Кевін Дж. Андерсон. Боги і дракони

70

Пенда, якій зі стіни відкривався широкий краєвид, уважно спостерігала за двома арміями. Королеви-суперниці розпочали смертельний двобій, а ряди крижаних та піщаних Лютих завмерли одні навпроти інших. На сторожових вежах міста на високих жердинах маяли на вітру жовто-червоні прапори Баннрії, а тим часом над просторим полем битви запанувала дивна тиша.

Ґлік затінила очі долонею, а потім, вказуючи вниз, стривожено скрикнула:

— Пендо, подивися туди! Бачиш сани крижаних Лютих? Там спереду сидить хлопчик — людський хлопчик.

Пенда зосереджено спостерігала за тим, як Кору і By намагалися вбити одна одну, проте тепер поглянула туди, куди вказувала дівчинка-сирота.

— Навіщо їй людський хлопчик? — Раптом вона згадала, що король Колланан розповідав їм про свого онука. — Стривай, це може бути Бірч?

Чет та двоє її товаришів-Хоробрих, і досі вкриті пилом, потом та бризками крові після бою, підійшли до них.

— Ми готові знову вступити в бій, королево Пендо. Якщо буде потрібно, ми запалимо наші реймери і будемо битися.

— На чиєму боці? — запитала Пенда. — Жодній з рас Лютих немає діла до людей.

— Я б охоче вбила побільше піщаних Лютих, якщо вам все одно, кого, — відказала Чет. — Після того, що вони зробили зі мною — з усіма нами. — Вона кинула погляд на Ґлік.

Внизу дві королеви, зійшовшись у жорстокому двобої, билися списами, голосно вигукуючи щось в бойовому запалі. Обидві армії нетерпляче тупцювали на місці, готові кинутися в бій, проте чекали, поки Кору і By визначать, хто стане переможницею у боротьбі за владу.

— Ні. — Пенда намалювала коло довкруж свого серця. — Нехай вони самі вбивають одне одного.

Саме в цю мить королеві крижаних Лютих вдалося завдати удару своїй суперниці в хребет, і By розпласталася на землі, безпорадно смикаючись всім тілом.

Пенда глибоко зітхнула.

— Зараз побачимо, що буде далі.

Паралізована, ледь здатна ворушитися, By виглядала жалюгідно.

Стоячи над нею, Кору, затамувавши подих, якусь мить насолоджувалася своєю перемогою, а потім обидві армії вибухнули несамовитими криками і гучним ревом. Королева Кору здійняла спис Дар, який ще раз відчув смак поразки ворога. Обидві армії вже були готові кинутися одна на одну у вирішальній битві.

By з усіх сил чіплялася за життя, а з тяжкої рани, що майже повністю її паралізувала, витікала густа кров. Кров з порізу на її щоці вже припала пилом. Її очі палали від ненависті, обличчя спотворила гримаса дикої злоби, але її руки й ноги, якими вона не могла ворухнути, виглядали безпорадними шматками плоті, прикріпленими до тіла.

— Я вб'ю тебе, — пробулькотіла вона.

— Пусті слова. — Кору вихопила щит з драконової луски із ослаблої руки By. Вона впізнала цей артефакт, і навіть зростаюча загроза зіткнення двох армій не була в змозі приглушити зосереджену в ньому силу, від якої королева відчула поколювання в руках. Кору прийняла рішення. — Я зневажаю тебе, By, але не вб'ю. Навпаки, я залишу тебе, безсилу й безпорадну, при собі як нагадування піщаним Лютим. — Вона широко посміхнулася. — Моїм піщаним Лютим.

Не звертаючи більше уваги на марні потуги By, вона високо здійняла стародавні щит і спис, дозволяючи крові стікати з його вістря.

— Я несу щит Рао. Я тримаю спис Дар. Я — королева всіх Лютих. — Її слова луною розійшлися над полем бою, і розгарячені воїни, вельможі та маги уважно слухали. — Я перемогла вашу слабку королеву і тепер беру її корону собі... так само, як я ношу корону королеви крижаних Лютих. Вперше за тисячі років наша раса має одну правительку, одну королеву... і одну місію.

Кору обвела поглядом розлючену армію піщаних Лютих, яка, схоже, була готова кинутися на її військо. Королева вже переконала свою армію в правильності того, що збирається зробити, і тепер їй треба було приборкати іншу расу.

