Кевін Дж. Андерсон. Боги і дракони

5

Останні пожежі в Сереполі догоріли, і налякані пережитим мешканці почали розбирати завали. Пораненим надавали допомогу, понівечені тіла прибрали з вулиць. Хоча божок і досі залишався розбурханим, його вдавалося утримувати всередині храму Маґніфіка. Поки що.

Верховний жрець Кловус аж ніяк не міг вважати це перемогою, але він мусить зробити так, щоб його прихильники в неї повірили, бо інакше, якщо їхня віра згасне, то божок ослабне, і вся основа влади верховного жерця опиниться під загрозою. Увесь Сереполь бачив, як Кловус випустив на волю великого божка, проте жрець і уявити собі не міг, скільки руйнувань це спричинить. Він хотів лише покарати неотесаних варварів у столиці Ішари, проте заподіяна при цьому шкода була просто жахливою.

Поки люди все ще були приголомшені останніми подіями, верховний жрець усамітнився всередині храмової піраміди, шукаючи спокою в цьому осередку сили й віри. Не одне десятиліття Маґніфіка була його мрією, яку зупинила емпра, хоча сама вона не мала жодного бачення майбутнього. У ті місяці, коли Ілуріс спочатку впала в кому, а потім зникла, Кловус наказав відновити будівництво Маґніфіки, і відтоді воно рухалося шаленими темпами. Тепер східчаста піраміда здіймалася майже на таку саму висоту, що й палац емпри.

Уся споруда стугоніла від могутності утримуваного в її межах божка. Сутність ослабла, витративши нещодавно стільки сил, і тепер знову перебувала під контролем Кловуса. Божество було замкнене всередині, запечатане за димчастим склом у примарному світі свого існування.

Кловус вийшов до вівтарів на першому щаблі храму, що підносився над велелюдною площею. Натовпи людей подалися вперед, охоплені святобливим трепетом перед тим, на що, як вони бачили, був здатен божок: уособлення страшної сили та нестримного руйнування. Їхня віра, як і їхній страх зміцніли. Кловус відчув, як храм завібрував, і здійняв руку, смикаючи за струни влади.

Теж відчувши ці вібрації, натовп у єдиному пориві протяжно застогнав:

— Почуй нас, убережи нас!

— Я відчуваю ваші молитви, — вигукнув Кловус, — і божество також.

Багато фасадів будівель навколо площі зазнали значних руйнувань, коли божок розносив стіни, щоб знайти варварів, які намагалися сховатися всередині. Великі плями крові виднілися на поштукатурених стінах, і Кловус вирішив залишити їх там.

— Божок робить нас сильними, — продовжив кричати Кловус, — і захищає нас від ворогів.

— Почуй нас, убережи нас, — знову загомонів натовп.

Незважаючи на весь свій показний пафос, жрець почувався розбитим після того, що сталося. Усі бачили лють божка, а також помітили нездатність верховного жерця контролювати його. Люди цього ніколи не забудуть, а тому Кловус вирішив відволікти народ, проштовхуючи власні ідеї та плани.

— Так, наші вороги — безбожники із Співдружності.

Спантеличене бурмотіння перетворилося на схвальні вигуки, що залунали все голосніше. Досі вони думали, що вороги — це гетррени.

Кловус розіслав вершників-посланців по всій Ішарі, нагально скликаючи жерців дванадцятьох округів до Сереполя, щоб вони були присутніми на освяченні Маґніфіки, — хоча будівництво й оздоблення храму триватимуть доти, доки їх живитиме віра людей. Велетенська піраміда була вже достатньо завершена.

— Ми довго чекали цього. Наші бойові кораблі готові доставити гетрренів до нових берегів. Радійте, бо віра Ішари сильна, наш народ сильний. — Кловус глибоко вдихнув і заволав. — А наш божок — непереможний!

На дальньому краю площі з'явилися закутані в хутро воїни, які верхи на міцних конях рухалися крізь натовп, розсуваючи людей на своєму шляху. Кловус відчув холодок по хребту, проте тримав руки здійнятими догори, сподіваючись, що Маґда боятиметься божка достатньо сильно, щоб дослухатися до жерця.

Коли очільниця варварів наблизилася, тримаючи в руках свою сучкувату палицю, мов королівський скіпетр, вона вишкірилася, демонструючи загострений передній зуб. Кучма неслухняного чорного волосся скидалася на клуб масного диму навколо її голови.

— Мої гетррени готові до завоювань.

