Кевін Дж. Андерсон. Боги і дракони

61

Після дивовижної появи емпри Сереполь кипів і вирував, і верховний жрець Кловус мусив щось із цим робити. Ще трохи — і в місті вибухнуть заворушення.

Кловус був приголомшений, побачивши образ Ілуріс, що з'явився на високому балконі над помостом для страти. Десь у глибині душі його весь час гризло відчуття, що вона може бути ще жива. Заха отримав наказ убити її ще на острові Фулкор, але не впорався з цим. Утім Кловус бачив, як з її проломленого черепа текла кров, а сама вона лежала непритомна під час подорожі додому і ще довгий час після повернення в Сереполь. Ілуріс не повинна була одужати, отримавши таке поранення.

Та з того, що він щойно побачив, було очевидно, що емпра Ілуріс не просто одужала. Стоячи на балконі, вона випромінювала величезну силу, що мерехтіла навколо неї, то був ревучий вихор енергії! Усе виглядало так, ніби емпра встановила зв'язок із силою божка, але ж Кловус тримав під контролем серепольське божество. Він би знав! Безглуздя якесь.

Тепер, поспішаючи до храму Маґніфіка, Кловус відчував, як могутня сутність проходить крізь нього. Як не дивно, божок Сереполя, що був чутливий до молитов і віри людей, на превеликий жаль, відчував прихильність до Ілуріс. Якби Ілуріс повернулася зараз, вона б зруйнувала майбутнє Ішари.

Досі Кловуса непокоїло те, що Семі може зібрати достатньо послідовників, щоб становити загрозу як пряма спадкоємиця емпри. Але він аж ніяк не очікував побачити саму Ілуріс... Радісне збудження, обожнювання та благоговіння натовпу неприємно вразили його.

— Почуй нас, убережи нас. Почуй нас, убережи нас!

Побачивши емпру на балконі палацу, чимало людей дуже швидко здогадалися, що похоронне багаття було обманом. З'явившись привселюдно, вона виставила Кловуса дурнем — або ж це могло наштовхнути людей на думку, що він прямо причетний до її зникнення.

Коли церемонія страти перетворилася на суцільний хаос, Кловус діяв швидко — йому потрібно було відвести людей від палацу, поки юрма не перетворилася на розлючений натовп, налаштований проти нього. Він гучно закликав присутніх рушити великою процесією до головного храму, де вони нібито зможуть помолитися за емпру Ілуріс.

Однак, перш ніж відправитися разом з ними, він суворим тоном пошепки наказав своїм храмовим охоронцям, серед яких було щонайменше двоє непоказних Чорних вугрів.

— Поки я відволікатиму натовп на храмовій площі, обшукайте палац. Знайдіть її! Ми повинні зробити так, щоб її більше ніхто не бачив і не чув. Схопіть її.

Один з охоронців перепитав:

— Схопити, верховний жерче?

— Досить скоро вона знову стане мертвою, — прошипів Кловус у відповідь, — але я хочу спочатку допитати її. Ми повинні зрозуміти, що вона замислила. — Кловус упевнився, що його чують тільки охоронці храму та ур-жерці. — Обшукайте кожен дюйм палацу. Ви знаєте, що вона там. Переверніть догори дном кожну гардеробну, виламайте кожну шафу, перевірте кожну замкнену кімнату, кожну комору і знайдіть її.

Залишивши їх виконувати його накази, Кловус зайняв належне йому місце в натовпі, здійняв руки і приєднав свій голос до сповнених несамовитої радості вигуків.

— Почуй нас, убережи нас!

Люди голосно раділи, отримавши підтвердження, що їхня віра не виявилася марною. Проте вже зовсім скоро могли залунати гнівні крики, викликані сумнівами. Думки Кловуса гарячково металися у нього в голові, поки він намагався придумати, як впоратися з цією катастрофою.

Віряни стікалися з бічних вулиць, заповнюючи храмову площу. Кловус попрямував до сходів храму Маґніфіка, удаючи радість, в той час як його серце шалено калатало, і він намагався приховати розгубленість і тривогу. Окружні жерці були задоволені тим, що їм вдалося побачити емпру Ілуріс, не підозрюючи, як змінилися підвалини влади в Сереполі.

