Кевін Дж. Андерсон. Боги і дракони

110

Повернувшись додому у Феллстафф, король Колланан дивився на своє місто з особливим трепетом і почуттям вдячності. Стіни, міцні й надійні, витримали випробування часом. Він дивився на жваві вулиці, крамниці й ринки, на міські квартали, де люди діловито снували серед будинків, на великі сім'ї, що працювали й жили разом. Селяни привезли пізній осінній врожай, а містяни готувалися до зими, яка після всіх останніх подій могла виявитися не такою вже й страшною.

Під'їжджаючи до замку, Колл дивився на великий донжон, на нову черепицю, яку він допомагав вкладати на похилому даху не так давно... але відтоді, здавалося, минула вже ціла епоха.

Повітря стало холоднішим і вже відчутно пощипувало шкіру. Перший легкий сніжок кружляв у небі того дня, коли він та його військо повернулися до Нортерри. До Колланана прийшло розуміння, що прийдешньої зими не варто боятися, — вона є частиною природного порядку речей, просто холодною порою року, після якої настане весна.

У залах замку все ще панували тіні, морок і холод самотності, які не могло розвіяти навіть розпалене у всіх камінах полум'я, але замок Феллстафф вже не був таким порожнім — тепер, коли в нього повернувся Бірч.

Король сидів у великій палаті для прийомів, тронній залі, де відбувалося стільки важливих подій — тут вирішувалися питання війни і миру, звідси відправлялися в походи армії, тут дізнавалися про жахливі новини. Це був його замок, його королівство і його обов'язки. Колланан любив своїх підданих, і всі вони переносили тяготи останнього часу разом з ним.

На стіні за міцним троном з темного дерева він повісив свій бойовий молот, посилений димчастим склом. Тепер Колл не ховатиме його в бібліотеці, де зберігав його раніше як хіба що щемливе нагадування про свої молоді роки. Він сподівався, що йому ніколи більше не доведеться скористатися цією зброєю, але молот був виставлений на видноті як постійне застереження про те, що ніколи не можна втрачати пильність.

Зараз Колл не поринув у важкі роздуми, як це часто бувало з ним після втрати майже всіх рідних. Навпаки, тепер він навіть посміхався, відкинувши всі інші думки і з втіхою спостерігаючи за поєдинком, що розгортався перед ним. На вільному місці перед троном стояв Бірч, тримаючи в руці короткий меч, який пасував йому за розміром, і його погляд був цілеспрямованим та зосередженим. Хлопчик усе ще залишався худеньким, але тепер, коли він знову почав регулярно харчуватися, на його кістках потроху наростало м'ясо.

Посеред порожньої зали Бірч атакував Ласіса. Білявий Хоробрий з незворушним виразом обличчя підняв свій меч, а потім опустив його, відбиваючи удар хлопця, який змахнув маленьким клинком. Пролунав металевий брязкіт, коли короткий меч Бірча вдарився об сталь клинка Хороброго.

— Ти маєш використовувати проти мене кинджал, — сказав Бірч, — тоді це буде чесний бій.

— Це ніколи не буде чесний бій, хлопче, бо я — Хоробрий, — відповів Ласіс. — Крім того, по-справжньому чесні бої бувають тільки в казках. Ти повинен бути готовим битися з будь-яким супротивником — навіть зі мною.

Бірч змахнув коротким мечем і відбив кінчик клинка Хороброго, а потім піднирнув під його клинком. Колланан голосно розсміявся, коли хлопчик, рухаючись з дивовижною швидкістю, прослизнув до супротивника повз його захист. Бірч опинився достатньо близько, щоб спробувати штрикнути Ласіса в незахищений живіт. Той встиг схопити хлопця за комір і підняв його в повітря. Повиснувши, Бірч вдарив плазом клинка, злегка зачепивши нагрудний обладунок Хороброго.

— Схоже, ти єдиний, хто очікував чесного бою, Ласісе, — зауважив Колл.

Звиваючись у повітрі, Бірч усе ще намагався здобути перемогу. Поглянувши на трон, Ласіс поставив хлопця на підлогу.

— Ваш онук коли-небудь стане чудовим воїном, якщо я продовжу тренувати його.

Бірч із гордістю зробив крок назад і підняв свій короткий меч, готовий продовжувати бій.

— Можливо, ще до того, як йому виповниться десять, — сказав Ласіс, і Колланан знову засміявся.

Трон королеви Тафіри поруч з ним стояв порожній, викликаючи біль у серці Колла і слугуючи ще одним нагадуванням, як і бойовий молот. У його думках Тафіра завжди була поруч, і він згадував, як вона радила йому не давати волі своїм емоціям та помислам.

