Кевін Дж. Андерсон. Боги і дракони

16

Семі, замкнена так надовго під землею, почувала себе, мов в'язень у темниці. Вона та її товариші ховалися вже багато тижнів поспіль, молячись про одужання Ілуріс та вберігаючи її від смертельно небезпечних планів Кловуса. Новий божок допоміг замаскувати їхній сховок, але Семі відчувала, що вже заціпеніла у вимушеній неволі, ставши безпорадною, достоту як сама емпра. Але все ж вони з Восом почали розробляти плани активних дій.

Тепер, коли Ілуріс прокинулася, Семі повинна була втілити ці плани в життя. Народ має почути прекрасну звістку.

Коли вірна стара служниця Аналера потай прийшла до них, несучи підноси з їжею, то вона так зраділа, що ледь не перекинула на емпру свої миски.

— Ваша Величносте! Емпро! — Аналера, не знаходячи інших слів, тільки повторювала це знову й знову. Вона почала схлипувати, вкрай зворушена, але швидко опанувала себе. — Час настав! Ми повинні об'єднати своїх союзників. Ви маєте повернути собі трон.

— Я не пам'ятаю, щоб я його віддавала, — задумливо зауважила Ілуріс, проте в її голосі звучало ледь помітне запитання, наче вона не могла пригадати, що саме відбулося.

Семі теж була сповнена завзяття.

— Ми повинні пустити поголос, сказати всім, щоб були готові вас підтримати. Ваш народ з вами, Ваша Величносте, проте верховний жрець так просто не віддасть владу. Ми повинні бути обережними.

Очі Аналери, оточені глибокими зморшками, заблищали.

— Почуй нас, убережи нас.

Ілуріс, що сиділа на ліжку, виглядала слабкою та виснаженою, проте віра старої служниці давала їй сили. Енергія нового божка розходилася брижами поблизу кам'яної стіни, так ніби там під водою пропливала невидима риба.

Стара Аналера, одягнена в непримітне сіро-коричневе вбрання, повела Семі нагору звивистими тунелями, прокладеними під палацом. Незважаючи на старечу сутулість, маленька згорблена служниця рухалася напрочуд швидко. На Семі був бідняцький одяг пралі. Якась принцеса з королівського роду могла б обуритися, якби їй довелося вдягти подібне лахміття, але Семі носила такий одяг більшу частину свого життя. Їй вдалося залишатися цілком непомітною, виглядаючи, як пересічна працівниця замку.

Аналера мала союзників серед робітників замку, але були й такі, кому не можна було довіряти, тож вона допомогла Семі уникнути їх. Коли вона повела дівчину за собою по сповнених метушнею коридорах і робочих приміщеннях, вони обидві не піднімали голів. Семі несла на плечі стос простирадл, і вони непомітно проминули пральню, де пралі кип'ятили білизну у величезних казанах з мильною водою.

Вислизнувши на вулиці Сереполя, Семі відчула себе вільною, радіючи свіжому повітрю й яскравому сонячному світлу. Вона покинула палац вперше за дуже довгий час і тепер почувалася звичайною людиною, а не підопічною емпри. Ілуріс узяла дівчину під своє крило, навчала її історії, математики, мистецтва управління, фінансам, вона наполягала, щоб Семі носила вишукане вбрання, і навколо завжди були бійці Яструбиної варти та улесливі блюдолизи. Дівчина ніколи не залишалася на самоті. Але зараз вони з Аналерою були звичайними простолюдинками. Жінки спішно крокували широкими вулицями міста.

— Ми зустрінемося з кількома найвідданішими прибічниками емпри, — сказала Аналера. Її скрипучий голос був сповнений захвату. — Я все влаштувала.

