Кевін Дж. Андерсон. Боги і дракони

32

Бірч і його мовчазні мамули допомогли покласти край змові крижаних Лютих, але королева Кору виявила ще кількох зрадників, які перемовлялися між собою, що не будуть підкоряться її планам об'єднати Лютих. Їх вона стратила власноруч: заморозила їхні тіла в крижаних брилах, а за допомогою магії заклинального сну підтримувала в них серцебиття. Так Кору зберігала їхнє життя, щоб вони повільно задихалися, що ще більше її потішило.

Хлопчик мовчки стояв поруч з нею, дивлячись, як останні кілька зрадників повільно вмирають всередині криги. Бірч зробив свій вибір, пов'язавши власну долю з новою королевою. Він зібрався з духом, знаючи, що настав слушний момент.

— Королево Кору, мені від вас дещо потрібно.

Кору, різко повернувши голову, здивовано глянула на нього.

— Хлопче, ти думаєш, що можеш мені наказувати?

Бірч не відвів погляд.

— Я простромив списом вашу матір і допоміг вам зайняти трон. Я врятував вас від Іррі та інших, хто хотів вас убити. Я маю отримати можливість просити про послугу.

Обличчя Кору посуворішало, вона нахмурилася.

— Продовжуй. Чого ти хочеш?

— Королева Онн убила багатьох мамулів просто через власну злобу. Я бачив, як вона це робить. — Бірч здригнувся при згадці про те, як лютувала Онн: рубала їх крижаними клинками, шматувала на частини десятки мамулів, залишаючи маленькі тіла стікати кров'ю на підлозі тронної зали. — Будь ласка, не вбивайте їх більше, як ваша матір.

Кору замислилася.

— Мамули були створені, щоб служити.

— Так, але вони не зробили нічого поганого, — відповів Бірч. — А Онн убила так багато з них. — Він важко ковтнув. Від зухвальства власного прохання Бірч відчував дивну легкість у голові. — Я просто не хочу, щоб вони так страждали.

Кору поглянула на нерухомих мамулів, які стояли з пустими виразами облич позаду хлопця під стінами її крижаної тронної зали.

— Вони працюють на мене, — сказала вона. — Однак справді нерозумно вбивати їх просто з примхи. Це марнотратство. — Кору підняла підборіддя і хмикнула. — Гаразд. Я не бачу причин завдавати їм шкоди, якщо вони не І заважатимуть.

— Вони не заважатимуть. — Бірч поглянув на мамулів, своїх друзів.

Вони заворушилися і тихо зажебоніли, погоджуючись з ним.

— Гаразд, цього поки досить, — сказала королева. — Геть звідси! — Мамули розбіглися, але Бірча Кору залишила біля себе. — Тебе це не стосується, хлопче. Ходімо, поглянемо на моє військо.

Вона простягнула руку, щоб узяти маленьку долоню Бірча. Вийшовши з тронної зали, вони рушили повз останніх зрадників, закутих усередині крижаних брил. Під хвилястою поверхнею льоду Бірч помітив пару очей, які все ще жевріли, все ще вмирали. Кору не звертала на приречених жодної уваги.

Вони вийшли на відкритий балкон, де було так холодно, що в хлопця перехоплювало подих. Дорогою королева Кору пояснювала йому:

— Моїх Лютих занадто довго вели дорогою бездумної помсти. Королева By вчинила те ж саме зі своїми піщаними Лютими. — Вона похитала головою. — Але я нещодавно билася з драконом і знаю, якою важкою буде наша остання битва з Оссусом. Я не збираюся зрікатися призначення нашої раси тільки тому, що в нащадках Раан і Сут накопичилося занадто багато ненависті, щоб діяти разом. Якщо я зможу об'єднати нашу расу, то ми знищимо Оссуса. — Коротка посмішка блиснула на її обличчі. — Але спершу я маю викорінити гниль і в крижаних Лютих, і в піщаних.

Стоячи на відкритому балконі, вони спостерігали за воїнами, що зібралися на замерзлій пустці перед палацом. Сотні вовкоконей вже були в нашийниках, на спинах — сідла, прикрашені шипами. Від яскравих відблисків полірованих кришталевих і металевих обладунків у Бірча паморочилося в голові. Гуркіт війська, що готувалося до походу на південь, був схожий на грім.

Хлопець натягнув ковдру на плечі, уявляючи, що це його плащ, і став поруч із королевою, щоб усі бачили, що саме тут його місце. Люті вже знали: якщо хтось скривдить Бірча, то відчує на собі гнів Кору.

Королева глибоко вдихнула, і її голос, мов холодний вітер, прокотився хвилями над крижаною пусткою.

— Ми чекали на це тисячі років. Нарешті час настав.

Крижані Люті застукотіли зброєю об щити і вибухнули войовничим ревом. Крига затремтіла, ніби могла тріснути будь-якої миті.

