Кевін Дж. Андерсон. Боги і дракони

38

Попри те, що «Ґліссанд», по суті, більше не належав йому, Мак Дур і не думав здаватися. Він та його корабель були нероздільні, і він все ще був капітаном свого судна, навіть якщо владу на ньому захопила Співдружність.

Відтоді, як флот вийшов з Рівермута, кожен день був наповнений присмаком лихих передчуттів. Упродовж багатьох років Мак Дур пишався кожним шматочком деревини, кожною мотузкою такелажу, кожним напнутим вітрилом. «Ґліссанд» був прекрасним та досконалим, і його екіпаж невтомно працював над тим, щоб підтримувати корабель у бездоганному стані, вичищаючи кожну дошку на палубі, фарбуючи та лакуючи декоративні дерев'яні прикраси. Але тепер палубні дошки здавалися заплямованими невидимою кров'ю, і щоразу, коли Мак Дур дивився на такелажні канати, він міг думати лише про петлі й двох своїх друзів, повішених на реях. Його корабель вже ніколи не буде таким, яким був досі, — на його душі залишилася незагойна рана.

Однак Мак Дур знав, що звістка про страшне, несправедливе покарання пошириться серед племен утауків, як і новина про те, що торгові кораблі утауків захоплюють і включають до складу військово-морського флоту Співдружності. Шелла дін Орр теж незабаром дізнається про це. Все зміниться. Якби Гейту і Сарруму просто дозволили зникнути серед своїх племен, нічого з цього не сталося б, але тепер утауки, чиї племена розкидані по всій землі, будуть змушені відмовитися від свого одвічного нейтралітету, їхній спосіб життя опинився під загрозою.

«Ґліссанд» ішов морем разом з військовими кораблями Співдружності, і вони мали розпочати жахливу війну помсти проти Ішари. Як заявив Уто, спочатку флот завдасть удару по острову Фулкор, а потім візьме курс на саму Ішару. Проте Мак Дур знав, що приблизно стільки ж ішаранських бойових кораблів готові дати відсіч у порту Сереполя. Попереду на всіх них чекають незліченні руйнування, хаос і кровопролиття.

Мак Дур стояв на носі й дивився на розкидані по морю кораблі з яскравими вітрилами, грізну бойову силу, що розтинала блакитні хвилі. Він виріс серед густих лісів і похилих пагорбів Нортерри, але в юності вирушив до Конвери, побачив океан і відчув поклик моря. Він став моряком і зрештою капітаном власного прекрасного корабля. Він замислився, яким би було його життя, якби він обрав інший шлях, вирішив мандрувати пагорбами і лісовими стежками як ватажок каравану, а не капітан корабля. Осівши десь, він, мабуть, одружився б, завів би дітей. Але море було покликанням Мак Дура, його справжнім володарем.

Зобов'язаний Хоробрий конаґа, вбраний у чорний однострій, підійшов і став поруч. Капітан не звертав на нього уваги, і вони стояли мовчки, кожен маючи на те власні причини. Уто завжди був похмурим і замкненим, а Мак Дур зараз був розлючений своїм становищем.

Нарешті Хоробрий заговорив.

— Скільки ще плисти до острова Фулкор?

— Я не знаю. Ви вбили мого штурмана.

— Якби йому дозволили покинути корабель, його б усе одно тут не було. — Вираз обличчя Уто був не гнівним, а безжалісним. — Ти — капітан судна, і ти маєш потрібні знання. Скільки ще плисти до острова Фулкор?

Плечі Мак Дура опустилися.

— Кра, острів уже дуже близько. Ще кілька годин.

І цієї ж миті, за дивним збігом, дозорець закричав з висоти грот-щогли:

— Кораблі! Кораблі попереду.

З передніх кораблів флотилії залунали голоси інших моряків. Мак Дур, примруживши очі, вдивлявся в горизонт.

— Острів Фулкор прямо по правому борту! — вигукнув дозорець.

Мак Дур зняв з пояса підзорну трубу і подивився крізь неї.

— Які кораблі? — спитав Уто. — Що ти бачиш?

Мак Дур покрутив трубу, налаштовуючи лінзи. У полі зору з'явилася група вітрильників.