У дальньому кінці зали Покл порався з вогнем у каміні, підкидаючи в нього дрова. Взявши до рук щипці, він розподіляв соснові поліна, так щоб помаранчеве полум'я піднімалося вище і тепло швидше розходилося по залі, хай йому й не вдавалося досягти віддалених кутів. Потім він обтрусив скалки й шматочки кори зі своєї вільної сірої куртки.

Тихо й діловито до тронної зали вбігли п'ятеро мамулів, і кожен з них тримав по поліну, які вони понесли до купи дров біля каміна. Волосся Покла було розкуйовджене, а сам він виглядав спантеличеним появою мамулів.

— Це моя робота, — промовив він. — Я можу зробити це сам. — Але мамули склали дрова і, відвернувшись від ревучого вогню, подивилися в бік трону.

— Їм треба щось робити, — сказав Бірч.

— У Феллстаффі чимало роботи, — запевнив Колл. — Мамулів просто треба правильно скеровувати. — Він знав, що в старому місті дуже багато всього потребує ремонту та догляду: треба було полагодили стіни й дахи, вичистити водостічні жолоби, поскладати сіно, розподілити продовольчі запаси, розчистити дороги, залатати бруківку. Раніше містяни були повністю зайняті підготовкою до зими та укріпленням міста перед війною, проте тепер столиця Нортерри могла повернути собі минулу красу й велич.

— Мамули зовсім не проти, — сказав Бірч. — І вони дуже раді, що можуть залишитися тут. Вони люблять свій новий дім.

Маленькі істоти защебетали й закивали, розуміючи слова хлопчика. Сорок цих маленьких створінь супроводжували армію Нортерри від поля великої битви до Феллстаффа, і Колланан звільнив для них одну з казарм. Мамули тішилися своїм новим житлом, так наче їх поселили в справжніх хоромах, хоча, якщо порівнювати його з їхніми попередніми убогими халупами біля крижаного палацу, то так воно й було.

Шадрі, розчервоніла від швидкої ходи, влетіла до зали з рішучим виглядом. Покл усміхнувся їй, але вся її увага була зосереджена на королі.

— Володарю, в мене важлива новина!

Колл випростався на троні. Побачивши її стривожений вираз обличчя, він подумав, що вчена дівчина, мабуть, знайшла якесь нове одкровення в записах Лютих.

Але вона здивувала його.

— Відвідувачі біля північної стіни — крижані Люті! Королева Кору тут.

Бірч, усміхаючись, повернувся до дідуся, і Колл підхопився на ноги.

— Тоді нам краще зустріти її.

Вони швидко дісталися до спостережного пункту на товстих кам'яних стінах, де їх зустріли розгублені вартові, а тим часом внизу на вулицях гомоніли містяни.

За заґратованими північними воротами на бойових санях, запряжених кремезними унуками, сиділа королева Лютих. Її супроводжували п'ятеро воїнів верхи на кошлатих вовкоконях і з гострими крижаними піками в руках. Колл сподівався, що то була просто парадна зброя.

— Король Нортерри Колланан! — вигукнула Кору, побачивши його. Вона помітила Бірча, що стояв поруч. — Ти приймеш мене?

Дивлячись униз, Колланан згадав розповідь Адана про те, як піщані Люті явилися до Баннрії, вимагаючи впустити їх і погрожуючи зрівняти місто з землею. Але тепер світ був іншим. Кращим, як сказав їм древній Кур.

Він поклав руку на плече свого онука.

— Авжеж. Я запрошую тебе до нашого замку.

Колл сумнівався, що бодай якісь страви, приготовані на його кухні, будуть сприйняті видатною королевою півночі як святкове частування, але він наказав своїм кухарям зробити все, що в їхніх силах. Вони винесли таці з паруючою їжею, присмаченою екзотичними спеціями, які так подобалися Тафірі. Коли до Колланана долинули знайомі аромати страв, його пронизала гостра туга за втраченою дружиною. Довкола так багато всього, що він відчував, бачив, чув, нагадувало про неї. Його кухарі готували за ішаранськими рецептами Тафіри, і після повернення він замовив іще спецій та наказав їм продовжувати готувати їжу саме так, як хотіла б їхня королева.

Кору, холодна, царствена й прекрасна, сиділа в гостьовому кріслі поруч із Бірчем. Вона їла запропоновані страви, жодним чином не виказуючи образливої зверхності, що само по собі Колл вважав уже перемогою.

Він з'їв ложку теплого сочевичного рагу, щедро приправленого насінням зіри.

— Війни закінчилися, і світ стане сильнішим, — сказав він. — Народи Співдружності засвоїли свій урок.

— Саме так, як було задумано Куром, — мовила королева, і Колланан не став сперечатися. Вона поки що не пояснила причину свого візиту.

Він прийняв рішення.

