Кевін Дж. Андерсон. Боги і дракони

42

Мапи Нортерри вкривали всю стіну тронної зали, і Мандан вивчав їх, вишукуючи вразливі місця цього королівства. Він наказав своїм картографам і бібліотекарям принести загальну мапу Нортерри з позначенням гір, річок, озер та лісів, а також більш детальні карти тих ділянок, де проходили торгові шляхи через гори Хребет дракона, схему Феллстаффа з нанесеними на неї вулицями міста та план замку короля Колланана.

Після того як Уто вирушив у плавання, щоб стерти Ішару з лиця землі, молодий конаґ прагнув зробити щось таке, чим міг би похизуватися перед своїм наставником, коли той на чолі переможного флоту повернеться додому. Вирішивши направити проти свого непоступливого дядька ще один каральний загін, він наказав лордам-васалам Остерри прислати додаткові військові сили, щоб збільшити свою армію.

Не всі його лорди були задоволені таким наказом, не бажаючи ставити під загрозу власну безпеку. Мандан не звертав уваги на їхнє ниття.

Двоє з цих занепокоєних лордів, Джадсон і Друн, стояли тепер за його спиною. Вони чекали, знервовано переминаючись з ноги на ногу, а Мандан продовжував уважно вивчати мапи, уявляючи собі, як будуть горіти підпалені селища. Нарешті він відірвався від мап і втупив у відвідувачів свій погляд, в якому палахкотіли іскри ледь стримуваної люті.

— Причина, з якої я вимагаю від вас надати солдатів, панове, полягає в тому, що в мене виникла потреба привести до покори Колланана Молота, який знехтував наказом свого істинного конаґа і тим самим наражає на небезпеку всю Співдружність.

Джадсон і Друн відступили на крок назад, але Мандан, насідаючи на них, підійшов ще ближче.

— Ви теж маєте намір кинути мені виклик? Це було б вкрай нерозумно.

Лорд Джадсон встояв на місці, а Друн тим часом сховався за його широкими плечима. Конаґ підвищив голос:

— Я не потерплю жодного лорда-васала, який поставить під сумнів мою владу як конаґа, правителя всіх трьох королівств.

Джадсон був круглолицим чоловіком з кремезним тілом. Його каштанове волосся було підстрижене так коротко, що ледь прикривало череп, а показні моржеві вуса звисали нижче підборіддя. У кожен кінчик вусів було вплетено яскраву мідну дрібну прикрасу. Джадсон випнув нижню губу.

— У жодному разі, мій конаґу! Але зараз небезпечні часи, і ваш наказ може ослабити оборону в наших власних округах. Ми й так ледве можемо захистити свої володіння.

— Хіба не важливіше захистити Конверу? Придушити бунт у Співдружності? — зажадав негайної відповіді Мандан.

Лорд Друн, кволий на вид чоловік з банькатими очима, виглядав так, наче міг годитися Джадсону в батьки.

— Але наші Хоробрі покинули нас заради війни помсти, Володарю. У моїх володіннях залишилася тільки купка охоронців, малий загін кінноти, усього кілька сотень озброєних воїнів. Цього недостатньо, щоб виступити проти Нортерри...

— Якщо ми об'єднаємо наші сили, цього буде цілком достатньо.

Мандан відчував дедалі сильніше занепокоєння. Чому всі нехтують ним? Невже вони наважуються поводитися так зухвало через відсутність поруч з ним Уто? Зрештою саме він є їхнім конаґом!

Думка про Уто змусила його кинути погляд на двері тронної зали, біля яких, як завжди, стояли напоготові двоє його нових Хоробрих. Титан і Дженна змирилися зі своєю роллю охоронців, хоча Хоробра, постійно виявляючи невдоволення, давала цим зрозуміти, що вона воліла б натомість нищити ішаранських тварин.

Простеживши за поглядом Мандана, обидва лорди-васали глянули на одягнених у чорні обладунки воїнів.