— Ми підкоримо піщаних Лютих і зробимо їх частиною нашого війська. — Завзяття та азарту в криках воїнів стало менше після цих її слів, однак Кору продовжувала ще голосніше. — Всіх Лютих створив Кур! Усім Лютим була дана одна й та ж місія. Моя матір ввела в оману декого серед нашого власного народу, і вони забули, ким вони є. Тепер з тими зрадниками покінчено. Королева піщаних Лютих теж ввела в оману свій народ, і я збираюся вбити і її. — Вона здійняла спис Дар. — Сьогодні ми вирушаємо в похід. Ми повернемо собі цей світ, який був створений для нас.

Військо схвально заревіло, а от Бірч не видав жодного звуку. Він уп'явся пальцями в дерев'яну свинку в кишені, сховавши руку під ковдрою. Йому хотілося запитати Кору, що станеться з усіма тими людськими поселеннями, які зустрінуться на шляху її армії. Королева Кору, здавалося, й не думала про це.

Армія крижаних Лютих могутнім потоком сунула північними землями. Королева Кору їхала на міцних, показних на вид санях, прикрашених гаками та шипами. Бірч сидів на передньому сидінні, загорнувшись у хутро унука та свою власну ковдру. Сани мчали вперед, і королева, схоже, не помічала його поруч із собою, проте Бірч помічав усе навколо.

Ілон, суворий маг, вбраний у синю шкіряну мантію, сидів по інший бік від хлопчика. Шкіра Лютого була блідою, а на лисій голові виднівся добре помітний шрам від опіку. Він заговорив грубим голосом:

— Моя королево, за той час, що триватиме наш похід, чи встигнуть піщані Люті звести захисні споруди проти нас?

— Я не можу знати, що зробить королева By. Вона багато в чому показала себе дурепою. Можливо, нам вдасться захопити її зненацька.

Унуки, напнувши поводи, тягнули сани королеви, що шурхотіли й скреготали по снігу та кризі. Двадцять броньованих саней неслися по замерзлій землі, а за ними другою хвилею мчали воїни на вовкоконях. Худорляві піші воїни бігли за ними, без відпочинку долаючи милю за милею.

Обозні сани були навантажені припасами, а поруч з ними поспішали кілька сотень мамулів, які мали виконувати підсобні роботи під час облаштування табору. Бірч умовив Кору залишити більшість мамулів у палаці, переконавши її, що на полі бою вони лише заважатимуть, а в дорозі їх треба буде годувати.

Королева з цікавістю подивилась на нього.

— Я про це не подумала. Гаразд, ми візьмемо тільки тих, які потрібні для простих робіт. Я пообіцяла, що більше не заподію їм шкоди. — Бірч знав, що мамули в поході можуть не відставати від Лютих і будуть самі добувати собі їжу.

Хлопчик роздивлявся краєвиди, що проносилися повз нього, розуміючи, що вони наближаються до Нортерри. Можливо, він навіть знову побачить озеро Бакал, і від цих думок йому ставало важко на душі.

— Що ви будете робити зі мною? — нарешті запитав він. — Ви коли-небудь мене відпустите?

Кору подивилася на нього холодними сріблясто-сірими очима.

— В тобі повно несподіванок, хлопчику. Можливо, ти здивуєш мене ще чимось.

Оскільки королева не відповіла на його запитання, він наполегливо перепитав.

— Я... я коли-небудь повернуся додому? До свого народу?

Вона нахмурилася.

— Чому ти цього хочеш?

— Тому що... там мої друзі, моя родина.

— Я занадто багато знаю про родину, — засміялася Кору. — Подякуй, що твоя матір не схожа на мою!

— Моя матір загинула, — мовив Бірч більш різким тоном, ніж говорив з нею зазвичай. — Так само, як і ваша.

Вдаючи, що не почула, або просто не звернувши уваги на слова хлопчика, Кору відвернулася, роздивляючись краєвиди навколо.

Незабаром крига й сніг поступилися місцем тундрі, всіяній низькорослими деревами, які з часом перейшли в більш густі й темні скупчення сріблястих сосен.

Побачивши ліс, Бірч відчув пронизливу тугу за своєю домівкою на озері Бакал, за великим будинком з крутим дахом, виготовленим так, щоб з нього зісковзував сніг. Там був камін у кожній кімнаті і тепла піч, в якій його мамуся пекла хліб і пироги. Він думав про Томка і друзів, про бабусю Тафіру... і короля Колланана. З усіх цих людей залишилися живими тільки він і Колланан.

Крижані Люті дозволяли Бірчу бути серед них, але майже не звертали на нього уваги, заклопотані власними справами. Навіть Кору. Бірч подумав, що з допомогою мамулів, які супроводжують армію крижаних Лютих, у нього може з'явитися шанс вибратися на волю. А що, як він просто втече до лісу, коли вони зупиняться на нічліг? Чи варто йому спробувати втекти? Королева так і не сказала, що коли-небудь його відпустить.

Чи краще залишитися з Кору? З нею він був у відносній безпеці, і вона деколи навіть прислухалася до нього. Він подумав, що, поки її велика армія перетинає Нортерру, йому, можливо, вдасться утримати її від заподіяння шкоди іншим людям, так само, як вона, хай і неохоче, погодилася не чіпати мамулів.

То чи не буде краще залишитися з нею?

Або ж краще просто втекти?

Їдучи в санях, він відчував, як холод, немов снігова ковдра, огортає його.