За кілька кварталів від палацу вулиці Сереполя стали більш жвавими, на них вирувало галасливе й метушливе повсякденне життя. Семі дивилася на виробників свічок і кітлярів, теслю, який складав сидіння стільця з очерету, гончаря, що крутив свій скрипучий круг біля печі, з якої виривався дим. Продавець вина перераховував бочки, а дівчина з кошиком у руках ходила від дверей до дверей, продаючи яйця. Майстер струнних інструментів вигравав тужливу мелодію, мугикаючи її собі ніс. Продавці їжі пропонували шматки присмаченої прянощами ягнятини на рожні, цукерки з фруктового желе та меду, головки сиру, обсмажене в цинамоні насіння. Один торговець тримав у дротяних клітках співочих пташок, а в руці мав довгий вербовий прут. Щоразу, як пташки замовкали, він бив прутом по клітках, змушуючи пташок щебетати знову.

— Наші союзники пустили поголос серед своїх друзів і друзів їхніх друзів про те, що емпра жива, — розповідала Аналера. — Це місто любить свою матір — емпру. Кловус зробив дуже серйозну помилку, коли дозволив їй зникнути.

— Не те, щоб дозволив, — зауважила Семі. — Ми запекло билися, і багато її охоронців тоді загинули.

Старенька хутко повела її далі, і вони повернули за ріг.

— Я добре це пам'ятаю, моя пані. Деяким моїм друзям довелося відмивати кров зі стін і... навіть зі стелі, тому що божок розтрощив об неї кількох асасинів. Після того, як вони закінчили прибирання, я більше їх ніколи не бачила.

Голос старої звучав похмуро, і вони обидві розуміли, що, вочевидь, сталося з тими прибиральниками. Кловус усунув свідків. Жителі Ішари відвернулися б від нього, якби дізналися, що він заподіяв якусь шкоду їхній емпрі.

Якби Ілуріс справді загинула на острові Фулкор, то Ішара горювала б, але з часом зажила б звичайним життям. Але ж емпра повернулася додому в комі, а згодом зникла. Ніхто не знав, що з нею сталося, а коли таємниця занадто велика, люди самі вигадують відповіді на свої запитання.

Устремління верховного жерця були надто очевидними. Він привів сюди, до столиці, варварів-гетрренів, які кинулися плюндрувати місто, а потім випустив на волю божка, що спричинив ще більший хаос. Семі, поспішаючи за Аналерою по обхідній вуличці, помічала зруйновані будівлі, розбиті вікна, сліди кіптяви. Частина руйнувань могла бути викликана несамовитістю божка, але більша частина явно була результатом безжального вандалізму гетрренів.

Ні, люди не були в захваті від верховного жерця Кловуса.

Аналера повела Семі повз міську криницю, коло якої жінки наповнювали водою глеки, а їхні набурмосені сини-підлітки чекали, щоб віднести важкі ємності додому.

— Ми вже майже прийшли до кузні Бурліна. Йди за мною.

Попереду Семі почула стукіт молота по ковадлу, побачила дим з кузні.

Замурзаний молодий підмайстер, голий по пояс, качав міхи, розпалюючи сильніше вогонь.

Аналера гукнула, і коваль, помітивши їх, змахнув молотом у відповідь.

То був приземкуватий чолов'яга з могутніми руками й плечима від постійної роботи з металом. Голова в нього була майже цілком виголена, лише ззаду, мов хвіст, звисала туго заплетена коса, а брови давно були обпалені. На лівій ніздрі та в лівому вусі Бурліна виблискували металеві прикраси у вигляді кілець.

— Ви прийшли з приводу замовлення верховного жерця? Я виготовляю зброю так швидко, як тільки можу.

— Яке ще замовлення? — тихо спитала Семі.

Аналера повела дівчину за собою, прошепотівши:

— Це просто на той випадок, якщо хтось підслуховує. Він знає, хто я. Бурлін вже давно служить емпрі.

Жінки зайшли на подвір'я кузні. У бочках, вкритих шумовинням, була заготовлена вода, щоб гартувати клинки, після того як Бурлін надасть їм потрібної форми. Двоє учнів обценьками витягали розпечене до червоного залізо з жару горна, поки голий по пояс підмайстер невпинно роздував міхи. Навколишній гамір заглушав тиху розмову Аналери з ковалем.