Люди подалися назад, злякано забуркотівши, але Маґда не звертала на них уваги. Вона зупинила коня поблизу підніжжя храму біля того місця, де стояв жрець.

З кам'яного підвищення Кловус у своєму темно-синьому каптані височів над нею. Чому ж він усе одно почувається таким жалюгідним?

— Я дам тобі належного ворога, щоб ті, хто нестиме нашу віру, могли використати свої сили для зміцнення нашої землі.

Маґда зістрибнула з коня, наче лісова пантера, готова кинутися на оленя. Твердо ступаючи товстими ногами, вона піднялася сходами до кам'яного підвищення, де її чекав верховний жрець.

— Кров є кров, а перемога є перемога. — Вона кинула на Кловуса хтивий погляд, вищиривши свої огидні зуби, і прошепотіла. — Я допоможу тобі, любчику. — Обличчя й руки Маґди були вкриті жовтими й багряними синцями після битви з божком.

На потилиці Кловуса виступив піт. Замість того, щоб відповісти їй, він прокричав своєму народу.

— Слухайте! Гетррени прибули в Сереполь як наші найманці, щоб напасти на Співдружність по той бік моря. Наш божок допоміг їм згадати про цю угоду.

Маґда сердито глипнула на Кловуса, проте він поринув глибоко в себе і віднайшов там силу, пригадавши, як сутність проникала крізь нього. Він відповів їй так само тихо й вкрадливо, як вона заговорила до нього:

— Будемо молитися, щоб ти не змусила мене знову нагадувати тобі про це.

Кловус здійняв руки вище.

— Почуй нас, убережи нас! — І натовп заревів у відповідь.

Гетррени на конях рушили навколо підніжжя храму, поглядаючи на юрбу. Кловус знав, що варварам не вдасться захистити свою очільницю, якщо розбурханий натовп вірян раптом зажадає їхньої крові.

— Наші бойові кораблі майже готові до відплиття. У їхніх екіпажах будуть наші найкращі ішаранські моряки і наші найкращі бійці, але головною нашою бойовою силою стануть гетррени. Гетррени, наші брати й сестри, коли ви досягнете берегів Остерри, спустоште рибальські селища, пограбуйте узбережжя, а потім підніміться вгору по річці і завоюйте Конверу. Заберіть собі всі три королівства.

Помітивши хижий погляд Маґди, він продовжив:

— Старий безбожний світ — ваш. Я віддаю його вам. Вичавіть з нього все і примусьте його до покори так, як вам заманеться.

Задоволена Маґда всміхнулася.

— Якщо твої кораблі доставлять нас туди, мої гетррени зроблять все інше.

Кловус з радістю дав на то своє благословення.

У таємній кімнаті під палацом застогнала емпра Ілуріс. Вона спробувала сісти, але її тіло, як їй здалося, було зроблене із сухих патичків і паперу. Її думки повнилися привидами, шепотінням, порожнечею. Коли вона кліпнула, то побачила тільки темряву, яка помалу стала заповнюватися жовто-помаранчевим світлом свічок. У вухах гуділо, але замість відлуння у власній голові емпра почала чути реальні голоси навколо. Вона почувала себе такою слабкою!

Одне з облич, які схилилися над нею, належало юній дівчині з впалими щоками та темними колами під очима. Дівчина здавалася знайомою, проте Ілуріс не могла пригадати її ім'я.

У спалаху спогадів їй привиділося, як ця розбишака видирається нагору по ґратах, намагаючись проникнути в її королівські покої в... окрузі Прірарі? Точно, у маєтку губернатора. Ця дівчина наполягала на розмові з емпрою.

Семі! Так, її звати Семі.

Після цього спогаду в пам'яті залишався великий провал, проте емпра зрозуміла, що в її житті відбувалося набагато більше подій. Трохи згодом з глибин розуму виринули назовні інші подробиці. Вона пригадала, що взяла цю дівчину під свою опіку, розмовляла з нею про правління Ішарою.

— Емпро, ви прийшли до тями! Восе, принеси їй води!

Чоловік у потьмянілих золотих обладунках та засмальцьованому червоному плащі нахилився до її ліжка, простягаючи чашку теплуватої води. Ілуріс згадала свою Яструбину варту, впізнала красиві риси цього чоловіка та його кривуватий, колись давно зламаний ніс — це був каптані Вос.

Емпра сьорбнула води, зробивши тільки один ковток, а потім відштовхнула чашку. Голова розколювалася від болю, ніби тріщини на черепі й досі не зажили.