— Багато кораблів. Червоні смуги на вітрилах. — Він опустив трубу. — Я попереджав, що ішаранський флот готується до відплиття.

Уто вихопив у нього підзорну трубу.

— У нас є сорок броньованих військових кораблів, яких повинно бути більш ніж достатньо, щоб завдати удару по будь-якому флоту, який вони відправлять проти нас. — Він подивився на зустрічні кораблі, і його обличчя спохмурніло. — Я нарахував десь двадцять ворожих кораблів, але вони далеко один від одного, пливуть у наш бік. — Він поводив підзорною трубою в різні сторони. — А, он ще декілька на острові Фулкор. — Він віддав підзорну трубу капітану. — Коли я спробував відбити нашу фортецю в перший раз, я не привів із собою достатньо кораблів. Я маю намір виправити цю непередбачливість.

Скелястий бастіон острова Фулкор з'явився в полі зору, і вони побачили, що ішаранський флот рушив на перехоплення. Віддалені крики залунали над водою, ослаблені відстанню між кораблями Співдружності, на щоглах яких майоріли яскраво-сині прапори, а тепер поруч з ними з'явилися червоні бойові вимпели.

Мак Дур знову оглянув океан і помітив, що до них наближається ще більше ворожих кораблів.

— Наші сили приблизно рівні.

— Не рівні, — буркнув Уто. — Вони — ішаранські тварини, а ми служимо конаґу. На наших кораблях є декілька Хоробрих. Цього разу я відвоюю острів Фулкор. — Його губи скривилися, наче він забув, як посміхатися. — Це буде наша найважливіша битва.

Мак Дур приклав долоню до лоба, закриваючи очі від сонця, і став вдивлятися у водний простір.

— Чому? Це ж просто потворна скеля, яка опинилася в зручному місці.

Хоробрий зиркнув на Мак Дура так, ніби той сказав щось образливе.

— Я думав, — наполегливо продовжував капітан корабля, — що наша мета — завдати удару по Сереполю і завоювати Ішару. Навіщо взагалі вступати тут в бій? У безкрайньому морі ми могли б розвести подалі наші кораблі і просто прослизнути між ворожими суднами, немов вода крізь сито. Тоді ми дістанемося Ішари неушкодженими.

— І залишимо береги Остерри вразливими до ворожого нападу. Ми вступимо в бій з ворогом тут. — Бліді губи Уто застигли, витягнувшись у тверду лінію. — До того часу, як ми дістанемося Сереполя, у них не залишиться жодного корабля!

Він знову взяв підзорну трубу і направив її на острів. Уто не звертав уваги на метушню солдатів, які готувалися до бою, що мав початися не раніше, ніж через кілька годин, зважаючи на повільний темп морських битв.

— Наш флот битиметься з ворогом у відкритому морі, і ми їх потопимо, — заявив Уто. — А я візьму твій корабель та декілька інших і піду прямо на Фулкор. Ми самі захопимо фортецю.

Жрець Ерікал стояв на високій стіні цитаделі, намагаючись віддихатися. Він відчував тривогу, спостерігаючи, як багато кораблів Співдружності наближаються до острова. Цілий військовий флот прямує до Ішари!

Божкиня посилила його відчуття, допомагаючи жерцю почуватися сильнішим і більшим, наче він дивився на ворожий флот з висоти хмар.

— У них десятки кораблів. — Командир гарнізону і капітан Ґаус, затінивши очі, намагалися розгледіти ворожий флот. Ерікал замовк, зайнятий підрахунками.

— Щонайменше сорок.

— Ми можемо перемогти сорок кораблів, — заявила Маґда. — Мої гетррени вже на наших кораблях. — Отаманша нетерпляче тупнула ногою по кам'яній поверхні широкої стіни. — Але нам треба бути в морі!

Вона загарчала на Ґауса:

— Веди нас назад до кораблів. Я хочу бути в гущі бою, а не ховатися тут, як заєць у кущах.

Ґаус глянув на Маґду.

— Як не дивно, я згоден з очільницею гетрренів. Мої кораблі готові до бою, і я повинен бути на носі свого корабля, вигукувати накази й керувати своїм флотом. Я не збираюся дивитися на все це зі спостережного пункту.

