Кевін Дж. Андерсон. Боги і дракони

53

За годину до півночі в замку Конвери вже було зовсім темно, але думки Мандана були ще темнішими. Він з нетерпінням чекав, що з навколишніх округів хлине потік збройних загонів, але дійсність виявилася просто жахливою.

Того дня пополудні на письмову вимогу полоненого лорда Джадсона з його володінь прибула група з п'ятдесяти обшарпаних нікудишніх солдатів. То була різношерста юрба в старих латаних обладунках і з древньою, вже ступленою зброєю. Вони явно були обурені тим, що їх відірвали від захисту своїх домівок та родин, хай навіть задля того, щоб служити своєму конаґові. Роздратований Мандан наказав виготовити для них нові накидки в кольорах Співдружності, щоб вони виглядали як частина його основної армії.

З володінь лорда Друна, незважаючи на його лист, досі не прибуло жодного загону. Друн виправдовувався тим, що його округ далеко, а дороги, які ведуть до нього, дуже багнисті. Мандан залишив васального лорда під замком у «гостьових покоях».

Якби Конндур Хоробрий кинув клич про військову підтримку, то кожен боєздатний воїн поспішив би через усі три королівства, щоб запропонувати йому своє життя і свій меч. Мандан був розлючений тим, що не користується такою ж повагою, як його батько, і, скільки б він не нагадував людям, що він конаґ, скільки б не обурювався їхньою пасивною непокорою, йому було не під силу змінити їхнє ставлення.

Упродовж дня він отримував донесення від патрулів, що прочісували ринкові площі, причали і райони складів у нижній частині міста. Торговці-утауки розбіглися, немов таргани від яскравого світла, але навіть і без них люди поширювали новини про те, що Мандана позбавлено корони. Тепер кожен у Конвері знав про двох бунтівних королів та їхній обурливий указ, а також про зловмисні обвинувачення на адресу Уто. Провину за знайдене в річці обезголовлене тіло Хороброго теж поклали на Уто. Деякі зухвалі городяни навіть явилися під стіни замку, жадаючи дізнатися, хто насправді вбив їхнього дорогого Конндура Хороброго. Вони, здавалося, вже були готові затягнути зашморг на шиї Уто, якого навіть не було тут, щоб захистити себе.

У відповідь на це Мандан розіслав по вулицях глашатаїв, які вигукували заперечення цим чуткам. В оголошеннях, розклеєних по всьому місту, заявлялося, що ці звинувачення є брехливими й зрадницькими і що кожен, хто підтримує заколот, буде заарештований.

Дженна не погоджувалася з тим, що він робить, і не побоялася сказати йому про це.

— Глашатаї та оголошення тільки підживлюють чутки.

Титан змовчав, хоча явно вважав так само.

— Я покладу край заколоту! — огризнувся Мандан.

Дженна відвернулася.

— Цим ви поки не зупинили жодної чутки, а лише породили ще більше запитань.

Чимало збурених містян юрмилося на сходах святилища пам'яті між кам'яних статуй левів, теж вимагаючи відповідей. Головній хранительці Віколії було доручено дати належну відповідь, але замість того, щоб виголосити офіційну, складену для неї заяву, вона зачинила двері, замкнувшись у святилищі, і відмовилася виходити до натовпу.

Батько Мандана був суворим учителем, хоча й намагався бути люблячим наставником. Попри це, виховання сина часто приносило йому розчарування. Коли гуркіт грому та спалахи блискавки викликали в юнака нестямний жах, конаґ відмахувався від його душевної травми. Тільки Уто розумів його і намагався заспокоїти. Уто...

Мандан відмовлявся повірити в те, що вірний Хоробрий убив Конндура. Тепер, коли він пізно вночі сидів у своїх королівських покоях, від цих думок його серце забилося швидше, і він зробив ще один ковток з уже другого за вечір келиха глінтвейну, смакуючи сильно приправлене спеціями вино, перш ніж його проковтнути.

