Кевін Дж. Андерсон. Боги і дракони

35

Посеред відкритого моря ішаранський флагман вів флот у бік старого світу. На носі головного корабля грізно стирчав кулак масивного тарану, готовий до бою.

Жрець Ерікал вдихав солоні бризки, що розліталися від струменів морської води, утворюючи на сонці короткочасні миготливі веселки. У Прірарі він бував на озерах і річках, але цей широченний, неозорий океан був для нього чимось зовсім новим, викликаючи одночасно почуття і страху, і захоплення.

Його божкиня мерехтіла навколо грот-щогли, вкривала брижами червоно-білі вітрила, а потім проникла в трюм, який став для неї тимчасовим притулком. Ерікал відчував, що істота стривожена, бо вони відпливали все далі й далі від земель, що були пов'язані з нею ниточками віри.

У старому світі не було божків, адже земля там була слабкою і виснаженою після стародавніх воєн Лютих. Як зможе його божкиня вижити так далеко від дому, як зможе він сам вижити без неї? Його серце огортали сумніви.

Однак, коли Ерікал, ставши обличчям до вітру, слухав ляскіт полотняних вітрил, він одночасно відчував, як радіє божкиня новим для себе відкриттям, силі й дивовижності океану, якого вона ніколи раніше не бачила.

До жерця підійшов капітан корабля, суворий чоловік на ім'я Ґаус з акуратно підстриженою квадратною бородою.

— Твоя божкиня зробила наше плавання легким, жерче. Ми дістанемося острова Фулкор уже до вечора.

— Добре буде знову опинитися на землі, — зітхнувши, сказав Ерікал.

Капітан насмішкувато посміхнувся.

— Минуло лише два дні! А Фулкор — це тільки зупинка.

— Почуй нас, убережи нас, — пробурмотів жрець.

Хоча небо було чистим, дув досить сильний вітер, який здіймав помітні хвилі. Палуба піднімалася на хвилях і м'яко опускалася вниз. Ішаранські моряки не звертали уваги на хитавицю. Вони вилазили на ванти, безстрашно ходили босоніж по вузьких реях. Сам Ерікал відчував легке запаморочення, ніби випив забагато міцного сидру після збору врожаю у садах Прірарі.

Гетрренам було набагато гірше. Варварів розмістили на всіх кораблях флоту, по кілька десятків на кожному. У Сереполі вони вривалися на палуби кораблів з таким напором, ніби вже завойовували собі нові території, але тепер багато хто з них чіплявся за палубні поручні або з нещасним виглядом хапався за великі ящики із запасами. Маґда, перехилившись через борт корабля, вивергала із себе потоки блювотиння, ніби доводячи, що вона страждає на морську хворобу сильніше, ніж будь-хто з її підданих.

Капітан Ґаус похитав головою.

— Сподіваюся, гетррени будуть бодай на щось здатні, коли ми дістанемося старого світу. Якби вороги напали на нас зараз, то захопили б усі наші кораблі.

Маґда застогнала, як поранена корова, і вивергла за борт ще одну порцію блювоти.

Через кілька годин дозорець гукнув:

— Попереду земля! Острів Фулкор! — Ішаранські моряки забігали по кораблю, готуючись до висадки, а варвари тим часом намагалися прийти до тями.

Маґда, трохи оговтавшись, плеснула м'ясистою долонею жерця по плечу. Потім примружилася, вдивляючись у далечінь.

— Мені вже не терпиться зійти з цього корабля і почати завоювання нових земель.

— Це лише острів Фулкор, — мовив Ерікал. — Просто скеля.

Обриси острова вже можна було розгледіти, проте на Ерікала не справила особливого враження зубчаста сіра цитадель, що ніби виростала із морських хвиль. Він не бачив жодного натяку на зелень, лише вицвілі стіни сторожового форпосту, який, простоявши тут століттями, багато разів у результаті завоювань переходив із рук в руки.

Від побаченого Маґда скривилася.

— Кловус обдурив нас. Я привела свій народ через цей жахливий океан, щоб забрати собі оцей шматок скелі? Та кому він здався?

Ерікал хотів було пояснити, чому за цей острів билися стільки разів, чому після кривавих боїв владу над островом захоплювала то одна ворогуюча сторона, то інша. Хоча здавалося, що цей кам'янистий шматок суші не вартий навіть того, щоб тут зупинятися.

Капітан Ґаус заговорив першим.

— Фулкор має стратегічне значення, це середина шляху між старим і новим світом, надійна твердиня для наших солдатів, щоб протистояти безбожникам, коли б вони не спробували вторгнутися.

