Кевін Дж. Андерсон. Боги і дракони

97

Королева Кору, тримаючи заплямований кров'ю спис Дар і щит з луски дракона, виглядала радісно-збудженою, сповненою наснаги. Вона подивилася на Колланана, її блакитні діамантові очі сяяли, а на вустах грала щаслива посмішка.

— Усе це надихає, правда?

Мертва By лежала біля їхніх ніг, а Колл не міг збагнути, чому Кору так поводиться. Навіщо вона дозволила власним підданим убивати одне одного? Він чув, як звідусіль лунають крики Лютих.

— By мертва! Королева піщаних Лютих мертва.

Здавалося, Кору упивається тим, що відбувалося навколо.

Його спроби умовити королеву зупинитися й не намагатися зруйнувати світ не мали жодного успіху, і він побачив, як Адан, не дочекавшись звістки від нього, повів своє військо в атаку, щоб знищити жахливі магічні пристрої. А після того, як нагрянули сили Мандана, на всьому полі битви запанував цілковитий хаос.

— Ваша армія розвалюється. Погляньте на них!

Королева Лютих здійняла руки вгору і глибоко вдихнула, ніби насолоджуючись подихом свіжого весняного вітру.

— Невже ти не розумієш? Це Оссус, — промовила вона з благоговінням та втіхою. Королева Кору, схоже, отримувала від цього величезне задоволення.

А тим часом зловісна зовнішня сила, що линула з гір, живила несамовиту ярість та гарячий шал бійців, діючи, мов отрута, про згубний вплив якої вони навіть не підозрювали. Колл відчував темні пульсуючі емоції, що сочилися з-під землі, і, мов болотні випари, впливали на всіх навколо — і на людей, і на Лютих. У голові в короля стугоніло, а всередині нього піднімалися хвилі нудоти.

Бірч, який стояв поруч зі своїм дідусем, раптом зігнувся і виблював залишки обіду на багнюку, що вкривала землю. Хлопчик увесь тремтів, в нього цокотіли зуби.

Кору кинула на Бірча співчутливий погляд.

— Ми будимо дракона! Зло виривається назовні, і ми маємо встояти перед ним, витримати його — для того щоб здійснити те, що ми повинні. — Змахнувши древнім списом, вона встромила його в уявного ворога. — Тепер ми знищимо дракона і створимо світ наново.

Повітря повнилося брязкотом зброї, шаленими криками люті та зойками нестерпного болю, що зливалися в суцільний багатоголосий гул, який посилювався гомоном незліченних ска. Темні тіні та безжальний гнів ставали дедалі щільнішими, майже матеріальними, закручуючись у нестримні вихори, готові будь-якої миті перетворитися на страшну бурю.

Бірч благально подивився на Кору.

— Не треба знищувати цей світ. Ви зробите тільки гірше!

— Так... це вже відбувається.

Колланан, намагаючись не піддатися почуттю гидливості, яке нахлинуло на нього звідкись ззовні, та жадобі крові, що гарячими пульсуючими хвилями розходилася в повітрі, подивився на мертве тіло By. Він не відчував ані докорів сумління, ані сорому за її вбивство, але його непокоїло, що це могло стати причиною того, що зараз творилося в горах Хребет дракона.

Звістка про смерть By пронеслася по об'єднаному війську зі швидкістю лісової пожежі. Унуки завили. Крижані Люті, вибухнувши радісними криками, почали святкувати її вбивство, водночас насміхаючись над своїми пустельними одноплемінниками. А від нестямного гніву, який охопив піщаних Лютих, їхня жага бою перетворилася на шалений вир помсти. Вони кинулися на крижаних Лютих, не звертаючи жодної уваги на те, що поміж ними билися ще й загони людей.

Тим часом Адану та його бійцям вдалося вивести з ладу кілька чудернацьких машин Лютих, проте маги, згуртувавшись, ні на мить не припиняли шукати слабкі місця в уже розхитаній горі, завдаючи могутніх ударів списами темної магії, від яких двигтіла й здригалася земна кора. Ще одна крижана лінза, що оберталася на масивній опорі, замерехтіла і, тріснувши, відлетіла кудись убік.

Анітрохи не стривожений смертю своєї колишньої королеви, маг Аксус крикнув своїм товаришам:

— Наш поклик набирає сили! Дракон піднімається з-під землі, і наша магія теж стає сильнішою.

Маг Ілон відірвав долоні від поверхні скелі, що неперервно тремтіла.

— Умови ідеальні. Навіть наша битва допомагає будити Оссуса!

Перед обличчям суцільного хаосу серце Колланана наповнилося моторошним страхом у передчутті непоправного лиха. Армія Мандана врізалася в бойові порядки військ Судерри та Нортерри. Люті вбивали один одного і нападали на всіх людей, що потрапляли їм під руку, незалежно від того, під якими прапорами ті билися. Скрізь спалахували жорстокі сутички, а він нічого не міг вдіяти, щоб зупинити їх, не бачив жодного шляху до перемоги, в чому б вона не полягала.

Розбурхана ворожнеча живила сама себе, фізично проявляючись у безупинному кипучому безладі кривавого побоїща. Отруйна ненависть Лютого до Лютого, брата до брата, людського війська до іншого людського війська вирувала довкола, луною розносячись по світу. Могутня буря чорного зла клубочилася й розросталася над полем бою, наповнюючи Колланана гнівом та відчаєм. Глибока одвічна ненависть і не збиралася розсіюватися, та й більшість бійців не хотіли цього.

