своєю приголомшливою, сповненою сили масою, в якій клубочився дим і спалахували блискавки.

З громовим гуркотом божок здійнявся в повітря і понісся на схід, у бік гір Хребет дракона.