Слова капітана явно не переконали Маґду, і вона пробурчала:

— Мені треба, щоб під ногами була тверда земля, все інше мене не цікавить.

Побачивши смугасті вітрила Ішари, солдати гарнізону на острові Фулкор підняли привітальні прапори на сторожових вежах.

— Більшість наших кораблів, — мовив Ґаус, — стануть на якір за рифами, а ми проведемо наш флагман та два інших кораблі в гавань і зустрінемось з командиром гарнізону, щоб розповісти йому про наші плани.

Маґду вже охопила нетерплячка.

— Чи достатньо на цьому острові бійців, щоб вони зміцнили наші сили? Не те, щоб ми потребували їхньої допомоги. Байдуже. Ми все одно їх заберемо.

Капітан Ґаус застиг, напружено випрямившись.

— Ці солдати отримали наказ захищати й утримувати Фулкор. Я не маю права забирати їх і зменшувати сили нашого гарнізону на острові, який ми так важко здобули.

Маґда провела долонею по роті, стираючи залишки блювоти.

— Ми збираємося вторгнутися в старий світ. Чому ви боїтеся, що вони нападуть, щоб забрати цей шматок скелі? — Вона блиснула гострим зубом у самовдоволеній посмішці. — Вони будуть надто зайняті.

Ґаус стояв на своєму.

— Ви ще не довели, що можете завоювати цілий континент.

Зареготавши на все горло, очільниця гетрренів гримнула по палубі своєю покрученою булавою, залишивши чималу вм'ятину.

— Мабуть нам варто залишити вас, ішаранців, тут, на острові Фулкор, і самим усе завоювати, просто щоб довести вам, на що ми здатні.

Тепер настала черга капітана насміхатися.

— Удачі вам в управлінні нашими кораблями, під час якого ви заблюєте все море.

Ерікал став між ними.

— Не варто починати ще одну війну. Я стільки чув про гарнізон на острові Фулкор, що хотів би побачити його на власні очі. — Він подивився на отаманшу варварів. — А ще ми хочемо розім'яти ноги.

Незважаючи на те, що флагман був одним з найбільших кораблів ішаранського флоту, капітан і штурман майстерно провели його проходом крізь рифи у невелику закриту бухту. Ерікал використав лише крихту магії божкині, щоб спрямувати в потрібному напрямку вітер та морські течії, і корабель плавно підійшов до головного причалу. Жрець занепокоєно вдивлявся у високі кам'яні мури, що захищали твердиню. Круті сходи з дерева й металу вели до ущелини вгорі, єдиного входу, розташованого під високими фортечними мурами. На грубому камені виднілися сліди від пожежі, а самі сходинки явно були нещодавно відремонтовані.

Маґда спустилася по трапу і, похитуючись, стала на дошки причалу. Її обличчя все ще мало зеленкуватий відтінок через морську хворобу. Вона задерла голову, роздивляючись крутий підйом.

Похмурий капітан, помітивши це, пирхнув:

— Не змушуй мене нести тебе нагору. Якщо ти не можеш піднятися по сходах, то як ти зможеш підкорити континент? — І він швидко подріботів по хитких сходах, закріплених на прямовисній скелі.

На спостережних пунктах, розташованих угорі на стінах, юрмилися солдати Ішари. Одні махали гостям, вітаючи їх, інші трималися насторожено, остерігаючись кошлатих варварів, що прибули з ішаранськими моряками. Маґда, рушивши нагору, важко гупала по сходах, ніби намагаючись зламати їх силою свого гніву й рішучості.

Ерікал, тримаючись за перила, обережно ступав на кожну сходинку. Глянувши вниз, він побачив, що вони піднялися набагато вище верхівки флагманської щогли. Інші два кораблі ще швартувалися до причалів і закріплювали вітрила на реях. Присутність божкині освіжила його, немов приємний вітерець, і він зовсім не відчував втоми, коли вони дісталися розколини в скелі під фортецею. Пройшовши крізь отвір брами, вони рушили далі попід стінами і вийшли на відкрите подвір'я фортеці.

Там вже зібралися ішаранські воїни в парадному однострої, а командир гарнізону, худорлявий ветеран на ім'я Бота, вишикувавши солдатів у шеренги, скомандував: «Струнко!» Капітан Ґаус, зупинившись поряд з Ерікалом і Маґдою, представився.

— Командире гарнізону, ішаранський флот вирушив на завоювання старого світу.

— Так багато кораблів, — промовив Бота.

