Кевін Дж. Андерсон. Боги і дракони

86

На рівнині Чорного скла лише почало світати, і Ґлік, здригнувшись, різко прокинулася від того, що з валуна біля неї злетіла Арі. Спершу дівчину охопила тривога, але потім вона відчула, як потік здивування лине до неї через сердечний зв'язок.

Протираючи очі, Ґлік звелася на ноги й потягнулася, а потім подивилася в чисте небо. Вона почувалася цілком бадьорою, хоча вночі їй наснилося багато незрозумілих снів. Гнітюча загроза, що відчувалася в цьому пошрамованому місці, була передвісником неминучих змін у всьому світі.

Магиня та двоє воїнів Лютих, які досі залишалися тут, не звертали уваги на загін людей. Забравши своїх ауґів, вони відправилися в іншу частину обсидіанової пустки. Горава та її супутники не становили явної загрози і не виявляли жодного інтересу до людей. Лиса магиня з грубими рисами обличчя блукала поміж застиглими озерцями димчастого скла, вдивляючись у чорну порожнечу, ніби шукаючи в ній якісь відповіді. Воїни Лютих час від часу вдаряли списами по обсидіану, який тріскався з порожнистим звуком, і саме це розбудило Ґлік.

Дівчина знайшла в небі Арі, ковзнула очима по її прекрасному пір'ю та лусочках і полинула поглядом далі, ще вище, до інших ска, які парили у височині на висхідних потоках теплого повітря. Вони прилетіли сюди зі своїх гнізд у далеких скелях. Ґлік пригадала, як піднімалася на ці високі дикі вершини, роздираючи в кров долоні та розбиваючи коліна, дряпаючись вгору по стрімких скелях, поки не видерлася до гнізд птахів-рептилій, де вона відшукала дорогоцінне яйце Арі. Воно було варте всіх її важких зусиль.

До дівчини підійшла Пенда, яка теж подивилася вгору, і вони постояли разом, споглядаючи ска, що ширяли високо в небі. Королева явно скучала за Ксаром, який ще не повернувся після того, як полетів до Адана Старфолла з терміновим повідомленням про Бірча.

— Ска накинулися на Лютих у Баннрії після того, як мого батька... — її голос урвався. — Думаєш, це ті самі? Який між ними зв'язок?

— Ніхто не знає, скільки ска існує на світі. — Ґлік глянула на магиню Гораву, яка сиділа, згорбившись, над озерцем димчастого скла серед сплюндрованої пустки, а потім знову подивилася на крихітні фігурки високо вгорі. — Зараз вони, схоже, не звертають уваги на Лютих. Піщані Люті називали їх маленькими драконами, бачили в них шпигунів або шкідників. — Її голос став сумним. — Вони вбивали всіх ска, в яких тільки могли поцілити, але Арі вдалося втекти.

Дівчина заплющила очі, відчуваючи міцний сердечний зв'язок зі своєю улюбленицею, але ці дикі птахи мали власну незвичну первісну енергію і природну схильність до невгамовного бешкетування, що робило їх схожими на маленькі клубочки хаосу.

Несподівано магиня Горава підняла погляд на птахів-рептилій, що кружляли в небі, і один з воїнів замахнувся на них списом, але то була пуста погроза, яка не становила для пташок жодної небезпеки.

У багатьох видіннях Ґлік були присутні ска, але ці птахи все одно залишалися загадкою. За що їх так ненавиділи Люті? Раптом вона відчула, як щось змінилося в її свідомості та в її серці. Яскравий ранок на цій зруйнованій магією рівнині став темнішим, наче промені сонячного світла вигнулися, проникаючи в майбутнє і в минуле.

— Ох! — Поруч із нею похитнулася Пенда. — Ти відчуваєш це?

Перш ніж Ґлік встигла відповісти, незбагненні звуки й видіння почали завивати й кружляти навколо неї. Вона малювала коло довкруж серця знову й знову, бурмочучи слова своєї звичної молитви, проте відчувала, що губиться в чомусь невідомому, що її кудись уносить... і піднімає у високе небо, як одну з пташок-рептилій, але вона летить невпевнено, нестійко, ніби не маючи точки опори.

Пенда потягнулася до Ґлік і стиснула її руку.

— Кра, що я бачу?

Ґлік переплела свої пальці з пальцями названої сестри. Вони були разом і бачили одне й те саме дивне видіння... чи то було якесь одкровення? Щось змінилося в самому серці світу. Реальність тріщала, немов шкаралупа яйця ска. Ґлік ахнула, коли потік видінь перетворився на щось більше, ніж просто картинки. Це були ще й відомості, історія минулих часів, — безпосередні знання про ті події.

