Кевін Дж. Андерсон. Боги і дракони

52

— Усіх перебили, моя королево, — промовив воїн піщаних Лютих. Стоячи на гладкому піску перед троном By в її пустельному замку, він схилив голову, виглядаючи так, наче зовсім втратив усяку впевненість. — Усі мертві — всі, хто був у робітничому таборі в каньйонах. — Його супроводжувала жінка-воїтелька, ще вища за нього. Вона мовчала, не в змозі вимовити ні слова, досі вражена побаченим.

By нахилилася вперед, мов гадюка, що готова вжалити, її топазові очі широко розплющилися в очікуванні продовження.

— Це поганий жарт. Ви намагаєтеся розважити мене?

Воїтелька гарячково вигукнула:

— Це правда, моя королево! Ми приїхали туди вчора, щоб доставити припаси, але в каньйоні було тихо й порожньо. Скрізь лежали трупи Лютих, а раби зникли — їх, схоже, викрали.

— Деякі прямовисні скелі розплавлено могутньою магією, — додав її супутник. — Усі халупи спалені дотла. Житло мага Івуна зруйноване вщент. Справжня бійня, не вижив ніхто.

By скочила на ноги.

— Чому маг не врятував мій табір?

— Івун мертвий. Ми знайшли всохлу шкірку — це все, що від нього залишилося. А магині Горави там не було.

Страшний гнів скипів усередині By. Вона знала, що магиня Горава повела іншу групу робітників на рівнину димчастого скла, але, хто б не напав на табір у каньйоні, він виявився сильнішим за Івуна. Вона міцно стиснула пальці, що тепер нагадували лапки вмираючого пустельного тарантула. Від почутого у By забракло слів, але вона вже точно знала, хто спричинив таке лихо.

— Королева крижаних Лютих вдарила по нас до того, як ми змогли атакувати її. А що зі зброєю, яку робили мої раби? Чи можна її врятувати?

Воїн вклонився, явно соромлячись того, що мав сказати:

— Усе зникло.

By різко змахнула рукою, випускаючи шалену, сповнену злоби магію, яка здійняла з підлоги величезний вихор піску, закрутила його навколо всієї тронної зали і вдарила в цих двох носіїв жахливих новин. Королева відчувала себе приголомшеною і розгубленою, а ще безпорадною. Ні, не безпорадною. Вона ніколи не буде безпорадною. Але все ж вона була вражена до глибини душі.

By дала піщаній бурі вщухнути і промовила:

— Пошліть двадцять Лютих — вельмож, воїнів і мага. Дізнайтеся все! — Її губи скривилися, на обличчі проступив злий оскал. — З'ясуйте все, що зможете, про цей напад... і як ми можемо завдати удару у відповідь крижаним Лютим.

Двоє воїнів вийшли, отримавши наказ від королеви, а потім, наче відчувши, що його викликають, до тронної зали сягнистим кроком увійшов Аксус у іржаво-червоній мантії, що вихорилася навколо нього. Гарячий вітер оповивав його, немов ореол мінливої магії. Його ноги залишали широкі сліди на щойно вирівняному піску, проте маг змушував їх зникнути, стираючи відбитки чобіт за собою.

— На нас напали крижані Люті! — вигукнула By, а потім її губи викривила тонка посмішка. — Можливо, це помста за те, що мій брат напав на їхню крижану фортецю. — By похитала головою, знову задумавшись. — Кво занадто довго не повертається, і мене це починає дратувати все більше.

Аксус вклонився, повідомляючи отримані ним новини.

— У пустелі щойно знайшли ауту без вершника, моя королево. Ця істота може розкрити нам деякі відомості.

— Який стосунок до всього цього має ауґа?

— На сідлі тварини виявили знаки загону Кво.

Тепер By зацікавилася.

— Звір просто блукав пустелею? Як він опинився там сам?

— Я думаю, моя королево, що ауґа повернувся додому, керуючись інстинктом. Що б не сталося, він втратив свого вершника. Проте є... — Аксус закрутив пальцями в повітрі, ніби малюючи невидимі візерунки, — є способи дізнатися, що бачив цей ауґа і де він побував.

— Тоді приведи істоту сюди. Я хочу негайно довідатися про все. — By знервовано походжала перед своїм троном. — На наш невільничий табір напали, і полум'я нашої війни з крижаними Лютими нарешті розгорілося. Нарешті!

Незабаром Аксус повернувся, ведучи за собою кощаву їздову рептилію. Запилюжений ауґа знесилено брів на трипалих лапах. Він швидко висовував і втягував свій чорний язик, наче відчуваючи небезпеку в присутності By. Істота тупо дивилася навколо, зупинившись на чистому піску тронної зали.

— Як ця тварюка може нам щось сказати? У неї мозок комахи, — глузливо кинула By.

— Вона має очі, моя королево. Їй не обов'язково розуміти те, що вона бачить. Вона просто покаже нам це.

Аксус підійшов до того місця, де біля підніжжя трону By стояв ауґа, ніби чекаючи, що його нагодують. Зупинившись позаду широкої голови тварини, Аксус підняв руку з розчепіреними пальцями. А потім рубонув по її голові сильним ударом, використовуючи руку, як сокиру, і різкий тріск розколотого черепа прокотився по залі. Захрипівши востаннє, мертвий ауґа гримнувся на пісок. Його м'язисті лапи підкосилися, а щелепа проорала борозну у вкритій піском підлозі.

