Кевін Дж. Андерсон. Боги і дракони

27

Уніч перед тим, як ішаранський флот мав нарешті вийти в море, забравши з собою гетрренів, варвари вчинили набіг на серепольські шинки, будинки розпусти й товарні склади, влаштувавши наостанок жорстокі безчинства. Саме тоді почався й нічний кошмар Кловуса, від якого його не могли захистити навіть Чорні вугри.

Поки гетррени сіяли хаос у прилеглих до гавані районах, Кловус на міській площі куштував вишукані ласощі, які йому пропонував постачальник пряних медів. Городяни дарували верховному жерцю невеликі підношення, щоб показати свою вдячність головному серепольському божку.

На площі з'явилася Маґда, підійшла широким кроком до Кловуса і схопила його за барки.

— Ходімо, любчику. Ти сумуватимеш за мною, поки я буду далеко, тож я подарую тобі ніч, яку ти запам'ятаєш назавжди.

Кловус знав, що всі бачили, як він зіщулився, проте Маґді було байдуже на те, хто її чує.

— Ми маємо зайнятися коханням бодай раз в опочивальні емпри, перш ніж мені доведеться спати на дерев'яній палубі.

Хвиля нудоти підступила йому до горла. Водночас він відчув спалах гніву, помітивши, що міські солдати в одностроях просто спостерігають за ним. Вони ще й посміхалися; один з них прикрив рота рукою, щоб сховати усмішку. Але Кловус мусив усе витерпіти, адже це було необхідно, щоб позбутися гетрренів...

Якимось чином у нього все ж вийшло відпрацювати статевий акт. Йому довелося зосередитися з усіх сил, пригадуючи інших чарівних молодих жінок, чиїми прекрасними тілами він насолоджувався в минулому. Він намагався відігнати від себе всі думки про м'язисту й смердючу подобу жінки, з якою опинився в одному ліжку. Цей акт нагадував йому парування зі стадною самицею. Але це необхідно було зробити, востаннє пережити всю цю ганьбу, щоб забезпечити прихильність Маґди і щоб гетррени нарешті забралися геть. Він думав про це весь час, знову й знову. А коли він закінчив, Маґда відштовхнула його, мов використаний інструмент.

Вранці у Кловуса боліло все тіло, вкрите синцями й саднами, а сам він почувався спаскудженим і противним самому собі, але він відгородився від тих бридких спогадів. Флоту настав час вирушати в похід. Він надягнув свій пом'ятий каптан і поспішив до гавані, а Маґда пішла збирати своїх варварів.

Жрець Ерікал прийшов на пристань раніше. Він уже стояв на причалі біля трапа корабля, але його й досі сильно непокоїла майбутня подорож. Божкиня за його спиною переливалася, немов веселка, різними кольорами. Істота то виписувала петлі в повітрі, то плавно погойдувалася, а потім опустилася на палубу, мов ледь помітна пелена, і повільно перетекла в трюм. Кловус сподівався, що божкиня подбає про те, щоб флот перетнув океан і дістався до місця свого призначення.

Мружачи очі від ранкового сонця, Ерікал з нещасним виглядом дивився на Кловуса.

— Я хотів би залишитися тут, верховний жерче. Я хочу приєднатися до інших жерців для освячення храму Маґніфіка. Моє місце в Ішарі. Наш з нею дім, — він вказав рукою на божкиню, — тут, в окрузі Прірарі, а не десь у далеких краях.

— Нам всім доводиться страждати через те, що маємо виконувати свій обов'язок, — огризнувся Кловус, згадавши ведмежі обійми Маґди.

Завжди слухняний, Ерікал вклонився, а потім піднявся на палубу.

Кловус розумів, що капітани та екіпажі цих ішаранських військових кораблів теж можуть стати жертвами великої місії. Після того як варвари прокотяться вогнем і мечем по старому світу, чи вдасться цим кораблям коли-небудь повернутися додому? Та все ж це буде беззаперечна перемога, яка дасть йому можливість повернути Сереполь та Ішару під свій контроль. А оскільки емпра Ілуріс зникла і, безсумнівно, вже померла, він зможе тримати в покорі весь народ.

Він дивився на ішаранських воїнів, що стояли поруч із кудлатими варварами, знаючи, що один із солдатів — це Заха, який зараз мав іншу, зовсім непримітну зовнішність. Кловус довіряв цьому асасину, одному з Чорних вугрів, якого не раз використовував як свого підручного для кривавих справ. Тепер йому потрібна була надійна людина, щоб наглядати за флотом вторгнення і тримати гетрренів під ретельним наглядом. Через огиду, яку в нього викликала Маґда, особливо після попередньої жахливої ночі, Кловус дав Захові дозвіл вбити її, якщо цього вимагатимуть обставини. Тут, у Сереполі, Кловуса захистять інші Чорні вугри, не менш вправні й досвідчені.

Натовп, що зібрався біля гавані, виглядав стривоженим і радісно збудженим водночас. Ерікал стояв біля поручнів на флагманському кораблі, а матроси тим часом відв'язували канати й піднімали трап. Сотні гетрренів розмістили на кораблях по всьому флоту, і тепер вони юрмилися на палубах, щось голосно ревучи. Маґда високо здійняла свою вузлувату булаву у зневажливому жесті. Вона дивилася прямо на Кловуса, і він важко ковтнув. Добре, що вона хоча б не послала йому повітряний поцілунок.

Інші великі військові кораблі теж знімалися з якорів і ставили вітрила. М'язисті матроси веслами відштовхували кораблі від причалів. Завдяки божкині жерця Ерікала сприятливий вітер напнув вітрила ішаранського флоту.