Командир гарнізону Вота обвів поглядом укріплену фортецю. Дозорні продовжували бити в гонги і дзвони, подаючи сигнали тривоги, а солдати бігли займати призначені їм позиції, хапали луки й стріли, заряджали катапульти, наповнювали кошики метальними снарядами, щоб обрушити їх на загарбників, які спробують видертися нагору вузькими сходами, що починалися від причалів.

— Ми захистимо Фулкор. Ми не дозволимо ворогу захопити нас.

Маґда широким кроком рушила до сходів у скелі, розмахуючи своєю палицею, ніби збиралася вгатити нею будь-кого із солдатів гарнізону, хто трапиться їй на шляху. Проходячи повз Ерікала, вона схопила його за руку.

— Ходімо, маленький жерче. Візьми свою божкиню, і ми швидко розберемося з тими чужими човнами.

Ерікал відчував неспокій своєї божкині, розлитий у повітрі, і від її тривоги в нього скрутило все всередині. Деякі божки були люті й схильні до руйнувань, але сам жрець Ерікал ніколи раніше не брав участі в битвах, як і його божкиня. Він не знав, як це позначиться на них обох. Правда, божкиня щойно отримала багато жертвоприношень свіжою кров'ю, тому почувалася сповненою сил, її охоплював зростаючий бойовий азарт, і ці емоції вкрай розбурхали божественну сутність. Ерікал зібрався з духом.

Уже на ходу Ґаус закричав командиру гарнізону:

— Якщо ми потопимо всі ці кораблі, перш ніж вони досягнуть Фулкора, від ваших солдатів буде хоч якась користь, якщо вони влаштують святковий бенкет для нас.

Маґда заволала, кличучи до себе кількох гетрренів, які разом з нею піднялися у фортецю, а тепер бродили по подвір'ю. Вони не виявили жодної радості, коли вона наказала їм швидко повертатися на кораблі.

— Ця потворна скеля краща, ніж хиткий човен, — з явним викликом заявив один з її бійців. У нього було густе волосся, заплетене в коси, а в роті бракувало переднього зуба. — Я залишаюся тут.

Маґда з такою силою вдарила його кулаком в обличчя, що голова в нього смикнулася назад.

— Ми прийшли воювати, а ворог уже поряд! Чи ти волів би порпатися в багнюці, вирощуючи квіточки?

Воїн притиснув долоню до набряклого від удару ока.

— Через тебе я тепер нічого не бачу! Як я буду рубати голови?

— Просто махатимеш мечем, коли підійдеш досить близько. У щось та й попадеш.

Капітан Ґаус, не звертаючи уваги на варварів, кинувся вниз по сходах до причалів у бухті. На бігу він крикнув у бік флагмана:

— Наближаються ворожі військові кораблі. Приготуватися до відплиття!

Екіпаж ще раніше почув сигнали тривоги, що лунали з фортеці, відтак моряки заходилися ставити вітрила, натягувати такелаж, готувати весла, якими відштовхували корабель від берега. Варвари вискочили на причал і загриміли по сходнях, розмахуючи зброєю.

Ґаус посадив кремезних гетрренів на весла, і вони вивели флагманський корабель з вузької бухти у відкрите море. Ерікал відчував, як всередині нього і всередині корабля вирує гнівна, роз'ятрена божкиня. Вона допомагала їм рухатися вперед і посилювала вітер у напнутих вітрилах, а штурман тим часом вигукував вказівки, щоб оминути небезпечні рифи.

Флагманський корабель ішаранців помчав до основного флоту, а три бойові кораблі залишилися в гирлі бухти, щоб охороняти фортецю. Ґаус підняв сигнальні вимпели, повідомляючи своїм розосередженим кораблям, щоб вони готувалися до бою.

Ерікал дивився вперед на флот Співдружності. Ворожі кораблі розділилися на окремі бойові групи, що явно мали різні цілі, причому кілька з них взяли курс на Фулкор. Він глибоко вдихнув, ділячись думками й почуттями зі своєю божкинею. Сутність теж черпала енергію в наростаючому гарячковому збудженні, що розповсюджувалося по всьому ішаранському флоту в передчутті неминучої битви.

Вперше за все своє життя жрець Ерікал відчув жагу насильства.