Кевін Дж. Андерсон. Боги і дракони

37

Після настання темряви коні неслися риссю по дну пустельних каньйонів. Місяць ще не піднявся достатньо високо, щоб освітити кам'янисту землю, але очі солдатів уже звикли до пітьми й тіней. Над головою поміж високих скелястих стін виднілася вузька смуга зоряного неба.

Багато бічних стежок вели в глухі кути, але військовий загін мав при собі мапи, накреслені на основі побаченого Арі, і Тон без жодних вагань вів і бійців за собою.

Така впевненість дозволила Адану зосередити свої думки на близькій битві. Він погладив гриву своєї гнідої кобили, більше задля того, щоб заспокоїти себе, ніж її. Сотні бійців ударного загону мчали вперед у напруженому мовчанні, стежачи за тим, щоб не видати себе брязкотом зброї. Єдиними звуками, що супроводжували їх рух, було тихе дзенькання збруї і стукіт копит по кам'янистому ґрунту.

Похід тривав уже два дні, і Адан вважав, що їм досі вдавалося залишатися непоміченими, тому відчував помірну впевненість в успіху їхньої справи. Люті й гадки не мали, що невільничий табір вже зовсім скоро зазнає нападу. Для Адана і його загону це був єдиний шанс.

Над ними носилася й кружляла синя ска, явно стривожена. За звичайних обставин Арі вже видала б пронизливий крик, але вона розуміла, що тепер потрібно зберігати тишу.

Перші вершники досягли повороту каньйону, і Тон притримав свого коня. Елліель була поруч. Решта передової групи теж зупинилася, занепокоєно соваючись у сідлах. Коли Колланан з Аданом під'їхали до Тона, він обернувся до них і заговорив гучним шепотом.

— Ми майже на місці. — Його обличчя осяяла усмішка. — Одразу за цим [2]поворотом старе річище розширюється і з'єднується зі своєю колишньою притокою. Це основний вхід до верхніх тунелів, де тримають людей.

Адан вдивлявся в тіні каньйону, намагаючись розгледіти деталі. Один гострий скелястий виступ був схожий на людину з великим носом, і король упізнав це місце, згадавши, що бачив його на зображеннях, принесених Арі.

Колланан зняв свій бойовий молот з ременя і поклав на плече. Він кинув на Адана твердий, мов скеля, погляд.

— Ми знищили фортецю на озері Бакал. Давайте звільнимо бранців із цього жалюгідного табору.

Елліель заговорила спокійно, зі знанням справи.

— Як тільки почнеться битва, наш загін має розосередитися і простежити, щоб жоден Лютий не втік через бокові проходи в каньйоні. Ми повинні відрізати їх і всіх знищити.

— Люті й не подумають тікати від людей, — зауважив Тон. — Вони кинуться в бій, не допускаючи думки, що можуть програти.

Адан кивнув.

— Пенда стверджує, що Ґлік та інші в'язні теж дадуть їм відсіч, проте не будьмо занадто впевненими в цьому. Це все ж таки Люті — воїни та маги. — У нього пересохло в горлі. — Нашому війську не обійтися без втрат у цій битві.

— Я не занадто впевнений, — відказав Колл. — Просто достатньо впевнений.

Адан озирнувся на вершників, які заповнили каньйон позаду них, на нортерранських бійців Колланана та на своїх судерранських вояків. Він дістав із піхов свій вкритий димчастим склом меч і здійняв його вгору. Слабке зоряне світло блиснуло на обсидіані.

Адан заговорив так, щоб його почули передні ряди, але не наважився вигукнути бойовий клич, що рвався в нього із серця.

— Цим мечем було вбито брата королеви By, який хотів забрати мою дружину й дитину. Сьогоднішньої ночі він уб'є ще багатьох Лютих. — Король подумав про звільнення Ґлік та всіх інших в'язнів. — Сьогодні ми зробимо добру справу.

Колланан покрутив молотом перед собою, милуючись вкрапленнями димчастого скла.

— Ми не можемо дозволити втекти жодному Лютому. Жодному. — Це нагадування хвилею шепоту докотилося до всіх воїнів.

Арі ширяла над головами, збуджена, нетерпляча. Всі солдати витягли мечі, приготували щити. Звук, який долинув від них, не був бойовим кличем, але то був сповнений рішучості приглушений гомін сотень голосів, який збадьорив Адана.

— Це стане несподіванкою для них, як і повинно бути.

Елліель зняла рукавицю і затиснула золоту манжету на зап'ясті. Реймер спалахнув яскравим полум'ям. Він слугуватиме не тільки вогняним мечем, але й маяком для всього атакуючого війська.

