Кевін Дж. Андерсон. Боги і дракони

74

Найпотужнішою зброєю верховного жерця Кловуса був божок храму Маґніфіка. Він, могутній і завжди готовий до дії, міг пронестися крізь усе місто, мов нестримний вітер. Кловусу було конче потрібно використати цю зброю зараз, щоб міцно тримати в руках легковірних людей і щоб відвернути їхні думки та їхню віру від безглуздих сподівань на те, що емпра Ілуріс повернеться і врятує їх. Він зміцнить свою владу і покладе край усім цим нісенітницям.

Того дня на храмовій площі він відчув дещо незвичне, що дуже його стривожило: його власний божок почав надиматися, але наштовхнувся на опір. Віра та енергія всіх вірян Сереполя спрямовувалася... в іншу точку. Це потрібно було зупинити.

Чорні вугри робили все, що могли: підслуховували, шпигували, тихо розпитували потенційних свідків у глухих провулках. Але, хоч його спеціально навчені асасини й були найкращими з можливих убивць і охоронців, вони все ж не мали необхідних можливостей та вмінь. Йому зрештою потрібно було використати могутнього божка, свого божка — і сподіватися, що цього разу він зможе його контролювати.

Після того, що відбулося останнього разу, він розумів, на який величезний ризик іде.

Кловус скликав вісьмох окружних жерців, які вже прибули до столиці. Двоє з них, Адас із округу Ішикі та Ромуро з Джангарі, привезли частки своїх божків, але то були лише слабкі їх подоби, що ледь мерехтіли позаду своїх жерців, а не основа божественної сутності, яку привів із собою жрець Ерікал.

Верховний жрець і восьмеро окружних жерців зібралися в залі під Маґніфікою. У товстих кам'яних стінах були встановлені пластини димчастого скла, що здавалися вікнами в темну вічність, і крізь це чорне скло Кловус міг спілкуватися з великим божеством.

Жерці слухняно виконували вказівки Кловуса, проте вони, схоже, почувалися неспокійно в цьому приміщенні глибоко під землею, а не на просторій храмовій площі. На кам'яних блоках стін виднілися плями давно засохлої крові, і це викликало в них тривогу. Тут, унизу, Кловус спостерігав у минулому за тренуваннями своїх Чорних вугрів, дивився, як вони билися проти частини божка, демонструючи свою силу і випробовуючи різні бойові прийоми.

Верховний жрець походжав по підземному приміщенню.

— Я привів вас сюди, в саме серце храму Маґніфіка, тому що мені може знадобитися ваша сила. Ви будете напоготові і, якщо знадобиться, допоможете мені контролювати те, що я збираюся зробити. Про всяк випадок.

— Почуй нас, убережи нас, — пробурмотіла жриця Нере з Тамбурдина.

Жрець Довіч із Сістральти виглядав вельми невдоволеним.

— І що ж ви маєте намір зробити такого небезпечного?

— Знову випустити на волю божка Маґніфіки, — відказав Кловус. Коли він вимовив ці слова, в скельцях димчастого скла замерехтіли безладні іскорки світла, і він зрозумів, що божок спостерігає за ним. — У місті з'явилася самозванка, яка видає себе за Ілуріс. Вона збурює Сереполь і всю Ішару.

— Самозванка? — перепитав Адас, так наче ця думка ніколи не приходила йому в голову.

— Звідки вам відомо, що це самозванка? — додав Довіч. — Багато людей бачили її.

Кловус відчув, як у нього всередині спалахнув гнів.

— Я знаю, бо Ілуріс мертва! А отже, жінка, що явилася людям, не може бути справжньою емпрою. Той, хто поширює ці підривні чутки, завдає великої шкоди Ішарі. Ми повинні знайти цю самозванку та її змовників, викрити їх і повернути наш народ на прямий шлях.

Запрошені жерці ще щось тихо буркотіли, але верховний жрець вже зосередився на божестві всередині себе. Йому було достатньо поглянути на димчасте скло, щоб відчути, як божок пробуджується, готовий виринути назовні. Жерці зроблять те, що їм наказано, так само, як і божок.

Було вже далеко за північ, і в місті мало бути тихо. Божок випурхне в ніч, як чорний дим, вистежить лігво Ілуріс, а потім витягне її звідти.

Кловус заплющив очі і наказав божку надиматися всередині себе... так само, як і тоді, коли відправив божество полювати за гетрренами, але цього разу він краще контролював свого божка. Верховний жрець засвоїв важливий урок. Сьогодні Кловусу потрібно було тримати божка на поводку, а не випускати його на волю, щоб той трощив вулиці та будівлі, наче мисливський пес, який розриває борсучу нору.