Аксус опустився навколішки біля мертвої рептилії, поклав обидві руки на тріснуту голову і розсунув луску й кістки черепа, щоб відкрити мозок істоти. Сірувато-рожева тканина була зім'ята, мов розчавлена пустельна квітка. Маг нахилився ближче і втягнув носом повітря, By не зводила з нього очей.

— Де він був? — запитала вона. — І де мій брат? Якщо цей ауґа був з їхнім загоном, розкажи мені, що сталося.

— Хвилинку, моя королево. Я можу витягти спогади і дізнатися про це. — Маг опустив пальці в м'яку мозкову тканину, а потім занурив їх всередину повністю. Він поворушив руками, заплющив очі і щось забурмотів.

By похмуро спостерігала за ним. Аксус виглядав спочатку здивованим, потім занепокоєним і зрештою нажаханим побаченим.

Королева By спустилася з пісковикового помосту і підійшла до мага, ставши з іншого боку вбитого ауґи.

— Та кажи вже нарешті!

— Дивіться самі. Я витягнув відповідні спогади на поверхню.

Він продовжував тримати пальці зануреними в драглисту речовину, а By, опустившись на коліна, запхала пальці в мозок ауґи поруч із ним.

— Покажи мені.

By почала відчувати, як спливають образи, видива, спогади. Немов отруйні випари, вони пекли їй очі, але незабаром вона сама змогла побачити те, що бачив ауґа. By спостерігала, як її брат та його загін піщаних Лютих приєдналися до слабосилих людей у Нортеррі, як вони їхали до фортеці крижаних Лютих, що стояла на березі замерзлого озера. Байдужими очима ауґи вона дивилася, як гонористий Кво вбиває крижаних Лютих, проливаючи їхню кров. Вона бачила, як руйнується і розвалюється крижана фортеця — і як після цієї перемоги її брат та його загін рушають далі, щоб виконати своє справжнє завдання: знайти Пенду і забрати її дитину.

Саме тоді для By почався справжній жах. Кво дійсно знайшов молоду жінку в таборі утауків, на який напав дракон. Чудовисько вбило багатьох людей, а також кількох піщаних Лютих. Це було нагадуванням про те, що головним їхнім ворогом є Оссус, але By розбереться з ним після того, як всі крижані Люті будуть знищені...

А потім в зображеннях, отриманих з пам'яті ауґи, з'явився король Адан, який стояв над її пораненим братом. Але замість того, щоб допомогти Кво, як йому належало вчинити, Адан повівся вкрай зухвало.

— Ти не отримаєш ні Пенду, ні мою дитину. Я можу тебе зупинити. — У його голосі звучала сила, якої By ніколи досі від нього не чула.

Меч Адана був вкритий кристалами чорного скла — саме таку зброю вона доручила йому робити, щоб він міг вбивати крижаних Лютих.

Ауґа, саме цей ауґа, був поранений під час нападу дракона і блукав по табору утауків, нічого не розуміючи, проте дивився навколо і запам'ятовував те, що відбувалося. І всі ці спогади й досі були в його мозку.

Адан нахилився ближче до пораненого Кво.

— Я знаю про трудові табори, які ви ховаєте в пустелі. Про людей-в'язнів, яких ви захопили.

By була настільки приголомшена, почувши це, що мало не висмикнула пальці з мозку ауґи. Але натомість вона засунула їх ще глибше, бажаючи побачити більше, побачити все.

Адан загрозливо здійняв меч.

— Колись легенди розкажуть, що ти загинув у битві з драконом... а може, про тебе взагалі ніхто не згадає.

By ахнула, коли її людський слуга, якого вона вважала своїм союзником, встромив посилений чорним склом меч у серце її брата. Ауґа поплентався геть, не розуміючи, що він щойно побачив.

Несамовитий крик королеви луною прокотився тронною залою. Вона схопилася на ноги, простягнувши перед собою руки, з яких крапала кров ауґи, але в її свідомості ця кров була кров'ю Кво.

— Король Адан убив мого брата!

Маг залишився стояти на колінах, його руки все ще були занурені в розчахнутий череп рептилії.

— Адан і його люди знали про наш трудовий табір. Ви чули, як він це сказав.

У By перехопило подих, коли до неї дійшло, що насправді сталося. Вона навіть і припустити такого не могла.

— Цього не може бути! Жодна людина не є достатньо сильною, щоб повбивати...

— У них є димчасте скло, моя королево. І я застерігав вас щодо жорстокого поводження з полоненими. Це змусило їх ненавидіти нас, в той час як справжній союз був би набагато більш корисним.

Відповідь By заскочила мага Аксуса зненацька. Несподіваним і могутнім сплеском магії вона жбурнула його, вдаривши об дальню стіну тронної зали.

— Люди вбили мого брата! Люди вбили воїнів з нашого трудового табору і вкрали наших рабів! — Вона пронизливо, надривно завила.

Аксус, поступово оговтавшись від удару, подивився на королеву, намагаючись не розгнівати її ще більше.

— Ми повинні помститися — негайно.