Кевін Дж. Андерсон. Боги і дракони

62

Армія короля Адана швидко перетинала суходіл, прямуючи назустріч військам Нортерри, що чекали її на західних схилах Хребта дракона. Кіннота рухалася в авангарді, а вперед вислали розвідників, щоб вони сповістили про наближення армії й роздобули необхідні припаси. Солдати вже подолали багато миль, і кожен з них знав, що це буде виснажливий похід, після якого їх чекає важка битва.

Їдучи верхи, Колланан поринув у власні думки, цілковито зосередившись на них. Колись давно він будував грандіозні, сповнені надій плани для свого королівства. Він працював над ними разом зі своїм братом Конндуром, і Співдружність процвітала впродовж десятиліть, а якщо в ній і виникали якісь негаразди, то це були лише дрібні місцеві суперечки, які траплялися зрідка. Їхні піддані могли подорожувати й торгувати, як їм забажається, а паладини Хоробрі, такі як Ласіс, здійснювали правосуддя або залагоджували сварки, коли в цьому виникала потреба.

Після війни з Ішарою, що відбулася ще за часів його молодості, Колл був задоволений своїм спадком і хотів, щоб його пам'ятали як хорошого короля, який мав віддану дружину й люблячу сім'ю. Ця мрія розбилася вщент, наче тонка крига замерзлого ставка від кинутого на неї каменя. Усе розлетілося на друзки... Співдружність розколота, з небуття виринули давно забуті Люті, а рідний брат убитий власним Хоробрим. І вся країна тепер стояла на порозі міжусобної війни.

У його власному королівстві загинуло вже так багато людей, близьких його серцю, однак у Колланана ще зберігався слабенький проблиск надії, що Бірч досі може бути живий. Король, ідучи верхи під чистим небом, зовсім не помічав яскравого сонячного світла навколо...

Елліель і Тон їхали поруч із королем Коллананом, як його охоронці, проте вони були зайняті власною розмовою. Колланану було до вподоби те, що вони завжди знаходили, про що поговорити, але їхня щира любов також слугувала йому болючим нагадуванням про власні втрати.

Того вечора армія отаборилася в місцевості, де вже починалося західне передгір'я. Для обох правителів встановили великі королівські намети. По всьому табору солдати, влаштувавшись на перепочинок, веселилися й співали, грали в азартні ігри й вихвалялися своїми вміннями. Вони теревенили про своїх дружин та коханих, і в їхніх описах ті ставали все гарнішими з кожним днем, що солдати віддалялися від дому.

Колланан пройшовся по табору, оглянув численні ватри, воїнів, що зібралися навколо них, їхні складені докупи щити, їхні мечі, багато з яких були вкриті димчастим склом, отриманим від королеви By. Обсидіан мерехтів у сутінках, але в ньому не відбивалося помаранчеве світло вогнищ.

Колл збирався повечеряти наодинці, але до нього підсів Адан, який приніс йому миску з гарячою стравою, приготованою за рецептом утауків, що вміли перетворити навіть суп з квасолею і ковбасою на справжній бенкет. Колланан був не проти компанії небожа, хоча й не був певен, що в нього залишилися сили, щоб підтримувати розмову.

Адан висловив кілька пропозицій щодо їхніх майбутніх дій, але вони вже склали основний план раніше, а подальші кроки варто було обговорювати після того, як об'єднані армії перейдуть через гори.

— Зараз усі вже знають, що вчинив Уто, що наробив Мандан. — Адан нахмурився, опустивши погляд у свою миску. — Як вважаєш, люди в Конвері скинуть його ще до того, як ми дістанемося туди?

Колланан, закінчивши їсти, відставив миску, поклавши її біля вогнища.

— Я не сумніваюся, що посланець-утаук добрався до столиці, але більше я нічого сказати не можу. Кров предків, шансів, що все це виявиться простою справою, дуже мало...

Він підняв з купи хмизу покручену суху гілку і відрізав від неї кинджалом шматок деревини. Колл покрутив його і так, і сяк, намагаючись уявити, фігурка якої тварини може ховатися всередині. Він почав зрізати лусочки світлої деревини, струшуючи їх з леза так енергійно, що вони падали в полум'я і швидко спалахували, розсипаючись яскравими іскрами.

— Мені б не хотілося, щоб Мандан в результаті розв'язав через усе це війну. — Адан похитав головою. — Я ніяк не можу змиритися з тим, що він знав про те, що Уто вбив нашого батька.

Колл встромив гострий кінчик ножа глибше, вирізаючи ще один шматок деревини. Тепер він почав бачити приховану в ній форму і зрозумів, що це буде ще одне порося, схоже на ті, що він вирізав для Томко та Бірча.

— Може, твій брат просто захотів стати конаґом.