Однак Колл не був зовсім уже безпомічним. Він міг зробити одну річ, здобути одну маленьку перемогу, — перемогу, що значила так багато. Окрім того, що він був королем Нортерри, він був ще й дідусем Бірча. Його головною метою було вберегти хлопчика.

— Бірче, ходімо зі мною. Нам треба йти звідси.

Воїн піщаних Лютих кинувся до нього, здійнявши вигнутий кістяний меч. Його обличчя перекосило від скаженої ненависті.

— Ти вбив нашу королеву!

Шторм, голосно заіржавши, став перед ними дибки, наче застерігаючи від небезпеки. Колл різким рухом штовхнув Бірча собі за спину і, замахнувшись бойовим молотом, вгатив ним у навіженого піщаного Лютого. Зброя, вкрита димчастим склом, розтрощила груди ворога, залишивши по собі криваве провалля.

Королева Кору, здавалося, не помітила нападу. Схопивши свій спис і щит, вона закричала магам.

— Використовуйте гнів! Пустіть в хід всю доступну вам силу! — Вона розсміялася, побачивши, як гора Вада, здригаючись, затріщала. — Розбудіть! Розбудіть дракона!

Шторм від переляку вирячив очі. Колланан схопився однією рукою за ріг сідла, іншою — підхопив онука.

— Тримайся! Треба забиратися звідси! — Хлопчик слухняно виконував усе, що говорив йому Колл. Король скочив у сідло позаду нього і закричав до Кору: — Ви помрете, якщо залишитеся тут.

Кору невдоволено дивилася на нього, поки він розвертав коня.

— Саме зараз ми повинні битися з Оссусом. Ненависть і зло — це каталізатори. — Її гучний голос було добре чути навіть крізь гуркіт гір, по яких уже йшли тріщини. — Саме цього вимагав від нас Кур!

— Але ви й так сильні, — заперечив Бірч. — Це хороший світ. Не треба кликати Кура, щоб він його зруйнував.

Усі маги, діючи узгоджено, спрямовували безперервний потік могутніх ударних хвиль углиб гірського хребта. Їхні вцілілі магічні пристрої знову метнули заряди магії.

І нарешті гора Вада розкололася.

Аксус та Ілон радісно заволали, торжествуючи перемогу, і за мить до них долучилися й інші маги. Вони підхоплювалися на ноги, здіймали руки до неба. Усіх їх охопило спільне почуття тріумфу.

Чорний бойовий кінь став дибки. Колланан спробував заспокоїти його, але раптом відчув різкий удар у живіт і пекучий біль у серці. Земля захиталася. Величезні валуни, зірвавшись, покотилися вниз. На схилах гори з'явилися численні тріщини й розколини. З них полетіли вгору бризки багряної лави, а з-під землі виривалися загрозливі клуби чорного диму.

Землетрус посилився, і поле бою вкрилося тріщинами. Ворогуючі Люті, відразу ж опустивши зброю, з розгубленим виглядом повернулися до королеви Кору, лише маги продовжували святкувати. Своїми діями їм вдалося запустити незворотній процес, який вже не можна було зупинити.

Колл був упевнений, що гора вибухне знову. Він пам'ятав, як під час першого виверження вогонь і попіл стерли з лиця землі гірські села й шахтарські містечка, зруйнували дороги, вбили незліченну кількість людей.

Він пригнувся, затуляючи своїм тілом онука.

— Тримайся! — крикнув він. Бірч вчепився в чорну гриву коня, і вони помчали геть від цього місця, де здригалася й тріщала сама земна кора.

Земля під ними ходила ходором, і Колл уявив собі драконів, які саме в цю мить пробиваються з далеких глибин на поверхню. Скелі почали падати одна за одною, підземні поштовхи ставали все сильнішими, і зрештою зубчаста гірська гряда розщепилася, розділившись навпіл.

І хоча саме маги своїми могутніми ударами спричинили цей руйнівний катаклізм, тепер вони могли лише безпорадно спостерігати, не в змозі нічого з ним вдіяти. Кілька сусідніх гірських вершин вибухнули, мов киплячі казани, з яких позривало кришки, викинувши в небо валуни завбільшки з будинок. На армії людей і Лютих, що вже перемішалися на полі бою, посипалося каміння. Ще дві гігантські магічні машини розтрощила скеля, яка і впала прямо на них. З тріщини біля підніжжя вулкана Вада, що з кожним поштовхом ставала все ширшою, ринула ріка яскравої лави, а в повітря здійнявся струмінь гарячої пари.

Схилившись над Бірчем, щоб захистити його своїм тілом, і боячись, що їх розчавить брила, яка прилетить з неба, Колланан відчайдушно підганяв Шторма. Чорний кінь мчав щодуху, перестрибуючи через дедалі ширші тріщини в землі. Бірч тримався за нього з усіх сил.

Позаду, там, де проліг викликаний магами пролом у гірському хребті, всі вони попадали на землю, не в змозі втриматися на ногах і захистити себе від страшної стихії. Хвиля розпеченої лави накрила їх, поховавши під собою.

Королева Кору зуміла зловити одного з вовкоконей і одним рвучким рухом застрибнула йому на спину. Вона вдарила його ногами в боки, і вони, одночасно завивши, помчали вперед. Кору тримала над головою щит із драконової луски і розмахувала списом Дар, скликаючи Лютих на останню битву.

Коли гора розкололася, Колланан, що на повному скаку все більше віддалявся від неї, кинув погляд через плече. Щось темне й лускате з гострими крилами почало виринати із зяючої рани в горі.