Кевін Дж. Андерсон. Боги і дракони

106

Зовсім недовго ветхий старець, останній прояв стародавнього й могутнього бога, ходив поміж Лютими та розмовляв з королевою Кору. Всі вони — воїни й маги, робітники й вельможі — чули слова Кура, а потім побачили новоствореного веселкового дракона, що був проявом відродженої магії у світі.

Раніше отрута Оссуса роз'їдала їхні душі, розпалювала в них заздрість і гнів, підбурювала до кривавих сутичок. Тепер же Люті, засмучені й втомлені, були об'єднані тим, що наказав їм зробити їхній бог, покидаючи їх. Так само, як тисячі років тому Кур доручив їхній расі місію, зараз він залишив їм нову реальність, яку потрібно було осягнути й зберегти, — кращий світ, що належить їм... і людям.

На величезному полі битви в передгір'ї деякі Люті, поринувши в тяжкі роздуми, розійшлися по своїх наметах, почуваючись розгубленими й кинутими напризволяще. Але омолоджена земля відчувалася всіма як струмінь свіжого повітря, що наповнює груди після надовго затамованого подиху. Королева Кору проходжала поміж своїми підданими, щоб її бачили й піщані, й крижані Люті.

— Ми так довго жили в ненависті, але чи достатньо ми сильні, щоб жити без неї? Ми повинні навчитися бути достатньо сильними, щоб встановити й підтримувати мир. — Королева заговорила голосніше, її світле волосся розвівалося в неї за спиною. — Кур дав нам ще одне складне завдання. Подивимось, наскільки добре ми зможемо його виконати.

Люди поводилися інакше. Раніше попереду їх чекали дві страшні долі: бути знищеними драконом і байдужими Лютими або просто бути стертими з лиця землі. Воїни трьох королівств воювали один проти одного, але врешті-решт знайшли шлях до примирення, яке до того не вважали можливим. Колланану все ще було важко змиритися з думкою про мир і гармонію з Лютими після всіх їхніх жахливих вчинків. Однак тепер навіть Люті почувалися пригніченими й поставленими на коліна.

Можливо, настане мир. Після тисячоліть людського догляду й піклування старий світ вдалося зцілити, а тепер він омолоджувався завдяки притоку додаткової життєвої сили від божка і від Кура. Землі всієї Співдружності знову стануть пишними й родючими, потрібен тільки час.

Колланан згадав, як він повернувся зі старої ішаранської війни, виснажений і фізично, і душевно всіма тими безглуздими боями. Тоді він вирушив до Нортерри з твердим наміром зайнятися сільським господарством і дати всім змогу жити мирним життям. Тепер, можливо, йому це вдасться.

Для Адана, нового конаґа трьох королівств, життя буде зовсім іншим. Він боявся, що після смерті Мандана міжусобна війна продовжиться, боявся, що армія Конвери настільки отруєна ненавистю, що три королівства ніколи більше не об'єднаються. Але багато солдатів Мандана від самого початку висловлювали сумніви в його діях. Вони розуміли, що він віддавав нерозумні накази, засліплений жагою помсти, а тепер ще й довідалися, яким чином Уто довів їх до такого несамовитого шаленства. Солдатам, що належали до ворогуючих армій, довелося битися між собою, адже вони були зв'язані зобов'язаннями зберігати вірність своїм королям.

Але Мандан був мертвий, як і Уто.

Прийнявши обов'язки правителя, Адан розіслав вершників по розлогому табору об'єднаного людського війська, щоб оголосити, що відтепер він є законним конаґом, і армії трьох королівств зметнули вгору мечі, гучно вітаючи його. Вони визнали Адана Старфолла правителем Співдружності — навіть ті, хто прибув з Конвери під прапором Мандана.

Їхні радісні вигуки, не стихаючи, лунали довкола, і Адан відчув, як по його обличчю розливається рум'янець. Сповнені запалу й завзяття голоси ставали гучнішими, і він високо здійняв свій вкритий димчастим склом меч, відповідаючи на їхні привітання. Потім він підняв іншу руку і, повернувши її долонею до свого війська, розвів пальці, демонструючи символ Співдружності — відкриту руку.

Після цього їхні вітання стали ще голоснішими, і Колл, спостерігаючи за ним, кивав головою. Адан тихо промовив до дядька:

— Гадаю, мені треба сказати Пенді, що ми переїжджаємо в замок Конвери.

— А я разом з онуком хочу повернутися в Нортерру, — відказав Колл. — Ми спробуємо знову зробити її тихим спокійним місцем, наскільки це вдасться. Шадрі дійматиме мене питаннями, щоб написати свою історію цієї війни. — Він стиснув плече Бірча і тихо засміявся. — Але Нортеррі більше нічого не загрожує, і я повернув свого онука. Для мене цього достатньо.

Ті нечисленні ска, що залишилися в передгір'ї, літали навколо, дражнили солдатів, вихоплювали шматочки м'яса з вогнищ і, насмішкувато висвистуючи й клацаючи, тікали геть. У цьому вирі різнобарвних лусочок і пір'їнок Адан спочатку не помітив Ксара.

Конаґ сидів біля свого намету з лордами-васалами, обговорюючи, як розділити армії на загони і відправити солдатів додому, а зелений птах-рептилія тим часом кружляв у нього над головою. Лорд Оґно спробував відігнати ска, але Адан впізнав комірець на лускатій зеленій шиї.

— Ксар! Ти прилетів від Пенди.

Ска, невдоволено буркочучи, приземлився йому на плече, обурений тим, що Адан так довго його не впізнавав. До пазуристої лапи був прив'язаний крихітний клаптик паперу, і Адану не одразу вдалося намацати нитку, а потім він нарешті перерізав її гострим кінчиком кинджала. Поки він розгортав записку, Ксар продовжував бурчати.

Пенда повідомляла, що вони з Оук в безпеці і що Баннрії нічого не загрожує. Вона описала появу божка й додала, що поспішає додому в Судерру. Вона вже дуже хотіла знову побачити Адана.

Адан обвів поглядом своїх радників, і з його обличчя не сходила радісна посмішка. Лорд Оґно голосно розсміявся глибоким горловим сміхом.

— Я знаю цей вираз. Я теж скучаю за дружиною!

Адан не міг скористатися магією діаманта «сльоза матері», тому попросив папір, чорнило й добре загострене перо. Він написав записку, описавши все, що могло вміститися на крихітному клаптику паперу, порадувавши її тим, що війна закінчилася. А потім, надійно прив'язавши записку, він відпустив ска.

— Знайди Пенду. Скажи їй, що ми скоро побачимося.

Ксар знову здійнявся вгору і по дорозі встиг проковтнути двох великих нічних метеликів, що пурхали навколо вогнища. Адан дивився, як птах-рептилія зникає в ночі, і відчував, як в той самий час з його плечей зникає важкий тягар.