Вовкоконі безперестанно вили, задерши голови до неба. Крижані Люті викрикували войовничі заклики й потрясали зброєю, а піщані Люті шипіли й гарчали у відповідь. Маг Аксус зосередився, збираючи магічну силу, і за кілька миттєвостей його зловісна магія замерехтіла. Потік яскравих блискавок створив навколо нього кільця розбурханої енергії, готової будь-якої миті перетворитися на шторм, а Ілон і десять інших магів крижаних Лютих тим часом зводили стіну сили, яка, обрушившись на їхніх ворогів, мала стерти їх з лиця землі.

Але потім маг Аксус глянув на свою королеву, що корчилася в муках, і в його мідних очах промайнув холодний розрахунок. Він заговорив до Кору, хоча насправді його гучні слова призначалися для пустельного війська, що стояло за його спиною. Маг з підкресленою шанобливістю вклонився блідошкірій королеві.

— Ти кинула виклик і перемогла нашу королеву в бою. Тому те, що належало їй, по праву належить тобі. — Він підняв руки, дозволяючи своїй магічній стіні розвіятися. — Це означає, що піщані Люті тепер у твоєму розпорядженні.

Позаду нього воїни піщаних Лютих спробували висловити своє невдоволення його заявою, але Аксус, змахнувши мантією, різко обернувся до них і заревів:

— Королева By була слабка. Подивіться на неї зараз! — Гарячий вітер, посилений магією, розносив його слова над усім військом. — Вона марно витратила надто багато зусиль, намагаючись боротися з іншими Лютими... з власним народом. Хибні рішення By принесли біль і смерть її власним піщаним Лютим, тому що вона зневажала людей, які мали б бути нашими союзниками. — Він жестом вказав на скупчення людей, що зібралися на високих стінах Баннрії.

У цю мить несподівано пролунав голос мага Ілона. Він відійшов від вовкоконей та бойових саней і наблизився до армії піщаних Лютих.

— Кожен Лютий знає, що наше призначення — вбити Оссуса, щоб Кур повернувся і створив новий світ. Ми були б дурнями, якби ослабили наші сили перед тим, як вирушити на нашу найважливішу битву.

Кору, тримаючи свій щит і спис, мовчки спостерігала за тим, що відбувається, уважно слухаючи. Вона озирнулася на сани, щоб переконатися, що хлопчику нічого не загрожує. А потім посміхнулася Бірчу, сяючи від перемоги.

Маг Ілон продовжив свою промову.

— Я бачив, як дракони виринають з гір. — Він торкнувся шраму від опіку на своєму обличчі. — Це були всього лише частини Оссуса, але й вони були страхітливими та могутніми. Нам знадобляться всі сили Лютих, щоб досягти нашої священної мети!

Кору, відвернувшись від піщаних Лютих, стала обличчям до свого війська, відчуваючи, що їхні настрої можуть змінюватися так само легко, як мінлива погода. Вона не забула про ту приховану ненависть, що підштовхнула Іррі та його змовників виступити проти неї. Королева бажала, щоб вони визнали її повноправною володаркою, визнали ту ауру влади, яка оповивала її і, здавалося, линула від самої землі.

— Ми боремося разом — усі Люті. — Вона кинула погляд через плече на людське місто Баннрія. — Боремося усі разом. — Вона відчула, як у передчутті довгоочікуваної битви в неї трохи паморочиться в голові. — І вб'ємо дракона в самому серці світу.

Стоячи на стіні понад замкненими західними воротами, Пенда уважно слухала, намагаючись зрозуміти, що відбувається між арміями Лютих. Дві великі сили не зійшлися в останній кривавій битві, як цього варто було очікувати. Натомість вони були більше схожі на двох бійцівських псів, що гарчали один на одного, але трималися на відстані завдяки невидимим поводам.

Чет стояла поруч, сповнена снаги, поклавши руку на реймер, який висів у неї при боці. Вона чекала.

— Кра, що вони роблять? — спитала Ґлік. — Невже королева крижаних Лютих об'єднала дві раси? — Ксар і Арі літали в них над головами, ніби захищаючи своїх людей.

Капітан Ельціор ще раніше відправив вартовим Стяга наказ сформувати одразу за брамою великий загін, який мав стати останньою лінією оборони. Тепер капітан заговорив до Пенди хрипким голосом.