Коли келих майже спорожнів, всередині конаґа розлилося приємне тепло, а думки затуманилися. Мандан відгородився від своїх сумнівів, але десь глибоко в мозку крутилося набридливе питання, на які жертви пішов би Уто, щоб розпалити свою довгоочікувану війну помсти. Наскільки далеко він міг би зайти?

Мандан, здригнувшись, відігнав від себе ці думки і допив вино.

Збоку до нього тихо підійшла Ліра в тонкій блакитній сукні. Її руде волосся було скуйовджене, проте Мандан помітив, що вона все ж доклала деяких зусиль, щоб виглядати краще. Вона вмила бліде личко, і воно посвіжішало, а от очі залишалися припухлими й тьмяними від спожитого макового молочка. Завдяки цьому наркотику вона хоча б поводилася тихо, не плакала й не скаржилася без кінця.

— У місті неспокійно. — Ліра виглядала знервовано-напруженою, наче ступала по битому склу. Вона здивувала Мандана, майже дбайливо взявши в нього порожній келих. — Люди не знають, чому вірити. Утауки рознесли новину про той указ, і тепер усі знають, що тебе позбавлено корони.

— Це брехня! — Мандан замахнувся на Ліру, але вона встигла ухилитися, прихопивши з собою келих з-під вина. — Мій народ має знати, у що йому вірити. Я їхній конаґ. Вони бачили, як головна хранителька коронувала мене, і моє ім'я викарбувано у святилищі пам'яті.

Ліра неспішним кроком відійшла від Мандана, щоб налити йому ще глінтвейну, і тихо відповіла:

— Моє ім'я було висічене поруч з твоїм в день нашого весілля.

Мандан важко опустився в крісло і заплющив очі, а Ліра тим часом узяла до рук глечик з вином. У вогнищі потріскувало полум'я, розливаючи навколо хвилі тепла. Мандан не міг згадати, котра зараз година і чи подавали йому сьогодні вечерю. Він знав, що дехто з його служок зник, втікши вночі. Мандан застогнав від досади.

Ліра повернулася з вином, і він був приємно здивований тим, що вона йому прислужує. Конаґ повинен мати змогу розраховувати на свою королеву. Він узяв келих, відчувши запах гвоздики і сушеної апельсинової цедри — чудовий, ледь гіркуватий аромат.

Тонка посмішка з'явилася на обличчі Ліри.

— Коли ти поведеш своє військо дорогою вздовж ріки і побачиш сили бунтівників, що рухаються на Конверу, тоді всі солдати повірять тобі. Вони будуть віддані тобі. Ось побачиш.

Він покрутив глінтвейн у келиху і зробив великий ковток.

— Я знаю.

Ліра спостерігала за ним, і він, хоча його розум і був затуманений вином, на якусь мить усвідомив, що така її поведінка була дуже незвичною. Насупившись, він поводив язиком у роті і зробив ще один ковток вина. Смак прянощів на дні келиха тепер здавався сильнішим, ніж зазвичай, і Мандан відчув дивний присмак. Нахилившись вперед у своєму кріслі, він уставився на осад в келиху і побачив, що червоне вино виглядає каламутним.

Ліра тихо засміялася. Вона здавалася сповненою енергії і виглядала більш бадьорою й живою, якою не бувала вже дуже давно.

— Тепер ти заснеш, Мандане. Заснеш назавжди!

Він спробував звестися на ноги, похмуро дивлячись на келих.

— Що ти зробила? — Мандан відкинув келих убік, і той упав, дзенькнувши об підлогу.

— Тобі тепло й м'яко, — примовляла Ліра. — Ти просто поринеш у сон і попливеш, як човен за течією. — Вона посміхнулася і нахилилася ближче.

Він спробував простягнути руку, щоб схопити її, але руки його не слухалися. Губи набрякли, і Мандан ледь міг бодай щось вимовити. Язик більше не хотів рухатися.

— Що ти...

Але до нього вже дійшло. Ліра дала йому молочко блакитного маку, велику дозу.

— Це навіть більше, ніж я сама коли-небудь приймала! — заявила Ліра. Вона нахилилася ще ближче, а потім, плавно рухаючись, відійшла від нього. Він хотів задушити її, проте тендітна молода жінка не боялася його, не відчувала від нього загрози. Щось у всьому цьому було страшенно неправильним. Це був той самий наркотик, який убив його матір. Леді Мейра випила забагато макового молочка і поринула у вічний сон.

