Кевін Дж. Андерсон. Боги і дракони

51

Стоячи на носі корабля і тримаючись за такелажну линву, Маґда нахилилася над водою й спостерігала, як корабель розсікає хвилі, збурюючи білу піну. Потім вона повернула обличчя до вітру, вдивляючись у відкрите море попереду. Варварка не звертала жодної уваги на дим, що здіймався з острова Фулкор, який, поступово віддаляючись, перетворювався на все меншу й меншу цятку.

— Скільки часу потрібно, щоб дістатися до ворожого берега? — запитала вона.

Роздратований і невдоволений капітан Ґаус не зводив погляду з розтрощених і потопаючих кораблів, які вони залишили позаду. Він міцно стиснув щелепи.

— Ви кидаєте напризволяще значну частину нашого ішаранського флоту. Там, серед уламків, ще багато наших живих моряків. Ми повинні врятувати їх.

Маґда сплюнула за поруччя.

— Вони слабкі й переможені, такі ж ущент розбиті, як і їхні човни. — Вона повернулася до кораблів зі смугастими вітрилами, що рухалися слідом за ними, і швидко їх порахувала. — Залишилося десять кораблів і багато воїнів-гетрренів. Цілком достатньо, щоб завоювати Співдружність.

— Якщо ми врятуємо інших бійців, у нас буде могутніше військо, — стояв на своєму Ґаус. — Давайте затримаємося на день, повернемо назад.

— Ні, — заревіла Маґда. — Якщо ми затримаємося на день, то змарнуємо цей день.

— Яка різниця? — не вгавав капітан. — Старий світ стоятиме і завтра, і післязавтра. Мій екіпаж...

— Післязавтра ті землі вже будуть нашими, — перебила його Маґда. — Ми можемо змусити ці човни рухатися швидше?

Кров ударила Ґаусу в голову, і він гаркнув:

— У нас пошкоджені вітрила. На деяких кораблях розколоті щогли й реї. Мій штурман загинув! Мій перший помічник загинув. Чимало наших найкращих моряків полягло в бою. — Капітан продовжив уїдливим тоном. — Корабель не пливе сам по собі, а твої гетррени нічого не знають про мореплавство. — Він глузливо пирхнув. — І про дисципліну під час бою теж. Твої воїни не є справжнім військом. Я капітан...

Маґда схопила його за барки і жбурнула за борт, немов мішок зі сміттям. Ґаус і скрикнути не встиг, як опинився у воді. Флагманський корабель, розсікаючи хвилі, швидко нісся вперед, залишивши його позаду.

Гетррени вибухнули грубим реготом, а моряки-ішаранці голосно закричали, в розпачі від побаченого. Одні метнулися до правого борту, інші побігли на корму, вигукуючи ім'я капітана. Моряк з офіцерським знаком розрізнення заволав:

— Прибрати вітрила! Розвертаємося. Спускайте шлюпку і пливіть за капітаном.

Матроси кинулися до прив'язаного до палуби човна, але Маґда заревіла, немов розлючений бик:

— Стояти! Ми пливемо далі.

— Але ж... капітан! — вигукнув офіцер. — Він потоне.

— Або його з'їдять акули, — відказала на те Маґда. — Тепер я капітан.

Розлючені моряки згуртувалися, але й гетррени зібралися докупи, граючи м'язами і демонструючи вигострені зуби. Хоча вони не переважали ішаранців чисельно, проте жорстокість і самовпевненість варварів виявилися сильнішими за рішучість екіпажу.

— Хто має щось проти, той мені не потрібен, — заявила Маґда. — Викиньте за борт тих, від кого буде багато клопоту.

Ішаранські моряки, що застигли в напружених позах, тепер завагалися, і їхня воля до спротиву поступово згасла. Охоплений відчаєм офіцер розпачливо вигукнув:

— Ви ж навіть не знаєте, як керувати судном! Ви не вмієте прокладати курс.

Декілька ішаранських матросів, що стояли на кормі, вдивлялися у море, затіняючи очі долонями, і намагалися угледіти капітана серед спінених хвиль, а кораблі тим часом відпливали все далі.

Глянувши на решту кораблів флотилії, Маґда відчула впевненість у тому, що її люди на інших суднах теж втратять терпіння, не бажаючи вислуховувати ішаранських капітанів, і так само позбудуться від них.

— Мені не потрібно знати, як керувати кораблем, поки один з вас живий. — Вони обвела їх усіх важким поглядом. — До того ж у мене є мій жрець і мій божок. Що ще мені треба?

Вона побачила Ерікала, який сидів, згорбившись, на палубі, немов у заціпенінні. Маґда вже бачила, що випущена на волю божкиня може зробити з ворожими кораблями. Навіщо їй потрібні якісь кволі ішаранські воїни, якщо в неї є божкиня?

Його прекрасна божкиня здобула повну перемогу, розгромивши флот безбожників і очистивши море навколо острова Фулкор. Тепер ішаранці та гетррени могли виконати те, що їм наказав верховний жрець Кловус.

Та все ж Ерікал відчував глибоку рану у своїй душі після всього пережитого. Він сидів на палубі, його суглоби задубіли, а все тіло тремтіло від цілковитого виснаження розуму й серця. Божкиня тихо вирувала в трюмі внизу, сильно ослаблена після такої величезної витрати енергії.

І хоча навколо було сонячне світло й свіже повітря, Ерікал відчував темряву всередині себе. Божкиня намагалася осягнути, що вона накоїла. Сутність була пов'язана зі своїм жерцем і з далеким-далеким округом Прірарі. Після всього того кровопролиття і руйнувань, які вона спричинила, божкиня тепер була в сумнівах, чи цього хотів її народ, її віряни та Ерікал.