— Тридцять шість, — з гордістю відповів Ґаус. — Деякі залишилися патрулювати на великій відстані від острова.

Маґда розправила плечі.

— І в них на борту мої гетррени.

Бота нахмурився, явно вважаючи грубу жінку не вартою його уваги.

Капітан флагманського корабля пояснив різким голосом, у якому чулося невдоволення.

— Верховний жрець Кловус вважав за потрібне укласти союз із племенами гетрренів, щоб вони допомогли завоювати землі безбожників.

Маґда розтулила губи, показавши свій заточений передній зуб.

— Ми завоюємо його для себе, але можемо залишити вам кілька клаптів наостанок.

Не цікавлячись отаманшею гетрренів, Вота зосередився на веселковому серпанку, що плив за Ерікалом. У голосі командира гарнізону прозвучала туга.

— Я радий знову бачити тут божка. Ми відвоювали острів Фулкор завдяки допомозі жерця Ксіона і його божка. — Висловлюючи вдячність, він віддав офіційний поклін Ерікалу, і сутність засяяла від гордості. — Як він?

Чи благополучно він повернувся до Сереполя?

Ерікал відчув біль у грудях.

— У Сереполі стався нещасний випадок. Головний божок вийшов з-під контролю, і жрець Ксіон та його божок загинули.

Маґда пирхнула.

— Кловус хотів залякати мій народ, але його божок на додачу став нищити його власне місто. Гадаю, він засвоїв урок. — Вона засміялася.

— Мені шкода це чути, — засмучено зітхнув Вота. — Ксіон був хорошою людиною. Та якими б не були новини, мій гарнізон радий вітати вас. — Він вказав на ряди своїх солдатів. — Ці воїни будуть молитися і віддадуть шану вашій божкині, щоб зробити її сильнішою. Почуй нас, убережи нас.

Його солдати повторили молитву, і божкиня радісно загула, підкріплена вірою, адже та слабшала весь той час, що вони віддалялися від Прірарі. Ерікал задоволено зітхнув.

— Дякую. Попереду нас чекає важка битва, адже наші кораблі попливуть до Співдружності, і моїй божкині потрібно бути сильною.

— Мої воїни також принесуть жертви кров'ю, — оголосив командир гарнізону, — щоб перемога була за нами.

— Перемога вже за нами, — роздратовано буркнула Маґда. — Мій народ готовий завойовувати нові землі, і ми воліємо чимшвидше здихатися цього моря.

Солдати гарнізону оголили руки й дістали бойові кинджали, а декілька з них принесли горщики й урни для збору кривавих жертвоприношень. Ерікал розчервонівся від такого вияву підтримки. В окрузі Прірарі більшість пожертв його божкині складалися з бочок сидру, частини врожаю, ремісничих виробів і навіть витворів мистецтва. Жертва кров'ю не була чимось звичайним, але тут солдати приносили її зі щирим бажанням та від даністю, і сила такої пожертви була безсумнівною.

Вота став вигукувати накази, вишикувавши бажаючих у шеренги, і викликав добровольців по черзі, щоб вони впорядковано підходили по одному. Бійці робили собі надрізи на долонях або на руках, і червона рідина потекла в підготовлені ємності.

— Почуй нас, убережи нас! — повторювали вони. — Почуй нас, убережи нас!

Маґда спостерігала за цим видовищем з кривою посмішкою.

— Я краще проллю кров ворога, ніж ослаблю власне військо.

— Вони не ослаблені, — ображено заперечив Гаус.

Ерікал відчув, як всередині нього наростає тремтіння.

— Моя божкиня вдячна за те, що вони діляться з нею своєю силою.

Раптом один з вартових щось заволав зі спостережної вежі на фортечній стіні і стривожено замахав жовтим прапором. Інші вартові розбіглися по своїх постах на кутах стіни, вглядаючись у морський обшир на заході. Вони теж почали розмахувати жовтими прапорами.

— Що це означає? — запитала Маґда.

Командир гарнізону Вота кинув уже на бігу:

— Вони помітили чужі кораблі.

Не звертаючи більше уваги на гостей, він помчав угору кам'яними сходами, а за ним поспішили Ерікал, Маґда і капітан Ґаус. Коли вони піднялися на широку стіну, Ерікал став пильно вдивлятися у відкрите море. Божкиня загострила його зір, і він зміг розгледіти крихітні точки кораблів, що наближалися до острова. Їх було дуже багато.

— Це флот Співдружності, — мовив жрець. — І він тримає курс на наш острів.