— Досі ми боялися армії піщаних Лютих, але, якщо обидві ці сили зараз об'єднаються, вони можуть стерти Баннрію на порох.

Пенда прошепотіла:

— Давайте зачекаємо. Я схильна думати, що все може закінчитися й інакше.

Блідошкіра королева-переможниця на кошлатому вовкоконі рушила до воріт, праворуч від неї їхав маг Аксус, а ліворуч — Ілон. Коли вони наблизилися до Баннрії, захисники на стінах підняли луки, готові обрушити смертоносний дощ стріл з наконечниками із димчастого скла на будь-якого нападника. А потім Пенда побачила людського хлопчика, який сидів у сідлі перед Кору. Цілий і неушкоджений. Заручник? Загроза?

Загін зупинився перед високою брамою, і Пенда поглянула з верхівки стіни вниз, тримаючи на руках маленьку Оук. Невже королева крижаних Лютих теж зажадає її крихітку?

Кору заговорила гучним, сильним голосом.

— Я королева крижаних Лютих... усіх Лютих. Я хочу поговорити з людською правителькою — королевою Судерри Пендою.

Шепіт здивування прокотився по рядах солдатів на стінах.

— Що вона від нас хоче? — запитала Чет.

Ґлік пробурмотіла:

— Будь обережною, сестро. Це якась хитрість. Це ж Люті.

— Я знаю, що це Люті. — Пенда, притискаючи до себе немовля, вийшла вперед, щоб її було добре видно всім. — Я Пенда Орр, дружина короля Адана Старфолла. Ваші війська вторглися в наше королівство. Які ваші наміри?

— Мої війська не мають жодного інтересу до вас, — відповіла Кору. — Тепер, коли ми об'єдналися, ми вирушимо до Хребта дракона, щоб розбудити дракона. Оссус — наш єдиний ворог, який має значення.

Пенда замислилася, подивилася на Хоробру, на Ґлік, на капітана вартових Стяга, і всі вони виглядали так само спантеличеними й розгубленими, як і вона сама. Після недовгого мовчання вона гукнула вниз:

— Хто цей хлопчик з вами? Він ваш полонений?

Кору опустила погляд на Бірча, погладила його по волоссю.

— Цей хлопчик? Просто людське дитя, забране із вимерзлого містечка на півночі.

Хлопчик підняв голову, зустрівся очима з Пендою, і хвиля емоцій промайнула на його лиці. З його вигляду не було схоже, щоб його кривдили чи били, але він здавався стривоженим.

— Як його звати?

Хлопчик відповів сам.

— Бірч!

Пенді вдалося зберегти спокійний вираз обличчя.

— Звільніть його і віддайте нам.

— Він має бути зі мною, — кинула королева недбало, а потім заговорила про інше. — Я чула, що By дала армії Судерри зброю з димчастим склом. Вона завжди була дурнуватою, але тепер твої солдати можуть стати нам у нагоді. Віддай мені бійців, які отримали цю зброю, і ми вирушимо на битву разом.

— Адан Старфолл, — відповіла на це Пенда, — уже повів нашу армію в гори, де він приєднається до армії короля Колланана з Нортерри. — Вона навмисне вимовила це ім'я, щоб полонений хлопчик почув його. — У нас свої війни.

Королева крижаних Лютих виглядала здивованою і водночас задоволеною.

— Якщо вони вже рушили в гори, то ми перехопимо їх по дорозі. Тоді ми всі разом зможемо розбудити дракона.

Королева Кору розвернула свого вовкоконя, залишивши хлопчика при собі. Кудлата тварина попрямувала до центру двох велетенських армій, двоє магів слідували за нею. Незабаром об'єднана армія Лютих заворушилася, готуючись виступити в похід.

Пенда підняла руку до неба і торкнулася сердечного зв'язку. За мить її зелений ска пурхнув униз, до неї. Пенда попросила принести їй смужку паперу, написала термінове повідомлення і прив'язала його до ноги птаха-рептилії. Адан не міг активувати діамант «сльоза матері», проте він зможе прочитати її записку. Він мусить знати, що тут відбулося.

— Ти повинен летіти, Ксаре, — сказала вона. — Віднеси це послання, щоб попередити Адана Старфолла. І скажи королю Колланану, що його онук усе ще живий і що він у Лютих.