Він піднявся кам'яними сходами, і звуки радісного та схвильованого гомону юрби викликали в нього таку відразу, що йому скрутило шлунок. Шум натовпу був зовсім не схожий на те, як безрадісно й похмуро ці ж віряни щоразу відповідали на звертання самого Кловуса. З другого ярусу храму, що височів над площею, він обернувся і подивився на них усіх. Широко усміхаючись до натовпу, Кловус урочисто здійняв руки, досі обурений тим, що змовникам вдалося уникнути страти. Від них точно буде ще більше лиха.

Коли в натовпі запанувала напружена тиша, Кловус глибоко вдихнув, вже знаючи, що саме говоритиме.

Тим часом Чорні вугри разом з іншими охоронцями зухвало вторглися в палац емпри. Асасини Кловуса з непримітними обличчями повели за собою пошукові загони через арковий вхід до зали прийомів. Храмові охоронці увірвалися в головну тронну залу, передпокої, бенкетні зали. Не проронивши ні слова, Чорні вугри розділилися, рушивши в гостьові покої та в тепер уже порожні кімнати камергера Нерева.

Деякі охоронці не могли збагнути, чому верховний жрець не радіє поверненню емпри. Інші, яким доводилося хапати на вулицях і потім допитувати бунтівників, що не приховували своїх сподівань, розуміли, які ускладнення спричинило її несподіване повернення. А дехто з охоронців просто дав волю своєму потягу до вандалізму.

Деякі палацові слуги намагалися зупинити неподобство, коли охоронці кинулися обшукувати кухні й комори, без жодних вагань забираючи собі їжу та пляшки з вином і міцним сидром. Посіпаки Кловуса розбивали вікна, ламали серванти, трощили шафи й хапали срібні та золоті дрібнички, які їм вдавалося відшукати.

Але вони так і не знайшли жодних слідів емпри Ілуріс.

Поки прислужники верховного жерця, заполонивши палац, обшукували кімнати, перевертали ліжка й трощили меблі в пошуках емпри або її спільників, у розпалі обшуків хтось скинув свічку на стос пергаменту, або з розбитого шукачами ліхтаря розлилася палаюча олія, або від полум'я факела зайнявся гобелен, що висів на стіні. Майже миттєво вогонь поширився по настінних килимах, перекинувся на ліжкові покривала, потім охопив меблі.

Чорні вугри продовжували пошуки, навіть коли довкола вирувала страшна пожежа, але вони виявили, що покої емпри порожні, балкон, з якого вона зверталася до народу, пустий, а в її спальних кімнатах нікого нема. Дим ставав дедалі густішим.

Палац стояв століттями, будучи домом для цілих поколінь емпрірів та емпр, та вогонь нічого не знав ані про історію, ані про пошану до високих титулів, і пожежа розгоралася все сильніше.

Високо підносячись над храмовою площею, Кловус звернувся до могутнього божка, щоб надати своєму голосу громової сили.

— Ваша віра зробила Ішару сильною, і я провів вас через ці буремні часи.

Натовп відгукнувся:

— Почуй нас, убережи нас.

— І тепер дух емпри Ілуріс подав нам знак. Навіть після того, як ви всі стали свідками її похорону, вона явилася нам у зримому образі, щоб ви могли переконатися, наскільки важливо виконувати мої вказівки.

Видиво емпри не говорило нічого подібного, але Кловус говорив з такою твердою впевненістю, що незабаром багато хто з вірян засумнівається у власних спогадах.

— Дух нашої дорогої емпри завжди з нами, і вона не знаходить собі спокою, тому що ми досі не знищили вбивць зі Співдружності, які напали на неї. Вона вимагає помсти.

Натовп відгукнувся гнівним ревом, але ніби неохоче і не так гучно, як бувало раніше. Люди все ще були надто вражені нещодавно побаченим.

— Ілуріс говорить зі мною, — проголосив Кловус. Ці слова були настільки зухвалими, що ніхто не наважився заперечувати йому.

— Почуй нас, убережи нас!

Поміж натовпу замішалися служки верховного жерця, і вони голосно закричали:

— Почуй нас, убережи нас! Ми віримо тобі, верховний жерче Кловусе!

