Кевін Дж. Андерсон. Боги і дракони

59

Навіть після того, як Адан та армія Судерри вирушили в похід, Пенда, залишившись у місті, не почувалася самотньою. Ґлік не відходила від неї ні на крок, розповідаючи про свої пригоди та шукаючи розради. Дівчина згорнулася калачиком на великому королівському ліжку, зауваживши, що ніколи не бачила такого аж занадто м'якого матрацу і таких надмірно пишних ковдр.

— Сподіваюся, це не заважатиме тобі спати, — піддражнила її Пенда. — Якщо захочеш, то завжди можеш лягти на підлозі.

Ґлік щільніше загорнулася в ковдру.

— Нічого, якось впораюся.

Обидва ска вмостилися на жердині, поглядаючи на дитину в колисці. Пенда задула свічки, а Ґлік затишно скрутилася клубочком у ліжку королеви. Незабаром вона задрімала, поглинута сном і видіннями, а от Пенді не спалося. Було так тихо, так тепло, що на мить вона ніби відчула, що таке мир і спокій. Але Адана не було поруч.

Дівчині-сироті знову наснилося нічне жахіття, і вона неспокійно борсалася під ковдрою. Арі змахнула крилами, видавши пронизливий крик. Ґлік смикнулася, різко прокинувшись, і у відблисках полум'я вогнища Пенда з болем у серці помітила великі густі тіні навколо очей дівчини. Змарнілий вигляд її личка свідчив про те, що вона й досі не оговталася від постійного страху та недоїдання. Пенда спробувала заспокоїти її, погладивши по скуйовдженому, нерівно підстриженому волоссю.

— Тобі нічого не загрожує. Це було просто нічне жахіття.

Заплакала маленька Оук, і Пенда встала, щоб взяти дитину на руки і поколисати її.

Ґлік намагалася осмислити те, що їй наснилося, те, що вона побачила.

— О, то було щось більше, ніж просто нічне жахіття. Стільки видінь! — Вона потерла очі. — Ще гірше було на рівнині Чорного скла через усю ту отруйну магію, що просочилася в землю! Стільки крові, стільки подій з минулого. — Вона знову й знову малювала коло довкруж серця, намагаючись цим себе заспокоїти. — Я чула відлуння криків тисячолітньої давнини. Крики всіх Лютих та всіх людей-рабів, вбитих там. — Вона шморгнула носом, потім витерла його тильною стороною долоні.

— А ще я бачила дракона, який ховався під димчастим склом. Чорні озерця виглядали немов вікна... у зло. Воно сидить десь глибоко всередині світу і поволі витікає назовні. І це щось більше, ніж просто дракон. — На її маленькому обличчі проступила тривога. — Дещиця його живе в кожному з нас.

Пенда пригорнула худеньку дівчинку до себе, тримаючи Оук однією рукою, а іншою обіймаючи свою названу сестру. Зараз королева могла захистити їх обох, так само як високі міцні стіни Баннрії захищали її саму.

— Ми зможемо знайти спосіб боротися з ним як всередині себе, так і ззовні. — Вона зітхнула. — Шкода, що мого Старфолла немає поруч. Міські мури міцні, але його серце ще міцніше.

Ґлік, усе ще занепокоєна, повернулася на бік на зібганих простирадлах. Світла вогнища було достатньо, щоб Пенда помітила, як їй не по собі.

— Я бачила ще одну сутність у димчастому склі, таку ж могутню. Протилежність дракона. Не можу зрозуміти, чи вона краща, чи просто інша. Щось жахливе.

— У світі занадто багато жахливих речей, — мовила Пенда. — Я рада, що ми маємо одна одну.

Раптом Ґлік підняла голову, і на її обличчі з'явився здивований і водночас стривожений вираз.

— Кра, я геть забула! Ми звільнили всіх в'язнів у центральних каньйонах, але ще одна група відправилася працювати на рівнину Чорного скла! Десь дванадцятеро рабів, троє охоронців-Лютих і один маг.

Почувши це, Пенда відчула тривогу.

— І вони все ще там? Збирають димчасте скло?

Дівчина кивнула.

— Думаю, так. Ми повинні врятувати їх!

Пенда стиснула губи.

— Ми не можемо просто поїхати туди і звільнити в'язнів. Королева By може здогадатися, хто визволив усіх бранців з каньйонів.