Дівчина бачила рівнину Чорного скла, яка постала перед нею як залите кров'ю поле битви, наскрізь просякнуте жорстокою магією. Вона дивилася в далеке минуле, в стародавню історію, коли цю місцевість нівечили й руйнували впродовж незліченних століть під час битв Лютих. Вони загнали Оссуса глибоко під землю, проте зло не було знищене, і тоді Люті віддали всі свої сили тому, щоб вести тривалу війну на винищення одне одного.

Але тепер у видінні Ґлік вже не було Лютих. Вона летіла на вітрах часу і бачила внизу людські поселення. Спочатку це були лише убогі й примітивні стоянки перших людей, де ті, хто вижив після війни, збирали якусь поживу і намагалися хоч якось протриматися, але видіння неслися вперед, рік за роком, десятиліття за десятиліттям, і поступово понівечена земля ставала м'якшою, на ній з'являлося все більше зелені. Вона ставала більш родючою, потроху відновлюючись. Людські поселення більшали, ставали помітнішими, численнішими. В струмках текла вода, ліси розросталися все більше, аж поки не вкрили пагорби.

Вгорі над головою і всюди навколо Ґлік відчувала глибоку, принишклу присутність зла — Оссуса, — проте це був не єдиний дракон. Менші дракони розлетілися по світу, все ще залишаючись страхітливими, але в міру того, як люди створювали власні спільноти, обирали собі правителів, жили все більш заможно і почали процвітати як раса — цілком самостійно, без усяких Лютих, — дракони стали слабнути, згасати. Зрештою вони розпалися на тисячі дрібних шматочків, які за своєю суттю були вже іншими, змінившись назавжди.

Тепер, перебуваючи у вихорі історії, Ґлік занурилася у свої передчуття, намагаючись разом з тим розібратися в знаннях, що хлинули на неї. Люди продовжували зцілювати світ, а дракони, що розділилися на частини, розпадалися далі й далі на все менші частки, і лише ті їхні залишки, яким зрештою вдалося вижити, перетворилися на ска. Птахи-рептилії стали найдрібнішими частинками велетенського дракона в серці світу, крихітними проявами того, що колись вміщувало в собі все зло і жорстокість, виокремлені зсередини Кура. Сутність Оссуса мала б залишатися під горами, але за багато століть вона розсіялася, просочилася в серця вцілілих Лютих і навіть деяких людей.

Але самі ска вже були іншими.

У своєму видінні Ґлік бачила незліченні зграї птахів-рептилій, які кружляли в чистому небі, то збираючись разом у якусь впізнавану фігуру, то розлітаючись врізнобіч. Арі зараз була серед них, і вона то різко злітала вгору, то стрілою падала вниз. Її серцевий зв'язок із Ґлік був теплим і сильним.

Видіння раптом з тріском луснули, мов натягнута мотузка, і дівчина впала, порізавши коліна об димчасте скло, що вкривало землю. Пенда схилилася до неї і стиснула її за плечі.

— Ти бачила? — запитала вона.

Ґлік прикусила губу і кивнула. У горлі пересохло, очі пекло.

— Ти зрозуміла? — продовжувала розпитувати Пенда.

Ґлік кинуло в дрож.

— Кра, я ніби щось знаю, але, можливо... можливо, цього просто не можна зрозуміти. Ска? Маленькі рештки дракона, які так сильно змінилися?

До них підбігла Чет, вкрай стривожена. Хоробра, очевидно, щось кричала їм аж до хрипоти, але ні Пенда, ні Ґлік її не чули. Гом теж поспішив до них, занепокоєний тим, як багато ска кружляло над ними.

— Вони мені не подобаються, — сказав юний зброєносець. — Вічно чіпляються до мене.

— Ска можуть бути пустотливими, але вони ніяк тобі не зашкодять, — відказала Чет.

— Не тоді, коли їх тисячі, — стояв на своєму Гом. — Згадай, що вони зробили з піщаними Лютими в Баннрії!

Ґлік звелася на ноги і витерла кров з колін. Її синя ска сіла їй на плече, і дівчина пригорнула до себе Арі.

— Я так хвилювалася... і досі хвилююся. Що тут має статися? — Ґлік погладила Арі по голові, зазирнула в Гранчасті очі, і пташка защебетала. — Чому нас так тягнуло сюди?

Пенда щасливо засміялася і простягнула вперед руки. До неї підлетів інший ска і, б'ючи смарагдовими крилами, сів на витягнуту руку королеви.

— Ксар, ти повернувся! Ти відніс моє послання Адану Старфоллу?

Зелений ска зацвірінчав і засвистів, явно задоволений собою. Пенда нахилилася ближче, подивилася в Гранчасті очі Ксара. — З Аданом все гаразд?

— А з ким тепер все гаразд? — запитала Ґлік.

Високо вгорі над рівниною Чорного скла кружляли десятки ска, ніби чекаючи чогось, що мало статися вже зовсім скоро.