Вона пустила свого коня вскач. Поруч з нею нісся Тон. За ними, пришпоривши коней, рушили обидва королі. З наростаючим гуркотом ударний загін ринув до невільничого табору.

Місяць піднявся над вершечками стін каньйону. Ґлік прокинулася від того, що ауґи зафоркали у своїх загонах. Вона виринула зі сну, в якому атакувала своїх ворогів, розсікаючи їх кинджалом з димчастого скла. Сон був таким яскравим і реальним, що вона відчувала пір'їну Арі у своїй долоні. У сні Ґлік розсміялася, радіючи своїй перемозі.

Вона почула в глибині каньйону якесь гуркотіння, що швидко наростало.

Кілька охоронців-Лютих бродили серед в'язнів, які спали просто неба або тулилися під хирлявими навісами. Повіяв теплий вітерець, і Ґлік відчула, як щось міняється в повітрі. Щось насувалося.

Вона поспіхом намалювала коло довкруж свого серця.

Ауґи знову запирхали. Один з Лютих голосно спитав, що відбувається, замість того, щоб підняти тривогу. Ґлік почула тупіт копит, що хутко наближався до табору. Цей звук був зовсім не схожий на важку ходу їздових рептилій. І все гучнішим ставав гул вигуків — людських голосів!

Чет миттю прокинулася і, випроставшись, блиснула очима на свою товаришку.

— Час настав. Вони нарешті тут.

Ґлік, відкинувши запилюжену ковдру, підхопилася на ноги і метнулася до розколини в скелі, щоб дістати прихований там ніж. Димчасте скло порізало пучку її пальця, нагадавши, яке воно гостре, але дівчина міцно стиснула огорнене шкірою руків'я, відчувши ніжний цілунок пір'їни ска. Це саме та зброя, яка їй потрібна.

Тепер крики стали ще гучнішими, вершники нестримним вихором неслися по каньйону до табору. Захоплені зненацька Люті металися в різні боки. Ґлік закричала достатньо голосно, щоб розбудити інших полонених, які ще спали.

— Готуйтеся до бою!

В'язні попрокидалися, деякі намагалися зрозуміти, що коїться, інші вже були готові битися, а якісь страшенно перелякалися. Піщані Люті похапали списи й мечі і побігли до входу в каньйон, наче збиралися взяти участь у тому, що їм здавалося якоюсь грою.

Солдати на повному скаку наближалися до табору, стрімким потоком із сотень людей. Ґлік не бачила стягів чи знамен, а тільки високо здійняті мечі, що маслянисто виблискували в темряві. Попереду мчала на коні жінка-Хоробра, і її рука, охоплена полум'ям, сяяла яскравим факелом.

Чет розсміялася від радісного передчуття.

— Хоробрі! Час битви настав.

Воїни Лютих погано вміли воювати в строю, бо зазвичай билися один на один. Зазнавши неочікуваної атаки людських бійців, вони безуспішно намагалися сформувати оборонну лінію в гирлі каньйону, але люди прорвали їхній захист. Вогняний клинок Хороброї, що очолювала загін, влучив Лютому в обличчя, розрубавши голову надвоє.

Ошалілі ауґи носилися у своїх загонах. Кілька з них вирвалися на волю і з розгону наскочили на воїнів Лютих; один із звірів наступив на Лютого і зламав тому ногу. Воїн почав підводитися, але один з вершників — Ґлік упізнала в ньому Адана Старфолла — пронизав його мечем, вкритим чорним обсидіаном.

Чет схопила тверду, як залізо, дерев'яну жердину, що підпирала їхній навіс. Заздалегідь готуючись до битви, вона проробила отвір на кінці палиці і тепер лише вставила в нього припасене обсидіанове вістря, зробивши собі списа з наконечником із димчастого скла, з яким вона й кинулася у бій.

Не роздумуючи, Ґлік побігла за своєю товаришкою туди, де охоронці билися із сотнями людських воїнів. Вона зраділа, помітивши, що позаду неї піднімається багато інших рабів, чимало з них зі зброєю, яку вони приховали раніше, а інші просто підбирають із землі камені, щоб кидати їх у своїх наглядачів.

Охоронці-Люті й не думали звертати увагу на в'язнів, що залишилися в таборі за їхніми спинами.

Ґлік побачила, як у зоряному небі з голосним криком пронеслася синя ска, і відчула хвилю сили через їх серцевий зв'язок, яка їй зараз була так потрібна. Ґлік стрибнула вперед і встромила кинджал з димчастого скла в спину Лютого. Скло увійшло глибоко в тіло ворога, і воїн упав замертво, наче від удару отруєним лезом. Дівчина вирвала свою зброю з трупа Лютого і кинулася шукати наступну жертву.

Людські бійці прорвалися в табір невільників, і запалала жорстока битва.