Коли кораблі взяли курс у відкрите море, шум натовпу на березі, як не дивно, став ще гучнішим, і в ньому чулося явне полегшення. Кловус, який залишав набережну у супроводі двох ур-жерців, відчув сильний спалах емоцій. Він уже відчував, як зі столиці спадає важка пелена напруги.

Повернувшись до храму Маґніфіка, він ярус за ярусом піднявся на щойно завершений четвертий рівень. П'ятий, і останній, ярус ще був недобудований. З цієї височини Кловус спостерігав, як військові кораблі зникають за обрієм.

Нарешті він зможе знову об'єднати Ішару. Зберігаючи владу над серепольським божком, що набирався сил у ступінчастій піраміді, він міг контролювати все. Він тут верховний жрець.

Пізніше того ж дня Кловус спустився в підземелля під храмом Маґніфіка, щоб спостерігати за допитом. Він хотів дізнатися, чи є хоч якась правда в чутках, які до нього доходили. Нещодавно його Чорні вугри схопили й привели сюди чотирьох людей: трьох чоловіків і одну жінку. Вони були сильно побиті, і жрець зрозумів, що допит уже почався.

Коли Кловус постав перед переляканими в'язнями, яких всадили на дерев'яні табурети, вони уставилися на нього із сумішшю надії і страху — саме так, як йому подобалося.

— Верховний жерче! — Жінка спробувала підхопитися на ноги, але Чорні вугри змусили її знову сісти. — Я всього лише торгую рибою! Я продаю мушлі та свіжий вилов. І більше нічого не роблю. Ці люди схопили мене, але я знаю...

Один з Чорних вугрів перервав її.

— Ми чули, як вона говорила про те, що емпра Ілуріс повертається, щоб знову забрати свою корону.

Жінка закліпала очима, нічого не розуміючи.

— Ну так, звичайно ж! Почуй нас, убережи нас. Хіба не цього ми всі хочемо? Ми молимося за це щодня.

— Є кращі речі, за які варто молитися, — відказав Кловус. — Емпра вже давно не з нами. Поширюючи такі дурниці, ти применшуєш молитви, які живлять істинного божка. — Він кинув погляд на вікна густого чорного кольору, встановлені на стіні й виготовлені з панелей димчастого скла, які він захопив на судні «Ґліссанд». За бар'єром з обсидіану кружляв та вирував божок, і Кловус відчував на собі його увагу.

— Ми молимося за здоров'я Ілуріс і за її повернення, — буркнув кремезний коваль на ім'я Бурлін. — Уся Ішара бажає цього. — Ліве око коваля опухло так, що не відкривалося, а на шиї виднілися свіжі синці. Чорні вугри не використовували палиць чи кийків, тільки свої руки. Коли вони хотіли, то могли робити свою шкіру твердою, як камінь.

— Емпра Ілуріс покинула це місто, покинула свій народ, — гримнув Кловус, — і тепер я змушений нести цей тягар. Я правлю нашими землями і укріплюю наш народ.

— Не так, як це робила б Ілуріс, — пробурмотів один із затриманих чоловіків, тесля. — Ти привів сюди цих варварів. Вони зґвалтували мою дружину.

Верховний жрець вибухнув від гніву:

— Ми всі приносимо жертви! Я найняв гетрренів через їхню лють і жорстокість. Чи мені треба було послати корабель, повний квітучих дівиць, щоб битися з ворогом?

— Ілуріс ніколи б не дозволила ґвалтівникам розгулювати на волі, — продовжував стояти на своєму тесля.

Один з Чорних вугрів сильно вдарив його.

— Наша емпра й досі жива, — запевнила торговка рибою. — Це всім відомо. Вона серед свого народу. Те, що ви робите...

Чорний вугор врізав їй з такою силою, що вибив кілька зубів. Її голова мотнулася вбік, а потім звісилася на груди. Жінка знепритомніла або, можливо, й померла.

Кловус відчув у серці сплеск зовнішньої сили і повернувся до димчастого скла, що було порталом до царства, де існували божки, але раптом відчув, як темрява огорнула його розум. Здивувавшись, він зрозумів, що цей сплеск прийшов не від божка — його божка. Це була зла сила, щось порочне десь дуже глибоко й далеко.

Чи не це відчував жрець Ерікал? Кловус похитав головою, щоб очистити думки, і повернувся до в'язнів.

— Коли ми зможемо піти? — простогнав третій чоловік, втупившись поглядом у свої зв'язані руки.

— Ви закликаєте до заколоту і послаблюєте мою владу. Ви ніколи не вийдете на волю. — Кловус кивнув Чорним вуграм.

Коваль здогадався, що на них чекає, і спробував скочити на ноги. Його могутні м'язи рвонули мотузки у марній спробі їх розірвати, затріщав табурет, але в Бурліна не було жодного шансу. Чорні вугри миттю умертвили всіх в'язнів, залишивши лежати на підлозі їхні переламані й закривавлені тіла.

У голові верховного жерця вихором крутилися думки, поки він дивився на чотирьох мертвих змовників. Усі ці дурощі тривали вже надто довго. У мешканців Сереполя залишалося занадто багато питань, на які не було відповідей, а питання без відповідей давали їм безпідставну надію.

— Настав час покінчити з цим, — мовив Кловус. — Поголос і чутки будуть тільки набирати силу. Ці четверо зникнуть, але вони можуть перетворитися на мучеників. — Він пирхнув. — А якісь дурні можуть навіть розповідати, що вони вознеслися в царство богів, щоб приєднатися до Ілуріс. Це вже не смішно. Я оголошу про смерть емпри, і ми влаштуємо похорон. — Його очі звузилися. — Знайдіть мені підхоже тіло.