Вона пригадала, що вдарилася головою, перш ніж усе навкруги стало чорним і холодним. Вона билася в якомусь місці... на неї напав чоловік, схожий на Хороброго конаґа Конндура, але то був не він. Ще був вогонь, і риси того чоловіка змінилися...

Раптова хвиля страху змусила емпру здригнутися, коли вона згадала бійку в зачиненій кімнаті на острові Фулкор. Штормова ніч... якийсь чоловік хотів її вбити, і вона пригадала ще дещо — спалах сили. Невидима сила постала з повітря — і з її серця. А потім емпра спіткнулася і впала, поринувши в оглушливий вир болю та чорноти.

— Де? — видихнула вона, ще не в змозі вимовляти слова. Потім знову ковтнула води, дозволяючи рідині змочити горло. — Чому?

Семі й Вос були поруч, вони обіймали й торкалися її, наче намагаючись переконатися, що це справді Ілуріс.

— Ми так непокоїлися, Матір, — простогнав Вос. — Ми захищали вас.

— Ви лежали при смерті багато-багато тижнів, — поспіхом додала Семі. — Верховний жрець Кловус намагався вас убити. Він захопив владу в Ішарі.

— Або думає, що захопив, — заперечив Вос. — Але тепер ви зможете повернутися.

Інші бійці Яструбиної варти підійшли ближче, дивлячись на емпру з любов'ю, але водночас сповнені вбивчого гніву й готові виступити проти зрадників, через яких емпра опинилася тут у такому стані. Вони виглядали занедбаними, неголеними, зовсім не схожими на тих гордовитих і славних вартових, якими вона їх пам'ятала.

— Що... сталося? — Запитання було вкрай широким і вимагало багатьох відповідей.

Тепер Ілуріс могла бачити більше. Повернувши голову, вона зрозуміла, що перебуває в погано освітленій кімнаті з кам'яними стінами. Люди, що скупчилися тут, виглядали схожими на втікачів від страшного шторму.

Семі пояснила, що відбулося тієї ночі на острові Фулкор і де Ілуріс тепер. Багато з того, що розповідала дівчина, не мало для емпри жодного сенсу. Вона намагалася розкласти сказане по комірках власних спогадів, але їй бракувало багатьох великих шматків, наче її пам'ять стала схожою на будівлю зі зруйнованими стінами й вибитими вікнами.

Відчуваючи сильну слабкість, Ілуріс хотіла знову прилягти, однак змушувала себе сидіти. Якщо вірити словам Семі та Воса, вона й так надто довго пролежала. Їй потрібно залишатися при тямі.

Силкуючись знову зібрати власні думки докупи, Ілуріс раптом відчула дивовижну хвилю сили, схожу на прохолодний свіжий вітерець після літнього дощу. Вона примружила очі, намагаючись зосередитися, щоб зрозуміти, звідки взявся цей невидимий потік життя. Перед її зором мерехтіло надто багато образів і відсвітів, проте їй вдалося помітити неясну пульсацію в повітрі, від якої линуло тепло, сила й підтримка. Ця сутність здавалася... живою й наділеною почуттями.

Емпра простягнула худу руку й зігнула пальці, ніби підкликаючи це до себе. Повітря навколо неї пішло брижами.

— Що це?

Обличчя Семі спалахнуло від радісного здивування. Вона зробила крок назад і теж простягнула руки, наче пробуючи надати форми потокам невидимої сили навколо себе.

— Ми думаємо, що це ще один божок. Люди моляться за вас щодня. Їхні пожертви, їхні думки, їхня віра створили щось цілковито нове. Це...

— Це ваш захисник, Матір, — втрутився каптані Вос. — Так само, як і бійці Яструбиної варти. Ми чекали, поки ви прокинетеся, проте якщо чекатимемо ще довше, то цілком напевно втратимо місто й усю державу. Час настав. Ви повинні повернутися до свого народу. Покажіть йому, що ви живі.

— Ми шукали союзників на вулицях, — додала Семі, — пустили поголос надії, але ми мусимо відновити ваше здоров'я та силу. — Вона важко ковтнула. — Просто зараз люди побачать, що від вас колишньої жевріє тільки вогник.

— Я зроблю те, що повинна, — твердо промовила Ілуріс, все ще намагаючись зрозуміти, що відбувається. Вона стиснула руку Семі. — Але в мене для тебе теж чимало справ, дитино.