— Мої власні Хоробрі очолять наш каральний загін, щойно будуть зібрані всі бойові підрозділи, але спочатку мені потрібні ваші війська! — Мандан намагався вдавати із себе грізного й могутнього правителя Співдружності. — Я хочу почути, що ваші загони вже в дорозі, як вам було наказано... чи мені відправити вас під конвоєм додому, щоб ви самі привели своїх солдатів?

— Наші, е-е, воїни... нашим воїнам було повідомлено, що їх викликають до столиці, мій конаґу, — затинаючись, відповів Джадсон. — Але ми з лордом Друном сподівалися, що зможемо переконати вас дослухатися розумних доводів.

Цього говорити було точно не варто. Ніздрі Мандана роздулися. Титан і Дженна рушили до лордів-васалів, спалахнувши гнівом і всім своїм грізним видом демонструючи готовність пустити в хід зброю.

Мандан, не задумуючись ні на мить, уже зібрався накинутися на лордів, підкреслюючи цим свою владу, проте від невпевненості його голос зірвався на вереск.

— Як конаґ, я одноосібно визначаю, що є головним для Співдружності. Я не маю наміру пояснювати кожне своє рішення всім підряд. Ваш обов'язок — виконувати мої накази!

Батько Мандана насварив би його за таку надмірну зарозумілість, але Конндур Хоробрий ніколи не був для нього таким важливим наставником, яким був Уто. Батько вічно здавався розчарованим у ньому, тоді як Хоробрий поводився більш терпляче, виявляючи свою відданість конаґу і принцу. В сотий раз Мандан пожалкував, що Уто немає поруч, але йому самому потрібно було довести свою здатність бути конаґом.

Його обличчя спохмурніло, коли він подумав про свою тендітну королеву, в яку так несподівано закохався, але зрештою зрозумів, що просто обманював самого себе. Ліра виявилася зовсім не такою, якою він її собі уявляв, не такою чуйною і м'якосердою, як його матір. Дівчина, можливо, й була схожою на Мейру зовні, проте їхні серця були зовсім різними.

Зараз королева Ліра, напевно, забилася в якийсь закуток у їхніх королівських покоях, застигнувши в заціпенінні від випитого молочка блакитного маку. Одного дня вона може випити його занадто багато, ставши жертвою «сонної хвороби», як це колись вчинила Мейра. Мандан зціпив зуби. Цього дня залишилося чекати не так вже й довго.

Він заговорив грубим тоном до непоступливих лордів-васалів.

— Поки Уто і мій великий флот завойовують Ішару, решта моєї армії має зібратися тут, у Конвері. Я буду командувати нею сам. — Він жестом вказав на криваву картину на стіні, що зображувала битву при Янтоні. Йому потрібно було створити власний спадок, приймати власні рішення, а не просто ховатися в тіні свого зобов'язаного Хороброго.

Лорд Друн заметушився.

— Володарю, вдома моя армія на своїх позиціях захищає нас від зовнішніх загроз. І король Адан, і король Колланан попереджали про повернення Лютих. А що, як армії Лютих нападуть...

Мандан різко обірвав його.

— А що, як я віддам наказ катові відрубати тобі голову, щоб передати твої володіння більш слухняному лорду?

Наляканий чоловік зблід, і Мандану було приємно це бачити. Хоробрі поглядали на нього зі схваленням. Молодий конаґ посміхнувся, приготувавшись продовжити промову, але його перервали звуки в коридорі — почулися тверді кроки, що наближалися швидко і впевнено. Титан і Дженна обернулися до розчахнутих дверей, ніби очікуючи нападу.

Відвідувач рішуче, без попереднього оголошення, увійшов до зали, на ньому було показне вбрання зелених і білих кольорів, притаманне утаукам. Його довге каштанове волосся було зав'язане у хвіст, в руці він тримав крислатий шкіряний капелюх. Це був вродливий худорлявий чоловік з ямочкою на підборідді, можливо, років на десять старший за Мандана, і він виглядав відстороненим та навіть зверхнім.

Мандан раптом упізнав його.