— Конаґ Адан об'єднав три королівства. Його коронація відбудеться через два тижні, і ми з Бірчем незабаром вирушимо в Конверу. — Він замовк, не впевнений, чи не перевищує свої повноваження, роблячи таке запрошення, але все ж зважився. — Наш конаґ вважатиме за честь, якщо на коронацію прибуде королева Лютих. Це продемонструвало б зміну у відносинах між Лютими та людьми.

Бірч подивився на неї з надією в очах.

Кору надовго задумалася, а потім, нахмуривши брови, відповіла:

— Я думаю, що ні. Моя присутність відволікатиме всіх від церемонії і заважатиме проводити її. А моїм Лютим треба дуже багато чого відбудувати й відновити.

І хоча хлопчик виглядав розчарованим, сам Колл відчув хвилю полегшення, почувши відповідь королеви. Проте він був радий, що все ж зробив цей жест.

— Крижані та піщані Люті, — продовжила Кору, — є нащадками Сут і Раан, але вони були розділені занадто довго. Цей розкол сягає часів найжорстокішого кровопролиття в нашій історії. — Її бліді губи стиснулися в тонку лінію. — Проте ми також маємо пам'ятати, що Раан і Сут були сестрами, що вони з однієї родини. Всі Люті походять від спільних предків.

Кору поглянула на короля, і вперше за весь той час, що він її знав, вона виглядала невпевненою.

— Ми бачили, як над нами літає золотий переливчастий дракон, ловлячи сонячне проміння. Його блискуча луска сліпить очі, коли намагаєшся подивитися на нього, але він є нагадуванням для нас. Землі починають зеленіти. Сплюндровані пустелі та засніжені пустки починають змінюватися.

Королева, здавалося, сама була вкрай цим здивована.

— Я бачила це на власні очі, і це нагадування нам всім про те, яким світ був до того, як наші війни спустошили його. Ми, Люті, знищили так багато всього. — Вона випросталася у своєму кріслі. — Ми знаємо, що повинні робити. Кур повернув нам цей світ з новим наказом зробити його кращим. Якщо ми зможемо відновити ці землі, то мій народ матиме більше життєвого простору, ніж ми можемо собі уявити. І цього разу перед нами стоїть завдання зробити так, щоб ця земля розквітла. — Вона важко ковтнула. — А не спалити її дотла.

Колланан був радий бачити, що королева тепер зовсім по-іншому дивиться на світ та роль Лютих у ньому.

Вона вказала блідою рукою на стіни замку, але мала на увазі набагато більше.

— Ці землі твої, королю Колланане. Люди відновили їх, і ми сподіваємося, що ви теж будете процвітати. Тепер настала черга Лютих зробити те саме.

Колланана охопило якесь дивне відчуття, а потім він збагнув, що це було полегшення. До цієї розмови король не раз замислювався, чи зможе він коли-небудь знову почувати себе в безпеці, чи зможе його народ жити своїм власним життям, як це було раніше. Тепер, можливо, це стане реальністю.

Після того, як королева крижаних та піщаних Лютих закінчила основну частину своєї трапези, слуги принесли на десерт цукерки з кристалізованого меду. Кору з'їла одну і, вражена незвичним смаком, решту не надто делікатно віддала Бірчу.

Вона знову підняла очі на короля, відкинула назад світле волосся.

— Я прийшла до тебе з пропозицією, король Нортерри Колланан. Моя мати та її воїни зруйнували ваше містечко на озері Бакал, накривши його зимовою хвилею. Завдяки цьому хлопчику я зрозуміла, що це означало для вас.

Колл не знайшов слів для відповіді, і знайомий біль пронизав його серце.

— Мої крижані Люті хотіли б запропонувати відбудувати його. Наші робітники й маги можуть легко розчистити лід, відновити озеро, відбудувати місто, але вам доведеться допомогти нам розібратися, як влаштовані ваші оселі.

Такого Колл зовсім не очікував.

— Лейк Бакал — це рана, яку потрібно загоїти, якщо ми хочемо жити в мирі з Лютими.

— Добре, тоді домовились. — Королева була явно задоволена його відповіддю, а потім додала: — Мамули дуже наполягали на цьому. Вони хочуть відправитися туди і працювати над його відновленням.

Бірч зацікавлено перепитав.

— Мамули?

— Багато з них втекли з півночі і тепер живуть у лісах навколо озера Бакал. Вони допоможуть у відбудові. — Вона виглядала роздосадуваною. — Вони весь час хочуть щось робити.

— Це буде новий світ, — сказав Колланан. — Кращий світ.

— Північ змінюється, як і пустелі, — промовила Кору. — Твої люди зможуть знову заселити місто на озері Бакал, і ми присягаємося, що ніколи не дозволимо заподіяти їм шкоди. — Вона замовкла і, здавалося, не просто замислилася, а напружено намагалася прийняти якесь рішення. Зрештою вона подивилася спочатку на Колла, потім на Бірча. — І, можливо, хлопчик зміг би приїздити до нас у гості?