— Ми повинні!

На серці в Пенди стало вкрай тривожно.

— Завтра ми скличемо раду і подивимося, що можна зробити. Кажеш, там тільки один маг і троє охоронців?

Ґлік намалювала коло довкруж серця.

— Так. І дванадцять полонених. Ми можемо звільнити їх. Королева By наказала охоронцям берегти їхні життя.

Оскільки їм обом так і не вдавалося заснути, Ґлік стала розповідати про своє життя у невільничому таборі, про те, що її змушували там робити, про розмови, які вона вела з Чет, про те, як зберегла синє перо Арі. Нарешті дівчина знову задрімала, притулившись до своєї названої сестри.

Королева Пенда теж намагалася заснути, думаючи про Адана, який на чолі свого війська рухався до гір, щоб протистояти своєму брату. Сьогодні вночі, далеко від дому, він спатиме на твердій землі. Вона тужила за Аданом, але в неї були свої обов'язки, і тепер саме Пенда несла відповідальність за це місто. Вона, вартові Стяга, Чет, інші звільнені Хоробрі — всі вони захищатимуть місто. Вони мусять.

Наступного ранку, погодувавши дитину й запросивши приєднатися до неї за сніданком кількох радників і лордів-васалів, які ще зоставалися в замку, Пенда завела розмову про в'язнів, які залишилися в таборі, де добували димчасте скло. Раптом у залу увірвався Гейл Орр, на його обличчі дивним чином змішалися почуття гніву й остраху. Він здійняв угору обрубок лівої руки, наче то був кийок.

— Вони наближаються, серденько! Розвідники щойно прискакали із західних пагорбів — там армія піщаних Лютих. Їх тисячі, і вони сунуть сюди! Навіть звідси можна побачити хмару пилу, яку здіймає їхнє військо. Кра, королева By, певно, дізналася про те, що сталося.

Пенда, залишивши стривожених радників і лордів за обіднім столом, вискочила із зали й помчала вгору по сходах, що вели на оглядову вежу замку. Звідти, з найвищої точки Баннрії, вона могла побачити, як ворог наближається до міста. Пенда пам'ятала жах, викликаний тією першою несподіваною пиловою бурею, жахливі вітри, що налетіли з пустелі й принесли сюди піщаних Лютих — уперше за тисячі років.

Тепер буде ще гірше.

Ґлік кинулася за нею, перескакуючи кам'яні сходинки через одну, а Гейл, важко дихаючи, шкандибав за ними. Стоячи під відкритим небом на оглядовому майданчику, звідки Адан полюбляв спостерігати за зорями, Пенда затінила очі рукою. Вона відчула, як у неї по шкірі поповзли сироти ще до того, як побачила пил, піднятий сотнями й сотнями піщаних Лютих, які суцільним потоком долали пасмо золотистих пагорбів, направляючись просто до Баннрії.

Ґлік, малюючи коло довкруж серця, поточилася, мало не знепритомнівши, і Гейл підхопив дівчину, яка почала падати прямо на нього. Ґлік пробурмотіла:

— Саме цього ми й боялися.

Пенда глибоко вдихнула холодне й сухе повітря.

— Саме цього ми очікували.

Очі дівчини-сироти застигли, вдивляючись у незбагненну далечінь.

— Я бачила це. Величезне військо, високі мури. Страшні битви.

Зі сторожових веж забили на сполох, і звістка про армію Лютих швидко рознеслася по всьому місту. Пенда та її супутники спостерігали за нападниками з високого майданчика. Королева промовила на повен голос.

— Ми готові. Ми не безпорадні. Скличте вартових Стяга, роздайте нашим захисникам зброю з димчастим склом. Ми покажемо піщаним Лютим, що ми не слабкі і не беззахисні.

Вояки, заскочивши на коней, помчали вулицями, поспішаючи до брам і мурів. Королева Пенда, що якийсь час провела серед утауків десь у далеких пагорбах, повернувшись, зайняла належне їй місце в Баннрії. Тепер вона трималася поруч із батьком і зосередилася на своїй утаукській удачі, на тому бодай крихітному натяку на магію, яку вона могла використати.

— Баннрія простояла дві тисячі років — і простоїть ще тисячу.