— Я знаю тебе. Ти приходив з ультиматумом від королеви піщаних Лютих. — Мандану стало не по собі, коли він згадав вимогу королеви By негайно вирушити в південні пустелі, щоб уклінно висловити їй свою пошану. Мандан послав замість себе одного зі своїх васалів, і розгнівана королева повернула цього чоловіка, запхавши його в тісну скриню, всього переламаного, але ще живого. У Мандана по шкірі поповзли мурахи, коли йому згадалося це жахіття.

— Чого тепер хоче By?

— Я Доннан Ра, — мовив чоловік, змахнувши капелюхом. — Так, це я передав послання королеви By на прохання вашого брата Адана, короля Судерри. Однак Утауки не є підданими піщаних Лютих, і моє послання не від королеви By, пане.

До Мандана дійшло, що цей чоловік не вклонився і навіть не звернувся до нього за офіційним титулом. Він сказав «пане», а не «Володарю»? Навіть не «мій конаґу»? Від такої зневаги Мандан вже був готовий спалахнути.

— Я маю наказ, який повинен зачитати, щоб його почули усі, — продовжив посланець. — Він сягнув рукою в кишеню запорошеної в дорозі куртки і витягнув згорнутий документ. Легким змахом руки чоловік розкрив лист і підняв його перед собою, щоб прочитати написане. Він заговорив владним голосом, самим своїм тоном підкреслюючи серйозність сказаного. Слова линули вільним потоком, ніби йому навіть не потрібно було їх читати.

— Указом законних королів Судерри і Нортерри та відповідно до законів Хартії Співдружності Мандан, що займає трон у замку Конвери, більше не вважається гідним носити корону конаґа.

Лорди Джадсон і Друн голосно ахнули і відсахнулися від Мандана, немов він щойно перетворився на зачумленого. Титан і Дженна наїжачилися, їхні обличчя потемніли.

Посланець-утаук продовжував говорити твердим голосом.

— Тим, що він не надав королівству Нортерри допомогу, за якою до нього звернулися, щоб протистояти загрозі з боку крижаних Лютих, Мандан порушив свої обов'язки правителя трьох королівств. Вдавшись до неспровокованої агресії та направивши загін мародерів-убивць для нападу на мирне місто в Нортеррі, Мандан продемонстрував, що йому бракує людяності, необхідної для того, щоб бути хорошим правителем, відтак він не гідний корони.

Доннан Ра зробив паузу, прочищаючи горло, і вимовлені ним слова потонули в зловісній тиші тронної зали.

— За ці та інші злочини Мандан цим указом усувається з трону і буде відправлений у вигнання, якщо не буде визнано необхідним застосування додаткових покарань. Король Адан Старфолл і король Колланан Молот направлять свої армії в Конверу, щоб утвердити нове правління і забезпечити мирну передачу влади.

Мандан відчув, що зараз просто вибухне. Двоє лордів-васалів дивилися на нього розгублено та водночас із жахом, а Мандан раптом розлютився ще більше, збагнувши, що вони стали свідками проголошення цього принизливого послання.

— Це ж... це зрада!

Лорд Джадсон пробурмотів:

— Це не зрада, якщо ви більше не є істинним конаґом.

Мандан, охоплений відчаєм, крутнувся, шукаючи Уто, і його погляд упав на двох інших Хоробрих. Вони повинні допомогти йому.

Доннан Ра знову підняв листа і заговорив поспіхом, наче розуміючи, що часу в нього обмаль.

— Крім того, Хоробрий Уто виявився винним у набагато більш страшних злочинах. Мало того, що він зрадив і зганьбив Хоробру Елліель, яка виявилася ні в чому не винною, Уто також звинувачується в тому, що він власноруч убив конаґа Конндура Хороброго.

Останні слова вдарили по присутніх з такою силою, немов то був камінь, випущений з катапульти. Відсахнувшись, Мандан вигукнув:

— Це ішаранці зарізали мого батька на острові Фулкор! Я був там. — Жахливі спогади, мов удар грому, обрушилися на нього, майже засліпивши й оглушивши його. Він ніколи не зможе забути ту ніч.