Вона представила здорованя Семі, пояснивши:

— Бурлін колись отримав доручення викувати броню для всіх бійців Яструбиної варти.

— І я чудово впорався з тією роботою! То було моє найкраще творіння, і я зробив це для неї. Я ніколи не забуду, що Ілуріс повірила в мою майстерність, і я ніколи не зречуся своєї віри в неї.

— Я обіцяла, що принесу свіжі новини, — заговорила, стишивши голос, старенька, і Бурлін нахилився ближче. — Це — Семі, призначена наступниця емпри.

— Насправді вона мене не призначала, — відказала Семі. — Вона досі мене навчає.

— Ми знаємо, хто ви, пані, — мовив Бурлін, вдаривши молотом по розжареному залізу на ковадлі. Після чого він знову загорлав для тих, хто міг би підслуховувати. — Це неможливо! Ми працюємо так швидко, як можемо. — Потім він нахилився ближче і знову зашепотів. — Чи правда, що емпра жива, що вона прийшла до тями?

— Так, — відказала Семі. — Ми маємо підготувати людей до її повернення, але верховний жрець не має про це нічого взнати. Кловус має свого божка, та й інші жерці слухаються його. Міська варта теж під його владою.

— Вони вже двічі приходили до моєї кузні, шукаючи зрадників, — розповів Бурлін. — Хочуть вистежити тих, хто перешіптується, що наша емпра повернеться.

Від почутого в Семі стало важко на серці.

— Вони ще нікого не спіймали, — запевнила Аналера. — Я принаймні не чула.

— Звісно, про тих, кого вони спіймали, нічого вже не почуєш. Більше ніколи не почуєш, — відказав коваль. — Я знаю про п'ятьох чи шістьох.

Семі стривожилася.

— Вони можуть нас видати? Треба перевести емпру з нашого сховку в інше місце?

Бурлін стиснув губи, а тоді відповів:

— Вони мають віру, проте не мають знань, моя пані. Як і я. Навіть Аналера не розповіла всього, що знає.

Стара повернулася до Семі.

— Я лише сказала, що Ілуріс — наша справжня емпра, що вона жива і що вона повернеться, щоб зайняти своє місце.

— Може, верховний жрець і залякав людей, але вони його не люблять, їхня віра в емпру Ілуріс набагато сильніша. — Бурлін знову вгатив по залізяці і щось невдоволено гарикнув, та так голосно, щоб усі почули. Його учні давилися від сміху, але коли коваль гнівно зиркнув на них, повернулися кожен до своєї роботи.

Бурлін рішуче заговорив хрипким голосом:

— Люди більше не можуть чекати. Їм потрібно нарешті побачити емпру, інакше вони втратять віру. Палкий юнак може давати коханій обіцянки лише деякий час, але настає момент, коли треба дарувати золоту обручку. — Коваль грубо реготнув. — Хоча сам я більше люблю залізо. Воно ще й міцне, а не просто гарне.

Семі озирнулася довкола, звернувши увагу, що з десяток інших кузень були завантажені не менше, хоча ніхто з ковалів не виглядав задоволеним таким обсягом роботи. Бурлін буркотливим голосом пояснив, чим вони зайняті.

— Кловус змушує нас наробити наскоро грубої зброї для своїх наймитів-варварів, яка не надто відрізняється від їхніх дрюків. — Він узяв до рук залізний набалдашник з шипами, який мали потім насадити на дерев'яне руків'я. — Для нас образливо виготовляти таку потворну зброю для таких потворних людей. Але коли ці скотиняки будуть озброєні, то вони, можливо, просто заберуться геть. Почуй нас, убережи нас.

Семі пригадала, як Маґда натрапила на їхню схованку в підземеллях, проте залишила їх у спокої, зовсім не зацікавившись побаченим. З чужих слів Семі знала, що буйні варвари хотіли покинути Ішару так само сильно, як Кловус хотів їх позбутися.

