Кевін Дж. Андерсон. Боги і дракони

94

Відбиваючись від Лютих, Адан бачив, як армія його брата спускається з гір, і він думав про всі ті стратегічні воєнні наради й зустрічі, на яких вони обговорювали, як протистояти конаґу.

Тепер це стало реальністю.

— Військо, до мене! — вигукнув він. Його вартові Стяга підняли прапори Судерри та Співдружності — справжньої Співдружності. Він пришпорив коня, щоб відірватися від оскаженілих Лютих. Елліель і Тон трималися поруч із ним, охороняючи короля. Вони дивилися на потік ворожої кінноти, який здавався нескінченним. Очолювали його троє Хоробрих.

— Уто там, — холодно процідила Елліель. — Він повинен бути там.

Адан знав, що вона має рацію.

— Мандан буде з ним.

Трохи далі на узгір'ї ще одна з цих дивних магічних машин загула й жбурнула в скелі пульсуючий заряд магії, від якого загуркотіли гори. Адан розумів, що їхньою головною метою мають бути ці незбагненні пристрої, але просто зараз армія конаґа Мандана неслася прямо на них. Хотів би він знати, що ж сталося з Коллананом.

Він відкинув назад з плеч свій плащ, знаючи, що вся армія дивиться на нього, хай солдати й продовжували битися з Лютими... які після смерті By стали разом з тим вбивати один одного. Але чому? Що зробив Колланан? Роз'ятрені втручанням людей воїни піщаних і крижаних Люті атакували їхнє військо. Бійці в блискучих обладунках, скачучи верхи на ауґах та унуках, кинулися в атаку.

Побачивши великі сили Лютих, які зібралися тут, в передгір'ї, Мандан, можливо, нарешті усвідомить справжню небезпеку — після того, як стільки часу її заперечував. Здавалося, минуло вже ціле життя відтоді, як він, Адан, та його дядько, подолавши довгий шлях, прибули до Конвери, щоб попередити конаґа Конндура про Лютих, благаючи його про допомогу. Але Уто зробив усе можливе, щоб їхні застереження виявилися марними і щоб ніщо не заважало його війні помсти.

Адан, очоливши атаку передового загону своєї армії, не зводив очей зі знеславленого Хороброго, який мчав попереду з високо піднятим реймером.

Кіннота Співдружності на повному скаку наближалася до поля бою, і частина армії Нортерри та Судерри, захищаючи свій фланг, розвернулася до нових супротивників. Тим часом воїни Лютих продовжували напосідати, щоб прорвати людські ряди, не бачачи різниці між однією людською армією та іншою.

Уто вже був близько, і він заволав до вояків позаду себе.

— Вбийте королів-бунтівників! Ця армія належить законному конаґові!

Мандан виглядав розлюченим, наче його умисно довели до сказу, змусивши кинутися в бій. На ньому був вкритий плямами плащ конаґа, на голові — важка корона, і він якось неприродно, награно здіймав свій меч, ніби брав участь у виставі.

Коли Уто помітив Адана, який очолював загін, що мчав йому навперейми, на його обличчі з'явилася жорстока посмішка. Він ще дужче пришпорив коня, змахнувши реймером у повітрі.

Побачивши Уто, Елліель не могла відірвати погляду від цього безчесного чоловіка, який зруйнував її життя, зганьбив її і змусив так довго вірити в жахливу брехню. Манжета реймера впилася в її зап'ястя, і з руки Хороброї вирвався вогонь, перетворившись на розжарений до білого клинок, який черпав свою силу в її крові та гніві.

Маги Лютих продовжували творити свою магію, і Елліель відчувала зловісний гуркіт глибоко під землею, який водночас підживлював полум'я всередині неї. Одна із ще вцілілих машин повернула встановлену на ній крижану лінзу і випустила в повітря могутній пульсуючий заряд, а поруч з нею кілька магів вдарили кулаками в землю, створюючи лункі ударні хвилі.

Король Адан уже кинувся в атаку, тож Елліель пришпорила свого скакуна, щоб наздогнати короля. Її реймер засяяв яскравіше. Як зобов'язана Хоробра вона мусила захищати короля, проте в неї були й інші цілі.

Уто направив свого коня до Адана, який підняв меч, готовий до неминучого зіткнення, проте навіть королівський клинок не міг витримати ударів реймера Хороброго. Елліель знову підострожила свого скакуна, скорочуючи відстань до короля.

Мандан мчав позаду зрадника-Хороброго, ніби хотів бути поруч, коли Уто вб'є його брата, але Елліель вдалося випередити Адана, і вона голосно закричала, кидаючи виклик своєму кривднику.

— Уто! Я оголошую тобі війну помсти. — Її кінь став дибки, і вона щосили рубонула зрадника навскіс своїм реймером.

Уто, вражений несподіваною атакою, зустрів її удар полум'яним клинком, і вогонь зіткнувся з вогнем. Коли він упізнав її, його обличчя перекосилося від огиди.

— Ти мала лишитися в забутті.

— Мій обов'язок виявився сильнішим! — Елліель знову вдарила розпеченим клинком, палаючим продовженням своєї руки. Іскри бризнули в обличчя Уто, і він сіпнувся назад. Його норовистий скакун рвонувся вбік і спробував скинути із себе Хороброго. Уто встиг вчепитися в сідло рукою в чорній рукавиці, але все одно не втримався на своєму коні. Проте йому вдалося, приземлившись, зберегти рівновагу, широко розставивши ноги в чоботах.

Без жодних вагань Елліель зіскочила з коня і опинилася прямо перед Уто.

Він крикнув через плече:

— Мандане, Адан твій! Твій обов'язок як конаґа — стратити його за зраду.