— Тобі сподобається, — насмішкувато кинула Ліра, знову підходячи ближче. — І це більше, ніж ти заслуговуєш.

Він відчув її тепле дихання біля свого обличчя, але незабаром зовсім перестав відчувати свої щоки. Усе тіло повністю заніміло! Думки затягнуло імлою. Його зір затуманився, як це з ним бувало під час грози, а потім звузився до однієї точки. Мандан спробував рвонутися вперед, але тіло зрадило його.

Сміючись, Ліра пружинистою ходою рушила до дверей, покинувши його.

Мандан сповз із крісла і розпластався на підлозі біля відкинутого келиха. А потім його поглинула задушлива чорнота непроханого сну.

Такої легкості на серці Ліра не відчувала від дня свого весілля. Вона неслася коридорами замку, так ніби їй не було чого приховувати. Мандан випив так багато вина з наркотиком — і він не був до нього звичним. Він помре так само, як і його матір.

Упродовж останніх кількох днів, поки план в її голові поступово дозрівав, Ліра намагалася споживати якомога менше макового молочка. Вона тихо сиділа у своїх покоях або сумирно брела до тронної зали, коли Мандан наполягав на її присутності, вдаючи, що робитиме все, що він накаже.

Але не тепер. Її жахіття скінчилося. Вона була королевою, і слуги замку ставилися до неї шанобливо. У цю пізню нічну годину замкові зали були майже порожніми. Раніше свідомість Ліри часто бувала занадто притупленою і затуманеною наркотиками, щоб вона помічала, як слуги, васали й придворні поступаються їй дорогою. Але зараз вона не хотіла, щоб хтось її бачив. Вона прослизнула бічними проходами і спустилася по непримітних сходах, призначених для слуг, на нижні поверхи замку.

Спочатку вона розмірковувала про те, щоб звільнити лордів Джадсона і Друна, а потім віддатися на їхню милість і благати забрати її звідси... але, якщо Мандан справді помре від макової отрути, ці васали не врятують її. Ні, Лірі потрібно вирватися з тенет придворних інтриг та боротьби за владу і втекти якнайдалі. Вони дізнаються, що це зробила вона. Навіть якщо королі Колланан і Адан увійдуть у Конверу і займуть трон, чи пробачать вони їй вбивство конаґа? Вона не збиралася так ризикувати.

Ліра досі не могла повірити, що отруїла свого чоловіка. Колись вона думала, що кохає цього блискучого юнака, проте це виявилася лише сліпуча мішура, яка приховувала його дурість, — мов оманливий відблиск сонячних променів на поверхні полірованого металу. Він явив їй свою справжню сутність майже одразу після їхнього весілля.

Тепер Мандан мертвий, а вона повинна втекти.

Ліра могла згадати тільки одного чоловіка в замку, який говорив правду, не боячись наслідків. Доннан Ра міг врятувати її, забрати туди, де вона могла б знайти прихисток.

Ліра прослизнула в тунелі під замком. Тривалий час це місце із товстими кам'яними стінами використовувалося для зберігання старої зброї, але тепер тут була темниця. За роки свого мирного правління конаґ Конндур Хоробрий не мав особливої потреби у в'язниці для тих, хто зазіхав би на його владу, але Мандан з Уто переобладнали деякі з цих приміщень, перетворивши їх на тюремні камери. Тепер посланець-утаук сидів тут під замком, і Ліра знала, де саме його шукати.

Вона взяла із собою смолоскип, бо в тунелях було темно. Посланця залишили сидіти в цілковитій темряві. Ліра встромила смолоскип у держак біля заґратованих дверей його камери і прошепотіла його ім'я. Вона відсунула засув і смикнула за ручку обома руками, тягнучи на себе важкі двері.

Доннан Ра розгублено й насторожено закліпав, намагаючись розгледіти її.

— Хто... а, королева Ліра.

Хоч вони й були самі, вона заговорила приглушеним голосом.