Ідея, яка спала їй на думку, змусила її всміхнутися. Хай їй і не терпілося хоч щось зробити, вона розуміла, як важливо дочекатися слушного моменту.

— Кловус намагається зміцнити свої позиції за допомогою гетрренів, хоча вони й рідко роблять те, що йому потрібно. Але якщо вони скоро заберуться геть, то, можливо, нам варто дочекатися цього. Тоді верховний жрець матиме менше прихильників, і ми зможемо зробити свій хід.

Кловус вирішив все більше й більше займатися своїми щоденними справами в тронній залі емпри, а не в храмі Маґніфіка. Він був духовним провідником Ішари та керував божком, а виконуючи адміністративну роботу в палаці він також демонстрував, що є фактичним правителем Ішари, поки в країні немає емпри. І він зовсім не поспішав призначати наступника.

Кловус сидів за пристінним столом, не наважуючись зайняти сам трон, — на відміну від Маґди, яка, колись опинившись тут, не виявила жодних ознак нерішучості. Він читав звіти від капітанів флоту, а також менш оптимістичні зведення від своїх шпигунів, намагаючись зрозуміти, як скоро флот зможе вийти в море... і як скоро Маґда та її ненависні гетррени зможуть покинути місто.

Зосередившись на документі, Кловус раптом відчув, як у жилах запульсувала кров, а по спині побіг холодок. Його обдало хвилею, подібною до полум'я, розбурханого поривом вітру, і це було схоже на присутність божка... але ж божок Маґніфіки залишався цілковито спокійним і нерухомим у глибинах свого храму.

Кловус відчув первісну силу, яка линула крізь високі двері до тронної зали. Він підняв голову, готовий викликати охорону, якщо йому загрожуватиме небезпека. Однак цієї миті у дверях показався інший жрець, одягнений у блакитно-білий каптан. Його каштанова борода була довгою, волосся — скуйовдженим, але сам він виглядав охайним і сповненим енергії. Кловус упізнав жерця округу Прірарі. За спиною чоловіка мерехтіла різнобарвна енергія, що звивалася й крутилася вусібіч, мов різнокольорова стрічка.

Кловус зітхнув з полегшенням.

— Ерікале! Ти прибув першим з усіх скликаних жерців. — Чоловік увійшов до зали, і його божкиня залетіла за ним, немов вірний домашній улюбленець. Верховний жрець насупив брови. — Чи мудро було залишати людей Прірарі без їхньої божкині?

Ерікал жестом вказав собі за спину.

— Вони ніколи не залишаться без своєї божкині, допоки мають віру. Я привіз цю частину божкині із собою, тому що мене турбує... — Йому, здавалося, було складно висловити думки, що роїлися в його голові. — Я прибув так швидко, тому що мені сняться темні сни, я бачу небезпечну тінь. Хіба ви не відчуваєте, як зростає зло — десь далеко?

— Зло є завжди, — пирхнув Кловус. — Ми, жерці, повинні тримати його під контролем. І краще, щоб воно було десь далеко, ніж у нас на порозі.

— Але це інше, верховний жерче. — Ерікал зробив кілька кроків уперед, і божкиня за його спиною розсіялася, перетворившись на ледь помітний серпанок. — Ви, звичайно ж, відчуваєте це? Я бачу це краєм свого розуму і в глибинах неспокійного сну. Щось зростає і стає все могутнішим — десь за морем, я думаю.

— Якщо воно так далеко, то нехай там і залишається. Й без того непросто підтримувати лад на Ішарі. — Кловус стишив голос. — І не давати гетрренам зруйнувати наше місто, перш ніж я зможу відправити їх звідси.

Ерікал уклонився, але все одно виглядав стурбованим.

— Я боюся, що ця сила може стати страшною загрозою, чим би вона не була.

Кловус перевів погляд на донесення від військово-морського флоту.