Вигуки ставали гучнішими. Кловус знову здійняв руки вгору, підняв погляд на палац... і побачив клуби диму, що виривалися з розбитих вікон, та сильне полум'я, яке розгоралося дедалі більше. Палац горів!

Люди в натовпі стали обертатися, залунали крики тривоги. Багато хто кинувся до палацу, сподіваючись допомогти загасити пожежу. Натовп, який ще хвилину тому був практично у нього в руках, тепер у розпачі спостерігав, як вогонь охоплює височенну споруду.

Знову сховавшись глибоко під палацом, Семі не тямилася від радості.

— Ілуріс, це було пречудово! Люди відчайдушно потребували побачити вас. Нарешті! Ви врятували від страти Аналеру та інших!

— Поки що я їх врятувала, так, але я повинна врятувати й решту свого народу, — промовила Ілуріс твердим і рішучим, але вкрай втомленим голосом. — Ішарі потрібна нова емпра, сильна емпра, а в мене вже майже нема сил. — Вона торкнулася плеча дівчини. — Ти маєш бути готова, Семі.

— Але ж ви повернулися! Ви показалися перед народом, — не вгавала Семі. — Все зміниться! Тепер ніхто не зможе заперечувати, що ви жива. Ви викриєте злочини Кловуса, позбавите його влади.

Старша жінка похитала головою.

— Я дала їм проблиск надії, але тепер мушу забезпечити надійне правління.

Нагорі численні нишпорки Кловуса металися по палацу, вибиваючи двері й вдираючись до кімнат у спробах знайти сховок емпри, проте її укриття залишалося безпечним упродовж багатьох тижнів, а новий божок і зараз підтримував захисну ілюзію.

Але незабаром Ілуріс відчула, як у неї раптом закалатало й застугоніло в голові, а божок навколо них стривожено заворушився. У неї з'явилося відчуття запаху диму, хоча в повітрі під палацом ніякого диму не було.

— Мій палац горить!

Каптані Вос почервонів від гніву.

— Невже верховний жрець намагається викурити нас? Я не можу повірити, що навіть Кловус наважився б на таке.

— Пожежу влаштували з необережності, а не умисно, — повідомила Ілуріс. Божок спілкувався з нею, показуючи, що відбувається нагорі.

— Полум'я сюди не дійде, — із не звичною для себе впевненістю додала Семі. Вона теж була пов'язана з новою сутністю, і зараз її очі застигли, виглядаючи скляними. — Все горить. Пожежа розростається.

Ілуріс внутрішнім зором бачила, як вогонь охоплює рідкісні картини, спалює вишукані штори й ткані вироби, знищує старовинні меблі.

— Кловус не зробив би цього навмисно. Це зашкодить і йому самому.

У неї запаморочилося в голові, і вона відчула сильну слабкість. Виступ на балконі, під час якого довелося говорити до людей громовим голосом, виснажив її. Ілуріс знала, що це було необхідно, але тепер у неї залишилося зовсім мало сил.

— Семі, ти мусиш це зробити. Врятуй все, що зможеш... я покажу як. Ми можемо зупинити полум'я. Божок зможе це зробити...

Ілуріс заплющила очі і впала в невидимі обійми божественної сутності. Вона прикликала віру та енергію, якою всі прихожани наповнювали божка, а Семі допомагала їй керувати цим дійством.

З різким посвистом новий божок вилетів з підземних рівнів і вихором понісся по палацу. Немов задушливий вітер, він мчав кімнатами й переходами, гасячи вогонь і поглинаючи дим. Божок охоплював полум'я зусібіч, душив його, а потім переходив до інших палаючих кімнат, наздоганяючи вогонь. У цій боротьбі божок витрачав свою магію, і пожежа поступово згасала.

Закінчивши, божок показав Ілуріс своїми «очима», що стало з її домом. Палац сильно постраждав від пожежі, всюди був бруд і сліди погрому. Ілуріс могла бачити те, що бачив божок. Ця руйнація залишила глибоку рану в її серці.

Але водночас це наповнило її гнівом та рішучістю.

— Тепер ми повинні спланувати наш наступний крок і діяти швидко. Настав час вийти зі сховку і йти поміж людей, — заявила Ілуріс. — В нашій країні знову буде емпра.