— Ходімо! Я врятую тебе. — Ліра знала, що тут мала би бути охорона, проте багато людей покинули свої пости. Мандан скликав усіх боєздатних бійців до своєї армії і, можливо, забрав до неї ще й охоронців. А може, вони просто відмовилися служити конаґові, якого позбавили корони. — Я допоможу тобі вибратися звідси, але тільки якщо ти забереш мене з собою. Нам треба втекти чимдалі від замку.

Утаук провів пальцями по масному волоссю, намагаючись хоча б так повернути собі гідний вигляд. Він обтрусив брудну туніку і вийшов з камери, кліпаючи очима від блиску світла смолоскипа.

— Це не пояснює, навіщо ви мене звільняєте.

— Бо мені треба втекти. Мені потрібно покинути Мандана.

Тепер посланець виглядав занепокоєним.

— Він побив вас?

— Він багато чого мені зробив і залишив як добре помітні, так і невидимі рани. Але я... я обманом змусила його випити молочко блакитного маку. Я думаю, що вбила його.

Доннан Ра вмить насторожився.

— Тоді ви праві — нам треба забиратися звідси. Як думаєте, чи скоро його знайдуть?

Ліра схопила смолоскип і швидко рушила назад.

— Ввечері ми відправилися спати, але він... він конаґ, хтось завжди турбує його, тож ми мусимо тікати. — Вона відкинула довге волосся і зрозуміла, що її блакитна тоненька сукня зовсім не підходить для далекої подорожі. Вона не спакувала для себе жодних речей чи припасів. — Я зовсім не підготувалася.

Посланець із впевненим виглядом випнув щелепу.

— Впораємося. Нам потрібно знайти утауків. Більшість із них покинули місто, але ми принаймні можемо вибратися з Конвери.

Ліра намагалася говорити твердо.

— Будь ласка, забери мене і сховай серед своїх людей.

Доннан Ра галантно їй вклонився, йдучи по проходу поруч з нею.

— Зроблю це із задоволенням. Наш народ буде радий прийняти королеву Співдружності як свою гостю. Всередині кола.

Манданові закрутило в кишках, і він знову почав блювати, кашляючи й задихаючись, вивергаючи чергове блювотиння. Сильна нудота розривала шлунок, вивертала його навиворіт. Макове молочко просочилося в його свідомість, і його думки заціпеніли, м'язи скувало оніміння.

Він спробував повзти вперед, але опинився у смердючій калюжі власної блювоти. Він спробував закричати, проте спромігся тільки на ледь чутний писк. Відчуття в горлі були такі, ніби його розірвали на шматки. Перед очима все плило і двоїлося, а потім знову затягнуло чорною пеленою. Але через кілька хвилин він прийшов до тями, смикаючись усім тілом і намагаючись дриґати ногами.

Зрештою Мандан відчув поколювання в руках. Його закляклі ноги затремтіли, ковзаючи по підлозі, а вишукані королівські капці постукували по тканому килиму. Він знову видав придушений схлип, не в змозі вимовити хоч слово. Його думки вихором крутилися в наркотичному дурмані, а в голові тепер стугоніло так, ніби то сам Колланан намагався проломити собі шлях із його черепа своїм знаменитим бойовим молотом.

Мандан знову захрипів і ще раз спробував поповзти. Він почув стукіт у двері і не одразу зрозумів, що цей звук не схожий на ґупання у його власній голові. Він намагався відповісти, проте жодного звуку не вилетіло з його рота. Стукіт не стихав, але зрештою припинився.

Мандан почав схлипувати, намагаючись змусити тіло слухатися його. Натомість він знову поринув у небуття...

Коли він нарешті отямився, то почув, що в двері знову гатять з усієї сили. Він спробував заволати на все горло, але йому вдалося вичавити із себе лише слабкий хрип. Нарешті двері розчахнулися. На порозі стояв Титан у чорному вбранні. Хоробрий кинувся вперед і гримнувся навколішки біля Мандана.

— Мій конаґу! Що сталося?

— Моя дружина... — тільки й зміг прохрипіти той. — Королева Ліра... Знайди її.