— Ні, це неправда. Саме Уто вбив Конндура, хоча обставив все так, наче в цьому винні ішаранці. Онзу, вчитель Хоробрих, дізнався правду і відправив ці відомості королю Колланану.

Титан і Дженна спохмурніли, обидва виглядали глибоко стривоженими. Вони поклали руки на держаки своїх мечів, але, здавалося, не розуміли, з яким ворогом їм належить битися.

— Ні, його вбили ішаранці, — наполягав Мандан. — Не Уто.

Доннан Ра повторив те, що йому було сказано.

— Вас теж обдурили. Уто зачинився в спальні конаґа на острові Фулкор і порубав його на шматки, так щоб це виглядало як справа рук ішаранців. Він хотів спровокувати війну помсти... саме ту війну помсти, яку тепер веде.

— Схопити його! — заволав Мандан. — Візьміть цього посланця під варту і змусьте замовкнути!

Дженна вирвала указ із рук Доннана Ра, а молодий конаґ продовжував репетувати, поки в нього не пересохло в горлі.

— Посадіть його під замок! Не дайте йому розносити цю мерзенну брехню! — У голові Мандана стугоніло, і він вже нічого не бачив, хоча кліпав очима знову й знову. — Ніхто більше не повинен чути це.

— Але це вже широко... — гордовитим голосом почав утаук, і цієї миті Титан вдарив його в обличчя, ще й так сильно, що розбив йому губу і вибив один зуб, який брязнув об підлогу тронної зали, наче то був шматочок слонової кістки.

Жінка-Хоробра схопила Доннана Ра за руки і скрутила їх у нього за спиною. Він звивався в марній спробі вирватися.

— Це законний указ на основі Хартії Співдружності. Кра, я утаук. Ми — нейтральні.

— Не можна бути нейтральним, звинувачуючи конаґа, — відказав Мандан. Він не розумів, що йому робити. Як хтось міг навіть подумати, що Уто вбив Конндура Хороброго? Вони ж були друзями, нерозлучними соратниками! Мандан згадав кров, розкидані частини тіла, вираз мертвого обличчя батька, сморід смерті. Уто просто не міг вчинити такого! Тільки ішаранці були здатні на таку жорстокість.

Різким голосом він віддав наказ Хоробрим:

— Переконайтеся, що жодне слово про це не просочиться назовні.

Потім його погляд метнувся до лордів-васалів, вони обидва зблідли, зневірено уставившись на нього, не розуміючи, чого очікувати далі. За якусь мить страх, що їх охопив, відступив, але Мандан помітив зблиск у їхніх очах. Вони справді думали, що вся ця нісенітниця може бути правдою! Мало того, що вони вважали Уто здатним на такі злочини, вони ще й чули указ про позбавлення Мандана корони.

Під час свого навчання він, звичайно ж, читав Хартію і знав її основи достатньо, щоб зрозуміти, що цей політичний маневр може розколоти Співдружність. Мандан повинен був дати відсіч цим зрадникам і підготуватися до протистояння з армією бунтівників, яка, можливо, вже наближалася сюди.

Він гаркнув на Титана:

— Посадіть утаука у в'язницю під фортецею і візьміть під варту цих двох васалів.

— Володарю, ми нічого не зробили! — заволав лорд Друн.

— Ми ваші вірні піддані, — поспішив запевнити конаґа Джадсон, надуваючи губи, від чого загойдалися маленькі прикраси на кінчиках його вусів.

Мандан не міг їх відпустити тепер, коли вони почули указ. Будь-хто з них міг проговоритися, розпустити небезпечні чутки. А що, як вони вирішили пов'язати свою долю з Аданом і Коллананом?

— Помістіть їх у окремі кімнати, де вони зможуть поміркувати над своїми вчинками.

Титан і Дженна витягли довгі мечі і загрозливо нависли над зляканими лордами.

— Перше, що я хочу, щоб ці двоє «вірних» людей зробили, — продовжив Мандан, — це написали листа, який буде відправлено в їхні володіння. Хай вони накажуть своїм військам — усім своїм військам — негайно вирушити в Конверу. Ми повинні підготуватися до того, як ті загарбники прийдуть з-за гір.