Однак він сам підштовхнув божкиню до цього. Він спілкувався з нею, переконувався, що вона зрозуміла, чого він хоче... хоча насправді він цього не хотів. Його захопив той момент жорстокого зіткнення, запал кривавої битви. Він відчував, як лють переповнює його, звільняючи від усяких обмежень, і божкиня перейняла його емоції та прагнення. Бажаючи догодити своєму жерцеві, сутність трощила ворожі кораблі, рвала на шматки моряків Співдружності. Ерікал відчував тоді таку неймовірну радість і піднесення, але тепер усе це викликало в нього відразу й розпач.

Він назавжди заплямував себе як жрець. Ерікал заплющив очі й опустив голову, шкодуючи, що не може провалитися крізь дошки палуби.

Десять кораблів все далі відпливали від острова Фулкор, а Ерікал, занурений в себе, майже не звертав уваги на сцену, що тим часом розгорталася між очільницею варварів і капітаном Ґаусом. Гетррени ніколи не підкорялися наказам і не поважали старшинства, вони не розуміли військових звань і повноважень капітана, не розбиралися в морських порядках і тонкощах управління вітрильним судном.

Ерікал розумів тільки те, що вони все більше віддаляються від місця шаленства його божкині, і божественна істота, замкнена внизу в трюмі, посилювала в ньому почуття провини — відбувалася докорінна зміна в тому, ким була божкиня і ким був сам жрець. Навіть якщо вона відпочине і поновить свої сили, чи стане вона коли-небудь такою ж, як раніше? Сутність кружляла й миготіла в його розумі, проте її веселкові кольори тепер здавалися більш тьмяними, ніби вкритими брудом. З кожною хвилиною вони віддалялися від Прірарі, рятівної нитки, що зв'язувала божкиню з цим світом.

Коли Маґда викинула капітана за борт, Ерікал, нажаханий цим, виринув із свого марення. Він побачив, як серед екіпажу почалася паніка, але Гаус вже зник у морських хвилях. Жрець збагнув, що варвари щойно повністю заволоділи кораблем.

Ерікал, застогнавши, спрямував свої думки до божкині. Ох, він може прикликати її силу, наказати їй вирватися крізь палубу назовні, щоб за кілька секунд стерти на порох Маґду та її безжальних гетрренів. Але чи наважиться він знову випустити божкиню на волю?

Він почув гупання важких кроків і знову змусив себе зосередитися на тому, що відбувалося навколо. Потворна варварка нависла над ним.

— Жерче, використай свою божкиню, щоб ми пливли швидше. Заклич її силу.

— Ні.

Помітивши, як закам'яніло обличчя Маґди, жрець злякався, що вона зараз розірве його на клапті або просто кине у морські хвилі, як капітана.

— Якщо ти будеш мені перечити, я переламаю тобі всі кістки, — попередила вона.

— Моя божкиня занадто слабка і потребує відпочинку. Хіба ти не задоволена тим, що вона зробила там, біля острова?

— Ще не зовсім задоволена. Твоя божкиня живиться пожертвами?

Ерікал слабо кивнув, і Маґда заволала до своїх варварів.

— Беріть ножі, несіть відра, пролийте кров.

— Ні... — спробував заперечувати Ерікал, але його голос був зовсім тихим. — Вона не хоче цього.

— Нам потрібна твоя божкиня, тому ми дамо їй кров — нашу кров. — Маґда пирхнула. — І кров цих ішаранців, якщо їй більше до вподоби їхній смак.

Варвари, для яких така вимога їхньої очільниці була чимось цілком звичним, стали різати собі передпліччя і зливати кров у підставлені ємності, які передавали по колу, доки ті не наповнилися червоною рідиною по самі вінця.

Ішаранці, хоч і призвичаєні до того, щоб приносити жертви божкам, опиралися наказу варварки, адже бачили, як Маґда вбила Ґауса. Але вони не могли протистояти всім гетрренам. Кров потекла вільно, стікаючи у відра та миски, а потім підношення виливали у вантажний відсік. Жрець Ерікал, попри тривогу, що здійнялася в його душі, відчував, як божкиня відновлює свої сили, вбираючи в себе запропоновану життєву сутність, хотіла вона того чи ні. Ерікал помітив, що й сам він почуває себе більш енергійним і сповненим сил.

Коли було пролито достатньо крові, щоб задовольнити Маґду, вона стала перед жерцем, упершись кулаками в боки.

— Цього має бути достатньо. Нам потрібен вітер. Нехай твоя божкиня зробить сильний вітер, щоб він гнав нас уперед ще швидше. Я хочу завоювати ті нові землі.

Ерікал ковтнув.

— Ти... ти хочеш, щоб моя божкиня викликала бурю? Здійняла сильні вітри?

— Я хочу, щоб твоя божкиня домчала ці десять кораблів через усе море до берегів Співдружності. Хіба я сказала недостатньо ясно?

— Я ніколи раніше не викликав шторм, — відказав жрець. — Я не можу бути впевненим у тому, що станеться в результаті цього.

Маґда насупилася.

— Ти знаєш, що станеться, якщо ти не послухаєшся мене, маленький жерче. То що ти вибираєш?

Ерікал подивився на кров, розбризкану по палубі після недбалих жертвоприношень, і направив свої думки до божкині.

— Я не знаю, що вона може зробити. — Тепер він уже більше не бачив ані диму пожежі з острівної фортеці, ані уламків потонулих кораблів. — Але я зроблю так, як ти наказуєш.