Кевін Дж. Андерсон. Боги і дракони

109

Елліель і Ондер їхали разом через гори, шукаючи тренувальний табір учителя Онзу. Вони складали дивну пару: обоє з рисами Хоробрих, обоє з татуюванням на обличчях і обоє з реймерами на поясах. На Елліель була чорна тонка кольчуга, обладунки та вже пошарпаний плащ, що бачив кращі дні. Ондер був одягнений у просту коричневу куртку без рукавів і штани з грубої тканини, але тримався він тепер зовсім по-іншому. Зараз він був сильним, спокійним та рішучим воїном, а не безпорадним юнаком, пригніченим сумнівами та соромом.

Довга подорож по цих краях нагадала Елліель ті дні, коли вона була молодою паладинкою й роз'їжджала по навколишніх землях, щоб захищати людей, і вона стала розповідати Ондеру історії зі свого життя. Він слухав її жадібно, наче голодна людина, що потрапила на бенкет. Елліель згадувала ті спокійні дні, все, що було в її житті до того, як вона пішла на службу до лорда Кейда, до того, як він підмішав їй наркотики, до того, як...

Тепер у неї була інша місія.

Після війни Елліель збиралася залишитися з Коллананом як його зобов'язана Хоробра, проте король Нортерри опустив свій бойовий молот на землю, ніби сподіваючись, що йому більше ніколи не доведеться його піднімати.

— У трьох королівствах настав час миру й спокою, і Ласіса буде більш ніж достатньо, щоб захистити мене у Феллстаффі. — Його очі дивилися серйозно. — А от нашому новому конаґу потрібні послуги всіх доступних Хоробрих. Їдь до Адана разом з цим хлопцем.

Ондер, що долучився до них у таборі, розташованому неподалік від поля битви, так і не відновив своє минуле й свої спогади, проте він зміг повернути собі честь і зміг знову запалити реймер Хороброго.

— Для мене цього достатньо, — пояснив Ласіс, коли мова зайшла про колись знеславленого чоловіка. — Я знову вважаю його Хоробрим.

Елліель подумала про жахливі облудні звинувачення, з якими їй довелося жити після того, як їй нанесли татуювання на обличчя, згадала, як шахтарі в Скрабблтоні дурнувато витріщалися на неї, вірячи розповідям про те, що вона повбивала дітей в нападі кривавої люті. Вона кивнула молодому чоловікові.

— Ми служитимемо конаґу як Хоробрі.

— Світу потрібно більше Хоробрих, — мовив Ласіс. — Ми повинні цінувати кожного з них.

Вони поїхали до столиці через Хребет дракона. Але спочатку Ондер повів Елліель до навчального селища, де майстер Онзу тренував своїх учнів.

— Уто зганьбив нас усіх, і народ Співдружності має побачити, хто такі справжні Хоробрі. — Він потер татуювання на щоці. — Я бачив обидві сторони життя Хоробрих і розповім людям свою історію.

Елліель добре зналася на тренуваннях, але не мала наміру займатися ними у віддаленому селищі.

— Після звірячих злочинів, вчинених Уто, цим учням потрібно нагадати, що таке істинна честь Хороброго. Ми можемо навчати їх не лише веденню бою, а й усьому, що лежить в його основі. — Похитуючись у сідлі, вона посміхнулася. — Я не думаю, що багато хто забув про це.

Ондер пам'ятав таємні лісові стежки і привів Елліель до тренувального селища. Там вони побачили, що дерев'яні будиночки давно покинуті, а в стайні немає коней. Їм вдалося знайти запаси їжі, кілька мішків вівса і невелику бочку, в якій було трохи старих яблук. Вони напилися води зі струмка, переночували на голих дерев'яних ліжках, а наступного дня вирушили до найближчого містечка, щоб порозпитувати місцевих про вихованців Онзу.

— Мій батько пішов битися з Уто і загинув. — Засмучений Ондер повісив голову. — Але він залишив після себе багато учнів. Ми можемо створити спадок, зробивши з них Хоробрих.

Вони знайшли дітей Хоробрих — ті, як виявилося, жили серед городян. Деякі з них були в ранньому підлітковому віці, уявляючи себе вже дорослими, а менші діти були жвавими та бешкетними. Вони виконували хатню роботу, а також проводили тренувальні бої, як учив їх наставник Онзу. Дивлячись на цю групу завзятих дітей та підлітків, Елліель бачила за їхніми рисами, що вони нащадки напівкровок Лютих. Вона також бачила, що всі вони стануть справжніми Хоробрими.

Зібравши юних учнів, Елліель звернулася до них.

— У Конвері тепер новий конаґ. Ми з Ондером будемо його зобов'язаними Хоробрими, і нам знадобиться багато учнів. Співдружності потрібно стільки Хоробрих, скільки ми зможемо підготувати — якщо ви готові до цього завдання. Поїдете з нами?

Вона обвела поглядом заповзятих юнаків і дівчат. Всі вони слухали її із сяючими очима і, почувши запитання, одразу ж погодилися.

— Тоді вирушаємо в Конверу, і там ми зробимо вас справжніми Хоробрими.

Елліель поглянула в чисте небо, кліпаючи від яскравого сонячного світла, і їй здалося, що вона побачила спалах золотих крил.