Жерці замовкли, зрозумівши, що він робить. Розум Кловуса вже відправився в подорож, немовби ставши супутником величезної божественної сили, що вихором вирвалася з храму Маґніфіка. Божок виринув назовні й понісся над дахами Сереполя, і верховний жрець відчув себе вільним, могутнім, стрімким. Десь на краю свідомості він розумів, що інші жерці перебувають поруч з його тілом, але, на відміну від нього, вони не мали з божком жодного зв'язку.

«Знайди, де ховається емпра», — передав він напряму цій пульсуючій силі. Кловус відчував, що його кінцівки стали, мов грозові хмари, відчував, як блискавки течуть по його тілу, наче кров. Божок ринув уперед, закрутився, немов смерч, здіймаючись вгору і поширюючись над усім містом.

Знайди емпру Ілуріс і вбий її.

Але, коли божок, розсіявшись над ремісничими кварталами та ринковими площами, пронісся над невеликими храмами, де мерехтіли менші божки, Кловус відчув опір. Божественна сутність завагалася.

Верховний жрець знову натиснув силою свого розуму, щоб подолати цей опір. Усередині зали з кам'яними стінами його фізичне тіло стиснуло кулаки, заскреготіло зубами. Божок розпростерся ще більше, промацуючи простір, шукаючи Ілуріс, відчуваючи власний зв'язок з емпрою Ішари.

Де вона?

Кловус вже відчув Ілуріс. Він знав, що стара ховається, і божок теж знав це.

Знайди її!

Божок був усюди, адже він, пов'язаний з вірою людей, був частиною Сереполя. На радість Кловусу, божество відшукало Ілуріс, але ця радість вмить випарувалася, коли верховний жрець не зміг дізнатися в божка, де ж вона. Його невдоволення й злість ставали дедалі сильнішими, проте зростаючий гнів, здавалося, лише породжував ще більший опір з боку божка.

Божественна сутність ширилася вусібіч, мов лютий шалений шторм, але її зупинила невидима сила, — і то був не просто поводок Кловуса, а справжній бар'єр, схожий на скляну стіну, що не давав божку наблизитися до емпри Ілуріс.

Кловус напружив свої сили. Він не міг зрозуміти, що відбувається.

Я контролюю тебе. Знайди її!

Але примарна хватка, якою він утримував божка, стала слабшати, і божок почав вислизати з-під його влади, а жрець виявив, що знову втрачає над ним контроль. Втрачає контроль! Кловуса пробрав жах. Якщо божок вирветься на волю і розбушується посеред ночі, руйнуючи та зрівнюючи з землею цілі райони міста, мешканці Сереполя знову звинуватять у цьому Кловуса.

Але, на його подив, божок не намагався почати буйствувати. Натомість він чинив опір наказу верховного жерця. Сутність відкидала його наказ викрити місце перебування Ілуріс, не збираючись завдавати шкоди місту. Божество, яке в минулому з цілковитою готовністю увійшло в раж і кинулося вбивати стільки гетрренів, скільки йому вдалося б знайти, але не тепер... ця одна жінка — слабка, стара й поранена — здавалася достатньо сильною, щоб протистояти божку храму Маґніфіка.

Відчуваючи порожнечу в душі, Кловус зрозумів, що йому чинить спротив не та сила, що належить Ілуріс, а небажання самого божка. Раніше він втрачав владу над божеством під час боротьби з варварами, з ворогами Сереполя.

Але емпру Ілуріс божок Маґніфіки не вважав ворогом.

Кловус боровся з усіх сил, намагаючись повернути собі контроль над божком, але той розвернувся і з ревінням ринув назад до піраміди, де, зібравшись в єдине ціле, хлинув у храм, як вода, що суцільним потоком стікає по ринві. Пронісшись стрілою, він пірнув у своє царство за дверима заклинання і пластинами димчастого скла.

Кловус, повернувшись у своє тіло, яке залишив в залі глибоко під землею, відчув, що вкрай ослаб, весь тремтить і задихається, ніби йому бракує повітря. Він помітив, що всі жерці дивляться на нього, побачив розгубленість, страх, навіть неповагу у виразах їхніх облич.

— Ми намагалися допомогти вам контролювати божка, верховний жерче, — заговорив Довіч. Він стенув плечима. — Але божок не хотів коритися.

Кловус відчув страшне приниження, знаючи, що всі присутні тут жерці бачили, як він зазнав цілковитої невдачі.