Адан, зачерпнувши ложкою зі своєї миски, повільно прожував їжу.

— Ти думаєш, він настільки честолюбний? Мандан завжди був невдоволений, коли треба було вчитися, скаржився, що доводиться зустрічатися з лордами-васалами й радниками. Він був розпещеним, а не жадібним до влади.

— Він був зіпсованим слабовільним шмаркачем. — Колл дозволив гніву вирватися з грудей. — Мандан старший за тебе, але в емоційному плані він залишився на рівні дитини. — На мить припинивши різьбити, він пильно глянув на короля Судерри. — Конндур хотів, щоб ти став його наступником, Адане.

— Ми вже говорили про це. Я правлю своїм королівством. — Адан відвів погляд. — Я ніколи не прагнув більшого.

— Ти добре правиш Судеррою і зможеш так само успішно правити всією Співдружністю. — Вістрям ножа Колл надав форму рильцю і вирізав горбочки вух. — Ти виріс разом з ним у Конвері. У вас були одні й ті ж наставники. Чи хоча б раз за весь цей час у тебе справді виникло відчуття, що Мандан більше гідний трону, ніж ти?

— Усе, чого він хотів, — це малювати, — визнав Адан. — Він цінував свій комфорт і багатство, проте я не бачив у ньому прагнення до чогось більшого. Тепер же він вимагає віддати йому людей, щоб відправити їх битися і вмирати за нього через якісь вигадані образи. Він дозволяє іншим думати й планувати за себе, не приймаючи до уваги наслідки своїх рішень Чому? Я... не знаю, чого він хоче.

— Твій брат — людина із вкрай обмеженими устремліннями і мізерною хоробрістю, — зауважив Колл. — А це не ті якості, що притаманні хорошому королю.

— Це якийсь злий жарт, що він, маючи такий талант художника, змушений носити корону конаґа.

— Це не надовго. У нього буде вдосталь часу на малювання у вигнанні, де він не зможе більше нікому заподіяти шкоди.

Колланан продовжував вирізьблювати фігурку, і в кожному його русі відчувався все більший гнів. Часточки деревини відколювалися одна за одною, і тварина набувала форми кабана.

— Я навіть трохи співчуваю Мандану, — розмірковував Адан. — Я теж ніколи не хотів бути королем. Я волів би провести своє життя, спостерігаючи за нічним небом, замальовувати візерунки на поверхні Місяця і наносити зорі на мапу неба...

— Ми не завжди отримуємо те, чого хочемо, — відказав Колл. — Споглядання зірок може здаватися важливим, але правління усім людством важливіше.

Адан насупився.

— Мандан ніколи не любив проводити час зі мною та батьком на оглядовому майданчику. Він говорив, що йому нудно, що йому холодно. Йому бракувало терпіння для того, щоб робити точні вимірювання. — Він зціпив зуби, потім продовжив. — Одного разу, після того, як ми посварилися, він знайшов мій щоденник з детальними мапами зоряного неба, накресленими надзвичайно ретельно. Я витратив роки на їх створення, з максимальною точністю наносив на них позначку кожної зірки. — Кров вдарила Адану в обличчя. — А він... він узяв тонкий пензель і чорною фарбою домалював крапки на різних сторінках, наставив випадкові зірки скрізь, де йому заманеться. У мене пішло декілька тижнів на те, щоб зрозуміти, що він накоїв. Мої карти були зіпсовані, бо я не міг розрізнити, де справжні зірки, а де його позначки, наставлені ним у нападі злоби. Роки детальних спостережень пішли псу під хвіст.

— І така жорстока й свавільна людина, — заговорив Колланан з гіркою іронією, — має очолювати три королівства? Я так не думаю. — Він продовжував вирізьблювати свою тваринку. Ця розмова нагадала йому вечори, проведені разом з Тафірою, коли вони розмовляли про буденні справи або про серйозні речі. Як він скучив за нею! Колл, хоча й відчував спустошення та холод усередині себе, знав, що все одно воюватиме в битвах, які чекають на нього, і здобуватиме перемоги, але після всього, що він втратив, йому хотілося зрозуміти, чи можна врятувати його душу, чи зможе він знову повного мірою стати людиною... або навіть чи захоче він цього.

Він подивився на тваринку, яку вирізав, сподіваючись, що колись матиме змогу подарувати її Бірчу.

— Мандан порочний і небезпечний, — твердо заявив Колланан, — і його має бути усунуто від влади. Я зроблю все, що в моїх силах, щоб це сталося.

Він ще раз глянув на нову дерев'яну фігурку. Це була гарна робота, але він завжди зможе вирізати ще одну, якщо коли-небудь знову побачить свого онука. Він кинув фігурку в багаття і, дивлячись, як вона горить, думав про війну — про багато воєн, що чекають на них попереду.