— Я почуватимуся більш впевнено, якщо вона стоятиме завтра, серденько, — зауважив Гейл.

Вони відправилися до стіни біля західних воріт і піднялися нагору, де зібралася найбільша група захисників. Пенда йшла між ними, намагаючись випромінювати впевненість, якої, втім, сама не відчувала. У неї пересохло в горлі, а очі боліли від того, що вона побачила за мурами міста.

Ґлік побігла вперед, щойно побачила Чет серед захисників, які готувалися до бою на одній зі сторожових веж. Хоробра рушила до королеви, на ній був чорний плащ і тонка кольчуга. Виглядала Чет загрозливо, але армія піщаних Лютих, що наступала на місто, виглядала набагато більш загрозливо.

By неслася на чолі свого війська, за нею з гуркотом мчали вперед вкриті бронею ауґи. Королева піщаних Лютих, прекрасна й гордовита, вела за собою величезну армію, набагато більшу, ніж Судерра коли-небудь бачила. Очевидно, це був не звичайний візит, як у попередні рази. І зухвалого брата королеви більше не було поруч з нею — бо Адан убив його.

Коли військо наблизилося до міста, витоптуючи все на своєму шляху, королева By направила свого ауґа прямо до заґратованої брами. Вона зупинилася перед міськими мурами і поглянула вгору, відкинувши голову назад, так що її золотаво-мідне волосся струменіло й виблискувало за її спиною, немов язики полум'я.

Зібравши всю свою хоробрість в кулак, знаючи, що все місто — а насправді вся Судерра — покладається на неї, Пенда вийшла вперед, дивлячись униз на пустельну армію.

Королева піщаних Лютих здивовано вигукнула:

— Пенда Орр, жінка, яка називає себе королевою! Ти вийшла зі схованки.

Пенда вирішила триматися спокійно, ніби це була звичайна розмова за чаєм з тістечками.

— Я вдома, серед свого народу, після повернення з довгої подорожі. — Вона залишила дитину під наглядом няньок у замку, але By одразу ж помітила, що Пенда більше не вагітна.

— Ти вже народила дитину. Принеси її мені! — зажадала By.

Обличчя Чет спалахнуло від гніву, Ґлік зашипіла, але Пенда не ворухнулася, хоча далося їй це нелегко. Тепер вона заговорила більш різко.

— Народи собі власну дитину, якщо вона тобі так потрібна, а моя дочка належить мені. Залиш нас у спокої.

— Ви всі належите мені! — заревіла By.

Пенда відчула, як її нудить від страху, хоча їй вдалося нічим цього не виказувати. Чому By так сильно хоче отримати її дитину? Невже тільки через те, що королева піщаних Лютих не любила, коли їй у чомусь відмовляють? Або ж By хотіла мати заручницю, щоб їй було легше контролювати Адана?

Від наростаючого гніву голос королеви піщаних Лютих зірвався на вереск.

— А де моя армія, моя людська армія, яку мені обіцяв король Адан? — Вона підняла простий, без жодних оздоблень, чорний щит на лівій руці. — Я знаю, що він убив мого брата. Я знаю, що ви напали на наш табір у каньйонах! — Її голос тепер був схожий на ревіння бурі. — За це ви всі приречені на смерть. Ми зрівняємо Баннрію з землею.

— А ви поневолили і знущалися над сотнями людей, — відказала Пенда.

— Моїх людей!

Гейл Орр, що стояв поруч з донькою, зблід. На його лобі виступив піт.

— Кра...

Пенда скривила губи в холодній посмішці і гукнула вниз із високої стіни.

— Цей світ більше не належить Лютим. Ваша раса майже знищила його, а потім ви втекли і десь поховалися. Тепер цей світ належить людям. Повертайтеся до своєї мертвої пустелі.

На якусь мить By застигла, побагровівши від люті. Позаду неї сотні ауґів вдарили по землі пазуристими лапами. Її воїни зметнули вгору свою зброю, вимагаючи помсти за ці слова, наче сама лише їхня лють могла розтрощити стіни Баннрії.

— Де моя армія? — заволала By.

— Твоя армія позаду тебе, — холодно кинула Пенда. — А де моя, я добре знаю.

За її сигналом з-за стін піднялися сотні лучників, і у них в руках виблискували тисячі стріл з наконечниками з димчастого скла.

— Цього має бути достатньо.