— Ми зможемо обговорити це після відплиття нашого флоту, коли наше військо з варварів відправиться воювати зі Співдружністю. — Своїм тоном він явно дав зрозуміти Ерікалу, що тому не варто продовжувати цю розмову.

Ніби почувши, що про неї згадують, до тронної зали широким кроком увійшла Маґда, гримнувши у відчинені дерев'яні двері набалдашником своєї палиці. Її обличчя виглядало ще потворнішим у гримасі невдоволення, наче вона об'їлася хробаків і надто пізно зрозуміла, що вони їй не подобаються.

— Мої люди втрачають терпець, любчику, — як і я. Якщо ти не даси нам ще чогось, що можна зруйнувати, ми пошукаємо самі. Гетррени не вміють чекати.

Серце верховного жерця на мить завмерло. Схопивши папери зі свого столу, він помахав ними, хоча сумнівався, що Маґда здатна їх прочитати.

— Це звістки від нашого флоту. Запаси зброї завантажуються на кораблі просто зараз, поки ми розмовляємо. Ви матимете все, що вам потрібно, — кийки, списи та мечі.

Маґда здійняла кулак, вдоволено глянувши на нього.

— В нас у будь-якому разі є наші руки, завжди готові до бою. — Вона помітила Ерікала, який зустрів її зухвалий погляд ввічливим виразом обличчя. — Ще один красунь. Сказати йому, щоб обслужив мене? Сам ти не дуже палкий коханець.

Хоча Ерікал не ворухнувся, його божкиня стала яскравішою і більш щільною. Маґда обернулася, помітивши сутність.

— О, ще одне з цих.

— Було б мудро з твого боку не погрожувати нам, — попередив Кловус.

Обличчя отаманші скривилося.

— У нас, якщо жінка хоче взяти собі чоловіка, це вважається нагородою, а не погрозою. Ви дуже дивні боягузи.

— У нас свої звичаї, — відказав Ерікал. — Ти не пам'ятаєш мене? Я з Прірарі. Я нагодував твоє військо, щоб ви могли продовжити свій шлях сюди.

— А! — згадала Маґда. — Твоїх харчів вистачило на два дні, а потім нам довелося грабувати знову.

— Що ж, я убезпечив свій округ на ці два дні.

Кловус перевів погляд з жерця на пульсуюче божество, а потім на невдоволену очільницю варварів. Більш за все він хотів побачити, як гетррени забираються геть, не влаштувавши більше жодних руйнувань.

— Коли я очолив напад на узбережжя старого світу, — почав він, — то взяв із собою божка гавані. Жерче Ерікале, думаю, вам варто супроводжувати бойові кораблі, взяти із собою божкиню і швидко розправитися з ворогом.

Маґді його слова не сподобалися.

— Нам не потрібна допомога.

— Це моя війна, — заявив верховний жрець сміливішим тоном. — Я хочу, щоб безбожників було знищено. Ця сутність може роздерти їх на шматки, і для вас все одно залишиться достатньо жертв. Ти оціниш підмогу, повір мені.

Ерікал стривожився.

— Але, верховний жерче, я приїхав тільки сюди, в Сереполь. Я повинен повернутися до свого округу.

— Як ти сам сказав, частина твоєї божкині завжди буде з твоїм народом.

Але Ерікала тривожило й дещо інше.

— Саме звідти... звідти я відчуваю зло.

Кловус кинув на нього сердитий погляд, і Ерікал смиренно вклонився.

— Так, можливо, моя божкиня і я повинні дізнатися, що це за зло. Почуй нас, убережи нас.

Кловус кивнув, відчувши полегшення.

— Жерці з інших округів прибудуть сюди на церемонію освячення храму Маґніфіка, але я дозволяю вам вирушати, щойно кораблі будуть готові.

Отаманша пробурчала:

— Я підготую своїх людей. Дай нам зброю та кораблі, і ми самі здобудемо перемогу.