Юнак, збентежений почутим і водночас збуджений шалом бою, відкинув за спину плащ і подався вперед у сідлі. Невпевнено змахнувши мечем, він скрикнув тонким голосом.

— Адане!

Елліель побачила, як король Адан повернув коня назустріч своєму братові, щоб зійтися з ним у двобої. Їй належало захищати його, проте Адан краще за Мандана володів мечем, до того ж Уто становив набагато більшу небезпеку, його згубний вплив, мов найстрашніша отрута, занапащав усе, куди міг дотягнутися. Усунувши безчесного Хороброго, вона врятує не тільки Адана, але й усі три королівства. Саме це вона повинна зробити.

Інші Хоробрі Мандана пронеслися повз них, їх було всього двоє: кремезний чоловік і жінка з похмурим невдоволеним обличчям. Де ж усі Хоробрі з трьох королівств, спитала вона себе, що з ними сталося? Уто скликав усіх воїнів-напівкровок на війну з Ішарою. Невже більше нікого не залишилося, щоб битися за свого конаґа?

Людські армії зіткнулися навколо неї, змішавшись у хаосі битви з атакуючими Лютими, і на мить їй здалося, ніби вибухнув увесь світ. Але в Елліель зараз була тільки одна мета, один супротивник, один смертельний ворог.

Вона рубонула Уто, і той зустрів її реймер своїм, але вона давила на нього з такою несамовитою силою, що він похитнувся, проте вже наступної миті, міцно упершись п'ятами в землю, став битися з не меншою люттю, а його обличчя перекосилося від злості й напруги.

Земля здригалася, але це, можливо, просто так сильно калатало її серце. Вся її увага зосередилася на одному лише Уто. Її ненависть до цього порочного чоловіка розгорілася ще більше. Жага справедливості зміцнювала її реймер, і вона завдавала удари знову й знову.

Коли Мандан, в очах якого палала незбагненна лють, кинувся, розмахуючи мечем, на свого брата, Адан побачив перед собою просто чужу людину.

У дитинстві вони з братом часто чубилися через якісь дрібні образи. Уто підбурював синів конаґа Конндура, намагаючись в такий спосіб загартувати їх. Вже тоді Адан відчував нечесність у тому, як Мандан поводився під час їхніх суперечок, як він волав про допомогу, коли перевага була не на його боці, тоді як більш хоробра людина боролася б самотужки, не кличучи дорослих.

Мандану, як старшому синові, було призначено долею стати наступним конаґом, але його дуже мало цікавили питання державного устрою, економіки, сільського господарства, торгівлі чи військової справи. На відміну від брата, Адан завжди уважно слухав розповіді Конндура про те, як належить правити, і він багато чого навчився. Саме так він став хорошим королем для народу Судерри. У нього не було інших — більш честолюбних — прагнень, поки його брат не показав себе настільки неспроможним правителем.

Поки наставник Мандана, Хоробрий Уто, не вбив їхнього батька, щоб розпалити війну.

Їхні коні зблизилися, і чоловіки, розмахуючи мечами, вступили в бій. Цей бій зовсім не виглядав витонченим: вони щосили рубали й били мечами, намагаючись поцілити один одного. Сталеві клинки, знову зіткнувшись, задзвеніли, і Мандан, здригнувшись, подався назад, відступаючи.

Адан ще раз змахнув мечем, і його удар був таким сильним, що відтяв би братові голову, але Адан, завагавшись, в останню мить відвів клинок. Щось зупинило його.

Мандан розвернув коня і знову кинувся в атаку.

— Я конаґ! Не ти!

— Ти сам зрікся свого права бути конаґом. Ти не заслуговуєш на це, — вигукнув Адан. Він опинився так близько до брата, що їхні сідла зіткнулися, і Адан відбив удар супротивника плазом меча.

Тепер Мандан напирав сильніше і бився більш уміло, проте його рухи залишалися досить незграбними, що робило його радше схожим на оскаженілого чоловіка, який гамселить свою дружину. Адан парирував удар за ударом з набагато більшою вправністю. Від їхніх клинків у всі боки летіли іскри.

— Я тренувався вбивати ішаранців! — лементував Мандан, його голос зривався на вереск. — А ти мав разом зі мною битися проти них! Ти був повинен привести свою армію, щоб ми разом перетнули океан і перемогли їх.

— А ти був повинен захищати Співдружність, — відказав Адан тихим твердим голосом. — Замість того, щоб нападати на власний народ.

Неподалік зійшлися у двобої Елліель і Уто, спалахи вогню від їхніх реймерів нагадували палахкотіння блискавок посеред бурі.

Набравши повні груди повітря, Адан що було сили крикнув:

— Уто вбив нашого батька — ти це знаєш! Ти був там, ти знайшов його тіло. Ти бачив, що зробив Уто, і все одно ти б'єшся поруч з ним!

— Я не вірю в це. Я відмовляюся вірити!

Адан побачив, як перемінився вираз обличчя його брата.

— Ти читав указ. Ти ж знаєш, що Уто зробив це, щоб підштовхнути нас до кривавої війни з Ішарою!

— Уто вірний Співдружності, — заверещав Мандан. — Він би ніколи так не вчинив. А якщо і вчинив... значить, мусив! Він вірний конаґу. Він мій Хоробрий.

Їхні коні ходили колами один напроти одного, а двоє братів не зупиняючись ні на мить, запекло билися, рубали мечами, відхиляли удари супротивника, намагаючись збити один одного на землю. Адан знав, що він кращий мечник, але його брат бився люто й відчайдушно.

Несподівано змінивши напрямок удару мечем, Мандан розсік Аданові руку, пустивши першу кров.

Адан зрозумів, що в його брата немає тієї слабкості, яка є в нього. Він мав співчуття.